Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету та завдання, визначено його об'єкт і предмет, наукову новизну та практичне значення.

У першому розділі «Теоретичні та методологічні основи банківського кредитування сільськогосподарських підприємств» висвітлено сутність, значення, функції, види кредиту, проведена оцінка стану банківського кредитування сільськогосподарських підприємств України, розглянуті нетрадиційні форми кредитування сільгосптоваровиробників, оцінено зарубіжний досвід кредитного забезпечення сільськогосподарських підприємств у діяльності вітчизняних комерційних банків.

Запропоновано доповнити перелік форм кредиту в Україні, виділивши такий його різновид, як сільськогосподарський кредит. Сільськогосподарський кредит — це система економічних відносин, що виникають між економічними суб'єктами: державою, банками та сільськогосподарськими підприємствами в процесі тимчасового користування агротоваровиробником вільних коштів, переданих йому позикодавцем, на засадах повернення, строковості, платності, добровільності та реального забезпечення. Крім цього, сільськогосподарський кредит повинен враховувати такі особливості, як сезонність виробництва продукції, особливо у рослинництві, несприятливі погодно-кліматичні умови, висока зношеність основних фондів, зниження або недостатньо висока ліквідність застави, а також зміни у розмірі відсоткових ставок.

Формування та розвиток перших банківських установ пов’язані із зародженням банківського бізнесу, що об'єктивно зумовлене еволюцією кредитних відносин. Кожному історичному етапу економічного розвитку суспільства відповідає своя модель організації кредитних відносин та своя структура кредитно-грошової системи. Банківський бізнес в Україні являє собою важливий етап економічного розвитку.

До недавнього часу в Україні єдиною фінансово-кредитною установою, що здійснювала комплексне кредитно-розрахункове обслуговування агропромислового комплексу, був АК АПБ «Україна», створений у 1990 році на базі колишнього Агропромбанку СРСР. Банк мав надзвичайно розгалужену і максимально наближену до позичальників АПК мережу філій та відділень — 579 філій та регіональних дирекцій по всій Україні. Для реалізації державних програм залучались й інші банки, зокрема: «Промінвестбанк», «Укрсоцбанк» та ін. Однак кредитування сільськогосподарських позичальників поза державними програмами здійснювалось у незначних обсягах. Будучи основним постачальником кредитного ресурсу в аграрному секторі, банк перманентно перебував під тиском владних структур, особливо у питаннях списання боргів і пролонгації наданих кредитів, що стало одним із причин його кризи. У 2001 році Національним банком України було прийнято рішення про ліквідацію банку «Україна». Відтак на сьогодні в Україні немає спеціалізованої банківської установи, яка б мала розгалужену регіональну мережу філій та відділень, здійснювала кредитування і надавала комплекс платіжних послуг підприємствам АПК.

Останнім часом поступово зростає інтерес комерційних банків до кредитування аграрного сектора економіки з огляду на обнадійливі перспективи розвитку цієї галузі та необхідність розширення банками своєї клієнтської бази.

Дослідження показали, що випадки невчасного повернення кредитів сільськогосподарськими підприємствами України пов’язані з трьома основними причинами: відсутність прибутків, високі відсоткові ставки та неефективне використання кредитних коштів.

Обсяги кредитування у найближчі роки доцільно збільшити за рахунок нестандартних продуктів, таких як: форвард, форфейтування, факторинг, фінансовий лізинг, проектне фінансування та торгове фінансування. Нетрадиційні для України форми кредитування можуть стати одними з прогресивних напрямів матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва, які відкривають користувачам доступ до передової техніки і технологій та оновлення основних виробничих засобів.

Проаналізувавши зарубіжний досвід, можна стверджувати, що у країнах з розвиненою ринковою економікою створені спеціальні системи фінансового забезпечення сільськогосподарських товаровиробників та досягнутий високий рівень державної підтримки аграрного сектора, одним з якого є пільгове кредитування. Країни Заходу беруть на себе сплату частини відсотка, перетворюючи у такий спосіб звичайний кредит на пільговий.

На теперішній час у зарубіжних країнах нагромаджено великий досвід використання пільг у системі кредитування. В Україні питання, пов’язані з наданням пільг сільськогосподарським товаровиробникам, в багатьох випадках є недостатньо обґрунтованими, що негативно впливає на систему кредитування в цілому.

У дисертаційній роботі запропонована схема кредитної системи сільгосптоваровиробників на основі залучення Українського державного селянського іпотечного банку з операціями інвестиційного та кредитного забезпечення малих і середніх сільськогосподарських підприємств.

У роботі наголошено, що для підвищення ефективності банківського кредитування сільськогосподарських підприємств необхідно:

здійснити індивідуальний підхід до формування застави;

узаконити використання землі як предмету застави, оскільки діє мораторій на її купівлю-продаж;

розширити спектр нових банківських продуктів з кредитування сільськогосподарських виробників;

удосконалити організаційну структуру та систему управління кредитним портфелем;

створити надійну систему оцінки ефективності управління банківськими кредитами;

прискорити розповсюдження практики більш активного залучення комерційними банками довгострокових кредитів, потреба в яких для сільськогосподарських підприємств є надзвичайно гострою.

Банківська система на теперішній час і в найближчу перспективу є і залишається основним кредитором сільськогосподарських підприємств.

Однак, як показали дослідження, на даний час в українській банківській системі обсяг кредитного портфеля є недостатнім, щоб задовольнити повну потребу у кредитуванні сільськогосподарських підприємств. Тому комерційні банки не можуть і не бажають виділяти великі суми кредитів для не завжди прибуткової галузі - сільського господарства.

Небанківські фінансово-кредитні інститути: кредитні спілки, інвестиційні та лізингові компанії, факторингові та страхові компанії будуть здійснювати ряд функцій банків, проте не підпадатимуть під вимоги законодавства, якими регулюється діяльність банківських установ. Діяльність фінансово-кредитних інститутів полягатиме в обслуговуванні сільськогосподарських підприємств на пільгових умовах.

Аграрна кредитна корпорація виконуватиме такі функції: координація діяльності, створення кредитних засобів обігу та акумулювання тимчасово вільних грошових коштів, які надаватиме у користування у формі кредитів й оцінка кредитоспроможності позичальників. Український державний селянський іпотечний банк буде надавати позики сільськогосподарським підприємствам під заставу нерухомого майна і земельних ділянок. Для сільськогосподарських підприємств кредитування під заставу земель сільськогосподарського призначення є джерелом кредитних ресурсів, повернення яких залежить від ефективного використання земельних ділянок, тобто рівня продуктивності сільськогосподарського виробництва, стимулюючи цим власників землі до впровадження сучасних технологій землекористування. Застосування кредитування під заставу земель сільськогосподарського призначення сприятиме сталому розвитку сільського господарства. Саме кредитування під заставу земель спроможне надати поштовх у розвитку аграрного сектора економіки, оскільки дасть змогу залучити значні грошові ресурси.

Запропонований підхід до формування кредитної системи передбачає взаємозв'язок Українського державного селянського іпотечного банку з усіма фінансово-кредитними інститутами, що сприятиме стабільній та ефективній роботі сільського господарства країни.

У другому розділі «Аналіз стану банківського кредитування сільськогосподарських підприємств» досліджено забезпечення сільськогосподарських підприємств банківськими кредитами, проведено оцінку кредитного ризику й механізмів його зниження та обґрунтовані методичні підходи до визначення кредитоспроможності сільськогосподарських підприємств.

Сільське господарство є рівноправним сегментом кредитного ринку в Україні. Тут зосереджено 16% кредитного портфелю банків. Така позиція сектора є результатом стабілізації макроекономічних показників, поліпшення підприємницького середовища на селі, визначеності прав власності на майно позичальників тощо. Потреба сільськогосподарських виробників у позикових коштах не забезпечується у повному обсязі. По короткострокових ресурсах вона покривається на 50%, а по довгострокових — лише на 2%. Така тенденція спостерігається і по економіці країни в цілому. Отже, обмеженість кредитних ресурсів на селі зумовлена не стільки особливістю сільськогосподарського кредитування, а недостатньою можливістю фінансової інфраструктури щодо довгострокового кредитування.

Спостерігається чітко виражена тенденція зростання обсягів надання банками Львівської області кредитів сільському господарству. Так, за 2006;2008 роки обсяг наданих кредитів зріс на 126 054 тис. грн. Однак з 2008 року відсоткові ставки за кредитами, наданими сільськогосподарським виробникам починають зростати, що призводить до підвищення ризику неповернення кредитів.

Для покращення кредитного забезпечення сільгосптоваровиробників окремими банками була розроблена програма мікрокредитування в Україні (агроуніверсал для малого бізнесу), яка являє собою кредит на поповнення основних і оборотних фондів та на фінансування споживчих цілей. Аналіз програми мікрокредитування сільськогосподарських підприємств Львівської області показав, що є потреба в мікрокредитах, тому ця програма може бути поширена не тільки на банківські установи, а й небанківські, зокрема кредитні спілки. Активна фінансова діяльність кредитних спілок у сільському господарстві дозволить збільшити обсяги кредитування цієї галузі. Крім того, в межах діяльності Програми мікрокредитування можуть бути розроблені окремі програми, направлені на сприяння створенню нових сільськогосподарських підприємств, які, в свою чергу, розширять спектр джерел фінансування для інших товаровиробників. Цю програму підтримали такі банки: Кредитпромбанк, Банк Форум, ПриватБанк, Надра.

Цільову групу агрокредитування, як показали дослідження, становили особисті селянські господарства — 85%, сільськогосподарські підприємства — 14% та фермерські господарства — 1%. Крім того, користувачами мікрокредиту були переробні підприємства, роздрібні ринки, закриті установи, магазини та інші посередники.

Важливою умовою стимулювання господарської діяльності аграрних підприємств є наявність відповідних джерел їх фінансового та кредитного забезпечення. Враховуючи особливості аграрного сектора економіки України, треба відмітити наявність високого кредитного ризику, пов’язаного із збитковістю національного агробізнесу. Одним із важливих і найпоширеніших способів уникнення кредитного ризику або зменшення його рівня є страхування. Сьогодні страхування сільськогосподарських ризиків переважно здійснюється з метою одержання кредиту. У дисертаційній роботі обґрунтовані напрями щодо зменшення кредитного ризику при кредитуванні сільськогосподарських підприємств, в основі яких лежить проведення науково-технічної модернізації та реструктуризації сільськогосподарського виробництва, шляхом впровадження інновацій, що дасть можливість підвищувати конкурентноздатність виробництва товарної продукції рослинництва і тваринництва та формування надійної системи страхового покриття кредитних ризиків, пов’язаних із сезонним характером аграрного виробництва і мінливими погодно-кліматичними умовами.

Впродовж останніх років обсяг сільськогосподарського виробництва збільшився та активізувалося кредитування комерційними банками агропромислового сектора економіки країни. Однак високий ризик кредитування спонукає банкірів до пошуку ефективніших методів оцінки кредитоспроможності сільськогосподарських підприємств, маючи на меті мінімізацію потенційних втрат комерційного банку при проведенні активних операцій із сільгосптоваровиробниками.

У дисертаційній роботі проаналізовані відомі методи оцінки кредитоспроможності сільськогосподарських підприємств та запропоновано власний підхід, який передбачає використання бальної оцінки в залежності від вірогідності повернення кредиту.

Методика оцінки кредитоспроможності передбачала ранжування сільськогосподарських підприємств — позичальників на чотири класи:

• 1 — оцінка відмінно (200 і більше балів);
• 2 — оцінка добре (130 — 200 балів);
• 3 — оцінка задовільно (50 — 130 балів);
• 4 — оцінка незадовільно (менше 50 балів).

Метод рейтингової оцінки шляхом надання певного бала відповідно до встановленої шкали, дає можливість глибше вивчити позичальника. Конкретні розрахунки оцінки кредитоспроможності проводились на основних економічних показниках сільськогосподарських підприємств Жовківського району, який є одним з найбільших аграрних районів Львівської області. У ньому функціонують різні за розміром, спеціалізацією та формами власності господарства.

У результаті проведеного дослідження виявлені слабкі місця у кредитуванні сільськогосподарських підприємств та обґрунтовані напрями розв’язання проблемних питань.

За умов формування кредитоспроможного середовища для підприємств аграрного сектора економіки Львівської області і України в цілому основним ключовим напрямом кредитної політики держави має стати створення сприятливих умов щодо фінансування сільськогосподарських товаровиробників.

У третьому розділі «Удосконалення системи банківського кредитування сільськогосподарських підприємств» запропоновано заходи щодо вдосконалення державної програми фінансової підтримки сільськогосподарських підприємств; створення аграрної кредитної корпорації та застосування моделей прогнозу при дослідженні кредитоспроможності сільськогосподарських підприємств.

Дослідження показали, що значна фінансова підтримка надається сільськогосподарським підприємствам через механізм здешевлення короткострокових і довгострокових кредитів з боку держави. У державному бюджеті на ці цілі в 2006 році було передбачено 200 млн грн, у 2007 році - 667 млн грн, а у 2008 році - близько 800 млн грн. Використання бюджетних коштів для здійснення компенсації відсоткової ставки за залученими довгостроковими кредитами у 2008 році для сільськогосподарських підприємств Львівської області склали: сума кредиту з наростаючим підсумком — 37 741 тис. грн та обсяг компенсаційних коштів, сплачених з початку року — 2101,1 тис. грн, відповідно, за залученими середньостроковими кредитами — 270 685 тис. грн та 10 381 тис. грн. За діючою практикою місцеві органи влади визначали коло підприємств, яким слід надати здешевлені кредити. При цьому до списку часто потрапляли неплатоспроможні, а то й збиткові підприємства, які не здатні своєчасно повернути банківський кредит.

У дисертаційній роботі обґрунтовано, що державні програми, спрямовані на підтримку сільського господарства, повинні:

• Ш стимулювати розвиток ринкових механізмів та конкуренцію;
• Ш забезпечувати реалізацію цілей (відповідно цільову групу), досягнення яких без підтримки не відбудеться;
• Ш передбачати прозорість надання бюджетних коштів та бути зрозумілими для цільових груп;
• Ш передбачати способи поінформованості для рецепієнтів віддалених регіонів;
• Ш містити механізми обліку розподілу та можливості контролю використання коштів;
• Ш періодично оцінюватись на предмет ефективності.

Враховуючи специфіку сільськогосподарського кредитування, майже всі країни з розвиненою ринковою економікою прийняли спеціальні закони про кредитування в сільському господарстві, запровадили системи сільськогосподарського кредитування, які спираються, як правило, на державні спеціалізовані кредитні установи.

З метою удосконалення кредитних відносин між сільськогосподарськими підприємствами і кредитними установами, а також підтримки вітчизняного сільськогосподарського виробництва доцільно на державному рівні створити аграрну кредитну корпорацію (АКК).

Створення корпорації забезпечить виконання державної політики щодо формування і регулювання системи кредитування в агропромисловому виробництві. Крім того, це сприятиме розвитку конкурентоспроможного та ефективного підприємництва в сільських територіях.

Функції кожного учасника АКК полягають у наступному: Кабінет Міністрів України виступає як засновник аграрної кредитної корпорації. Міністерство аграрної політики набуває права власності і користування контрольним пакетом акцій корпорації. Для формування статутного фонду використовуються ресурси, отримані від Міністерства фінансів України. Урядові структури представляються у цій системі кредитування як гарант надання пільгових сільськогосподарських кредитів.

Національний банк України — емісійний, кредитний, розрахунковий і касовий центр держави. Головним його завданням у цій структурі, і загалом у банківській системі, є регулювання та координація діяльності грошово-кредитної системи. Взаємовідносини центрального банку із комерційними фінансово-кредитними інституціями проявляються в постійному моніторингу банківської діяльності.

Національний банк надаватиме кредитні ресурси за нульовою ставкою аграрній кредитній корпорації з цільовим використанням у сільськогосподарському виробництві. Корпорація надаватиме кредити сільськогосподарським товаровиробникам через систему сільських кредитних товариств. Останні представляють собою спілки, які створюються для задоволення потреб її членів у кредиті. Членами сільських кредитних товариств можуть бути сільськогосподарські товаровиробники — як фізичні особи, так і юридичні. Крім того, учасниками таких спілок можуть бути і підприємства аграрного машинобудування. Капітал сільського кредитного товариства формується за рахунок внесків його учасників.

Участь страхових організацій в системі кредитування сільськогосподарських товаровиробників обумовлюється необхідністю страхування комерційних кредитів. Це забезпечує зменшення або усунення кредитного ризику. За договором страхування кредитів погашення наданого кредиту у разі неповернення його боржником бере на себе страхова організація.

Створення аграрної кредитної корпорації передбачає розв’язання таких завдань: удосконалення кредитної політики; підтримка сільськогосподарських та інших видів діяльності в сільських територіях; підвищення ефективності функціонування сільськогосподарських товаровиробників; залучення інвестицій у розвиток виробництва сільськогосподарської продукції; формування і розвиток системи сільських кредитних товариств.

Таким чином, запропонована структура аграрної кредитної корпорації є одним із способів створення системи кредитування сільськогосподарських підприємств України. Вона забезпечить формування ефективного підприємництва у сфері виробництва сільськогосподарської продукції, підвищення рівня прибутковості її учасників. Кредитні ресурси будуть доступними не лише сільськогосподарським підприємствам, але й сільському населенню.

У роботі запропоновані математичні моделі для оцінки кредитоспроможності сільськогосподарських підприємств. Вибір моделей здійснено за програмою Microsoft Excel на основі розрахунку показників рентабельності реалізації продукції за чистим прибутком, норми прибутку та коефіцієнта залучення коштів.

Тенденцію розвитку показників кредитоспроможності досліджено для декількох сільськогосподарських підприємств Львівської області Жовківського району, зокрема таких як ПП «Візенберг», ТзОВ «Галичина», ПП «Дев'ятир», СФГ «Клен», агрофірма «Краяни», ТзОВ агрофірма «Лан», агрофірма «Нива».

Результати розрахунків представлені для ТзОВ «Галичина». Лінійна модель тренду, побудована за даними ПП «Галичина» y = 0,089t-0,15 (рис. 3), показує, що рентабельність реалізації продукції за чистим прибутком зростає щороку в середньому на 8,9%.

Коефіцієнт детермінації R² = 0,8348 показує, що отримана лінійна модель достовірно з ймовірністю р = 0,95 відображає тенденцію зміни рентабельності реалізації продукції за чистим прибутком ТзОВ «Галичина».

Параболічна модель тренду рентабельності реалізації продукції за чистим прибутком y=0,0236t²-0,05t+0,02 є більш адекватною до поведінки вихідних даних, оскільки коефіцієнт детермінації і розрахункове значення критерію Фішера для параболічної моделі є більшими від відповідних значень для лінійної моделі.

У дисертаційній роботі приведені результати розрахунку показників рентабельності реалізації продукції за чистим прибутком, норми прибутку та коефіцієнта залучення коштів, їх аналіз і прогноз для всіх досліджуваних підприємств.

Побудовані моделі трендів і отримані прогнози дають можливість АКК вибирати найбільш обґрунтовані варіанти формування кредитної політики та оцінювати кредитоспроможність сільськогосподарських підприємств.