Українські землі під владою Литви та Польщі (XIV — перша половина XVІI ст.)

Люблінська унія 1569 року та її наслідки для України

Поширення польської експансії на українські землі із Заходу, московської - із Сходу, а кримсько-татарської з Півдня поставило Велике князівство Лиитовське перед загрозою воєнної катастрофи і розчленування. Ситуація погіршилася внаслідок поразок Литви від Московського князівства у Лівонській війні, що розпочалася у 1558 році (1558 -1588 рр.).литовська знать змушена була піти на об'єднання Литви із Польщею в одну державу, яка дістала за угодою у м. Люблін назву «Республіка» (польською мовою Річ (Реч) Посполита). Люблінська унія проголошувала, що влада у Речі Посполитій представлена королем, єдиним сеймом, грошовою системою (гривня ліквідовувалася), законом та визнанням державною релігією католицтво. Литовське князівство отримало статус автономії, а всі українські землі, що належали Литві, перейшли під владу Польщі.

На українську територію поширювалися польські форми соціального та правового життя, в тому числі принципи корпоративної організації суспільства, шляхетської демократії (лише для громадян країни, що важливо, то переваги надавалися вірянам-католикам), міського самоврядування (Магдебурзьке право) тощо. За цих обставин розпочалася стрімка полонізація української шляхти та духовенства. Православним заборонялося займати вищі державні посади, у містах воно усувалися від участі у самоуправлінні. В установах панувала польська та латина як мови освіти, судочинства та діловодства. (Див. Атлас, 7 кл., ст. 22−23).