Олександр Карпеко - педагог, учений, державний діяч

Тип работы:
Статья
Предмет:
История


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Михайло Кузьменко,

кандидат історичних наук, доцент, завідувач

кафедри гуманітарних і суспільних дисциплін

Донецького державного інституту штучного інтелекту

Олександр КАРПЕКО — ПЕДАГОГ, УЧЕНИЙ, ДЕРЖАВНИЙ ДІЯЧ

Статтю присвячено аналізу педагогічної, науково-дослідної та організаційної діяльності першого заступника Наркома освіти України у 1931−1933 рр. О. О. Карпеки. Визначено його місце і роль у реформуванні системи освіти в 20−30 рр. ХХ ст. Показано вплив «ідеологічних чисток» 1933 р. в Народному комісаріаті освіти на долю О. О. Карпеки.

Олександр Олександрович Карпеко — маловідома в історико-педагогічній літературі фігура. Син кролевецького листоноші, який здобув фах викладача історії у Ніжинському інституті, досяг за радянської влади чину першого заступника Наркома освіти. Він поєднував організаційні здібності з ґрунтовними історико-філологічними знаннями, навички педагога-практика та керівника вищого навчального закладу з якостями політпрацівника та культосвітнього діяча.

Педагогічна, науково-дослідна та організаційна діяльність О. О. Карпеки не є повністю вивченою. Тим більше, що деякі проблеми, які йому доводилося вирішувати, залишаються до сьогодні актуальними. Тому звернення до цієї постаті є невипадковим в умовах реформування сучасної системи вищої освіти в Україні.

Тема діяльності О. О. Карпеки ніколи не була предметом спеціального історичного дослідження. Деякі відомості про його діяльність на посаді заступника Наркома освіти ми зустрічаємо в працях Даниленка В. М., Касьянова Г. В., Кульчицького С. В. [1,2]. Липинський В. В. у праці «Становлення і розвиток нової системи освіти в УСРР у 20-ті роки», надаючи характеристику радянської інтеліґенції цього часу, торкається діяльності О. О. Карпеки у 1933 р. [3]. Окремі аспекти партійної діяльності О. О. Карпеки висвітлював Солдатенков В. Ф. [4]. Узагальнюючих наукових праць з визначеної проблеми створено не було. Тому спроба розглянути це питання видається актуальною і необхідною.

Метою автора даної статті є аналіз діяльності О. О. Карпеки, його місця і ролі в реформуванні системи освіти в Україні в 20 — 30-ті роки ХХ ст. Для її досягнення автор пропонує розглянути процес наукового та кар'єрного зростання О. О. Карпеки, проаналізувати його діяльність на посаді заступника Наркома освіти, показати вплив ідеологічних «чисток» 1933р. на долю О. О. Карпеки.

Олександр Олександрович народився 3 (16) листопада 1891 р. у м. Кролевці на Чернігівщині (нині - Сумська область) у багатодітній родині міського листоноші. У 1892 р. батька перевели до с. Блінні Кучі Рославського повіту на Смоленщині, а в 1893 до с. Холм Більського повіту тієї ж губернії [5]. Освіту розпочав з сільської школи с. Блінні Кучі у 1899 р., а завершив у с. Холм через два роки. У 1902 р. родина переїхала до м. Біла на Смоленщині, де Олександр навчався в одному класі гімназії з Кацнельсоном (який згодом став заступником голови НКВС УСРР) [6]. Через травму ноги, якої зазнав його батько, сім'я, що мала 13 душ, залишилась без годувальника. Довелося тимчасово призупинити навчання в гімназії, давати приватні уроки, щоб утримувати сім'ю. Однак, незважаючи на скруту, О. Карпеко завершив навчання в Новгород-Сіверській гімназії (1910 р.). Того ж року він вступив до Ніжинського історико-філологічного інституту, поєднуючи навчання з репетиторством, а в 1914 р. став випускником інституту «по відділу класичної філології» [7].

Успішне завершення дипломної роботи на тему «До питання про характер та походження грецької сатиричної драми» стало візитівкою для його наукової роботи в інституті. Його планували відрядити до Лейпцига, але завадила Перша світова війна. Викладацьку роботу розпочав учителем історії, німецької, французької, латинської і грецької мов Острогорської гімназії Воронезької губернії, де, власне, видав свою першу наукову працю — «Античные мотивы» (Опыт исследования античных мифов). Очолював педраду тамтешньої гімназії [8].

Жовтневий переворот зустрів позапартійним, але невдовзі став членом КП (б)У (1917 р.), очолював шкільний підвідділ Острогорського повіту, був членом губернської ради народної освіти та головою учительської спілки. Керував міською професійною спілкою освітян Острогорська, Костянтинівки та Бахмута, входив до складу міськрад, був головою Костянтинівського ревкому та виконкому на Донбасі. Систему функціонування радянських органів влади проходив на практиці упродовж 1917−1926 рр. Довелося працювати і в партійних установах: завідувачем агітпропу у Ніжині, членом Січневого райкому м. Києва, завідувачем агітпропу Київського окрпарткому протягом 1919−1926 рр. [9]. Він відчув на власному досвіді «керівний стиль» П. Постишева, коли цей посланець Сталіна був секретарем Київського окружкому та ЦК КП (б)У в 1926 р., новопризначеного і запопадливого секретаря Київського окружкому Ф. Карнюшина, підступного і всесильного Л. Кагановича [10]. Школа політичної зрілості виявилася доволі ефективною, бо вчителі були надто суворі.

Ґрунтовна освіта у поєднанні з досвідом партійно-радянської роботи, особливо у період реформування «старої системи» університетської освіти та появи інститутів народної освіти (ІНО), дозволили О. О. Карпеці швидко просуватися коридорами влади в освітніх установах. Упродовж 1917−1925 рр., враховуючи активну участь в «радпартбудівництві», він постійно займався викладацькою діяльністю в Ніжинському ІНО, був науковим співробітником історичної секції дослідної кафедри історії культури мови, науковим співробітником кафедри марксизму-ленінізму (1923−1926 рр.) у Києві [11]. В анкеті співробітника кафедри, яку О. О. Карпеко заповнив 20 листопада 1926 р., він зазначив: «За останні часи, крім вищезазначених двох праць, встиг надрукувати невеличку роботу — „З історії ревруху серед студентства 1905 року на Київщині“, в різних часописах вмістив статті з історії ревруху в Росії та на Україні, зробив 11 наукових доповідей, керував марксо-ленінським семінаром та його історичною секцією в Ніжині з 1922 по 1924 роки, семінаром з історії ревруху в Росії та на Україні при Київському ІНО з 1924 по 1925 роки». Справді, О. О. Карпеко підготував у 1926 р. до друку декілька розвідок: «Київська спілка боротьби за визволення робітничого класу 17/18-Ш-1897 р.» та «Червона гвардія у Києві», виступав на пленарних засіданнях кафедри з різними доповідями («Про роботу Київської підготовчої комісії до скликання Всеукраїнського археологічного з'їзду» тощо) [12]. Науково-дослідна кафедра історії культури та мови мала декілька секцій, яку очолював член-кореспондент АН СРСР, доктор історії російського письменства, професор В.І. Рєзанов. Секцією української та російської історії керував професор М. Н. Петровський, до складу якої разом з відомими вченими (проф. М.М. Бережков) входив також Карпеко [13]. Він знав історика К. Т. Штепу, професора педагогіки М. Ф. Даденкова, професора філології В.І. Рєзанова, які працювали на кафедрі. У звіті кафедри за 1928/29 рік навпроти прізвища Карпеко зазначалося: «працює в Донбасі» [14]. Так, від наукових справ його «відлучили» Каганович і Постишев, відправивши на Донбас на посаду завагітпропу Сталінської округи [15]. Грецькою міфологією не було часу займатися, а тим паче в Ніжинському інституті народної освіти (ІНО), де працював такий класичний дослідник античної культури, як професор Штепа — декан соцвиху інституту, зав. кафедри. Але революційна тематика виявилася О. Карпеці до снаги, особливо в поєднанні її з практикою радянського будівництва.

Викладацьку і науково-дослідну роботу Карпеко поєднував з навчально-організаційною. Він був ректором Ніжинського ІНО (до липня 1924 р.) та Київського ІНО з 1 липня 1924 р. до 1 січня 1926 р., а згодом, коли секретарем Київського окружкому став Карнюшин [16], довелося очолювати упродовж семи місяців інститут народного господарства [17]. Будучи ректором Київського ІНО, Карпеко зустрічав у «колишньому університеті» наркома освіти РСФРР А. В. Луначарського. Під час «урочистого прийому» 30 жовтня 1925 р. сталася «комічна пригода», яку переповів у своєму «Щоденнику» Єфремов. «Луначарського „ректор“ теперішній, О. О. Карпеко обдарував документами на „почесного студента“ і в промові висловив надію, що цей „студент“ допоможе КІНО насамперед російськими підручниками. Луначарський подякував за те, що його, „колись справжнього київського студента „ушановано“ почесним студентством“. Що ж до обов’язків, які на нього покладаються, то це його лякає. Київській школі „годилося б звернутися до мого любого колеги, тов. Шумського по допомогу, а так само дбати про розвиток не чужої, російської, культури, а своєї власної, української“. Таку науку дав „українізаторам“ народний комісар освіти з РСФРР. Не знаю тільки, чи зрозуміли вони. Люди це все грубошкірі: словом їх не проб'єш» [18]. Траплялося, що добрі наміри не завжди співпадали з вимогами часу, відтак чиновнику від освіти доводилося плазувати між двома культурами, особливо тоді, коли бракувало власної - національної.

Службове відрядження, яке «відбував» науковий співробітник О. О. Карпеко на посаді завідувача агітпропу Артемівської (Сталінської) округи за дорученням «самих Кагановича і Постишева», тривало до ліквідації округ у 1930 р. [19]. Повернувся до Харкова, працював заступником завідувача культпропу ЦК КП (б)У, а 26 липня 1931 р. політбюро висунуло його на посаду заступника Наркома освіти [20].

Отже, активна освітня і партійна діяльність відкрила для О. О. Карпеки шлях до швидкого кар'єрного зростання. Значний досвід навчально-організаційної роботи відіграв не останню роль в призначенні його на посаду заступника Наркома освіти України.

У вересні 1931 р. О. О. Карпеко одержав «зауваження від ЦК КП (б)У за те, що «підписав розпорядження про економію палива та електроенергії». Він «патронував» діяльність технічних вузів, яких тоді налічувалося 167, а відтак закликав долати шкідливі «лівацькі» перекручення [21]. До «лівацьких закрутів» відносив «нездорову» тенденцію обмеження української мови, особливо у відомчих втузах, де викладання здійснювалося виключно російською мовою. На початку 1933 р. О. О. Карпеко ще працював в НКО, а його особова справа заступника Наркома знаходилася у відділі кадрів [22]. У січні 1933 р. друкує статтю про підсумки першого триместру в політехнічній школі, запевняючи керівництво партії у тому, що Наркомос подолав «в основному праві і «ліві» ухили», хоч залишаються подекуди «шкідливі погляди» [23]. Так думав він, але іншої думки були ідеологи карально-репресивної системи управління суспільством.

Рішення про звільнення О. О. Карпеки з посади заступника Наркома освіти політбюро ЦК КП (б)У ухвалило 23 лютого 1933 р., хоч він затримався в апараті НКО УРСР до 1 березня [24].

Таким чином, діяльність О. О. Карпеки на посаді заступника Наркома освіти була короткотривалою — неповних два роки. За цей час ним була проведена чимала робота по українізації вищої освіти, перебудові її на комплексну систему навчання, що дало, безумовно, позитивні результати.

О. О. Карпеку відрядили на роботу до Раднаркому УРСР, де він очолював комітет радіофікації та радіомовлення [25]. Входив до складу ЦК МОДР, керував діяльністю ВУТРНТС. Упродовж 1933−1934рр. обіймав посаду відповідального редактора науково-педагогічного часопису НКО «Комуністична освіта». На його сторінках О. О. Карпеко друкував власні статті про систему народної освіти, про її неухильне зростання та зміцнення, про перспективи загальноосвітньої школи [27]. Вони відповідали основним ідеологічним принципам, але траплялися «прориви», коли йшлося про матеріальне становище педагогів. В 1930/31 р. початкову школу закінчили лише 76% дітей, матеріальне забезпечення одного учня становило 25 коп., забезпечення вчителів також було незадовільним — зарплату затримували по декілька місяців [28]. Він розтлумачував суть нової схеми загальноосвітньої школи: поділ на концентри — перший (4 роки навчання), другий — (3 роки навчання), третій (3 роки навчання), що загалом становило — десятирічку [29]. У брошурі «Третій вирішальний», захопившись ідеєю і практикою індустріалізації, О. О. Карпеко закликав піонерів створювати бригади в школах, вербувати з колгоспників майбутніх робітників промислових підприємств, укладати з батьками індивідуальні договори, організовувати виставки, збори прогульників, «червоні валки» хлібозаготівель [30]. Вже згадуваного тут колишнього співробітника С. Єфремова, уже в іншій брошурі він назвав «шовіністом» [31].

Ідеологічна «чистка» НКО, яка розпочалася 19 лютого 1933 р., безпосередньо торкнулася О. О. Карпеки, який вже працював в Радіокомітеті УРСР. Зокрема 26 вересня 1934 р. на загальних зборах партчистки НКО, що тривали декілька днів, дійшли сумного для колишнього чиновника висновку: «З партії виключити за втрату більшовицької пильності, переродження і дворушництво, що до цього часу повністю не роззброївся перед партією» [32]. Отже, тавро поставили.

Присутній на зборах О. О. Карпеко взяв слово 27 березня і змушений був «зізнаватися»: «Як зазначив учора тов. Хаїт, треба на 100% переказати свої помилки. Я буду говорити про основні конкретні факти… Я вважаю, що я винен у тому, «що був активним учасником створення основних засад педкорпусу… Скрипник особисто мені доручив написати проекти цих основних засад» [33]. До власних помилок зарахував комплектування бібліотек книгами українською мовою, запровадження «комплексної системи навчання», а також друкування на сторінках «Комуністичної освіти» праць представників «фашистської харківської школи» [34].

Продовжуючи «каяття», О. О. Карпеко визнав, що «зробив велику помилку, що не звертав увагу на сигналізацію низової партійної організації УНДІПу про заняття людей, яких потім було викрито як шкідників, націоналістів, фашистів, контрреволюціонерів. Це Залужний, Соколянський, Протопопов… Я сам прогледів у них ворогів і цим самим зробив погану справу для УНДІПу, залишивши їх там, дав їм змогу проводити свою ганебну шкідницьку роботу на відповідальній педагогічній ділянці» [35].

Його вважали автором «Основних принципів побудови педагогічного процесу», які стосувалися теорії представників «харківської фашистської школи Соколянського». Провиною визнали також «факт» перебування О. О. Карпеки на посаді заступника наркома освіти від липня 1931 р. до березня 1933 р., тому що він поділяв «його націонал-ухильницьку та буржуазно-націоналістичну теорію і практику НКО» [36]. Так, будучи редактором «Комуністичної освіти», йому доводилося розміщувати статті наркома, а також друкувати власні в одному часописі. Влітку 1930 р. М. Скрипник та О. Карпеко захищали українську мову, відхиливши ідею запровадження мови-есперанто [37].

Зашморг на шиї колишнього заступника наркома неухильно затягувався. Петровський райпартком м. Києва, розглянувши 29 вересня колективну заяву партосередку Радіокомітету про «реабілітацію» О. О. Карпеко, тобто про скасування рішення комісії, не відхилив «вироку». Газета «Комуніст» опублікувала 3 жовтня 1934 р. статтю «Під маскою «простачка», виклавши «гріхи» й «недоліки» відповідального «за шкільну справу» в Наркомосі. «Всім відомо, — зазначалося в публікації, — як глибоко і як широко в шкільній практиці викривлялася ленінська національна політика. За ці викривлення пряму відповідальність несе О. О. Карпеко» [38]. Доля була вирішена: він загинув у таборах ГУЛАГу. Праці О. О. Карпеко, опубліковані протягом 30-х рр., Головліт у вересні 1938 р. визнав «шкідливими, націоналістичними, контрреволюційними» [39].

Таким чином, досвід педагогічної та організаційної діяльності у поєднанні з науковою та активною партійною роботою забезпечили Олександру Олександровичу Карпеці визнання керівництва і призначення на посаду першого заступника Наркома освіти України. Проте впровадження реформи освіти та українізація, прихильником якої він був, призвели до того, що О. О. Карпеко потрапив під ідеологічні «чистки» НКО. Не врятувало першого заступника Наркома освіти навіть «зізнання», і він розділив долю багатьох представників інтелігенції того часу, загинувши в таборах ГУЛАГу.

Література:

1. Даниленко В. М., Касьянов Г. В. Сталінізм і українська інтелігенція — К.: Наукова думка, 1991. — 96 с.

2. Даниленко В. М., Касьянов Г. В., Кульчицький С. В. Сталінізм на Україні. 20 — 30-ті роки. — К.: Либідь, 1991 — С. 149 — 288.

3. Липинський В. В. Становлення і розвиток нової системи освіти в УСРР у 20-ті роки. — Донецьк, 2000. — 247 с.

4. Солдатенков В. Ф. Незламний. Життя і смерть Миколи Скрипника. — К.: Книга пам’яті України. — 2002. — 352 с.

5. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі ЦДАВО України). — Ф. 166. — Оп. 12. — Спр. 3145. — Арк.3.

6. Державний архів Харківської області (далі ДАХО). — Ф. 99. — Оп. 3. — Спр. 318. — Арк. 31 -52.

7. ЦДАВО України. — Ф. 166. — Оп. 12. — Спр. 3145. — Арк. 4; ДАХО. — Пф. 99. — Оп.3. — Спр. 318. — Арк. 52.

8. ЦДАВО України. — Ф. 166. — Оп. 12. — Спр. 3145. — Арк.2.

9. Там само, арк. 6.

10. ДАХО. — Пф. 99 — Оп. 3. — Спр. 318. — Арк. 56.

11. ЦДАВО України. — Ф. 166. — Оп. 12. — Спр. 3145. — Арк. 3.

12. Записки Ніжинського ІНО. — Кн. VІ. (1926). — Ніжин: Нове село, 1926. — С. 264−266.

13. Записки Ніжинського ІНО та науково-дослідної катедри історії культури й мови при інституті. — Кн. VIII (1928). — Ніжин, 1928. — С. 183.

14. Записки Ніжинського ІНО та науково-дослідної кафедри історії культури й мови при інституті. Кн. IV (1929). — Ніжин, 1929. — С. 294.

15. ДАХО. — Пф. 99. — Оп. 3. — Спр. 318. — Арк. 56.

16. ЦДАВО України. — Ф. 166. — Оп. 12. — Спр. 3145. — Арк. 3−4.

17. ДАХО. — Пф. 99. — Оп. 3. — Спр. 318. — Арк. 56.

18. Єфремов Сергій. Щоденники. — Київ. 1997. — С. 295.

19. ДАХО. — Пф. 99. — Оп. 3. — Спр. 318. — Арк. 56.

20. ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 6. — Спр. 205. — Арк. 148.

21. Карпеко О. За свою, пролетарську виробничо-технічну інтелігенцію // Більшовик України. — 1931. — № 20. -С. 41.

22. ЦДАГО України. — Ф. 166. — Оп. 11. — Спр. 4. — Арк. 23−26.

23. Карпеко О. До підсумків першого триместру в політехнічній школі // Вісті ВУЦВК. — 1933. — 6 січня. — С. 2.

24. ДАХО. — Пф. 99. — Оп. 3. — Спр. 318. — Арк. 52−56.

25. Там само, арк. 56.

26. Там само, арк. 53.

27. Карпеко О. Постанова Ц К ВКП (б) про початкову та середню школу — бойова програма у боротьбі за політехнічну школу // Комуністична освіта. — 1931. — № 9. — С. 12−17; Його ж. Факти вперта річ // Там само. — 1932. -№ 10. — С. 5−8; Його ж. До підсумків триместру в політехнічній школі // Там само. — 1933. -№ 1. С. ЗІ-41; На підступах до 2-ої культурної п’ятирічки // Там само. — 1932. — № 6. — С. 46−53.

28. Див.: Комуністична освіта. — 1931. — № 9. — С. 14; Там само. — 1933. — № 1. — С. 31.

29. Карпеко О. До питання культурноосвітнього будівництва на Україні в другу п’ятирічку. Вип. 1, — Xарків, 1932. — 32 с.

30. Карпеко О. Третій вирішальний. — Xарків, 1931. — 15 с.

31. Карпеко О. Похід триває (Похід робітничої сталінщини за опанування української культури). — Xарків-Київ: ДВУ, І930. — С. 58−666.

32. ДАХО. — Пф. 99. — Оп.3. — Спр. 318. — Арк. 62.

33. Там само. — Оп. 4. — Спр. 299. — Арк. 8−9.

34. Там само, арк. 12.

35. Там само, арк. 8−9.

36. Там само. — Оп. 3. — Спр. 318. — Арк. 62.

37. Скрипник М. Експерантизація чи українізація // Комуніст. — 1930. — 19 червня.

38. Орехов М. Під машкарою «простачка» // Комуніст. — 1934. — 3 жовтня.

39. ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 16. — Спр. 15. — Арк. 219−224.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой