Споживчий кредит та забезпечення житлом населення України

Середня забезпеченість населення України житлом становить 20.1 кв. м. загальної площі на одну особу, що удвоє менше, ніж у розвинутих країнах світу. Обсяги будівництва житла за останні роки знизилися більш як у 2.5 рази і сягали 1998 року 5.85 млн. кв. м, з них лише 3.5% споруджувалося за рахунок централізованих капіталовкладень. За 1999 рік в Україні було збудовано квартир загальною площею понад 6 млн. кв. метрів. Набагато менше зводять їх тепер підприємства та організації, у 10−12 разів скоротилося кооперативне будівництво. Іншою стала структура введеного в експлуатацію житла, змінилися джерела фінансування. За власні кошти населення нині зводиться 57% загального обсягу житла. Однак невирішеною залишається проблема забезпечення ним громадян, які потребують соціального захисту.

Житлову проблему вирішують по-різному, враховуючи низку суттєвих факторів, а саме: джерела фінансування будівництва; кількість соціальне незахищених громадян, які очікують на квартири; регіон країни, а також те, споруджуватиметься нове, чи реконструюватиметься наявне житло. Пріоритетним стане фінансування житлового будівництва за рахунок заощаджень населення, спеціалізованих державних та недержавних фондів, надання цільових кредитів.

Зауважимо, що фінансують житлове будівництво, часом комбінуючи різні джерела надходження коштів. Щоб стимулювати використання з цією метою заощаджень населення, доцільно встановити пільги з оподаткування як для інвесторів, так і для будівельних компаній. Зокрема, Законом України «Про податок на додану вартість» від обкладання податком на додану вартість звільняється виконання робіт (вартість робіт) із будівництва житла, що здійснюється за рахунок коштів фізичних осіб із наступною передачею такого житла у власність цим фізичним особам.

Із прийняттям 2 березня 2000 року Верховною Радою Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування» від обкладання податком на додану вартість звільняються операції із продажу або передачі у власність новозбудованого житла фізичним особам для його використання як місця проживання.

В економічно розвинутих країнах безоплатно житло отримують лише найбільш незахищені верстви населення, у майбутньому так буде і в нас. Однак порядок надання соціального житла слід законодавче врегулювати. У разі, коли матеріальний стан громадян змінюється і вони купують власне житло, звільнене повинно залишатися соціальним.

Необхідно фінансувати та кредитувати придбання житла на первинному та вторинному ринках. Надання кредитів населенню на купівлю житла на вторинному ринку передбачає, що громадянин самостійно та/або із рієлтерською фірмою підшукує квартиру, яка відповідає його критеріям. Фірма її ретельно перевірне, тобто здійснює так звану рієлтерську експертизу. Краще зупинили вибір на «чистій», тобто приватизованій квартирі, придбаній чи одержаній іншим законним шляхом, яка після цього не продавалася. Чим частіше змінювався її власник, тим більша вірогідність того, що на якомусь етапі угода може стати недійсною, оскільки строк позовної давності - 3 роки. В цілому можна зробити висновок, що кредити під заставу житла в умовах законодавчого неврегулювання низки юридичних норм для банків є справою вельми ризиковою.

Якщо рієлтерська експертиза дала позитивну оцінку, громадянинові рекомендують купити квартиру, а комерційному банку, з яким існує попередня домовленість, — надати кредит. Громадянин купує та оформляє на себе квартиру тоді, коли він сплатив із власних коштів більшу частину її вартості (зазвичай не менше 50%). На решту вартості банк надає кредит, уклавши з покупцем кредитний договір. Банки різними способами прагнуть знизити кредитний ризик. Так, після укладення договору купівлі-продажу та реєстрації його в бюро технічної інвентаризації (БТІ) клієнт і банк укладають договір застави квартири, який засвідчується нотаріусом. Строк кредиту, як правило, не перевищує одного року. В окремих регіонах України, зважаючи на фактичний стан справ на ринку житла, частка покупця при придбанні квартири може бути іншою, а строк погашення наданого банком кредиту — тривалішим.

Одним із напрямів кредитування будівництва житла на первинному ринку є молодіжне пільгове кредитування. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 3 грудня 1997 року № 1352 «Про додаткові заходи щодо реалізації молодіжної житлової політики» молоді сім'ї та одинокі молоді громадяни, які перебували в черзі на житло та мали змогу сплатити початковий" внесок, могли одержати державний довгостроковий пільговий кредит на будівництво (реконструкцію) житла строком до 30 років. Вік старшого члена сім'ї або одинокого молодого громадянина не повинен був перевищувати 28 років. Кредит надавався банком за місцем постійного проживання (прописки) позичальника у розмірі не більш як 95% вартості будівництва (реконструкції) житла на момент укладення договору. Розмір кредиту обчислювався, виходячи із норми 21 кв. м загальної площі на одного члена сім'ї та додатково 10 кв. м на сім'ю і включав витрати на його страхування в період будівництва. При цьому вартість 1 кв. м загальної площі житла не повинна перевищувати середньої вартості, що склала ся у регіоні, де будується житло. Кредит пільговий — під 3% річних для позивальників, які не мають дітей. Якщо позичальник має одну дитину, він звільняється від сплати відсотків за користування кредитом. Позичальникові, який має двох дітей, за рахунок бюджетних коштів погашається 25% суми зобов’язань за кредитом, трьох — 50%. Джерелом зазначених кредитів є кошти бюджету. Сума вноситься позичальником на рахунок двома частками: не менш як 5% - безпосередньо до укладення кредитної угоди; решта — під час остаточного розрахунку за будівництво при отриманні документів на право користування житлом. Вік позичальника, визначений у 1999 році, — від 28 до 30 років.

Однак сучасний стан економіки нашої країни не налаштовує на здійснення зазначеного кредитування. Так, 1998 року в Києві власниками квартир за такою схемою фінансування будівництва власного житла стали 125 сімей.

Інший напрям фінансування придбання житла використовує Головне управління житлового забезпечення міста Києва — схему «50 на 50». Суть полягає в тому, що 50% вартості квартири оплачується з міського бюджету, 50% - громадянином, який перебуває на квартирній черзі в райадміністрації і має пільги. За цією схемою 1997 року в столиці вдалося збудувати 18 тис. кв. м житла, а в 1998 і 1999 роках — по 19 тис. кв. м. Зазначена схема у цілому дає змогу оперативніше вирішувати проблем забезпечення житлом громадян, які перебувають на квартирному обліку, оскільки стан бюджетів усіх рівнів залишає бажати кращого.

Трохи докладніше стосовно придбання житла із розстрочкою платежу. В такому випадку при укладенні угоди квартира відразу закріплюється за клієнтом, який робить початковий грошовий внесок не менш як 30% від вартості її загальної площі. Причому клієнт сам вибирає квартиру із запропонованих. Залишок вартості він сплачує поетапно, як правило, аж до планового строку введення будинку в експлуатацію. Однак можливі й інші строки. Одним з недоліків цієї системи є те, що замовникові не дають гарантії, що будинок буде своєчасно введено в експлуатацію, до того ж укладеними інвестиційними угодами не передбачено за це конкретної економічної відповідальності будівельних організацій.

Іншою схемою фінансування придбання житла на його первинному ринку передбачається стимулювання розвитку житлового будівництва шляхом залучення коштів громадян та підприємців із довгостроковим кредитуванням будівництва житла для населення під його заставу. Щоб одержати кредит, фізична особа повинна проінвестувати встановлену мінімальну частку загальної житлової площі, розмір якої залежить від строку, що залишився до запланованої дати введення будинку в експлуатацію. Нині мінімальна частка — не менше 40% договірної вартості житла (за рік до планового строку). Однак що ближче до наміченої дати, то дорожче коштує один квадратний метр загальної площі та вищий початковий внесок (60%, якщо залишається 2 місяці).До здачі будинку позичальник повинен сплачувати відсотки за користування кредитом, а після зазначеної дати — ще й рівномірно погашати основну суму боргу.

З огляду на ситуацію у державі запроваджувати іпотечне кредитування в Україні сьогодні надто ризиковано. Комерційні банки не мають ніякого або мають незначний досвід іпотечного кредитування. Право приватної власності та інші питання, пов’язані з іпотечним кредитуванням, недостатньо захищені та врегульовані чинним законодавством України. Необхідно прийняти окремий Закон «Про іпотеку» .

Таким чином, описаною схемою придбання житла із залученням власних коштів населення та банківського кредиту передбачається, що фізична особа, вселившись у квартиру, з трьох складових права власності (володіння, розпорядження та користування) має лише право користування. Погасивши основну суму кредиту та відсотки, вона стає повноправним власником квартири. Водночас за цією схемою сплачені відсотки за кредит та комісії за його оформлення суттєво підвищують вартість квартири. У ряді випадків окремі категорії громадян неспроможні скористатися кредитом, особливо коли термін погашення незначний. Фактично йдеться про доцільність подовження строків користування кредитом до 30 років: чим триваліший строк погашення кредиту, тим простіше позичальникові його повернути.

З огляду на це зазначимо, що використання адаптованих до реалій України та окремих її регіонів різних схем фінансування придбання або будівництва житла, дасть змогу узагальнити діючу практику, створити законодавчу базу, якою регулюється і стимулюється вирішення житлової проблеми. Від цього виграють не лише окремі громадяни або їх групи, а й населення та економіка України в цілому.