Сутність та особливості здійснення валютних операцій

Однією з ознак розвинутої форми товарного виробництва є вираження ціни товару в національних грошових одиницях, національній валюті. В Україні - гривня, в Росії - рубль, в США — долар, у Великобританії - фунт стерлінгів, в Японії - ієна і ін. Наявність в державі грошової одиниці до недавнього часу вважалась обов’язковим атрибутом національного суверенітету. тож, для розкриття даної теми в повній мірі, необхідно дати визначення поняттю «валюта».

Валюта — будь-які грошові кошти, грошові одиниці, формування та використання яких прямо чи опосередковано пов’язано зовнішньоекономічними відносинами. Валюта використовується як світові гроші, тобто як міжнародна розрахункова одиниця, засіб обігу і платежу. Існує декілька спектрів поглядів на дане поняття (табл. 1.1) [14].

Таблиця 1.1.

Визначення поняття «валюта».

Грошові одиниці в рамках національних економік виконують функцію міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу нагромадження. В економічних відносинах між країнами національні грошові одиниці виконують роль світових грошей.

Що стосується класифікації валюти, то вона здійснюється за багатьма критеріями: емітент валютних коштів, режим використання, форми і методи використання. Детально класифікацію валюти висвітлено на рис. 1.1 [7].

Національна валюта — грошова одиниця даної країни (українська гривня, американський долар, російський рубль та ін.).

Іноземна валюта — це грошові знаки іноземних держав.

Міжнародна (регіональна, колективна) валюта виражена в особливих міжнародних грошових одиницях, що емітуються міжнародними фінансово-кредитними установами і функціонують за міждержавними угодами.

Колективні валюти, які емітуються міжнародними фінансово-валютними організаціями для визначення і порівняння широкого кола економічних показників і для використання як офіційного грошового еталону в різних валютних вимірюваннях (спільним знаменником для співставлення курсів національних валют). Поступово беруть на себе деякі функції грошей, зокрема функцію платіжного засобу і міжнародних безготівкових розрахунків, функцію засобу нагромадження вартості в формі резервної валюти. Використовуються під контролем міжнародних валютних організацій, що забезпечує їм більшу стійкість і більші переваги в ролі міжнародних платіжних засобів порівняно з національними валютами. З простих рахункових одиниць вартості вони поступово стають валютою.

У теоретичному плані колективні валюти знаходяться у більш вигідному положенні ніж ключові валюти національного характеру. Обсяги емісії колективних валют зручніше пов’язати із потребами міжнародного платіжного обороту в ліквідних активах, курс таких валют технічно простіше стабілізувати. Зараз найбільш відомі дві такі колективні валюти — СДР, запроваджена в міжнародний оборот МВФ, та євро, що запроваджена в міжнародний оборот 11 країнами Західної Європи.

В контексті даного поняття також можна виділити міжнародну торгову та резервну валюту.

Міжнародна торгова валюта — це валюта, що використовується для оцінки міжнародних торговельних операцій (експорт й імпорт товарів, послуг, капіталу), або валюта як товар, що є предметом купівлі-продажу.

Міжнародна резервна валюта — валюта, що використовується для покриття дефіциту платіжного балансу, надання позик, кредиту, фінансування допомоги та ін. її головною функцією є створення валютних державних резервів.

Вільно конвертована валюта (ВКВ) — це валюта, яка вільно і необмежено обмінюється на інші іноземні валюти. Вона володіє повною зовнішньою і внутрішньою зворотністю, тобто однаковим режимом обміну як для резидентів, так і для нерезидентів.

Сфера обміну ВКВ поширюється на поточні операції зовнішньоекономічноїдіяльності, неторговельні платежі, туризм, а також на операції руху зовнішніх кредитів і закордонних інвестицій. У даний час до числа ВКВ відносяться американський долар, національні валюти країн європейського співтовариства, валюта Японії та інші, усього валюти 22 країн світу. Вільно конвертовану валюту ще називають резервною валютою, оскільки в ній центральні банки інших країн нагромаджують і зберігають резервні кошти для міжнародних розрахунків.

Часткова конвертованість валюти означає, що на деякі галузі зовнішньоекономічноїдіяльності або на деякі категорії власників режим конвертованості не поширюється.

Замкнута (неконвертована) валюта — це національна валюта, яка не обмінюється на інші валюти і яка функціонує тільки в межах однієї країни. До замкнутих валют відносяться валюти країн, що розвиваються. У цих країнах застосовуються різні обмеження на ввезення і вивезення валюти, продаж і купівлю, обмін національної валюти та іноземних валют.

Також варто виділити такий вид як клірингова валюта. Клірингова валюта — це розрахункова валютна одиниця, в якій ведуться поточні інвалютні розрахунки, здійснюються записи на балансових рахунках.

Повертаючись до конвертованості валюти, то вона має декілька різновидів, які подано на рис. 1.2 [4].

Рис. 1.2 Види конвертованості валюти

Внутрішня (резидентська) конвертованість національної валюти — це можливість обміну національної валюти на іноземну для резидентів даної країни. Зовнішня конвертованість національної валюти спостерігається тоді, якщо в країні надано можливість обміну національної валюти на іноземну тільки нерезидентам.

Поточна конвертованість національної валюти — це можливість обміну для здійснення платежів за поточними статтями платіжного балансу (торгівля, транспортування, туризм). Капітальна конвертованість — це конвертованість за капітальними статтями платіжного балансу (рух інвестицій, кредитів і т. п.). Перехід до капітальної конвертованості, як правило, відбувається через деякий час після введення поточної конвертованості.

Для забезпечення конвертованості валюти необхідна наявність певних умов:

• — реальний та єдиний курс валюти;
• — вільний доступ до іноземної валюти;
• — офіційний або вільний валютний ринок;
• — зняття обмежень на використання національної грошової одиниці в зовнішньоекономічній діяльності;
• — виконання грошовою одиницею всіх функцій грошей усередині країни.

Далі в рамках даної теми доцільно буде дати визначення такому важливому поняттю як «валютний курс». Валютний курс — це мінова вартість національних грошей однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн. Також його можна визначити як коефіцієнт перерахунку однієї валюти в іншу, що визначається співвідношенням попиту та пропозиції на валютному ринку [9].

Наступним комплексним аспектом, необхідним для розгляду є валютна система, що являє собою форма організації та регулювання валютних відносин, яка закріплена національним законодавством або міжнародними угодами. Різновиди сучасної валютної системи відрізняється за рівнем організації валютних відносин, тобто існує національна, міжнародна (регіональна), світова валютна система. Що стосується її структури, то її висвітлено на рис. 1.3 [5].

Щодо функції валютної системи, то найголовнішими з них є:

• — сприяння розвитку товарообмінних операцій;
• — встановлення правил та механізмів для забезпечення співвідношень між національними грошовими відносинами;
• — здійснення платежів для покриття угод;
• — забезпечення стійкої одиниці вартості і стандарту відкладених платежів. Завдання світової валютної системи
• — ефективне опосередкування платежів за експорт і імпорт товарів, капіталу, послуг та інших видів міжнародної діяльності;
• — створення сприятливих умов для розвитку виробництва та міжнародного поділу праці;
• — забезпечення безперебійного функціонування економічної системи вільного підприємництва.

Рис. 1.3 Структура валютної системи

Як було зазначено вище, одним з найважливіших елементів валютної системи є валютний ринок, що визначається як сукупність валютообмінних (конверсійних) та депозитно-кредитних операцій в іноземних валютах, які здійснюються учасниками валютного ринку за відповідним ринковим курсом або за ринковою процентною ставкою [14]. Валютний ринок можна класифікувати за багатьма ознаками — за територією (світовий, національний, регіональний), за функціями (обслуговування міжнародної торгівлі, суто фінансові трансфери), за застосуванням валютних курсів (з одним або декількома режимами), за режимом (ринки вільного курсоутворення, ринки з валютними обмеженнями та валютним регулюванням), за типами угод відповідно до строків (ринок поточних операцій, ринок строкових операцій). Учасниками валютного ринку виступає велика кількість суб'єктів господарювання як національного, так і міжнародного значення (рис. 1.4) [4].

Потребує пояснення різниця між термінами «резидент» та «нерезидент» для певної держави. Суб'єктами-резидентами є фізичні особи будь-якого громадянства, постійне місце проживання яких є територія даної країни, а також юридичні особи, та суб'єкти без цього статусу, що здійснюють свою діяльність на території даної держави. Також резидентами є вітчизняні офіційні консульства та представництва за кордоном, які користуються імунітетом і дипломатичними привілеями, а також філії та представництва підприємств і організацій за кордоном, що не ведуть підприємницької діяльності. Відповідно, нерезидентами є фізичні та юридичні особи, що не мають постійного місцезнаходження на даній території та іноземні офіційні представництва на території країни.

Рис. 1.4 Суб'єкти валютного ринку

Далі доцільно буде розглянути діяльність кожного учасника валютного ринку більш детально (табл. 1.2) [14].

Таблиця 1.2.

Характеристика суб'єктів валютного ринку.

Щодо функцій валютного ринку, то через свою комплексність та багатогранність ринок охоплює значний сегмент господарської діяльності та виконує низку функцій [18]:

• — здійснення міжнародних розрахунків;
• — регулювання валютних курсів;
• — диверсифікація валютних резервів;
• — хеджування валютних ризиків;
• — отримування учасниками валютного ринку прибутку у вигляді різниці курсів валют;
• — проведення валютної політики, напрямленої на державне регулювання національної економіки та узгодженої політики в межах світового господарства.

Функції валютного ринку реалізуються через виконання суб'єктами ринку широкого кола валютних операцій. Щодо визначення даного терміну, то існує багато його інтерпретацій (табл. 1.3).

Таблиця 1.3.

Наукові погляди щодо визначення сутності поняття «валютні операції».

Підсумовуючи, можна сказати, що валютні операції - це будь-які платежі, пов’язані з переміщенням валютних цінностей між суб'єктами валютного ринку.

Розгалужена класифікація валютних операцій обумовлена виконанням суб'єктами валютного ринку різноманітних функцій, які вже було зазначено вище. Основні види валютних операцій представлено на рис. 1.5 [3].

Рис. 1.5 Класифікація валютних операцій

Можна сказати, що класифікація валютних операцій є досить складною та потребує детального розгляду.

Конверсійні валютні операції - це угоди агентів валютного ринку з купівлі-продажу обумовлених сум готівкової та безготівкової валюти однієї країни на валюту іншої країни за узгодженим курсом на визначену дату. Класифікацію конверсійних операцій подано на рис. 1.6 [19].

Рис. 1.6 Види конверсійних операцій

Угоди з негайною поставкою — купівля-продаж валюти на умовах її поставки банками-контрагентами не пізніше ніж на другий банківський день з дня укладання угоди за курсом, що зафіксований на момент її укладання. Угоди today — конверсійна операція з датою валютування в день укладання угоди. Угоди tomorrow — конверсійна операція з датою валютування на наступний робочий банківський день за днем укладання угоди. Угоди spot — конверсійна операція з датою валютування на другий робочий банківський день з дня укладання угоди.

Термінові угоди — конверсійні угоди з поставкою обумовленої суми іноземної валюти у визначений угодою строк після її укладення за курсом, зафіксованим на момент її укладення.

Форвардна валютна угода — це негайний нерозривний та обов’язковий контракт між банком і його клієнтом (або іншим банком) на купівлю або продаж визначеної кількості зазначеної іноземної валюти за курсом обміну, зафіксованим під час укладання угоди, для виконання (тобто поставки валюти та її оплати) в майбутньому часі, зазначеному в контракті. Цей час являє собою конкретну дату чи період між двома конкретними датами. Угоди типу «аутрайт» (outright) — одинична конверсійна форвардна операція з визначеною датою валютування. Угоди типу «опціон» (option) — конверсійна форвардна операція з умовою нефіксованої дати поставки валюти.

Ф’ючерсна угода — це стандартний документ, який засвідчує зобов’язання придбати (продати) кошти у визначений час і на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов’язань сторонами контракту.

Опціонні угоди — двостороння угода про передачу прав (для покупця) і зобов’язання (для продавця) купити чи продати визначений актив за фіксованим курсом в узгоджену дату або термін. Валютний опціон — двостороння угода про передачу прав (для покупця) і зобов’язання (для продавця) купити чи продати визначену суму іноземної валюти за фіксованим курсом в узгоджену дату або термін.

Угоди типу «своп» — комбінація двох протилежних конверсійних операцій на однакову суму з однією датою укладання та різними датами валютування. При цьому одна із вказаних операцій є термінова, а інша — угодою з негайною поставкою Валютні свопи — операції з обміну фіксованих валютних курсів на плаваючі [18].

Валютний арбітраж є операцією з купівлі-продажу валюти з наступною оберненою угодою з метою отримання прибутку від різниці валютних курсів. Арбітраж може працювати на основі котирування двох видів — прямого і непрямого. Валютний арбітраж буває часовим і просторовим, простим і складним. Простий валютний арбітраж — це арбітраж, який здійснюється з двома валютами. Складний або непрямий арбітраж — це арбітраж, що проводиться з великою кількістю валют на різних ринках [14].

Наступний вид валютних операцій — депозитні та кредитні валютні операції, які можна разом назвати операції із залучення та розміщення валютних ресурсів. Класифікацію даного виду валютних операцій подано на рис. 1.7.

Рис. 1.7 Види операцій із залучення та розміщення валютних ресурсів

Для кращого розуміння кожного виду даних операцій доцільно буде представити їх визначення у вигляді таблиці (табл. 1.4) [19].

Таблиця 1.4.

Характеристика видів операцій із залучення та розміщення валютних ресурсів.

Головна відмінність конверсійних операцій від депозитно-кредитних полягає в тому, що перші являють собою обмін еквівалентними сумами валют за узгодженим ринковим курсом, другі — передбачають одностороннє надання валютних коштів на певний термін на умовах повернення та сплати відсотків за визначеною процентною ставкою [18]. Остання груп валютних операцій — неторгові операції. Це є обслуговування фізичних осіб, що не займаються підприємницькою діяльністю, а також послуги, що надаються юридичним особам і не стосуються безпосередньо їх комерційної діяльності. Приклади таких операцій:

• — купівля та продаж іноземної валюти через обмінні пункти;
• — оплата платіжних документів у національній та іноземній валютах;
• — інкасо готівкової іноземної валюти та платіжних документів у національній валюті;
• — оплата переказів, що надходять фізичним особам з-за кордону;
• — переказ коштів фізичних осіб за кордон;
• — операції за поточними рахунками і вкладами фізичних осіб в іноземній валюті;
• — операції з банківськими пластиковими картками
• — операції з дорожніми чеками.

Основні види неторгових операцій представлено на рис. 1.8 [16].

Рис. 1.8 Види неторгових операцій

Також як окремий вид валютних операцій можна виділити відкриття та ведення валютних рахунків в іноземній валюті.

Отже, підсумовуючи подану інформацію, можна сказати, що валютні відносини є складовою частиною й однією з найбільш складних сфер ринкового господарства. У них зосереджені проблеми національної економіки, розвиток яких історично йде паралельно і тісно переплітається. Система валютних відносин у специфічній формі реалізує і розвиває закони грошового обігу, що діє усередині країни.

Валютні відносини зумовлюють різноманітність валютних операцій, кожний вид яких обслуговує певні валютні потоки.