Розділ 1. Історія розвитку кінодокумента

Становлення кінодокумента

Кінодокументування з’явилося завдяки винаходу фотографії і, природно, пізніше. Кіно — це по суті динамічна фотографія. У результаті кінозйомки на плівці виходить зображення, що представляє собою ряд фотографічних знімків. При проекції цих зображень на екран, внаслідок швидкої зміни кадрів, рух сприймається як безперервне (24 кадру в секунду).

Родовід кіно також йде вглиб століть [1, с.119−122]:

Найбільш ранні спроби записати рух відносяться до XV-VIII тисячоліть до н.е. У печері Альтаміра в провінції Сантандер (Північна Іспанія) в 70-х р. XIX ст. були виявлені малюнки первісної людини — безліч зображень тварин. Серед них є двійко диких кабанів, перший — біля входу, інший — у глибині. В одного з них цікаво передано рух: крім чотирьох ніг художник домалював кабану ще дві, зображені менш чітко. Інші частини тіла тварини не подвоєні, значить, первісний художник зобразив вісім ніг свідомо: він не виправляв малюнок, а намагався «записати» біг кабана. Цікаво, що точно так само передавали стрімкість життя деякі живописці XX століття. Наприклад, італійський футурист Джакомо Балла в картині «Динамізм собаки на повідку» малює не вісім ніг, а набагато більше [37, с. 205−206].

Створити «рухомі картини» можна і самому, без складної техніки. Варто лише погасити в кімнаті верхнє світло, залишивши горіти настільну лампу, скласти певним чином руки — і на стіні з’являться рис, вовк, клацали щелепами, або ще яка-небудь настільки ж захоплююча фігура. Театр тіней існував ще в Стародавньому Єгипті [37, с. 206−207].

Силуети «китайських тіней» створювали за допомогою спеціальних фігурок. Їх вирізали з буйволової шкіри; руки, ноги і голову прикріплювали до тулуба так, щоб ними можна було рухати, чому картини дійсно виходили рухомими. Частини тіла плоскою фігурки переміщуються тільки в одній площині (вгору-вниз або вправо-вліво), тому з часом такі фігурки стали замінювати об'ємними восковими. Їх поміщали між джерелом світла і екраном, який робили з промасленого паперу, а в багатих театрах — з шовку. Теми для спектаклів зазвичай черпали з стародавніх переказів. Іноді відтворювали відомі історичні події, і тоді на екрані розігрувалося те, що тепер називають документальним фільмом [37, с. 207−208].

Апарат «Чарівний ліхтар» є «прабатько" — камера обскура (у дослівному перекладі з латини — «темна кімната»), винайдена за кілька століть до кіно. У 1470 р. великий італійський художник Леонардо да Вінчі писав: «…якщо портал якого — які будинки, площа або пейзаж освітлені сонцем, і якщо на протилежній, не освітленої сонцем стороні поставити закрите будова з не великим отвором, всі освітлені сонцем предмети відкинуть через отвір на протилежну стіну будови свої справжні, але перевернуті образи». Уривок з твору Леонардо вважається першою згадкою камери обскури.

Вчений чернець Атаназіус Кірхер в книзі «Велике мистецтво світла і тіні» описав ще більш досконалий прилад: Пристрій Кірхер назвав «laterna magica», що в перекладі з латинської означає «чарівний ліхтар» [37, с. 208−209].

Винахід Кирхера — перший в історії людства проекційний апарат. Його прямими «нащадками» є знімальна камера і проектор. Якщо на протилежній отвору стінки «ліхтаря» помістити світлочутливу плівку, вийде камера. І навпаки, якщо всередині виявиться джерело світла, а перед ним будуть прокручувати плівку, апарат почне функціонувати як проектор. Проте «чарівному ліхтаря» довелося пройти довгий шлях, перш ніж стати знімальному камерою і проектором. Широко користуватися «чарівним ліхтарем» стали з середини XVIII ст. Поряд з «чарівними ліхтарями» існував інший тип пристроїв, які показували картинки не «на білому полотні», як писав Пушкін (тобто не на екрані), а через окуляр, в який потрібно заглядати. Було багато видів таких апаратів, об'єднаних загальною назвою «оптичний ящик».

«Оптичні ящики» і «чарівні ліхтарі» втілювали абсолютно різні способи демонстрації картинок. «Чарівний ліхтар» показує їх відкрито, тобто не зберігає картинки в собі, а викидає на біле полотно екрана. «Оптичне скриньки» не властива відкритість — в нього слід заглядати, ніби в замкову щілину. Обидва принципи зіткнулися, коли винаходилися кіно. Перемога залишилася за відкритою демонстрацією, властивою «чарівному ліхтаря».

Проте вирішальними стали успіхи в різних галузях науки і техніки, досягнуті до кінця 19 століття:

винахід хронофотографіі, тобто покадрової зйомки послідовних фаз безперервного руху;

використання стрічкового перфорованого носія зображення;

здійснення проекції зображення безперервного руху на екран;

створення механізму переривчастого руху світлочутливої плівки в процесі зйомки і при кінопроекції [7, с.7−9].