Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Характерною рисою розвитку Російської Федерації у 1990;х рр. є процес трансформації у напрямку формування демократичного, громадянського суспільства. Важливу роль у суспільних перетвореннях сучасної Росії відіграє національно-культурне відродження усіх народів, що мешкають на її території. У сфері суспільної свідомості цей процес супроводжується підвищенням інтересу до ключових аспектів історії корінних народів Росії і національних меншин, що спостерігається як у широких верствах російської громади, так і серед науковців.

Складовою частиною багатонаціонального населення Російської Федерації є й українці. Тому у загальному контексті історії України і Росії однією з важливих є проблема місця та ролі українських переселенців у політичному, соціально-економічному і культурному розвитку окремих регіонів Російської Федерації. Інтерес науковців має об'єктивний характер, пов’язаний, по-перше, з процесом відродження державності України, а, по-друге, з якісно новим рівнем розвитку вітчизняної історичної науки і переглядом багатьох ортодоксальних поглядів і оцінок.

До однієї з найчисельніших у Російській Федерації належить українська громада Урало-Сибірського регіону. Українці, що мешкають у регіоні, за умов цілеспрямованої політики підтримки національно-культурного відродження і розвитку взаємозв'язків з Україною, можуть стати значною силою, що буде лобіювати інтереси української держави. Тому, ця проблематика набула особливого значення у сучасних умовах розбудови взаємовідносин України і Російської Федерації на загальноприйнятих у міжнародній практиці засадах рівноправ'я та взаємоповаги і на новому етапі розвитку російської державності. український населення сибірський суспільство Про актуальність теми свідчить й постійна увага до проблем національних меншин з боку державних установ. Уже у 1990 р. до угоди «Про основи відносин» між Україною і РРФСР були включені пункти про взаємні гарантії політичних, етнічних і культурних прав громадян кожної з республік на території іншої сторони. Питання про соціальні й культурні права української національної меншини постійно включались у програми міждержавних переговорів. Зі свого боку Російська Федерація постійно дбає про долю росіян і російськомовного населення, що мешкає у колишніх республіках СРСР. Зокрема, у 1994 р. Уряд Російської Федерації видав постанову «Про заходи з підтримки співвітчизників за кордоном». Таким чином, з огляду на сучасні політико-економічні і культурні умови, можна сказати, що українці Росії отримали унікальну можливість посісти належне місце в міжетнічних стосунках. Проте, досягнення цієї мети потребує докладного і змістовного наукового дослідження формування української національної меншини у Російській Федерації і ролі української громади у процесах побудови громадянського суспільства. У цьому контексті, дослідження минулого і сьогодення українського населення Урало-Сибірського регіону видається обґрунтованим і своєчасним.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у рамках проблеми вивчення історії України та всесвітньої історії, що розробляється кафедрами історії України та всесвітньої історії Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля і є складовою частиною теми «Українська еліта в історичному контексті державотворчих процесів та розвитку суспільно-політичної думки» (номер державної реєстрації 0106U000296).

Об'єктом дослідження є Урало-Сибірський регіон Російської Федерації у процесі становлення організованого громадського і національно-культурного життя українців.

Предметом дослідження є участь українського населення у заселенні та освоєнні Урало-Сибірського регіону, особливості етнокультурного розвитку, процеси національно-культурного відродження і самоорганізації української меншини регіону в умовах трансформації суспільства.

Хронологічні межіроботи охоплюють період від другої половини ХІХ століття до завершення ХХ століття. Разом із тим, визначені хронологічні рамки не виключають можливості ретроспективного зображення подій та фактів для більш ґрунтовного дослідження обраної теми.

Географічні рамкидослідження охоплюють територію Середнього, Південного Уралу і Західного Сибіру. Можливість чіткого визначення окремих загальних етапів у процесі формування українських поселень Уралу і Західного Сибіру, схожість причин і умов переселення українців, певна географічна компактність українського населення регіону і типологічна тотожність громадських об'єднань дозволила дослідити історію формування й організоване громадське життя української меншини Урало-Сибірського регіону як єдиного цілого. Єдність цього регіону визнана також на міждержавному політичному рівні. В Урало-Сибірському регіоні створено Генеральний консульський округ України, а українські громадсько-культурні товариства об'єднані в єдину Урало-Сибірську регіональну асоціацію.

Мета дисертаційного дослідженняполягає в тому, щоб на основі вивчення джерельної бази розкрити сутнісні характеристики та особливості процесу формування українського населення Урало-Сибірського регіону, дослідити організаційне становлення і з’ясувати роль українських культурно-громадських осередків регіону в трансформації російського суспільства. Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати наступні завдання:

• — з'ясувати стан наукової розробки теми, охарактеризувати джерельну базу дослідження, проаналізувати концептуальні підходи до процесів міграції населення і національно-культурного розвитку національних меншин,
• — дослідити етапи, джерела та історію формування українського населення Уралу і Західного Сибіру;
• — з'ясувати особливості етнокультурного розвитку українського населення Урало-Сибірського регіону;
• — проаналізувати вплив процесів трансформації Російської Федерації на національно-культурне відродження українців у регіоні;
• — відстежити становлення і розвиток національно-громадського руху у середовищі української громади Уралу і Західного Сибіру, специфіку і головні напрямки їх діяльності;
• — визначити найбільш актуальні проблеми вдосконалення організації взаємодії органів державної влади і українських громадських об'єднань.

Наукова новизна дисертації полягає в наступному. По-перше, у виборі самої теми дисертації, яка досі ще не була предметом спеціального дослідження. По-друге, у новому підході до проблеми, що дозволив відійти від усталених у радянській історичній науці стереотипів при висвітленні окремих аспектів теми. По-третє, у вітчизняній історіографії зроблена одна з перших спроб комплексного дослідження ролі та місця українських переселенців у соціально-економічному розвитку Урало-Сибірського регіону та проблеми їхньої інтеграції до нового суспільства. По-четверте, на основі опрацювання значного масиву джерел висвітлені особливості етнонаціонального самовиявлення українців досліджуваного регіону, перебіг процесів національно-культурного відродження, організаційне становлення, проблеми і перспективи громадсько-культурного життя української меншини. По-п'яте, визначені чинники, що впливають на перебіг етнічних процесів у середовищі української громади Росії і, зокрема, Урало-Сибірського регіону.

Автором уведено до наукового обігу архівні документи і матеріали, які до цього не використовувалися і які можуть послугувати подальшим дослідженням, пов’язаним з українськими поселеннями Уралу і Західного Сибіру.

Методологічну основу дослідження складають загальні науково-дослідні принципи: історизм, об'єктивність, системність, плюралізм. Застосування методів ретроспективного, порівняльного, статистичного, системного аналізу дозволило дослідити масштабність і динаміку переселень, інтенсивність процесів асиміляції, вплив трансформації російського суспільства на піднесення етнічної самосвідомості та пожвавлення громадської активності українців регіону. Зміст дисертації подано за хронологічним принципом. Утім не виключалися можливості ретроспективного зображення подій і фактів для ґрунтовнішого дослідження проблеми. Використання комплексного підходу дало змогу дослідити еволюцію міграційного руху українців та особливості етнонаціонального розвитку українського населення Урало-Сибірського регіону у різні історичні періоди. Метод комплексного підходу дозволив також поєднати різні засоби історичного дослідження, не порушуючи принципів об'єктивного пізнання, тенденцій історичного розвитку як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях.

Практичне значення дослідженняполягає в можливості використання висновків дисертації для загальної оцінки етнонаціональних процесів, особливостей державної політики у сфері вирішення національно-культурних проблем української меншини в усіх регіонах Російської Федерації. Матеріали дисертації та її результати можуть бути використані при написанні узагальнюючих курсів, монографій і підручників з історії України, української діаспори, історії Російської Федерації та її регіонів. Вони також стануть у пригоді при читанні спеціальних курсів у вищих навчальних закладах, у громадській лекційній роботі.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації та результати дослідження обговорювались на засіданнях кафедри теорії та історії держави та права Луганського університету внутрішніх справ, кафедри всесвітньої історії Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

Загальна концепція дослідження, його окремі положення знайшли відображення у доповідях і повідомленнях автора на Першому регіональному науково-практичному семінарі молодих вчених (м. Луганськ, 2002), Міжнародній науково-практичній конференції «Українська діаспора в Росії: стан, проблеми, перспективи» (м. Київ, 2003), ІV міжрегіональної наукової конференції «Актуальні проблеми вітчизняної та світової історії, історії освіти, науки і техніки» (м. Луганськ, 2005).

Публікації.Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені у семи статтях фахових видань (без співавторів).

Структура дисертації.Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків (основний текст — 188 стор.), списку джерел та літератури (217 найменувань на 11 стор.), і додатків (8 стор.) Загальний обсяг роботи становить 210 стор.