Київська школа іконопису

Ікона з’явилася на Україну приблизно в 988 році. У перекладі з грецької це слово — образ — і закріпилося в українській мові. Спочатку були тільки привізні ікони, в основному, візантійські та грецькі, потім у міру розширення будівництва храмів виникали і поширювалися українськішколи іконопису, в основному при монастирях.

Творцем київської школи іконопису вважають митрополита Іларіона, який виступив проти засилля візантійських греків в іконописній роботахна території Київської Русі. Іконописні майстерні знаходилися при храмах святої Софії і в Печерському монастирі, заснованому Антонієм і Теодосієм. З тих часів дійшло дуже мало робіт українських майстрів і всього пару імен авторів. Це Григорій, легендарний Алімпій, про якоголюди казали, що йому допомагають ангели — він міг за кілька годин намалювати і позолотити ікону. Вважається, що церква Успіння Богородиці (1073−1089 рр.). Розписана була вже тільки київськими майстрами, на відміну від більш ранніх святої Софії та Десятинної церкви для будівництва та розпису яких запрошувалися майстри з усього православного світу.

Класична іконопис на Україну розвивалася відповідно до православних канонів (правда дошки бралися в основному липові), крім тогомалювалися ікони на склі (в основному на Західній Україні) і вишивалися на тканині. На думку більшості вчених у цей період були закладені основні національні особливості українського іконопису від російської та інших православних шкіл. Основними відмінностями української ікони від решти православних шкіл іконопису, більшість вчених вважають:

• — Певна м’якість колориту;
• — Застосування червоного золота з більш теплим кольором, ніж в суворих російських іконах з більш блідими квітами позолоти;
• — Застосування рослинних орнаментів, з використанням квітів скрізь, де це можна було застосувати (розпис орнаментів на одязі, країв рамки дошки ікони);
• — М'яке, майже трепетне написання найулюбленіших Українських образів іконографії (особливо Богородиці).

Розгром і майже повне знищення Києва військами Батия (1240 рік) надовго перенесли центр українського іконопису в західні райони (Галич). Подальша складна історія Україна визначила івідповідну історію їЇ ікон — наступний підйом іконопису пов’язаний спочатку з масовим будівництвом православних храмів і монастирів, а потім і з появою ікон у кожному православному будинку (приблизно 17−18 ст.).

Масовий попит на ікони викликав до життя і досить унікальне явище у вигляді народного іконопису, тобто багато самоучок писали ікони під замовлення і навіть розписували сільські церкви і храми, вносячи своє бачення святих образів в строгі православні канони їх написання.

Надалі поява і розвиток техніки кольорового друку викликала поява дешевих копій, створюваних шляхом наклейки паперової репродукції ікони на дощечку з наступним оформленням штампованим окладом і вставкою цієї (фактично ілюстрації) в раму зі склом. Складний, тривалий процес класичного створення ікони завжди був досить дорогим і природно не міг бути поставлений на такий же потік, що призвело до зниження обсягів написання ікон в їх класичному розумінні.

Останній удар по українській іконопису був нанесений в минулому столітті Радянською владою — знищення храмів, масове спалення ікон призвели до того, що протягом майже століття рідкісні вихідці з України працювали в основному за кордоном, розписуючи храми і створюючи ікони.

В даний час — відновлення храмів і відродження свободи віросповідання громадян України, створюють певні передумови для нового відродження українського іконопису — мистецтва пережив століття.