Банківська діяльність на ринку фінансових послуг

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Фінансові послуги відіграють особливу роль у ринковій економіці як важлива умова розвитку національних і світових ринків товарів і послуг. Сектори ринку фінансових послуг охоплюють усі сфери фінансової діяльності, необхідні суспільству на кожному етапі його розвитку. Тому в Європейському Союзі (ЄС) створення|створіння| єдиного ринку фінансових послуг є одним із пріоритетів європейської інтеграції.

Ринок фінансових послуг особливо динамічно розвивається в епоху глобалізації економіки, інтеграції фінансових ринків і фінансових установ світу, інтенсифікації міжнародного руху товарів, капіталів, послуг, трудових ресурсів, інформації, технологій. Еволюція цих чинників, змінюючи механізми міжнародної конкуренції, має довгостроковий характер,|вдача| а їх дія поступово охоплює нові країни, обумовлюючи складні процеси в їх фінансових системах.

В Україні результатом таких процесів є лібералізація доступу іноземного капіталу на вітчизняний ринок фінансових послуг. За активної участі потужних фінансових груп світу банківський сектор розвивається динамічніше і поступово стає фундаментом ринкової інфраструктури, яка забезпечує економіку фінансовими ресурсами і фінансовими послугами. Успішне функціонування банківського сектору, складної системи, утвореної множиною самостійних підсистем — банків, залежить від здатності кожного з них ефективно надавати конкурентоспроможні фінансові послуги і динамічно розвиватися, враховуючи загальноекономічне й соціально-політичне становище країни, зовнішні та внутрішні ризики. Зі вступом України до Світової організації торгівлі (СОТ) стратегічним завданням є забезпечення гідного місця держави у світовій економіці, а його вирішення вимагає зміцнення банківського сектору — особливого, динамічного і високотехнологічного сегмента економіки, який є вагомим чинником її реформування. Тому дослідження діяльності банків на ринку фінансових послуг з метою виявлення шляхів її удосконалення та визначення напрямів розвитку мають важливе наукове і практичне значення.

Теоретичні та прикладні аспекти банківської діяльності в епоху глобалізації фінансових ринків, місце банків в економіці широко досліджують провідні вчені світу. У працях, авторами яких є вітчизняні економісти, зокрема, В. Базилевич, С. Боринець, О. Василик, З. Васильченко, В. Вітлінський, О. Вовчак, А. Гальчинський, В. Геєць, А. Герасимович, О. Дзюблюк, В. Корнєєв, Н. Костіна, В. Кочетков, М. Крупка, Д. Лук'яненко, І.Лютий, В. Міщенко, О. Мозговий, А. Мороз, С. Науменкова, А. Пересада, Л. Примостка, К. Раєвський, М. Савлук, Т. Смовженко, А. Старостіна, С. Циганов, О. Черняк, А. Чухно, С. Юрій вирішуються проблеми становлення і функціонування банківської системи та ринку фінансових послуг в умовах трансформаційної економіки, підвищення капіталізації та фінансової стійкості банків, аналізу і регулювання їх діяльності.

Водночас поступова інтеграція банківського сектору України в глобальний фінансовий простір і посилення міжбанківської конкуренції з виходом на вітчизняний ринок фінансових послуг провідних банків світу обумовлюють вивчення корпоративних стратегій і особливостей їх діяльності. Кардинальні зміни в економіці і зростаюча роль банків у забезпеченні сталого розвитку країни визначають об'єктивну необхідність систематичних досліджень тенденцій та умов діяльності банків, їх ефективності, надійності, потенційних можливостей і перспектив розвитку. В умовах динамічних змін на фінансових ринках, особливо в період економічних криз, вагомою передумовою подальшого розвитку банків, розширення їх клієнтської бази й удосконалення управління ними є узагальнення теоретичних основ і вдосконалення методики комплексної оцінки діяльності банків, які ґрунтуються на всебічному аналізі досягнутих результатів, враховують їх динаміку й особливості вітчизняного ринку фінансових послуг. Актуальність, теоретична і практична значущість вирішення зазначених завдань для розвитку банківської діяльності в Україні обумовили вибір теми дисертації, її мету та основні завдання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідних робіт економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка за темою: «Розвиток внутрішнього ринку України в умовах глобалізації: закономірності та протиріччя» (номер державної реєстрації 0106U006542), в якій у межах підрозділу «Теоретичні основи функціонування фінансових ринків та тенденції глобалізації» обґрунтовано сутність категорії фінансових послуг, структуру, основні чинники і тенденції розвитку ринку фінансових послуг світу, особливості еволюції ринку фінансових послуг України та діяльності вітчизняних банків.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є узагальнення теоретичних положень і вдосконалення методичного інструментарію комплексної оцінки діяльності вітчизняних банків на ринку фінансових послуг з урахуванням світового досвіду та особливостей розвитку банківського сектору України.

Зазначена мета окреслила такі основні завдання дисертації:

• · дослідити еволюцію наукових підходів до визначення категорії «фінансова послуга», визначити тенденції розвитку ринку фінансових послуг в умовах глобалізації та інтеграції фінансових ринків, виявити й узагальнити особливості діяльності провідних банків світу;
• · дослідити проблеми становлення, сучасний стан і перспективи розвитку ринку фінансових послуг України, місце та роль банків на ньому;
• · поглибити теоретичні засади визначення економічної сутності понять «ефективність» і «конкурентоспроможність», розвинути концептуальні підходи щодо їх застосування для оцінки діяльності банків України;
• · розробити інтегральний критерій комплексної оцінки діяльності банків України на ринку фінансових послуг;
• · узагальнити зарубіжний і вітчизняний досвід та запропонувати власну методику рейтингової оцінки діяльності банків на ринку фінансових послуг;
• · побудувати економіко-математичну модель та обґрунтувати засади комплексної оцінки діяльності вітчизняних банків на ринку фінансових послуг і практичні рекомендації щодо вдосконалення функціонування банків України.

Об'єктом дослідження є економічні відносини між суб'єктами ринку фінансових послуг у процесі еволюції його інститутів.

Предметом дослідження є теоретичні засади та практичні аспекти банківської діяльності на ринку фінансових послуг.

Методи дослідження. Для досягнення мети роботи використано комплекс спеціальних і загальнонаукових методів пізнання економічних явищ, процесів і економічного аналізу їх взаємозв'язків: поєднання теоретичного й емпіричного, єдності загального і одиничного, моделювання та систематизації, аналогії тощо. Згідно із системним і діалектичним підходами економічна і банківська системи розглядались у нерозривному взаємозв'язку і розвитку. Діалектичний метод і порівняльний аналіз використано в процесі теоретичного осмислення сутності ринку фінансових послуг і особливостей діяльності його основних суб'єктів. Під час групування чинників конкурентоспроможності й ефективності банків застосовано аналітичний метод, кореляційний і факторний аналіз. Економіко-математична модель визначення економічної спроможності та класифікації банків розроблена із використанням методу аналізу ієрархій, методів експертних оцінок, компаративного, групування, аналізу і синтезу.

Інформаційною базою дослідження є закони і нормативно-правові акти з питань діяльності банків та інших фінансових посередників, матеріали Національного банку України (НБУ), Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг і Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України (ДКЦПФРУ), Державного комітету статистики України, матеріали Світового банку, Міжнародного валютного фонду (МВФ), Європейського центробанку (ЄЦБ), наукові праці провідних вітчизняних і зарубіжних вчених, аналітичні та статистичні матеріали, що доступні в мережі Інтернет. банк фінансовий послуга інтегральний.

Наукова новизна дисертації полягає в обґрунтуванні нових наукових результатів, які в сукупності вирішують важливе науково-прикладне завдання, пов’язане з удосконаленням діяльності банків України на ринку фінансових послуг шляхом розвитку теоретичних засад і методики комплексної оцінки їх діяльності.

Наукову новизну дослідження визначають такі його основні результати:

вперше:

· обґрунтовано сутність поняття «економічна спроможність банку» як інтегрованого аналітичного показника, що характеризує здатність банку до стійкого функціонування і динамічного розвитку, досягнення високого рівня конкурентоспроможності й ефективності, та доцільність застосування цього поняття в банківській практиці, що дало можливість обґрунтувати класифікацію вітчизняних банків за досягнутим рівнем їх економічної спроможності, розробити рейтингову систему оцінки їх діяльності та методичні засади визначення узагальненого рівня економічної спроможності банківського сектору, а також запропонувати практичні заходи їх реалізації з метою вдосконалення діяльності банків України;

удосконалено:

• · визначення понять «фінансова послуга» та «банківська послуга» шляхом урахування їх двоїстого характеру, еволюційних взаємозв'язків і взаємообумовленості, що дало змогу уточнити поняття «ринок фінансових послуг» як відкритої адаптивної системи і з таких засад дослідити його еволюцію, особливості діяльності провідних банків світу, процедури міждержавного регулювання динамічних транскордонних фінансових потоків в умовах інтеграції фінансових інститутів і глобалізаційних процесів;
• · методику створення рейтингових систем комплексної оцінки діяльності банків України на основі обґрунтованої п’ятирівневої ієрархічної моделі «ефективність — конкурентоспроможність — динаміка розвитку», вхідні показники якої характеризують банки як суб'єктів ринку, що здатні ефективно виконувати свої зобов’язання і функції, надавати конкурентоспроможні послуги і динамічно розвиватися, а використання запропонованої економіко-математичної моделі уможливлює врахування інтересів різних груп учасників банків під час визначення рейтингу економічної спроможності банків, забезпечення широкої публічності якого сприятиме розвитку їх ресурсної та клієнтської бази;

набули подальшого розвитку:

• · теоретичні положення щодо сутності та суперечливої природи фінансової глобалізації як особливої фінансово-інвестиційної стратегії реформування фінансового ринку транснаціональними компаніями |лад|, в основу якої покладено економічні методи та інноваційні чинники, а одним із результатів стало посилення монополізації ринку фінансових послуг глобальними операторами послуг — провідними банками світу;
• · напрями дослідження процесів становлення і розвитку ринку фінансових послуг України, впливу лібералізації міжнародного руху капіталу на його інститути, ролі банків у процесах глобалізації, розвитку процедур регулювання з боку держави, а також теоретичні засади визначення й оцінювання ефективності діяльності банків та їх конкурентоспроможності;
• · методичний інструментарій оцінювання ефективності діяльності й конкурентоспроможності банків, який враховує діалектичний взаємозв'язок і взаємовплив цих категорій у частині розробки системного аналітичного критерію «економічна спроможність», що розширює можливості ідентифікації ймовірних кризових явищ у банках з боку їх менеджменту і наглядових органів через сегментування банків за досягнутими рівнями економічної спроможності.

Практичне значення результатів роботи полягає в обґрунтуванні нових підходів до розвитку систем комплексної оцінки діяльності вітчизняних банків, упровадження яких сприятиме вдосконаленню функціонування банків на ринку фінансових послуг. Низка теоретичних положень доведена автором до рівня практичних рекомендацій, які можуть бути застосовані: НБУ — для оцінки рівня економічної спроможності банків; банками — для розвитку фінансових послуг і аналізу позицій на ринку; Фондом гарантування вкладів фізичних осіб — для оцінки фінансового стану банків. Окремі результати можуть бути використані під час підготовки нормативно-правових актів з питань регулювання діяльності банків. Практична реалізація результатів дисертації сприятиме підвищенню ефективності управління діяльністю банків України, обґрунтуванню перспектив їх розвитку, активізації ринку фінансових послуг.

Пропозиції щодо комплексної оцінки діяльності банків використано НБУ під час створення системи дистанційної оцінки вітчизняних банків та їх економічної спроможності (довідка № 13−118/1065 від 20.02.2009). Засади оцінки діяльності банків застосовано ВАТ «УніКредитБанк» для прогнозування фінансового стану потенційних партнерів — банків України, а узагальнення стратегій провідних банків — під час планування розширення фінансових послуг (довідка № 920/VIII від 18.02.2009). Результати роботи з актуальних питань діяльності банків на ринку фінансових послуг використано в навчальному процесі на економічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка (довідка № 055/64 від 16.04.2009).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є результатом самостійних наукових досліджень автора. Наукові положення і результати дослідження відображені в публікаціях. Із наукових робіт, опублікованих у співавторстві, використано лише напрацювання здобувача.

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи розглядалися на засіданнях кафедри фінансів, грошового обігу та кредиту Київського національного університету імені Тараса Шевченка і на наукових конференціях, серед них: VII, VIII та Х Всеукраїнські науково-практичні конференції «Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України» (м. Суми, 2004, 2005, 2007 рр.), Всеукраїнська науково-методична конференція «Сучасні аспекти фінансового управління економічними процесами» (м.Севастополь, 2005 р.), ІІІ Міжнародна науково-практична конференція «Тен-денції та перспективи розвитку фінансової системи України» (м. Київ, 2006 р.), ІІІ Міжнародна науково-практична конференція «Сучасні тенденції в розвитку банківської системи та фінансових ринків» (м. Дніпропетровськ, 2006 р.), міжнародні науково-практичні конференції «Шевченківська весна» (м. Київ, 2006, 2007 рр.), ІІІ Міжнародна науково-практична конференція «Інтеграція України у європейський та світовий фінансовий простір» (м. Львів, 2008 р.).

Публікації. За результатами дисертації опубліковано 18 наукових праць загальним обсягом 9,89 д.а., з них 12 — у наукових фахових виданнях (7,91 д.а., з яких особисто автору належить 4,85 д.а.).

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, десяти підрозділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Обсяг роботи — 215 сторінок, у т.ч. 18 рисунків і 22 таблиці. Список літератури із 248 найменувань наведено на 16 сторінках, а 10 додатків — на 9 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрито актуальність теми, визначено мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, сформульовано основні результати роботи, які визначають її наукову новизну, практичне значення й особистий внесок автора.

У першому розділі «Теоретичні засади дослідження еволюції ринку фінансових послуг» висвітлено сутність і значення фінансових послуг, тенденції розвитку ринку фінансових послуг в умовах глобалізації, узагальнено особливості діяльності провідних банків світу, проаналізовано процеси становлення і розвитку ринку фінансових послуг України.

У дисертації до фінансових послуг віднесено послуги всіх суб'єктів фінансового ринку, які є предметом їх діяльності. Послуги надаються|опинятися| в умовах конкуренції, для задоволення потреб клієнтів і за плату, яка доступна покупцям і забезпечує отримання прибутку продавцям. Послуги охоплюють усі види економічної діяльності суб'єктів ринку, на які існує платоспроможний попит або які спрямовані на його формування в майбутньому. Послуга поєднує|сполучати| людські стосунки і різнобічні|різноманітний| зв’язки (правові, економічні, інформаційні тощо), а її значення визначається сферою, місцем, процесом й оперативністю надання.

Розкрито двоїстий характер і взаємозв'язок банківських операцій і послуг. Операції характеризують бізнес-процеси, а послуги є продуктами праці банку, задля яких він розробляє низку проблемно-орієнтованих операцій і заходів (юридичних, фінансових тощо) та об'єднує їх в єдиний операційний процес. Послуга з позиції банку є результатом виконання у встановленому порядку певних операцій, а з позиції клієнта — результат його обслуговування банком.

Ринок фінансових послуг як система економіко-правових взаємовідносин|взаємостосунки| усіх сегментів і учасників ринку та механізм задоволення потреб у фінансових послугах здатен до внутрішнього саморегулювання й адаптації до змін зовнішнього середовища. Такі характеристики, високий рівень яких має забезпечити держава й асоціації учасників, та, особливо, ступінь їх практичної реалізації визначають досконалість і відкритість ринку. В умовах глобалізації вагомість цих особливостей зростає, оскільки глобальний ринок має відкриту структуру і в усіх секторах ринку конкурують як резиденти, так і нерезиденти.

Обґрунтувано, що структурній перебудові наявних і розвитку нових ринків фінансових послуг сприяли глобалізація, лібералізація руху капіталу, дерегулювання діяльності банків, надвисока динаміка капіталів, інтеграція фінансових компаній, посилення конкуренції між провідними фінансовими центрами. Завдяки ефективним стратегіям транснаціональними операторами комплексних фінансових послуг стали провідні банки світу. Значні зміни спричинив вихід на ринок нових груп інвесторів: державних інвестфондів з країн-експортерів палива і потужних промислових корпорацій — колишніх об'єктів інвестування. Змінилися напрями інвестицій (на користь Китаю) і співвідношення між основними валютами (з 2003 р. на користь євро). Факторами привабливості національних ринків є вищі прибутки і прийнятні ризики. Ринок фінансових послуг став найдинамічнішим сектором економіки, а фінансовий сектор — лідером|лідерувати| глобалізації. Однак, фінансові сектори різних країн і, зокрема, банківські розвиваються нерівномірно, що ілюструє табл. 1.

Серед чинників фінансової глобалізації - упровадження інновацій, що сприяло створенню глобальних фінансових центрів, конкурентною перевагою яких став електронний трансферт фінансових інструментів. Інновації знизили трансакційні витрати і бар'єри виходу на ринок, сприяли створенню нових сегментів ринку, методів обслуговування, каналів оперативної доставки послуг. Інновації є інструментом оптимізації фінансових потоків і розширення послуг суб'єкта ринку, хоча можуть спричинити зростання частки неплатоспроможних учасників і безконтрольне їх упровадження підвищує імовірність криз Відзначено, що фінансова глобалізація і взаємозалежність країн можуть спричинити фінансові кризи, а тому необхідні жорсткі міждержавні процедури регулювання транскордонних фінансових потоків, рівень яких відстає від сфери товарних ринків. Інтеграція, значні зміни структури сучасного ринку фінансових послуг це об'єктивні тенденції, які свідчать, що країни і фінансові інституції прагнуть до єдиних стандартів фінансового обслуговування.

Таблиця 1.

Порівняльний аналіз розвитку банківських систем деяких країн *.

*Систематизовано автором згідно з доповідями «Global Financial Stability Report», IMF (April2006, September2008)

Становлення ринку фінансових послуг України відбувається за значних змін на глобальних ринках, а рівень його розвитку є відображенням соціально-економічних відносин у країні. У 2008 р. фінансові послуги склали 5,8% і 24,8% експорту-імпорту послуг, причому від'ємне сальдо зросло (імпорт зріс на 65%).

Фондовий сегмент у 2005;2008 рр. збільшився вп’ятеро, однак, має ознаки ринку корпоративного контролю, й експерти Standard & Poor’s відносять його до групи граничних ринків, що розвиваються. Організований ринок у 2008 р. склав лише 4,3% від загального обсягу (883 млрд. грн.) і має надвисоку концентрацію, хоча частка найбільшої з 11 бірж (ПФТС) знизилася до 90%, а об'єктами обігу стали лише 267 цінних паперів із 2167 зареєстрованих у біржових списках.

На 2009 р. діяло 469 страхових компаній (СК), проте, відношення чистих страхових премій до ВВП (1,7%) надто низьке (у провідних країнах — 8−12%). СК зосередили лише 4,3% від обсягів активів банків, хоча активи і капітал СК переобтяжені низьколіквідними цінними паперами і лише 0,3% інвестовано в економіку. Низька капіталізація, висока монополізація і чисельність дрібних СК є ознакою нестабільності, але СК є лідерами небанківського сектору ринку.

Кредитні спілки, інститути спільного інвестування (ІСІ), недержавні пенсійні фонди (НПФ) лише проходять етап становлення, накопичення капіталу і клієнтської бази, а їх фінансові можливості незначні (2% від усіх фінансових активів). Активи 257 ІСІ в 2008 р. зменшилися до 5,25 млрд. грн., НПФ мали лише 600 млн. грн. активів. Крім обмеженої пропозиції послуг, існує проблема непідготовленості населення до сприйняття нових фінансових інструментів.

Обґрунтувано, що нерозвиненість фондового ринку України і незначний потенціал інституційних інвесторів обмежує внутрішню ресурсну базу банків — активних й універсальних інститутів фінансового посередництва на ринку фінансових послуг, які на початок 2009 р. зосередили 93% фінансових активів.

У другому розділі «Особливості функціонування вітчизняних банків на ринку фінансових послуг» досліджено місце банків на ринку, узагальнено і розвинено засади аналізу конкурентоспроможності й ефективності як критеріїв діяльності банків, обґрунтувано сутність категорії «економічна спроможність» та її застосування для комплексної оцінки діяльності банків.

Зростання можливостей банків (табл. 2) суттєво впливає на структурну перебудову економіки, стан фінансового ринку і стратегію учасників товарних ринків. Банки першими розпочали інтеграцію в глобальний ринок, метою якої було обслуговування зовнішньоекономічної діяльності клієнтів, а чинником — участь України у світовому процесі розподілу товарів, капіталів і робочої сили.

Таблиця 2.

Динаміка основних показників діяльності банківського сектору України*.

• * Залишки коштів на кінець періоду (кредитування резидентів, крім депозитних корпорацій).
• * Систематизовано та розраховано автором за даними бюлетенів НБУ та інформації Деркомстату України.

Проявом тенденцій глобалізації на теренах України і підтвердженням потенційних можливостей держави став прихід міжнародних фінансових груп. Серед результатів припливу капіталу (36,7% у статутному капіталі банків на 01.01.2009) — стрімкий розвиток споживчого кредитування, яке у 2005;2008 рр. зросло в 18,4 раза (до 269 млрд. грн.). У 2007 р. зовнішні запозичення банків зросли в 2,2 раза і на 01.10.2008 склали 42,1 млрд. дол. США. Світова фінансова криза призупинила приток капіталу, зумовила дострокове повернення залучених коштів. До того ж значні кошти одержано не як портфельні чи прямі іноземні інвестиції (ПІІ), а як «інші» потоки капіталу (у т.ч. короткострокові кредити дочірнім банкам). Скорочення ПІІ підвищило ризики зовнішніх запозичень і за значних курсових коливань вплинуло на фінансову стабільність країни.

Зазначено, що розвиток банків (у т.ч. низька капіталізація, обмеженість внутрішніх ресурсів, випереджаюче зростання активів) не відповідає потребам економіки і глобальним викликам. Одним із результатів є порівняно дешевий продаж системних банків, хоча в 2005;2006 рр. коефіцієнт P/BV становив 4,47 і був удвічі вищим, ніж у країнах Центральної й Східної Європи. За домінування потужних фінансових груп умовою розвитку стає готовність банків надавати комплекс послуг, проте 81,4% їх активів на 01.01.2009 становили кредити. Зростання конкуренції, ускладнення доступу до зовнішніх ресурсів вимагають підвищення якісних характеристик — ефективності та конкурентоспроможності.

Аналіз теоретичних засад дослідження конкурентоспроможності, ефективності діяльності банків і моделей їх кількісної оцінки засвідчив, що усталених методик і єдиного підходу до визначення їх економічної сутності не вироблено, а рівень застосування цих понять на практиці є низьким. Залежно від об'єкта досліджень і наукових поглядів обґрунтовують певну множину чинників, розвиваючи засади їх дослідження для певних напрямів діяльності банків (прибутковість, стійкість, управління активами). Окрім операційної, як додатковий «нересурсний» чинник розрізняють Х-ефективність, засади якої розробив американський економіст українського походження Х. Лейбенстайн.

Дослідження ефективності ускладнює двоїстий характер діяльності банків як основних суб'єктів фінансової системи і як мікроекономічних агентів. Ефективність відображає відповідність діяльності банку цілям учасників і має двоїсту природу: ефективні для власників банки можуть бути неефективними для економіки і навпаки. Так, у 2005;2008 рр. рентабельність і прибутки банків України зростали, відношення витрат до доходів сягало 94%, а в Європі - 70%. Доходи значно переважали витрати на залучення ресурсів: ефективна банківська система споживала значні доходи, а кредити залишалися дорогими.

Наукою не вироблено усталених понять банківського економічного ефекту, системи показників і методик, які дають змогу чітко визначити ефективний банк. Ефективність визначають політичні, ринкові, правові, соціальні чинники, що впливають на стратегію і тактику банків, та макроі мікроекономічні, що характеризують стан економіки, діяльність підприємств і домогосподарств, які формують клієнтську й ресурсну базу банків. Завдяки ефективності часто оцінюють реалізовані можливості потенціалу банку — отримані результати і досягнутий рівень розвитку як суб'єкта ринку. Кожні етапи розвитку мають свої кількісні співвідношення чинників, результатів і ефективності. Зниження ефективності в короткостроковому періоді може призвести до втрати частини доходів, а у довгостроковому періоді - це потенційна можливість банкрутства.

Наголошено, що ефективність вимагає високої конкурентоспроможності банку. Товаром банку є фінансові послуги, а тому конкурентоспроможність — це готовність надавати послуги, які відповідають запитам клієнтів. Конкурентоспроможність фінансових послуг є відносним поняттям, що визначається комплексом споживчих і вартісних якостей, які впливають на їх комерційний успіх серед конкурентів-аналогів. Послуги — продукти банку, який має достатній потенціал для вивчення тенденцій ринку й уподобань клієнтів, розробки, організаційного оформлення і ефективного виведення послуг на ринок. Конкурентоспроможність банку відображає успішність його розвитку, переваги в обсязі та якості послуг на певних ринках, набуті конкурентні позиції й потенційні можливості їх зміцнення (утримання). Отже, конкурентоспроможний банк — ефективна бізнес-система, здатна завоювати й утримувати істотну частку динамічного ринку, змагаючись за обмежений обсяг платоспроможного попиту, забезпечуючи зростання доходів, упровадження інновацій, інвестиційну привабливість, фінансову стабільність і стійкість до змін на ринку.

Показано, що конкурентоспроможність не тотожна конкурентній позиції: визначені в дисертації індекси Герфіндаля-Гіршмана і Джині свідчать про значну концентрацію ринкових часток провідних банків України (так, концентрація активів десятьма з них становила 0,5 — середнє між Італією і Німеччиною). Однак найрентабельнішими є невеликі банки. Значна частка ринку є перевагою, якщо банк здатен контролювати цінові параметри ринку і прибутковість послуг.

Конкурентоспроможність, визначаючись показниками діяльності банку й зовнішніми чинниками, на відміну від інших характеристик, завжди враховує розвиток на перспективу і є динамічною характеристикою можливостей банку, яку не лише варто розглядати з позицій потенційного і досягнутого рівня, а й мати методику її оцінки, прогнозування і управління. Конкурентоспроможність банківського сектору — рівень його готовності та здатності забезпечувати ефективний соціально-економічний розвиток держави і стабільно розвиватися, враховуючи її соціально-політичне й економічне становище, а умовою конкурентоспроможності є стійка конкурентоспроможність більшості банків.

Ефективність як мета діяльності є результатом реалізації конкурентних переваг банку. Однак сформовані конкурентні переваги — результат реалізації потенціалу й ефективної діяльності. В умовах глобалізації зміни динамічно впливають на активи і структуру банку, засвідчуючи взаємозв'язок еволюції банку як суб'єкта ринку і конкурентоспроможності. Певний рівень конкуренто-спроможності - завдання стратегічного управління банком, а ефективності - оперативного. Ефективність є критерієм повноти реалізації функцій стратегічного управління. ґрунтуючись на ефективності, конкурентоспроможність містить складні взаємозв'язки окремих характеристик банку і є не лише функцією ефективності, а як стратегія зростання є стратегічною ефективністю.

Отже, конкурентоспроможність і ефективність, характеризуючи різні аспекти діяльності банку, мають складну ієрархічну структуру з перетином низки показників — чинників обох категорій. Це свідчить про діалектичний взаємозв'язок і взаємообумовленість цих категорій як комплексу якісних і кількісних параметрів, які характеризують ресурсні можливості, перспективи, фінансовий стан, місце на ринку і суспільне становище банку (рис. 1). Для інтегральної оцінки діяльності банку необхідно системно дослідити множину чинників, які характеризують взаємопов'язані категорії «ефективність — конкурентоспроможність» та їх функціональний вплив на результати банку, що відображає економічну спроможність банку як суб'єкта ринку, його готовність і перспективи успішно функціонувати в умовах ринку, реалізуючи поставлені цілі, підвищуючи свою ефективність і конкурентоспроможність.

Економічна спроможність (ЕС) — це результат комплексного управління, що охоплює всі аспекти діяльності банку, внутрішні й зовнішні чинники. ЕС є системним процесом, що характеризується кількісними параметрами і підлягає систематичному управлінню. Як синтез критеріїв, що визначаються чинниками ефективності й конкурентоспроможності, характеризують рівень управління, ринкові позиції, потенціал і результати, враховують тенденції змін зовнішнього і внутрішнього середовища, ЕС є інтегральним критерієм діяльності банку.

Рис. 1 Діалектичний взаємозв'язок ефективності та конкурентоспроможності банку У дисертації як інструмент порівняльного аналізу виокремлено рейтинг — комплексну оцінку множини показників, які характеризують банки в цілому чи окремі аспекти їх діяльності. Банк міжнародних розрахунків розрізняє дистанційні та інсайдерські рейтингові системи. У банківській практиці відомі системи CAMEL, SCOR, CAMELS, PATROL, BAKIS, BMS, SAABA, SEER, Кромонова, Ширинської тощо. Провідні агентства оцінюють кредитні рейтинги, рейтинги боргових зобов’язань і фінансових інструментів, але недосяжність цих рейтингів банком не завжди свідчить про його фінансові проблеми. Банки іноді заперечують об'єктивність рейтингів, визначених на підставі закритих методик, що враховують усталені традиції фінансового обслуговування на розвинених ринках.

В Україні не існує єдиної методики оцінки діяльності банків. Критеріями часто слугують економічні нормативи, однак, лише їх дотримання банком не гарантує його надійності. Актуальним є визначення рейтингів, адекватність яких залежить від вірогідності та міри деталізації діяльності банків вхідними показниками, і такою може стати рейтингова система ЕС банків.

У третьому розділі «Напрями вдосконалення діяльності вітчизняних банків на ринку фінансових послуг» обґрунтувано економіко-математичну модель (ЕММ), засади визначення ЕС і класифікації банків, узагальнененого рівня ЕС банківського сектору та рекомендації щодо їх застосування в банківській практиці як інструментів фінансового менеджменту.

Вхідні показники моделі обрано на основі узагальнення засад дослідження діяльності банків, факторного аналізу 96 аналітичних показників діяльності банків у 2004;2008 рр., якісного аналізу їх економічного змісту і функціональ-них зв’язків між ними. Результуюча множина показників представлена у вигляді дерева ієрархій і покладена в основу визначення рівня ЕС. Введена таким чином категорія ЕС є сукупністю кількісних і якісних характеристик, яка відображає здатність банку до стійкого функціонування, в основі якої лежить концепція досягнення збалансованого рівня конкурентоспроможності, ефективності та динамічний розвиток банку. Вона дає змогу здійснити узагальнену оцінку діяльності банків як учасників економічного змагання, які забезпечують досягнення комерційних інтересів акціонерів, і як соціально-економічних інститутів, що сприяють реалізації фінансової політики держави.

Для формалізації ЕММ застосовано метод аналізу ієрархій, який дає змогу мінімізувати суперечність даних, узгодити думки експертів, оцінити стійкість результатів, побудувати матриці якісних попарних порівнянь вхідних показників тощо. ЕММ уможливлює створення методики визначення ЕС банків і оцінки їх діяльності, яка враховує специфіку і динаміку розвитку банків.

Рівень ЕС банку визначено як результат синтезу трьох узагальнених критеріїв — конкурентоспроможності, ефективності, динаміки розвитку (табл. 3). Чинниками узагальнених критеріїв є локальні критерії груп показників.

Таблиця 3.

Визначення рейтингу економічної спроможності банків.

Для застосування ЕС як інструменту підготовки і прийняття рішень з управління діяльністю і прогнозування розвитку банків та їх класифікації в вводяться поняття поточного і фактичного рейтингу ЕС банків (табл. 4). Поточний рейтинг кожного i-того банку (ЕС_i^П) визначається результатами його діяльності в попередньому періоді (значеннями глобального критерію ЕС_i) та врахуванням максимального рівня ЕС окремої групи банків чи банківського сектору (ЕС_max), а саме:

ЕС_i ^П = ЕС _i / ЕС_max.

Фактичний рейтинг економічної спроможності і-го банку (ЕС_i^Ф) з метою підвищення стійкості значень ЕС_i^Ф, врахування предісторії та похибки на «старіння» інформації про діяльність банку визначається за формулою:

.

де n — кількість попередніх періодів, причому n? 1;

ЕС_max^Ф — максимальне значення фактичного рівня ЕС досліджуваної групи;

ЕС_i ^П — ^k — рівень поточної ЕС і-го банку в k-тому попередньому періоді.

Адекватність теоретично побудованої ЕММ було перевірено на прикладі оцінки результатів діяльності банків України в 2007 р. Для всіх 16 груп показників, узагальнених і глобального критеріїв ЕС було побудувано матриці попарних порівнянь. Застосована процедура урахування відповідності звітних даних характеру встановлених обмежень (рекомендацій) дала змогу нараховувати банкам «призові» чи «штрафні» бали. Рейтинг ЕС і-го банку характеризує пара чисел: (ЕС_i^Ф; місце в групі). Чільне місце посів банк, індекс ЕС^Ф якого максимальний (дорівнює 1). Ураховуючи комерційний характер інформації, табл. 3, що ілюструє розрахунки, містить знеособлену групу банків.

Таблиця 4.

Класифікація вітчизняних банків за рівнями економічної спроможності.