Розділ 1. Економічний зміст баківської системи та її характеристика

ПОНЯТТЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ ТА ЇЇ ЕЛЕМЕНТИ

Банківська система — складова фінансової системи країни, що підпадає під загальну дію економічних законів, які діють у громадянському суспільстві. Вона є внутрішньо організованою, взаємопов'язаною, має загальну мету та завдання.

Банківська система виступає складовою кредитної системи держави й являє собою сукупність різних за організаційно-правовою формою та спеціалізацією національних банківських установ, що існують у межах єдиної фінансової системи та єдиного грошово-кредитного механізму в певний проміжок часу (певний історичний період).

Досліджуючи банківську систему будь-якої країни, необхідно враховувати, що її сучасний стан це результат тривалого розвитку, плід складних юридичних та економічних перетворень, які спираються не лише на суто економічні та юридичні закони та тенденції, а й враховують національні, культурні, моральні традиції народу.

Банк в економічному розумінні — це фінансовий посередник, що виконує комплекс базових операцій, які в сукупності становлять закінчений процес посередництва:

• · акумуляцію грошових коштів економічних суб'єктів з правом вільного розпорядження ними;
• · вільне розміщення їх у дохідні активи від свого імені і під свою відповідальність;
• · безумовне виконання розпоряджень власників акумульованих коштів щодо їх використання — повернути власникові готівкою, перерахувати на рахунки третіх осіб чи на власні рахунки інших видів у цьому чи іншому банках[15; с. 12].

З розвитком ринкової економіки виникає потреба в створенні адекватної фінансової інфраструктури, яка включає фінансові ринки та фінансово-кредитні інститути, що обслуговують їхнє функціонування. Центральною ланкою при цьому є банки, які відіграють ключову роль у стабілізації фінансової системи, обслуговуванні грошового обігу, забезпеченні суб'єктів господарювання кредитними засобами. Міжнародний і вітчизняний досвід свідчить про те, що стан банківської системи є індикатором стану всієї економіки.

Банківська система має багато спільних рис з іншими економічними системами, що ставить її в один ряд з найвищими ієрархічними структурами цілісної економічної системи країни. Проте вона має і свої специфічні риси, які виділяють її з ряду інших систем і надають їй статусу самостійного економічного явища. Тому більш правомірним видається формулювання банківської системи як законодавчо визначеної, чітко структурованої та субординованої сукупності фінансових посередників, які здійснюють банківську діяльність на постійній професійній основі і функціонально взаємозв 'язані в самостійну економічну структуру.

Самостійність банківської системи як економічної структури має подвійне спрямування:

• * відносно окремих банків як її структурних елементів;
• * відносно інших подібних великих систем, які функціонують
• * в економіці паралельно з банківською.

Відносно окремих банків самостійність системи проявляється у специфічних цілях та функціях її порівняно з цілями та функціями банків[13; с. 23].

Банківська система не є випадковим різноманіттям, випадковою сукупністю елементів, усі банки в сукупності є системою. Саме в системі окремі елементи виконують функції орієнтовані на досягнення певних загальних цілей. Банківська діяльність не може бути реалізована поза системою, поза підпорядкуванням єдиним правилам ведення операцій, поза опорою на центр із його функціями, що поєднують діяльність системи. Специфіка банківської системи визначається її складовими елементами і відносинами, що виникають між ними.

Світова практика знає кілька типів банківської системи:

• 1) розподільна централізована банківська система;
• 2) ринкова банківська система;
• 3) банківська система перехідного періоду.

Розподільна централізована система — це така система, коли в країні існує по суті єдиний державний монобанк, що має розгалужену мережу філій по всій країні. Така система склалася в СРСР і в ряді колишніх соціалістичних країн, де існувала виняткова монополія держави на банківську діяльність.

На противагу розподільній системі банківська система ринкового типу характеризується відсутністю монополії держави на банки. Кожен суб'єкт господарської діяльності (а не тільки державної) може створити банк. В ринковому господарстві функціонує безліч банків з децентралізованою системою управління. Банки не відповідають по зобов’язанням держави, так само як держава не відповідає по зобов’язанням банків.

Банківську систему можна представити як ціле, як різноманіття частин, підлеглих єдиному цілому. Це означає, що окремі частини (різні банки) зв’язані таким чином, що можуть при необхідності замінити одна іншу. У випадку, якщо ліквідується один банк, уся система не стає недієздатною — з’являється інший банк, що може виконувати банківські операції і послуги. У банківську систему можуть влитися нові банки, що заповнюють специфіку цілого. Таким чином, банки являють собою не просто випадковий набір, а дійсно банківську систему, тобто безліч елементів, з відносинами і зв’язками, що утворять єдине ціле. У системі всі елементи служать цілому, але кожний з них служить по-своєму і відповідає за себе.

Банківська система — «самоорганізуюча», оскільки зміна економічної кон’юнктури, політичної ситуації неминуче призводить до автоматичної зміни політики банку. Банки, що не прийняли міри, що враховують мінливі події, неминуче виявляються в скрутному економічному стані, втрачають клієнтів, несуть збитки, а в результаті можуть і збанкрутувати[8, с. 56].

Банківська система не знаходиться в статичному стані, навпаки, вона постійно в динаміці. Це означає, по-перше, що банківська система як ціле весь час знаходиться в русі, а також удосконалюється. По-друге, усередині банківської системи постійно виникають нові зв’язки. Взаємодія утворюється як між центральним банком і комерційними банками, так і між самими банками.

Банківська система виступає як керована система. Центральний банк, проводячи незалежну грошово-кредитну політику підлеглий, як правило, парламенту або виконавчій владі. Комерційні банки, будучи юридичними особами, функціонують на базі загального і спеціального банківського законодавства, їхня діяльність регулюється економічними нормативами, установлюваними центральним банком, що здійснює контроль і нагляд за ними.

Банківська система — форма організації функціонування в країні спеціалізованих кредитних установ, що склалася історично і закріплена законами. Як грошова і фінансова системи, банківська система несе на собі значні національні риси, вона формується і перетвориться під впливом цілого комплексу факторів, характерних для даного регіону: природні і географічні умови, клімат, національний склад населення, його заняття і промисли, контакти із сусідами, торговельні шляхи й інші.

Банки являють собою організаційні структури фінансового ринку, кредитні організації, у задачу яких входить комплексне здійснення операцій по залученню тимчасово вільних засобів, нагромаджень і заощаджень фізичних і юридичних осіб, по розміщенню акумульованих ресурсів від свого імені на основі зворотності, терміновості і платежів відповідно до доручень їхніх клієнтів, тобто банки є носіями комплексу специфічних функцій, таких, як перерозподільної, контрольна, економії витрат звертання, але насамперед акумуляції засобів, посередницької функції регулювання грошового обігу[9, с. 35].