Форми безготівкових розрахунків

Безготівкові грошові розрахунки — це грошові розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на рахунках у банках, коло кошти списуються з рахунка платника і переказуються на рахунок отримувача коштів. Безготівкові розрахунки в Україні регламентуються Інструкцією № 368 «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» від 25.04.2001 р.

В інструкції відзначаються загальні принципи організації безготівкових розрахунків у національній валюті України, їх форми, стандарти документів та порядок їх обігу.

Загальні правила документообороту:

• * розрахункові документи складаються на бланках, форми яких визначені Інструкцією;
• * відповідальність за правильність заповнення несе особа, яка оформляла цей документ;
• * розрахунковий документ виписується в кількості примірників (за винятком чеку), потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків;
• * платежі з розрахунків клієнтів банк здійснює в межах залишків коштів на цих рахунках.

Безготівкові розрахунки в господарському обороті України здійснюються з використанням наступних форм розрахункових документів: платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, чеки, акредитиви, векселі, платіжні вимоги, інкасові доручення.

ПЛАТІЖНЕ ДОРУЧЕННЯ — це письмове розпорядження платника банку про списання з його рахунку та зарахування на рахунок отримувача конкретну грошову суму. Доручення приймаються до виконання протягом 10 календарних днів з дня виписки. День заповнення доручення не враховується. Банки приймають до виконання доручення від платників тільки в межах наявних коштів на їх рахунках. Винятком є доручення на перерахування з основних рахунків підприємств до бюджетів та державних цільових фондів сум податків та зборів, пені, штрафів, санкцій, які приймаються банком не залежно від наявності коштів на цих рахунках.

ПЛАТІЖНА ВИМОГА-ДОРУЧЕННЯ — комбінований документ, який складається з 2 частин: верхня частина — вимога постачальника до покупця оплатити вартість поставленої йому продукції; нижня частина документу — доручення платника своєму банку про перерахування з його рахунку вказаної суми грошей. Вимога-доручення заповнюється одержувачем коштів і надсилається безпосередньо платнику. Доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника. У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює нижню частину цього документа і здає його в банк, що його обслуговує. Платіжні вимоги-доручення приймаються банками протягом 20 календарних днів з дня виписки.

ПЛАТІЖНА ВИМОГА — документ, який використовується і випадку примусового списання (стягнення) коштів. Порядок виконання платіжних вимог визначається органами державного казначейства.

Дозволяється примусове стягнення коштів лише на підставі виконавчих документів або рішень податкових органів та визнаних претензій.). Сума платіжної вимоги визначається стягувачем. Банк стягувача приймає платіжні вимоги протягом 10 календарних днів з дати їх складання, а банк платника — протягом 30 календарних днів з дати складання ЧЕК — це письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) своєму банку (банку-емітенту — банк, що видає чекову книжку) сплатити зі свого рахунку пред’явнику чека (чекодержателю) відповідну грошову суму, зазначену в чеку. Строк дії чекової книжки — 1 рік. Розрахункового чека, який видається для разового розрахунку фізичній особі - 3 місяці. За погодженням з установою банку термін використання невикористаної чекової книжки може бути продовжений.

АКРЕДИТИВ — це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов’язаний:

• * виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги;
• * надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Заявник акредитива — платник, який звернувся до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива.

Банк-емітент — банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнту.

Бенефіціар — юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець робіт, послуг…).

Виконуючий банк — банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банка-емітента виконує акредитив.

Існує декілька видів акредитивів: покриті та непокриті, відзивні та безвідзивні.

Покритий — акредитив для здійснення платежів при якому завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку.

Непокритий — акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту. В цьому випадку платежі постачальнику гарантує банк.

Відзивний — це акредитив, який може бути замінений або анульований банком-емітентом без попереднього повідомлення бенефіціара (наприклад у випадку невиконання умов договору банк-емітент може відмовитись від гарантування платежів за акредитивом).

Безвідзивним є акредитив, який не може бути змінений або анульований без згоди бенефіціара Бенефіціар може достроково відмовитись від використання акредитива, якщо таке передбачено його умовами. Бенефіціар, у випадку зміни умов акредитиву, повинен звернутися до заявника акредитива, а заявник, у разі згоди, вносить зміни до акредитива через банк-емітент, який, в свою чергу, надсилає повідомлення виконуючому банку.

ВЕКСЕЛЬ засвідчує безумовне боргове зобов’язання оплатити після настання строку певну суму грошей утримувачу векселя. Вексель використовується як форма комерційного кредиту (відстрочка або розстрочка платежу за реалізовану продукцію, роботи, послуги) і як засіб платежу. Основними видами векселів є: простий (соло) та перевідний (тратта).

Простий вексель — документ, який містить безумовне зобов’язання векселедателя виплатити конкретну суму грошей в певному місті і в певний строк векселедержателю. Тобто, оформляючи простий вексель, векселедавець є платником. Тратта — документ, який містить пропозицію векселедателя (трасанта) платнику (трасату) виплатити певну суму грошей в певному місті і в певний строк отримувачу (ремітенту).

Перевідний вексель перетворюється в безумовне зобов’язання з боку платника після того, як він акцептує його, тобто погодиться з боргом. До цього моменту платник є тільки умовним боржником. Гарантія оплати перевідного векселя лежить на векселедателі. Трасант, як правило, виписує (трасирує) вексель на іншу особу, якщо вона в свою чергу, має заборгованість перед векселедателем. Основною відмінністю перевідного векселя від простого є те, що перший являється інструментом переводу коштів із розпорядження одної особи в розпорядження іншої особи.

Особливістю векселя є те, що векселедержатель може передати свої права по бумазі іншій особі за допомогою індосаменту (передаточного надпису). Індосамент переносить на нову особу всі права, що витікають із векселя. Індосамент може містити або не може містити найменування особи, на користь якої він зроблений. В першому випадку він називається повним або іменним, а в другому — бланковим. Особа, яка отримала вексель з бланковим індосаментом, може заповнити бланк своїм або будь-яким іншим іменем. Індосамент ставиться на зворотній стороні векселя. Всі особи, які поставили індосамент на векселі, несуть солідарну відповідальність за його виконання. Якщо індосант хоче зняти з себе відповідальність за векселем, то при передачі його іншій особі, він повинен поставити фразу «без обернення на мене». Наявність такого надпису, як правило, знижує довіру до.

ІНКАСОВІ ДОРУЧЕННЯ — це форма безготівкового розрахунку, яка використовується у випадку стягнення в безспірному порядку сум фінансових санкцій відповідно до наказів Держкомрезерву України, суми недоїмки до бюджету по податках, податкових кредитах, штрафів, нарахованих податковими інспекціями. Особливості розрахунків в електронних системах «клієнт-банк».

Для оперативного ведення клієнтом своїх розрахунків у банку може застосовуватись програмно-технічних комплекс — «клієнт-банк».

Ця система є складовою програм банківської діяльності та джерелом надходження розрахункових документів до системи електронних платежів НБУ чи внутрішньої платіжної системи і складається з клієнтської а банківської частин.

Клієнтська частина забезпечує автоматичне ведення поточного стану рахунку клієнта в банку. Реквізити документів в електронному вигляді визначаються договором між банком та клієнтом (але є обов’язкові).

Банківська частина забезпечує перевірку наведених електронних підписів (цифрових) на кожному розрахунковому документі.