Кирило-Мефодіївське братство. 
Програмні документи товариства

Кирило — Мефодіївське брат.— українська таємна політична організація, що виникла в грудні 1845 — січні 1846 у Києві. Програмні положення братства були викладені у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов’янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був Микола Костомаров. Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення демократичної федерації слов’янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов’янських народів щодо їх національної мови, культури та освіти. Історичне значення Кирило-Мефодіївського братства полягає у тому, що воно було першою спробою української інтелігенції вдатися до політичної боротьби. Братство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала дороговказом для його наступників. Принципово важливим було і те, що Кирило-Мефодіївське братство стало самостійним і самобутнім політичним формуванням, яке організаційно не підпорядковувалося, а ідеологічно не повторювало політичних настанов жодної з загальноросійських суспільних течій. Це позитивно вплинуло на національну свідомість.

Адміністративно-територіальний устрій та населення західноукраїнських земель наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.

Західноукраїнські землі в останній період існування Речі Посполитої перебували в надзвичайно тяжкому стані. Існуючі порядки у «шляхетській республіці» не давали їм шансу на швидкий вихід з деградації. Австрійська імперія — одна з провідних держав у тогочасній Європі й у світі взагалі — стояла набагато вище за Річ Посполиту. Отже, для захоплених Габсбургами українських земель Австрія стала меншим злом. Габсбурги активно запроваджували німецьку мову, на яку швидко перейшли міська адміністрація, суд, Львівський університет (у 1806—1823 pp. він взагалі був закритий), навіть середня школа. Австрійський уряд пробував переселяти до Галичини німецьких колоністів, але ця політика не мала помітних наслідків, і кількість німців-колоністів була в Галичині відносно невеликою. До того ж в середині XIX ст. Габсбургам довелось пом’якшити національну й культурну політику, бо старий і жорсткий попередній курс загрожував вибухом революцій. Давалася взнаки й соціально-економічна та політична відсталість імперії, збереження багатьох феодальних пережитків. У фатальній ситуації перебувало галицьке міщанство, яке постраждало від розриву традиційних торговельно-економічних зв’язків, а для налагодження нових потрібний був час. XVIII століття, особливо його друга половина, стало віком Просвітництва, ознаменувалося потужними революційними та визвольними рухами у Європі. В ряді країн, в першу чергу слов’янських (Чехія, Словаччина, Сербія, Хорватія, Болгарія та ін.), які перебували під іноземним пануванням, розпочалося національне відродження.