Виховання толерантного ставлення старших дошкільників до традицій і культур народів світу

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Курсова робота

з дошкільної педагогіки

Виховання толерантного ставлення старших дошкільників до традицій і культур народів світу

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади проблеми виховання толерантності у дітей дошкільного віку

1.1 Виховання громадянина — одне з актуальних завдань сучасного дошкільного навчального закладу

1.2 Поняття толерантності

1.3 Форми і методи формування етнокультурної обізнаності дошкільників

Розділ 2. Експериментальне вивчення проблеми виховання толерантного ставлення дошкільників до традицій і культур народів світу

2.1 Виявлення рівня сформованості толерантності у старших дошкільників

2.2 Технологія виховання толерантного ставлення дітей старшого дошкільного віку до традицій і культур народів світу

Література

Додатки

Вступ

Сучасне українське суспільство переживає складний період свого саморозвитку, позначений труднощами перехідного періоду, коли демократичні, гуманістичні цінності утверджуються суперечливо і надто повільно. Це зумовлює падіння моралі, культури взаємостосунків між людьми, криміналізацію суспільних відносин тощо. Зазначені суперечності особливо позначаються на молодому поколінні, в свідомості й поведінці якого не сформувалися та міцно не закріпилися позитивні установки й мотиви, значущі ціннісні орієнтації.

За таких обставин вкрай важливим стає виховання в молодого покоління толерантності, оскільки утвердження принципів і норм толерантності є необхідною умовою взаєморозуміння між людьми, взаємодії, злагоди, згуртування і консолідації суспільства.

Особливо актуальним є утворення ідеалів толерантності у свідомості й поведінці вихованців дошкільних закладів.

Філософське осмислення проблеми толерантності знайшло відображення у працях Арістотеля, М. Аврелія, Демокріта, Платона, Сократа, а пізніше М. Монтея, Дж. Локка, Ж. Ж. Руссо, Ж. Вольтера.

Певні аспекти толерантності відображені у працях філософів (М. Бердеєв, Ф. Вейс, У. Джеймс, О. Довгополова, В. Зарка, М. Золотухін, А. Камю, Л. Кінг, Р. Крісті, В. Лекторський, К. Ясперс); соціологів (Г. Бутигін, Е. Дюргейм, Г. Зіммель, О. Конт, О. Оксамитна, О. Швачко та ін.); психологів (Б. Ананьєв, О, Асмолов, І. Бех, С. Клепцова, Д. Колесов, О, Коненко, О. Леонтьєв, В, Маралов, А. Маслоу, О. Петровський, В. Сітаров, У. Солдатова та ін.)

Дана проблема розглядалась у працях класиків педагогічної думки (Я. Коменський, Я. Корчак, А. Макаренко, М. Монтессорі, В. Сухомлинський, Л. Толстой, К. Ушинський та ін.).

У сучасній педагогічній науці проблема виховання толерантності досліджується у різних аспектах: загальні питання педагогіки толерантності (М. Рожков, А. Сиротенко, Г. Солдатова, Л. Шайгерова та ін.); етнічна толерантність (О. Докукіна, З. Малькова, В. Подобєд, Ю. Римаренко, В. Тишков та ін.); технологічні питання виховання толерантності (Т. Білоус, О. Кащенко, Б. Рієрдон, В. Сітаров, І. Сковородкіна, О. Скрябіна, П. Степанов та ін.).

Однак, проблему виховання толерантності не можна назвати достатньо вивченою, оскільки такий її аспект, як виховання толерантності у дітей дошкільного віку, спеціально не досліджувався.

Проблема виховання толерантності складна й різноманітна. Ми розглядаємо її у контексті ціннісного ставлення до людей, незалежно від раси, національності, соціального стану, політичної орієнтації, культурної приналежності.

Актуальність проблеми, її недостатня розробка в сучасних умовах реформування національної системи освіти й потреби дошкільної практики зумовили вибір теми курсової роботи «Виховання толерантного ставлення дошкільників до традицій і культур народів світу».

Об'єкт дослідження — процес виховання толерантності у дітей старшого дошкільного віку.

Предмет дослідження — педагогічні умови виховання толерантності у старших дошкільників.

Мета дослідження — теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити педагогічні умови виховання толерантності у дітей старшого дошкільного віку.

Гіпотеза дослідження — ефективність виховання толерантності у дітей старшого дошкільного віку підвищується за умов: оптимізації форм і методів виховання толерантності; організації спільної діяльності дітей, яка сприяє розвитку толерантних емоцій, формуванню досвіду толерантної поведінки: побудови взаємин дітей з педагогами на основі педагогічної підтримки;

Відповідно до предмета, мети і гіпотези визначено такі завдання дослідження:

1. Уточнити сутність і структурні компоненти толерантності як особистісного утворення.

2. Розкрити специфіку виховання толерантності у старших дошкільників.

3. Визначити критерії, показники та виявити рівні сформованості толерантності у дітей старшого дошкільного віку.

4. Експериментально перевірити ефективність педагогічних умов виховання толерантного ставлення дошкільників до традицій і культур народів світу.

толерантність дошкільник навчальний

Розділ 1. Теоретичні засади проблеми виховання толерантності у дітей дошкільного віку

1.1 Виховання громадянина — одне з актуальних завдань сучасного дошкільного навчального закладу

Громадянська освіта, виховання існує в будь-якому суспільстві, в умовах будь-якої держави.

На різних етапах історичного розвитку підходи до цієї проблеми неоднакові і залежать значною мірою від конкретних історичних та соціально-політичних умов, стану суспільства, його ідеології. А звідси організація і зміст освіти.

Нині, коли в Україні відбувається реформування політичного, економічного, суспільного життя, особливого значення набуває виховання громадянина, який здатний побудувати демократичне, громадянське суспільство і діяти за принципами конституційної демократії та поваги до прав людини.

Питання громадянської освіти є на сьогодні надзвичайно складним. Особливо з огляду на те, що було проголошено стратегічний курс на входження України до Євросоюзу.

За останні роки, десятиліття в демократичних країнах світу сформувався багатий досвід щодо розуміння принципів громадянської освіти.

2005 рік — громадянської освіти в Європі.

Всі держави при вступі до Ради Європи декларували готовність створити громадянське суспільство, жити в умовах демократії, організувати громадянську освіту молоді. Але реальна практика, як бачимо, суттєво відрізняється від тих прагнень, які зафіксовані в офіційних документах. Тож основне завдання — зменшення розриву між деклараціями і практикою, формування громадянської компетентності.

Життя повсякчас висуває перед освітянами глобальні проблеми, однією з яких є громадянське виховання особистості. Актуальність громадянського виховання в Україні зумовлюється процесом відродження нації. Україна є поліетнічною державою. Саме тому громадянське виховання, яке покликане сприяти формуванню соборності України, відіграє особливо важливу роль. На базі демократичних цінностей, що мають лежати в основі громадянського виховання, можливе об'єднання різних етносів і регіонів України задля розбудови і вдосконалення суверенної, демократичної держави, громадянського суспільства [10,с. 73].

Ці процеси вимагають формування громадянської культури. Важливу роль у цьому плані відіграють всі ланки системи освіти загалом і громадянська освіта та виховання, які формують у громадян ідеї та поняття про права та обов’язки людини, виховують здатність до критичного мислення, уміння відстоювати свої обов’язки та виявляти толерантність до поглядів інших людей.

Важливе місце у змісті громадянського виховання посідає формування культури міжетнічних стосунків, тобто реалізація взаємозалежних інтересів етносів, народностей у процесі економічного, політичного, соціального і духовного життя на принципах свободи, рівноправності, взаємодопомоги, миру, злагоди, толерантності.

Культура міжетнічних стосунків має економічну, правову та духовну основу. Деформація цих основ призводить до конфліктів міжетнічних стосунків, проявів шовінізму та інших небезпечних для громадського миру та злагоди ситуацій. Культура міжетнічних стосунків проявляється у повазі до інтересів, прав, самобутності великих і малих народів, готовності й умінні йти на компроміси з різними етнічними, релігійними групами заради соціального миру в державі. Громадянське виховання має стимулювати і розвиток планетарної свідомості, яка включає відчуття єдності та унікальності життя на Землі, повагу до всіх народів, їх прав, інтересів і цінностей; розуміння світу як єдності і різноманітності системи держав, які мають мирно співіснувати, співпрацювати в умовах свободи, на засобах моральних ідеалів, гуманізації міжнародних стосунків, визнання головним пріоритетом права людини, нації і народів, постійної уваги до світових проблем.

Процес формування компетентності відповідно до блоку «Людство» за Базовим компонентом дошкільної освіти передбачає комплекс уявлень дитини про державу, народи, нації, суспільство, людство як узагальнену категорію, що сприяє оволодінню системою знань про людину і суспільство. Весь освітньо-виховний процес має бути насиченим різними заходами, що розкривають суть цих понять [2].

В.М. Волков писав: «Народ у найбільш чистому вигляді завжди представляють діти. Коли національне помирає в дітях, то це означає початок зникнення нації» [9,с. 74]. Тому, забезпечуючи національне виховання дітей необхідно формувати національну свідомість шляхом вивчення рідної мови, ознайомлення із звичаями, традиціями. Але, ставлячи в структурі особистості національне на перший план, потрібно враховувати дві речі: нігілістичну, яка не визнає свою національність і національно-шовіністичну, яка проповідує лише свої національні пріоритети, принижуючи роль і значення інших національностей. Тому дуже важлива паралельна робота з ознайомлення з іншими етнічними колективами, щоб не пропустити сензитивний період засвоєння інших мов та культур, не звузити коло соціальних контактів дітей.

1.2 Поняття толерантності

У центрі педагогічної науки завжди було питання формування гармонійно розвиненої особистості, здатної розуміти, поважати, співчувати і допомагати іншим людям. Адже школа — це соціальний інститут суспільства, один з найважливіших механізмів державного впливу на вирішення соціальних проблем і міжнаціональних відносин, головний спосіб забезпечення оптимальної взаємодії між народами. Тут варто згадати твердження англійського філософа і педагога Джона Локка: «Від правильного виховання дітей найбільше залежить добробут народу». Тому не випадково у ХХ столітті підсилився інтерес до гуманістичної педагогіки, одним із напрямків якої є педагогіка толерантності.

У Національній доктрині розвитку освіти України ХХ столітті (2001 рік) затверджується стратегія прискореного, випереджального розвитку освіти і науки. Підкреслюється важливість фізичного, інтелектуального, морального виховання, що забезпечує самоствердження і самореалізацію особистості. Головною умовою є створення умов для різнобічного розвитку громадянина України, формування покоління, здібного до невпинного навчання, створення духовних цінностей, культури міжособистісних і міжнаціональних відносин. При цьому стоїть питання про необхідність сприяння оволодінню багатствами світової культури, вихованню поваги до народів світу, їхньої історії, традицій, що є важливою умовою входження України до світового господарства, зміцнення авторитету на міжнародній арені [25, с. 4].

Ґрунтуючись на вітчизняному законодавстві і дотримуючись міжнародних документів, зокрема Загальної декларації прав людини, Декларації прав дитини, Декларації про право народів на мир, Декларації принципів толерантності, українська національна система має всі можливості для реалізації ідей педагогіки толерантності.

Проблеми виховання молоді на засадах гуманності і толерантності знаходили своє відображення у працях стародавніх філософів це далеко від появи педагогіки як самостійної науки (ХVІІ ст.). Про це свідчать праці філософів Стародавнього Китаю, Греції і Риму (Конфуцій, Сократ, Платон, Арістотель). Пізніше ці ідеї розвивали відомі педагоги (Я. Коменський, А. Дістерверг, Л. Толстой, К. Ушинський, В. Сухомлинський, Ш. Амонашвілі та ін.). Нові підходи і методи до здійснення гуманістичного та толерантного виховання представлені у статтях вітчизняних і зарубіжних учених (Г. Балл, В. Андрієвської, В. Шпак, І. Божович, О. Швачко, С. Мєтліна та інші). Сучасна українська школа і педагогічна наука розглядають виховання учнів в дусі толерантності як одну із найважливіших проблем в загальній системі виховання підростаючого покоління (Е. Антипова, І.Д. Бех, Л.А. Завірюха, В. Г. Маралов, П. П. Степанов, В.А. Сітаров, В. М. Тишков, О.В. Швачко).

Толерантність завжди була універсальною загальнолюдською цінністю й основою для розбудови власне людських контактів на різних рівнях у взаєминах між окремими особистостями, між різними за організацією соціальними групами, народами й державами. Однак, до недавнього часу у вітчизняному суспільствознавстві толерантності фактично не досліджували: давалися взнаки ідеологічні обмеження тих часів, коли суспільствознавство відтворювало догми соціальної непримиренності.

У побутовому розумінні зміст толерантності асоціюється з пасивністю, неспішністю та не спротивом.

У довідниках із психології толерантність визначається як відсутність, або послаблення емоційного реагування на який-небудь несприятливий чинник унаслідок зниження чутливості до його впливу. У літературі, присвяченій ролі етико-культурних цінностей у суспільній свідомості, категорію толерантності, на жаль, найчастіше використовують лише в контексті інших соціально-психологічних феноменів [9].

Довідники із соціології стверджують, що толерантність — це терпимість до чужого способу життя, поведінки, звичаїв, почуттів, поглядів, ідей, вірувань.

Гуманістичні толерантні ідеї перебували в центрі уваги передової української громадськості. Неодноразово зверталися педагоги-гуманісти до проблеми особистості вихователя, суті його праці, наголошуючи на необхідності психологічного розуміння дитини, того, що відбувається в її душі. Про що вона умає, що відчуває. Втручатися в життя дитини треба дуже обережно, поважаючи своїх вихованців, рахуючись з їхніми інтересами, пам’ятаючи, що кожна дитина має право бути такою, якою вона є, а тому необхідно її такою і сприймати. Наполегливе й уважне спостереження за стосунками між дітьми, у колективі, бережливе ставлення до людської гідності вихованця сприяє підвищенню у нього почуття власної гідності, поваги до самого себе, віри у свої сили. Не можна підкорювати волю дитини заради зручності дорослих, домагатися слухняності вихованців шляхом заборон.

Школа, як один із важливих інститутів виховання, ще мало надає можливостей дітям для розвитку такої якості, толерантність.

Формулу гуманістичної педагогіки, що стала основою педагогіки толерантності, Ш. Амонашвілі позначив у такий спосіб: прийняти — зрозуміти — допомогти — любити — співчувати — радіти успіхові дитини — надихати. Цю формулу видатний педагог впроваджував у дію в Школі Життя, заснованої на принципах гуманно-особистісної педагогіки. Розкриваючи сутність діяльності цієї школи Ш. Амонашвілі наголошував: «Усвідомлюючи в собі імпульси життя і керуючись ідеями співжиття та співробітництва люди можуть цілеспрямовано змінювати умови життя, поліпшувати його якість і тим самим змінювати себе — вдосконалювати свою духовність, свої знання, розширювати межі своїх можливостей» [3, с. 19].

Для цього необхідно виховувати у дітей такі риси, як любов, співчуття, співпереживання, милосердя, щирість, уміння слухати, співробітництво, терпимість (толерантність).

Згідно гуманістичних теорій особистості (А. Маслоу, К. Роджерс) основна потреба людини само актуалізація, прагнення до самовдосконалення і самовираження. Вона виражається в таких характеристиках особистості:

— прийняття себе та інших людей такими, як вони є;

— піклування про благоустрій інших людей, а не лише забезпечення власного щастя;

— налагодження з оточуючими людьми, нехай і не з усіма, доброзичливих, особистих взаємовідносин;

— відкрита і чесна поведінка в усіх ситуаціях;

— почуття гумору [3, с. 19].

Як бачимо, у природі самої людини закладено основи толерантного відношення до оточуючих. Головне завдання за таких умов, що постає перед педагогом, виявити ці основи, розвивати і удосконалювати їх.

Ідеї толерантності, толерантної педагогіки набувають все більшого визнання в сучасному світі. Все більше країн запроваджують їх у свою освіту, державно-суспільне життя, розглядають як невід'ємний засіб взаєморозуміння, довіри між народами, збереження миру на землі.

ООН проголосила 2000 — 2010 роки Декадою Культури ненасилля, тобто толерантності, визначила 16 листопада Міжнародним Днем толерантності.

Запровадити ідеї толерантності в життя, утвердити їх в людській свідомості, поведінці можливо лише з допомогою освітньо-виховної системи, з використанням засобів педагогіки толерантності.

У доповіді ЮНЕСКО «Освіта для ХХІ століття», підготовленій міжнародною комісією під керівництвом Жака Делора, закладені важливі підвалини нової парадигми освіти, в основі якої лежать ідеї життєтворчості, підкреслюються вирішальна роль освіти у розвитку особистості, всього суспільства, у становленні мирних і дружніх взаємовідносин між усіма народами. Саме толерантність як одна з норм поведінки людини має вирішальне значення для дотримання миру та взаєморозуміння в сучасному суспільстві, що перебуває в стані прискореного соціально-економічного розвитку [3, с. 19].

Без сумніву, для того, щоб розробити свою систему виховання толерантності, знайти нові ефективні методики роботи, важливо взяти до уваги досвід не лише вітчизняний, а й зарубіжний.

У зв’язку з цим цікавим, на нашу думку, актуальними є дослідження проблем виховання толерантності американського психолога Г. Оллпорта.

Саме поняття «толерантність» він визначив за допомогою таких тез:

Толерантність — це:

— співпраця, дух партнерства;

— готовність приймати чужу думку;

— повага людської гідності;

— прийняття іншого таким, як він є;

— здатність поставити себе на місце іншого;

— повага права бути іншим;

— визнання різноманіття;

— визнання рівності інших;

— терпимість до чужих думок, поведінки;

— відмова від домінування, заподіяння шкоди і насильства [32, с. 93].

Отже, педагогічна наука сьогодні потребує більш детального узагальнення і систематизації набутого досвіду виховання толерантності, що в свою чергу, дасть змогу детальніше обґрунтувати основні принципи і методи виховної роботи, розробити нові форми і засоби формування толерантної особистості.

1.3 Форми і методи формування етнокультурної обізнаності дошкільників

Успіх формування етнокультурної обізнаності залежить від форм і методів навчання виховання.

До форм належать:

1. Цикли занять, які включають різні види діяльності: пізнавальну, зображувальну, музичну, ігрову та інші.

У відповідності з темою заняття виокремлюється домінуючий вид діяльності: в одному випадку це може бути конструктивна діяльність, в іншому — музична.

Разом з тим є теми, де різні види діяльності односпрямовані. Наприклад, на пізнавальному занятті (Тема «Свята народів світу») діти дізнаються, які свята є у різних народів, як вони їх святкують. На занятті з малювання (ця ж тема) вчаться виготовляти і прикрашати святкові атрибути, на музичному — вивчають святкові пісеньки і музично-хороводні ігри, на фізкультурі - беруть участь у спортивно-розважальних змаганнях, які влаштовують під час народних свят. Крім цього, в дошкільному закладі можуть проводитись народні свята, наприклад, «Осінній ярмарок».

Отже, цикли інтегрованих занять дозволяють педагогу використовувати міжпредметні зв’язки і різноманітні методи, форми і види діяльності, зберігаючи єдність тематичного змісту, що забезпечує пізнання дошкільниками етнокультурного світу у всьому різноманітті.

2. Бесіди. Важливо використовувати бесіди не лише як словесний метод на занятті, але як самостійну форму роботи з дітьми. Зміст пізнавальних бесід може будуватися на основі:

— життєдіяльності дітей в сім'ї, при спілкуванні з рідними. Увагу дітей звертають на те, що кожна сім'я має свій спосіб життя, який також відрізняється етнокультурною специфікою;

— спостережень, які дозволяють дітям в ході екскурсій, побуту, дістати досвід і знання в галузі культури різних народів і міжнаціонального спілкування;

— освітньої роботи, насамперед, підсумкових бесід, мета яких — підсумок, уточнення і систематизація знань дітей.

Різноманітні бесіди можуть проводитись не лише на занятті, а й в повсякденному житті.

3. Відеоперегляди, які можуть використовуватись і на занятті, і у вільний від занять час (в другу половину дня); при цьому педагог може виступати в ролі організатора процесу, і самі діти можуть вибрати цей вид діяльності. Відеоматеріал містить спеціально створені навчальні програма чи записи популярних телешоу, які відповідають темі. Можна використовувати домашнє відео, зроблене під час подорожей чи екскурсій. Відеоперегляди створюють у дітей динамічні образи життя і діяльності різних народів, розширюють кругозір — дошкільники отримують уявлення про події, предмети, явища, які не можуть безпосередньо сприймати.

4. Розваги і свята з етнокультурною та державною тематикою. Дана форма роботи може бути побудована на «моно-матеріалі» (участь дітей в святі «Зустріч весни»), так і на основі матеріалу, який відображає специфіку свята, наприклад Нового року, у різних народів. Ці дійства, безпосередніми учасниками яких є діти, дають їм позитивний емоційний заряд. Це, в свою чергу, збагачує чуттєвий досвід, підвищує спостережливість, формує інтерес до етнокультурних явищ.

5. Фольклорні концерти і театралізовані вистави. Дані форми роботи можуть організовуватись, як з участю педагогів, дітей і їх батьків, так і шляхом залучення професійних художніх колективів міста і краю. Концерти (пісні, танці, гра на музичних інструментах) можуть бути присвячені одній темі, а можуть бути збірними, підсумковими. В свою чергу, сценарії театралізованих вистав будуються за мотивами народних казок, що відображають етнокультурну специфіку. Вони можуть відтворювати календарні і сімейні свята з певними обрядами та етнографічними особливостями.

Саме концертно-театральна діяльність відображає побут, мистецтво і культуру народів, їх специфіку.

6. Цільові прогулянки, екскурсії. Організація пізнавальної діяльності дітей не обмежується заняттями і заходами, що проводяться в дошкільному закладі. Повсякденне спілкування з дорослими і однолітками під час прогулянок, екскурсій, спостережень, відвідування громадських і культурних закладів забезпечують знайомство дітей з соціальним, культурним і природнім різноманіттям рідного краю [29, с. 28−30].

Завдання даного виду діяльності - активізувати знання, заохочувати дитину встановлювати зв’язок між ними і новою етнокультурною інформацією, отриманою із повсякденного життя; збагатити етнокультурний досвід, допомогти дитині отримати об'єктивні уявлення і знання про етнічні общини і їх культурі, поза заняттями, на цільових прогулянках і екскурсіях.

І звичайно, ж не лише педагоги можуть знайомити дошкільників з етнокультурним різноманіттям. У вирішенні цієї проблеми велика роль належить батькам. Саме в сім'ї діти отримують перші уявлення про культуру свого народу. Саме в сім'ї формується повага до представників інших культур і до самих культур, без чого етнокультурна обізнаність дошкільників так і залишиться на рівні теорії. Таким чином, однією з важливих педагогічних умов формування етнокультурної обізнаності дошкільників є активне включення батьків у цю діяльність.

Аналіз робіт вчених з проблеми ознайомлення дітей з соціокультурним світом, дозволяє виділити методи, спрямовані на підвищення пізнавальної і емоційної активності дошкільників.

Ігрові методи і прийоми викликають у дітей підвищений інтерес, позитивні емоції, сприяють зосередженню уваги на навчальній задачі, яка стає особистою метою. Використовуючи різноманітні ігри (дидактичні, рольові, рухливі), вихователь природно і цілеспрямовано вводить дітей в народну культуру, етику, людські взаємини. Будь-які ігри легко збагачуються етнокультурним змістом і дидактичного, і розважального характеру. Не випадково ігровий досвід дошкільників обов’язково включає народні ігри, фольклорні забавлянки, лічилки, рухливі, жартівливі і інші ігри з ровесниками і дорослими.

В якості ігрового методу, який підвищує рівень засвоєння пізнавального матеріалу, часто використовуються уявні ситуації, іноді з ролями, ігровими діями, ігровим знаряддям (гра-бесіда «Нам потрібні відмінності»).

Для уточнення знань про свою країну можна запропонувати гру-подорож «Моя країна — Україна», чи гру-екскурсію «Лавка сувенірів».

Велике значення для підвищення активності й емоційності дітей мають такі ігрові прийоми, як сюрпризні моменти (наприклад, прийшла бандероль з альбомом фотографій якоїсь країни), виконання різних ігрових дій (наприклад, грають в народну рухливу гру), розігрування ролей (вихователь з’являється в образі представника іншої національності).

Цінним методом (або методичним прийомом) може бути порівняння, що дозволяє виявляти загальне та індивідуальне в історичному розвитку і культурах різних народів світу, причини схожості і відмінності. Порівняння можна використовувати як прийом на занятті. Так, дітям можна запропонувати завдання на групування і класифікацію.

Не менш важливою є можливість супроводження пізнавальної діяльності етнокультурного змісту евристичною бесідою, в основі якої метод порівняння та метод запитань. У ході такої бесіди вихователь ставить запитання, на основі спостережень, особистого досвіду, уявлень, раніше отриманих знань — порівнювати, спів ставляти окремі факти, явища, притаманні етнічним культурам, а потім шляхом роздумів робить висновки, виділяючи щось загальне, особливе чи неповторне в культурах різних народів.

Особливий інтерес викликає метод моделювання і конструювання, який поєднує словесне пояснення, практичну реалізацію та ігрову мотивацію. Даний метод використовується при роботі з глобусом, із схемами, з картами, при конструюванні типових архітектурних споруд різних народів з допомогою різних макетів міських ландшафтів, характерних для певних географічних широт.

Одним із дієвих прийомів, який дозволяє підтримувати інтерес дітей, виступає заповнення карти у формі схеми карти світу з схематично нанесеними контурами країн на різних материках. Бажано, щоб карта була великого розміру. Розміщується на рівні очей дітей і заповнюється з допомогою фломастерів, у процесі вивчення тієї чи іншої країни, народу. Попередньо діти разом з вихователем обговорюють особливості, притаманні культурі народу, вони відмітять на карті і які символи будуть використовувати.

Важливим методом в ознайомленні дошкільників з світом етнічної культури є метод проектів, що передбачає організацію спільної діяльності дітей і їх батьків, спрямованої на збір, вивчення, аналіз, а потім презентацію матеріалів, які розкривають особливості традицій, способу життя, предметів побуту, мистецтва різних народів. Основу проектної діяльності складає активізація її пізнавальної і практичної складової, в результаті якої виходить продукт, що володіє суб'єктивною, а інколи і об'єктивною новизною. (Наприклад теми проектів «Образ Баби Яги в слов’янських казках», «Японська церемонія чаєпиття», «Мій родовід») [29, с. 31−34].

Всі перераховані методи використовуються педагогами в різних організаційних формах і видах діяльності. Вони підвищують рівень і якість сформованості етнокультурної обізнаності дошкільників.

Мистецтво педагогів виявляється в умінні комбінувати методи і прийоми у логічному співвідношенні їх з формою і місцем використання, віковими та індивідуальними особливостями вихованців.

Розділ 2. Експериментальне вивчення проблеми виховання толерантного ставлення дошкільників до традицій і культур народів світу

2.1 Виявлення рівня сформованості толерантності у старших дошкільників

Експериментальне дослідження проводилося протягом березня 2011року в Рівненському дошкільному навчальному закладі «Здоров'ячок», з дітьми старшого дошкільного віку (див. дод. А), в експерименті взяли участь 24дитини.

Завдання дослідження:

1. Виявити рівні сформованості толерантності у старших дошкільників.

2. Розробити проблемно-ігрову технологію, виховання толерантності у старших дошкільників.

На другому етапі здійснювалася експериментальна перевірка ефективності запропонованих підходів щодо виховання толерантності у дітей старшого дошкільного віку.

Для діагностики сформованості толерантності у старших дошкільників, були використані експериментальні завдання. Коротко проаналізуємо їх та результати виконання дітьми.

Завдання 1. Гра-бесіда «Нам потрібні відмінності».

Дітям пропонувалося уявити, що вони відправляються на невідому планету, і їм потрібно взяти з собою партнера. «Яким би ви хотіли його бачити? Чи важлива його зовнішність? Чи було б вам цікаво, коли б жителі іншої планети нічим не відрізнялися (ні зовнішнім виглядом, культурою, традиціями) від нас? Що б ви відчули (радість, інтерес, здивування)? Чому?»

В кінці дітям давали питання: «Чому в світі так багато людей і всі вони різні?»,"Чому ми повинні бути терплячими до інших людей?"

Дячук Влад: «Щоб з ним було цікаво гратися. Щоб він був добрим другом. «

Рищук Софія: «Якби вони нічим не відрізнялися, то було б нецікаво. Було б цікаво, якби вони були інші,іншим кольором. «

Савчук Андрій: «Не знаю, можливо, щоб не бути схожими один на одного, бо тоді будуть всі однакові. «

Тарасенко Олена: «Ми маємо бути добрими, потрібно всіх любити. «

Завдання 2. Гра"Чим ми схожі?"

Діти сиділи в колі, експериментатор запрошував до центру кола одного з учасників, який був чимось з ним схожий.

«Олено, вийди, будь-ласка, до мене, бо ми з тобою живемо в одному місті!»

«Інно, вийди, будь-ласка, до мене, бо в нас з тобою однаковий колір волосся. «

«Сашко, ми з тобою ходимо в один садочок. «

«Славо, в нас з тобою є менші сестрички. «

Всі діти активно приймали участь в грі, дітям подобалось порівнювати себе з іншими.

Завдання 3.

При визначенні рівнів сформованості толерантності у старших дошкільників, ми спиралися на показники зазначені у дослідженнях вчених [35, с. 24].

Ціннісно-мотиваційний критерій включає показник: наявність інтересу до соціальної сфери життя.

Когнітивний критерій: наявність елементарних уявлень про толерантність.

Поведінковий критерій: толерантна поведінка.

На основі зазначених критеріїв та показників було визначено три рівні сформованості толерантного ставлення до традицій і культур народів світу у старших дошкільників: достатній, середній, низький.

Достатній рівень — дитина з інтересом ставилася до ігор толерантної спрямованості; під час спілкування з однолітками доцільно вживала слова толерантної спрямованості; уміло відстоювала власну точку зору, але прислухаючись та враховуючи погляди інших дітей; швидко реагувала в нестандартній ситуації, приймала адекватне рішення; у ході гри поступалася власними бажаннями та інтересами заради досягнення спільної мети.

Середній рівень — нестійкий інтерес до традицій і культур народів світу, який без подальшого зацікавлення та мотивації швидко згасав; дитина охоче брала участь в грі; розуміла значення понять, відповідно до власного віку, але не завжди використовувала в активному мовленні; власні інтереси ставила вище за досягнення спільної мети.

Низький рівень сформованості толерантності характеризують такі прояви — епізодичний інтерес до традицій і культур народів світу; індиферентне ставлення до нового знання, пов’язаного з толерантністю; під час ігор дитина часто була осторонь, а коли гралася з усіма, намагалася не потрапляти в центр уваги; дитина інколи демонструвала негативне ставлення до участі в колективних іграх, відповідно, незнання та нерозуміння більшості понять спричиняло виникнення негативного ставлення до всього, з чим пов’язана толерантність.

2.2 Технологія виховання толерантного ставлення дітей старшого дошкільного віку до традицій і культур народів світу

Формувальний етап експерименту передбачав обґрунтування технології виховання толерантного ставлення дітей старшого дошкільного віку до традицій і культур народів світу.

Основними складниками технології були ігри (дидактичні, ігри-подорожі, ігри-бесіди), цільові прогулянки, екскурсії,

Опишемо та проаналізуємо цей етап експериментальної роботи.

У першій серії дослідження було проведено низку занять: «Мандруючи глобусом», «Найхолодніші місця на землі», «Найтепліші місця на землі», «Знайомство з Америкою», «Знайомство з Європою», «Народи світу та їх мови» тощо (див. дод. Б).

Наведемо плани-конспекти окремих занять.

Тема: «Найтепліші місця на Землі».

Мета: ознайомити дітей з Африкою; розширити знання про населення материка, умови його проживання, тваринний та рослинний світ; ввести до словника слова: негр, пустеля, оазис, дюна; розвивати зв’язне мовлення, мислення; формувати світогляд дошкільника; виховувати толерантне ставлення до африканського народу.

Матеріал: ілюстрації «Тваринний і рослинний світ Африки».

Хід заняття

1. Прихід мавпочки та подорож з нею Африкою:

— Клімат: пекучі пустелі, тропічні ліси (найбільша пустеля — Сахара, піщані дюни).

— Рослини: колючий терен, верблюжа колючка, сакаул, баобаб, сиквоя, пальма.

— Тварини: верблюди (випиває 130л води), хамелеони, кенгуровий щур, шакали, орикс, слони (вага до 6 тон), леопарди, крокодили, пітони, антилопи (роги — до 1м), гіпопотами («річковий кінь», вага — до 3тон), горили (зріст -до2,5 м, вага — до 310кг), жирафи тощо.

2. Читання уривка з твору К. Чуковського «Лікар Айболить».

3. Аналіз, підсумок.

Тема: «Знайомство з Америкою».

Мета: ознайомити дітей з Америкою, дати уявлення про народи, звичаї, культуру, розширити знання про тваринний і рослинний світ Америки; ввести до словника слова: індіанець, вігвам, хмарочоси, статуя Свободи, водоспад, Великий Каньйон; розвивати логічне мислення; виховувати інтерес до навколишнього світу.

Матеріал: ілюстрації «Тваринний та рослинний світ Америки», атрибути до гри «Стежиною прерій».

Хід заняття

1. Прихід індіанця Сміливе Серця та його розповідь про Америку:

— Різноманітність клімату.

— Національна різноманітність населення Америки.

— Культура країни (День Подяки, Хелоуін, Санта Клаус).

— Визначні місця (Ніагарський водоспад, водоспад Ахель — найвищий у світі, Великий Каньйон).

— Тваринний і рослинний світ (бізони, койоти, леви, жирафи, гепарди, гієни, газелі, сайгаки, страуси — яйця висиджує самець, мурахоїд — довжина язика до 1м).

2. Розвага «Стежками прерій».

3. Аналіз, підсумок.

Тема: «Народи світу та їх мови».

Мета: розширити знання дітей про народи, що живуть на планеті Земля, деякими особливостями їх зовнішнього вигляду, побутом, національними костюмами, умовами проживання, мовою; ввести до словника слова: хмарочос, вігвам, іглу; розвивати комунікативні здібності дошкільників; виховувати почуття гордості за свій народ та любов до рідної мови.

Матеріал: дидактична вправа «Сестрички», дидактична гра"Хто де живе", ілюстрації.

Хід заняття

1. Ознайомлення з легендою про виникнення людей різних націй та рас, виникнення різноманітних мов на Землі.

2. Розгляд ілюстрації із зображенням людей різних національностей. Ознайомлення з характерними зовнішніми особливостями. Дидактична вправа «Сестрички».

3. Особливості будівель різних народів.

4. Дидактична гра «Хто де живе».

5. Аналіз, підсумок.

У другій серії дослідження, з дітьми були використані різноманітні форми і методи формування етнокультурної обізнаності дітей.

Так, дидактична гра «Народи — як одна сім'я, хоча і мови різні», мала на меті закріпити та узагальнити уявлення дітей про культуру народів інших національностей; розвивати логічне мислення та виховувати в дітей інтерес та любов до культури інших народів.

У грі передбачалося продовжувати формувати і уточнювати знання дітей за такими розділами: «Назва країни», «Столиця», «Прапор», «Народна гра», «Національне ім'я», «Особливості сільського господарства», «Національний костюм», «Жива та нежива природа», «Література».

Одночасно в грі брали участь 6 дітей. Вони по черзі брали карточки із сектора ігрового поля. Якщо на картинці намальований хлопчик, що читає книжку, то розповідали твір народу, назва якого у дитини на карточці з позначкою.

1 етап — перед початком гри діти вибирали карточку з назвою країни, а під час руху за секторами орієнтувалися на свою картку.

2 етап — картки лежали на ігровому полі. Рухаючись за секторами, дитина кожен раз брала нову карточку з назвою країни.

Дидактична гра «Мандруючи глобусом» дозволила закріпити та розширити знання дітей про людей інших національностей, їх культуру, традицій, народну творчість, рослинний та тваринний світ. Виховувати любов та повагу до інших національностей.

Ігрові дії

Вибирали за допомогою кубика країну, по якій подорожували. Також вибирали вид транспорту (автомобіль, корабель, літак, собача упряжка). Потім кидали кубик і, відповідно до кількості очок, рухалися фішкою — транспортом до фінішу по карті.

У грі брало участь 3 дітей. У кожного була своя фішка — транспорт. Вигравав той, хто приходив на фініш першим. Гра починалась з цифри 1. Якщо випадало 6 очок, гравець отримував право повторного ходу (1 раз).

Діти сідали навколо столу, на якому розміщувалася карта подорожі, фішки шикувалися на старті.

Спочатку вибирали за допомогою кубика країну, по якій потім мандрували. Дитина кидала кубик і рухалася на отриману кількість очок вперед, виконуючи завдання, яке могла отримати в ході гри.

Література

1. Антипова Е. Полікультурність і толерантність у системі освіти// Психолог. — 2003. — № 66−67. — С.3.

2. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні /Упорядн.: О. Л. Кононко, Л.Ю. Корніліцина та ін. — К. :Ред. ж-лу" Дошкільне виховання", 1999. — 243с.

3. Безкоровайна О. В. Гуманістичні ціннісні орієнтири як основа формування толерантної особистості сучасного підлітка//Наукові записки РДГУ, 2008. — Вип. № 32. — С. 17−23.

4. Бернадська Л. В. Теоретичні аспекти виховання толерантності/ Л.В. Бернадська//Теоретичні питання культури, освіти та виховання: зб. наук. пр./ за заг. ред. М.Б. Євтуха; уклад. О. М. Михайличенко. — К.: Вид. центр КПЛУ, 2008. — Вип. № 29. — С. 97−99.

5. Бернадська Л. В. Проблема виховання толерантності у молодого покоління в педагогіці/ Л.В. Бернадська// Теоретичні питання культури, освіти та виховання: зб. наук. пр./ за заг. ред. М.Б. Євтуха; уклад. О. М. Михайличенко. -К.: Вид. центр КПЛУ-НМАУ, 2006. — Вип. № 31. — С. 15−18.

6. Богомолова М. И. Интернациональное воспитание дошкольников: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов по спец. № 2160 «Педагогика и психология» — М.: Просвещение. — 1998. — 112с.

7. Богомолова М. И. Использование аффилиации в воспитании культуры межнационального общения/ М.И. Богомолова// Детский сад от, А до Я. -2010. — № 6. — С. 85−104.

8. Гащук Д. Виховання у дітей поваги і симпатії до інших народів//Дошкільне виховання. — 1976. — № 8. — С. 26−28.

9. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник. — К.: Либідь, 1997. -376с.

10. Грицюк Л. А. Каратаєва М.І. Громадянське виховання особистості. — Кам'янець-Подільський: П П Мошак М.І., 2009. — 112с.

11. Гришин В. Дошкільнятам про життя дітей різних країн//Дошкільне виховання. -1975. -№ 6. -С. 44−47.

12. Довга О. Чуття єдиної родини: інтернаціональне виховання старших дошкільників//Дошкільне виховання. — 1984. — № 6. — С. 16−17.

13. Духновська О. Концепцію громадянського виховання в дію/ О. Духновська //Палітра педагога. -2007. — № 3. — С. 7−8.

14. Закон України «Про дошкільну освіту». -К., 2001.

15. Захарова Л. М. Вопросы воспитания у дошкольников культуры межнационального общения в програмных документах/ Л.М. Захарова// Детский сад от, А до Я. — 2006. — № 6. — С. 26−36.

16. Захарова Л. М. Концептуальные положения и програма по воспитанию у детей дошкольного возраста культуры межнационального общения// Детский сад от, А до Я. — 2006. — № 6. — С. 60−72.

17. Захарова Л. М. Формирование этнокультурной компетентности дошкольников в проектной деятельности// Детский сад от, А до Я. — 2008. — № 3. — С. 48−58.

18. Злочевський С. С., Котирло В. К. Сімейна педагогіка. — К.: Знання, 1986. — 48с.

19. Коломийченко Л. В. Концептуальные аспекты формирования основ национальной и этической толерантности у детей дошкольного возраста// Детский сад от, А до Я. — 2006. — № 6. — С. 4−12.

20. Коментар до Базового компоненту дошкільної освіти в Україні. — К., 2001.

21. Кузь В. Г., Руденко Ю. Д., Сергійчук З. О. Основи національного виховання. — Умань, 1993.

22. Курова Н. В. Интернациональное воспитание ребенка в детском саду// Детский сад от, А до Я. -2009. -№ 3. -С. 59−66.

23. Маркова Т. О воспитании у детей этики межнацыонального общения// Дошкольное воспитание. — 1996. — № 1. — С. 105−107.

24. Мартинюк І.В. Національне виховання: теорія і методологія. — К., 1990.

25. Національна доктрина розвитку освіти// Освіта України. — 2002. — С.4.

26. Основи національного виховання: Концептуальні положення/Міністерство освіти України; Ін-т систематичних досліджень освіти; За заг. ред. В. Г. Кузя, Ю. Д. Руденка, З.О. Сергійчук. — К. :Інформ. -вид. центр «Київ», 1993. — 152с.

27. Поніманська Т.І. Дошкільна педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Академвидав, 2006. — 456с.

28. Понамаренко Т. Дружбою ми здружені// Дошкільне виховання. -1988. — № 9. — С. 21.

29. Поштарева Т. Формы и методы формирования этнокультурной осведомленности детей//Дошкольное воспитание. — 2007. — № 12. — С. 28−36.

30. Руденко Ю. Д. Основи сучасного українського виховання/ Науково дослідний інститут українознавства МОН України. Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова. — К. :Вид-во ім. О. Теліги, 2003. — 328с.

31. Стельмахович М. Г. Українська народна педагогіка. — К. :ІЗМН, 1997. — 232с.

32. Степанов О. П. Як виховувати толерантність?//Народна освіта. — 2001. -№ 9. — С. 91−97.

33. Фіцула М.М. Педагогіка. — К., 2010.

34. Флегонова Н. П. Воспитание толерантности у детей в многонациональной групе детского сада//Детский сад от, А до Я. — 2005. — № 5. — С. 19−24.

35. Хамедюк Н. С. Актуальні проблеми виховання гуманістично спрямованої особистості учня на принципах педагогіки толерантності //Наукові записки РДГУ, 2010. — Вип. № 32. — С. 23−27.

36. Швачко О. Толерантність як соціальна цінність// Практична психологія. — 2000. — № 5. — С. 5−7.

Додаток А

1. Азаранська Інна

2. Власюк Захар

3. Воят Віталій

4. Гриб Олексій

5. Дзюбенко Сергій

6. Дячук Влад

7. Калимчук Аліна

8. Керун Ганна

9. Кутик Павло

10. Малярчук Слава

11. Нагорний Назар

12. Павлюк Влад

13. Рищук Софія

14. Рушкова Ольга

15. Савчук Андрій

16. Семенюк Галина

17. Скурту Олексій

18. Тарасенко Олена

19. Тімраз Галина

20. Ткай Катерина

21. Хомич Валентина

22. Цикун Влад

23. Чубаєвська Софія

24. Швая Вікторія

Додаток Б

Заняття 1.

Тема: «Найхолодніші місця на землі».

Мета: ознайомити дітей з найхолоднішими місцями — Антарктидою та Арктикою; розширити знання дітей про народи, які проживають на даних континентах, ознайомити з тваринами та рослинами, їхніми пристосуваннями до навколишнього середовища, характерними кліматичними умовами та явищами; ввести до словника слова: Арктика, Антарктида, чукча, ескімос, нарти, упряжка, іглу; розвивати логічне мислення; виховувати толерантне ставлення до інших народів.

Матеріал: ілюстрації «Тваринний та рослинний світ Арктики і Антарктиди»

Хід заняття

1. Прихід ведмедика Умки та його розповідь.

2. Розгляд розміщення Антарктиди та Арктики на глобусі, карті.

3. Бесіда:

— Характерні особливості клімату (температура найвища — 10 °C, найнижча — 90 °C, півроку — день, півроку — ніч, полярне сяйво).

— Населення: чукчі, ескімоси.

— Житло: іглу.

— Транспорт: олені, собачі упряжки, снігоходи, лижі.

— Тварини: білий ведмідь, пінгвіни, тюлені, моржі, полярні олені, полярна сова тощо.

— Рослини: лишайники, ягель тощо.

4. Перегляд діафільму «Умка».

5. Аналіз, підсумок.

Заняття 2.

Тема: «Знайомство з Європою».

Мета: ознайомити дітей з країнами, які розташовані на європейському континенті, з культурою, традиціями та звичаями народів цих країн; ввести в словник слова: Європа, Ейфелева вежа, Пізанська вежа; розвивати допитливість; Виховувати толерантне ставлення до народів європейських країн.

Матеріал: ілюстрації «Тваринний та рослинний світ Європи».

Хід заняття

1. Організація та зацікавлення дітей.

2. Гра — подорож"Країни Європи"

— Населення, національності.

— Клімат.

— Рослинний та тваринний світ.

— Визначні місця.

— Звичаї та традиції.

3. Малювання на тему «Подорож Європою».

4. Аналіз, підсумок.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой