Особливості формування ресурсної бази комерційних банків

Значення ресурсів в загальній активній позиції Комерційного банку на фінансовому ринку

В умовах переходу до ринкових відносин вирішальне значення має розвиток удосконалення діяльності комерційних банків, формування й використання їхніх ресурсів.

Банківські ресурси — це основа основ діяльності будь-якого банку, оскільки процеси утворення ресурсів і надання позик перебувають у тісному взаємозв'язку. Тому розуміння економічного змісту банківських ресурсів, знання проблем, пов’язаних з їх формуванням і використанням надзвичайно важливе.

Ресурсна база комерційного банку є вихідним і вирішальним моментом, для планування стратегічних напрямів кредитної діяльності, позаяк саме від обсягу залучених у різного роду пасиви коштів залежить сама можливість банківської установи брати участь у позичкових операціях. Такими пасивами, окрім власного капіталу, є кошти, залучені банками на різного роду депозити, включаючи поточні рахунки підприємств, організацій, населення, строкові депозити суб'єктів ринку, а також ресурси, залучені недепозитними методами (позики на міжбанківському ринку, операції репо, випуск цінних паперів власного боргу). По суті реалізація базової функції грошово-кредитного посередництва в економіці передбачає мобілізацію і концентрацію банками тимчасово вільних грошових коштів економічних агентів із подальшим спрямуванням утворених таким чином ресурсів на задоволення тимчасових потреб господарства у додаткових капіталах.

Економічним середовищем, в якому функціонують банки безпосередньо, є грошовий оборот і грошовий ринок. Через організацію і управління потоками грошей, які складають грошовий оборот, через вплив на кон’юнктуру грошового ринку банки реалізують свою роль в економіці.

Грошовий ринок поділений на дві сфери: міжнародну і внутрішню, а всі суб'єкти економіки поділені на 3 групи: фірми, домашні господарства, держава (урядові структури). Всі вони пов’язані між собою грошовими потоками, які проходять через той чи інший сектор ринку ринки ресурсів, продуктів, грошовий, світовий.

Грошовий ринокє складовою частиною грошового обороту, його ключовим елементом. Він виступає як механізм перерозподілу грошових коштів між секторами і суб'єктами економіки, збалансування окремих грошових потоків та грошового обороту в цілому. [6,с.123].

Характерною відзнакою грошового ринку є те, що на ньому продається і купується такий специфічний товар як гроші. Як і в будь-якому іншому секторі ринку тут є свої продавці і покупці, попит і пропозиція, посередники, ціна тощо. Він має свою інфраструктуру, яка забезпечує спрямування потоків грошових коштів від власників (продавців) до позичальників (покупців). Головними елементами цієї інфраструктури виступають банки.

Залежно від призначення коштів, що обертаються на грошовому ринку, в ньому можна виділити два сектори: ринок грошей і ринок капіталів. На першому з них продаються і купуються короткострокові грошові кошти (до 1 року), на другому середньо та довгострокові кошти (більше 1 року). І саме на грошовому ринку банки мають змогу купувати ресурси для формування своєї ресурсної бази.

Грошовий ринок має дуже складний механізм функціонування. На ньому діє багато різних за цілями суб'єктів: продавці, покупці, посередники. Застосовуються різноманітні інструменти і методи управління грошовими потоками. [6,с.125].

В окремих дослідженнях нарівні з традиційним поняттям банківських ресурсів пропонується використовувати поняття «кредитного потенціалу», який відображає величину мобілізованих в банку коштів за мінусом резерву ліквідності. І хоча сам термін «кредитний потенціал» представляється нам більш придатним з точки зору розробки стратегічних засад кредитної політики банку (у плані оцінки перспектив) порівняно з терміном «кредитні ресурси», що відображає фактично розміщені в кредитних операціях кошти, він потребує більшого уточнення, позаяк слід враховувати необхідність розміщення ресурсів і в інших видах активних операцій. Йдеться передусім про придбання основних засобів та певних нематеріальних активів, що є необхідною умовою початку банківської діяльності. Дані витрати здійснюються за рахунок власних ресурсів банку. Крім того, за рахунок цих же коштів здійснюються, як правило, окремі види довгострокових інвестиційних вкладень (приміром, в асоційовані чи дочірні компанії).

Що ж до залучених ресурсів, то два основні методи їх формування (депозитний і недепозитний) визначають і шляхи подальшого використання акумульованих коштів. Зокрема, недепозитні форми залучених ресурсів (на міжбанківському ринку і в центробанку) застосовуються переважно для підтримання банківської ліквідності, позаяк їх вкладення скажімо у кредитні операції хоча і не виключається в разі нагальної потреби, та навряд чи може вважатися доцільним із-за короткострокового характеру цих коштів. Водночас ресурси, залучені на депозитні рахунки, є основним джерелом надання кредитів клієнтам попри те, що частина коштів до запитання має забезпечувати формування первинного резерву.

Власне обсяги і структура залучених банком депозитів є вирішальним фактором, що визначає величину і структуру кредитних вкладень в економіку — зокрема в плані строків кредитування господарюючих суб'єктів.

Важливе значення мають також строки, на які банком залучені ресурси, позаяк вимоги щодо дотримання ліквідності виражають необхідність збалансування відповідних груп активів і пасивів. Відтак порівняно невисока частка строкових депозитів у загальному обсязі залучених українськими комерційними банками коштів підприємств, організацій та населення визначає і відповідні обмеження щодо надання довгострокових позик клієнтам.

Вочевидь визначення стратегічних напрямів кредитної політики за подібних обставин вимагає розробки адекватних заходів із розвитку і вдосконалення депозитних операцій, що мають забезпечувати необхідний потенціал для реалізації цілей банку у сфері організації грошово-кредитних відносин. Практичне розв’язання цього завдання пов’язане насамперед із вирішенням проблеми нарощування різних видів депозитів усіх категорій вкладників.

Вирішення ж указаної проблеми має ґрунтуватися на пропозиції потенційним вкладникам більшого комплексу високоякісних послуг з розміщення коштів і управління ними шляхом впровадження нової техніки і технології ведення банківських операцій із застосуванням різноманітних засобів: розширення можливостей використання чекових книжок; впровадження різних видів дебетових і кредитних карток; надання кредитів власникам поточних рахунків у формі овердрафту; провадження гнучкої процентної політики за вкладами; застосування депозитних рахунків із комплексним режимом функціонування — і для здійснення платежів і для отримання прийнятного рівня доходу. Зазначені моменти можуть знайти певне відображення і при розробці кредитної політики банку, що є необхідною умовою планування позичкових операцій з урахуванням потреб щодо розширення відповідних депозитних операцій.