Сутність зобов'язань банку

У загальному обсязі ресурсів, якими володіє комерційний банк, переважають зобов’язання банку (85−90%) Під зобов’язаннями банку слід розуміти вимоги до активів банківської установи, що зобов’язують її сплатити фіксовану суму коштів у визначений час у майбутньому.

До них відносяться: кошти на поточних рахунках клієнтів; кредиторська заборгованість, заборгованість за нарахованими процентами та відстрочена дебіторська заборгованість за доходами, але не включаються доходи, прибуток та внутрішньобанківські розрахунки. (Рис. 1. Структура зобов’язань банку) Рис. 1 Структура зобов’язань банку

Для аналізу зобов’язань банку використовуються такі джерела інформації:

Форма 2 «Звіт про прибутки та збитки»;

Форма 10 «Оборотно-сальдовий баланс»;

«Звіт про залишки за депозитними зобов’язаннями клієнтів-резидентів України (в розрізі галузей економіки та форм власності)»;

«Звіт про залишки за депозитами»;

віт про суми і процентні ставки за депозитами";

«Звіт про залишки за депозитними зобов’язаннями (класифікація за галузями економіки)»;

«Звіт про залишки за депозитними зобов’язаннями (класифікація за секторами економіки)»;

та інші форми звітності комерційного банку.

Всі зобов’язання банку можна розділити на дві групи:

депозити

До особливих залучених коштів належить субординована заборгованість банку. За своєю природою такий вид ресурсів належить до зобов’язань, але при розрахунку суми регулятивного капіталу субординована заборгованість включається до його складу і вираховується із загальної суми зобов’язань. Субординований борг — звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти (складові елементи капіталу), які відповідно до договору не можуть бути взяті з банку раніше п’яти років, а у випадку банкрутства чи ліквідації банку повертаються інвестору після погашення претензій інших кредиторів. Сума субординованого боргу, включеного до капіталу банку, щорічно зменшується на 20% її первинного розміру протягом п’яти років дії договору за даними НБУ.

В економічній літературі зобов’язання заведено поділяти на залучені та запозичені кошти. Залучені кошти є найбільшою частиною зобов’язань банку. Це основне джерело формування ресурсів банку, які спрямовуються на проведення активних операцій.

До залучених коштів банку належать залишки коштів на поточних, бюджетних рахунках клієнтів, депозитні вклади фізичних та юридичних осіб, вклади до запитання, залишки на пластикових платіжних картах, кредиторська заборгованість тощо. У банківській практиці залучені кошти називають депозитними зобов’язаннями.

Депозит (вклад) — це зобов’язання банку за тимчасово залученими коштами фізичних і юридичних осіб або цінними паперами за відповідну плату. Депозити утворюються за рахунок вкладу в банк суми грошей готівкою або у безготівковій формі, у вигляді цінного папера, що належить до оплати. Практично всі клієнтські рахунки в пасиві називаються депозитними. Депозитним може бути будь-який рахунок, відкритий клієнтові в банку, на якому зберігаються його грошові кошти.

За строками використання коштів рахунки поділяються на:

строкові депозити.

У свою чергу, в структурі строкових депозитів виділяють: ультрастрокові (типу овернайт), короткострокові (до 1 року) та довгострокові (більше 1 року).

За категоріями вкладників депозити поділяються на:

депозити банків;

депозити за рахунок бюджетних коштів,.

депозити фізичних осіб.

За формою грошового обігу можна виділити:

депозити внесені готівкою.

безготівкові депозити.

При цьому депозити від фізичних осіб, як правило, залучаються готівкові, а від юридичних осіб — безготівкові.

За валютою, у якій номіновано депозит розрізняють:

• § депозити у національній валюті
• § депозити в іноземній валюті.

Останні підрозділяють на депозити у вільно конвертованій валю­ті та у невільно конвертованій валюті. Зрозуміло, що комерційні банки з останнім видом депозитів, як правило, намагаються не працювати.

За формою визначення власника депозиту виділяють.

• § іменні депозити
• § депозити на пред’явника.

За цільовим призначенням депозити поділяються на:

• § дохідні депозити
• § гарантійні депозити.

За способом юридичного оформлення зобов’язань виокремлюють:

ь депозити, оформлені угодою, ь депозити з наданням ощадної книжки, ь депозити з наданням ощадного сертифіката.

За формою вилучення депозиту та нарахованих процентів розрізняють:

ь безумовні депозити ь умовні.

Безумовні депозити бувають без попереднього повідомлення та з попереднім повідомленням. Умовні депозити можуть бути вилучені у разі настання певних обумовлених угодою обставин.

За економічним змістом та характером депозиту розрізняють:

ь пасивні.

ь активні депозити.

Пасивні депозити виступають джерелом залучення банківських ресурсів. Активні депозити — засіб розміщення тимчасово вільних кредитних ресурсів. Значна частка активних депозитів у валюті балансу негативно характеризує ділову активність банку, який не в змозі ефективно розпоряджатися своїми кредитними ресурсами.

Строкові депозити — це грошові кошти, які розміщуються в банку на строго обумовлений термін і можуть зніматися після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період. Строкові депозити поділяються на депозити від юридичних та фізичних осіб (вклади населення). Банку вигідно залучати строкові депозити, бо вони стабільніші і дають змогу банкові розпоряджатися ними тривалий термін. Незважаючи на зростання процентних витрат, збільшення частки строкових депозитів у загальній сумі зобов’язань є позитивним моментом, оскільки вони є найстабільнішою частиною ресурсів. Саме вони дають змогу кредитувати на більш тривалі терміни, але в результаті за ними вищий процент. У зв’язку з тим, що на сьогодні вільних оборотних коштів у підприємств майже немає, у структурі строкових депозитів значною є частка вкладів населення (депозити фізичних осіб). Витрати на залучення вкладів населення дещо нижчі, тому вони є вирішальним елементом стабільних ресурсів банку.

Строкові депозити є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду вкладу, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов.

Однією з форм строкових вкладів є сертифікати. Ощадний (депозитний) сертифікат — це письмове підтвердження депонування банком грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку суми депозиту і процентів за ним. Доходи за ним нараховуються у вигляді процентів на номінал, фіксованої премії чи виграшу або як різниця між ціною розміщення та ціною погашення (сума дисконту) цінного папера. Депозитний сертифікат може використовуватись його власником як платіжний засіб і обертатися на фондовому ринку.

Комерційні банки можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою банківського векселя. Банківський вексель має депозитну природу, і цим він схожий на сертифікат. Проте, на відміну від сертифіката, банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги, причому власник векселя може передавати його третій особі у формі індосаменту.

Ощадні вклади слугують власникам для накопичення грошових заощаджень. Власнику ощадного вкладу видається іменне посвідчення про внесок у формі ощадної книжки, в якій відбиваються всі операції на рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунка здійснюється за попереднім повідомленням власника вкладу, отже, ощадні вклади передбачають тривале існування на рахунках стабільних залишків коштів, що використовуються в активних операціях.

Депозитні операції відіграють значну роль у діяльності банку:

• * депозитні операції є головним джерелом проведення активних і, насамперед, пасивних операцій. Від характеру депозитів залежать види кредитних операцій і, відповідно, розмір доходу банку;
• * правильна організація депозитних операцій забезпечує ліквідність комерційних банків;
• * депозитні операції сприяють прискоренню безготівкових розрахунків;
• * ресурси, сформовані за рахунок депозитних операцій, зазвичай дешевші міжбанківських кредитів.

Водночас депозитні операції мають певні недоліки:

• * операції щодо залучення коштів у вклади пов’язані зі значними маркетинговими зусиллями, грошовими і матеріальними витратами комерційних банків. Це не дає змоги комерційному банку в разі необхідності оперативно отримувати грошові кошти для проведення активних операцій, здійснення непередбачених платежів;
• * мобілізація коштів у вклади (депозити) в більшості випадків залежить від вкладників, а не від комерційного банку, якому часто важко, а то й неможливо досягти додаткового залучення коштів;
• * загальний обсяг тимчасово вільних грошових коштів у рамках окремого банку або району об'єктивно обмежений.