Правопреемство в міжнародному праве

Київський інститут внутрішніх дел.

КОНТРОЛЬНА РАБОТА Предмет: Міжнародне право Тема: Правонаступництво в міжнародному праве Преподаватель: Яцина Іван Петрович Студента 32 групи, III курсу факультету госпрозрахункової заочній форми обучения.

Малік Андрія Игоревича.

№ залікової книжки 3Х-95/311 №________________.

дом. адресу: 252 151 Киев-151 Михайликова 2−38 тіл. (044) 271−22−84.

Київ 1998.

План.

1. Поняття правонаступництва. Конвенції про правопреемстве.

2. Правонаступництво щодо договоров.

3.Правопреемство щодо державної власності і запровадження державних архивов.

4. Правонаступництво щодо державних долгов.

5.

Заключение

.

У результаті історії трапляється так, коли одна держава поділяється на два або як нових, коли чи більш держав об'єднують у одне нове, коли на частини території держави створюється нову Російську державу, коли одна держава входить до складу іншого, коли частина території одного держави переходить до іншого. Значними прикладами що така змін є: входження у 1990 р. НДР до склад ФРН, зване об'єднання Німеччини; відділення у 1991 р. Латвії, Литви та Естонії від тоді ще яка була СРСР, подальше пізніше повне припинення існування цієї Союзу, і виникнення з його території дванадцяти незалежних держав; освіту у 1992 р. біля колишньої Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії ролі самостійних держав Боснії й Герцеговини, Македонії, Словенії, Хорватії, і навіть Сербії та Чорногорії, які об'єдналися в Союзну Республіку Югославію; виникнення в 1993 р. дома Чехо-Словаччини самостійних Чехії та Словаччини. В усіх цих випадках виникає запитання про який вплив змін на міжнародні зобов’язання, про долю власності, чи, інакше кажучи, про правопреемстве.

Правонаступництво — це перехід правий і обов’язків внаслідок зміни однієї держави іншим в несенні відповідальності за міжнародні відносини будь-якої территории.

У міжнародне право держава тлумачать як єдність трьох елементів: населення, територія, влада. Правонаступництво пов’язані з змінами лише одну елемента — території. Зміна чисельності населення чи організації роботи влади таких наслідків не порождают.

Правонаступництво — давній інститут міжнародного права, який одержав стала вельми поширеною міжнародної практиці останніх десятиліть. Про ньому йшлося у 60 — роки стосовно незалежним державам, що виникли дома колишніх колоніальних володінь держав (близько 80). Концепція правонаступництва застосовувалася також у з перетворенням суспільно-політичних укладів таких країн, як Україна, дома якої в 1917 р. виникла РРФСР, а 1922 р. — СРСР; Китай, який з 1949 р. Китайської Народної Республікою; Куба після падіння в 1959 р. диктаторського режима.

У здійсненні правонаступництва, хоч би скільки держав було його учасниками, завжди помітні дві сторони: государство-предшественник, якого в цілому або щодо частини території змінює новий носій відповідальності за міжнародні відносини, і государство-преемник, тобто держава, якого ця відповідальність переходить. Поняття «момент правонаступництва» означає дату зміни государством-преемником державипопередника в несінні зазначеної відповідальності. Об'єктом правонаступництва є територія, щодо якої змінюється держава, несучий відповідальність до її міжнародні отношения.

Багато випадків правонаступництва свідчать, що держави не дотримувалися єдиних правил, все вирішувалося з урахуванням конкретних умов, в відповідності зі сформованій політичної обстановкою. Іноді держави розходяться по корінним аспектам правонаступництва. Так після Другої світової війни влади ФРН виходили речей, що німецький рейх як суб'єкт правничий та історико-політична реальність будь-коли переставав існувати. ФРН розглядали як втілення цього факту. На відміну що від цього, інші уряду, зокрема і радянське, дотримувалися думки, що у результаті війни німецький рейх припинив своє існування, а ФРН є лише з правопреемниц колишньої Германии.

Під егідою ООН прийнято дві конвенції про правонаступництво: Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо договорів 1978 р. і Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і запровадження державних боргів 1983 р. Обидві ці конвенції, задумані як засіб «забезпечення надійнішою правової основи міжнародних відносин», не отримавши до початку 1993 р. мінімально який буде необхідний набрання чинності числа ратифікацій (15), не стали діючими. Проте ці конвенції є авторитетними актами в аналізованої області й містять загальні орієнтири вирішення питань правопреемства.

Що ж до договорів, то правонаступництво уникає договорів, яка встановила межі і їх режим, і навіть зобов’язань щодо користування будь-який територією, встановлених на користь іноземного держави. Так при возз'єднання Німеччини була поставлена під кордон по Одеру — Нейссе, встановлена договором між Польщею й НДР 1950 г.

При переході частини території від однієї держави до іншого діє принцип рухливості договірних кордонів, відповідно до яким кордону дії договору скорочуються чи розширюються разом із межами держави. Або, інакше, договори государства-предшественника втрачають силу щодо переданої території, а договори государства-преемника набувають силу. При об'єднанні держав всі ці договори зберігають силу, але застосовуються лише стосовно тієї частини території об'єднаного держави, щодо якому вони перебувають у силі в останній момент правонаступництва. При об'єднанні Сирії та Єгипту Об'єднану Арабську Республіку це положення було закріплено у Тимчасовій конституції ОАР 1958 р.: «Угоди і договори залишаються у його регіональних рамках, встановлених їхнього здійснення в останній момент їх ратифікації в відповідно до норм міжнародного права"*. Правомірність такого рішення було признана.

___________________________________________________________________.

* Цитати з: «ООН в документах» Міжнародні відносини, М., 1995 г.

другими державами. У окремих випадках вони вирішили додатково врегулювати конкретні запитання спеціальними угодами. Так було в 1960 р. між СРСР і ОАР уклали протокол з питань здійснення советскосирійського угоди про економічний та в технічному співробітництві. Він передбачав, що здійснення відбуватиметься не більше сирійського региона.

Наведені правила стосуються й випадку, коли одна держава приєднується до іншого, яке зберігає свою правосуб'єктність. Особливим випадком, у цьому було входження НДР до ФРН, у результаті перша втратила свою правосуб'єктність, а друга зберегла. Складність полягало у тому, що суспільно-політичні і правові системи цих країн принципово відрізнялися. Великі відмінності був у їх міжнародних зобов’язання. Тож за узгодженням коїться з іншими зацікавленими державами було винесено таке становище: міжнародно-правові договори, ув’язнені НДР, розглядати з її партнерами з місця зору забезпечення довіри, інтересів що беруть участь держав і договірних зобов’язань ФРН, ні з урахуванням компетенції Європейських співтовариств. Більше того, мало враховуватися відповідність принципам вільного, демократичного і основам правової державного будівництва. Через війну такого розгляду договори НДР підлягали збереженню, перегляду чи анулювання. Що ж до договорів ФРН, всі вони зберегли чинність і поширили дію завезеними на територію колишньої НДР. Ці положення було закріплені у договорі про об'єднання Німеччини 1990 г.

Якщо за поділі держави з двох частин продовжує існувати як государство-предшественник, то його договірних засадах не відбувається змін. Винятком є договори, які безпосередньо пов’язані з оговталася територією. Сказане стосується і до членства в ООН. Що ж до держави, що утворився на від'єднаної території, то через це є дві різні позиції. Відповідно до першої, традиційної, нову Російську державу несе зобов’язань по договорами государства-предшественника.

У 1947 р. від Індії відокремився Пакистан. З цього приводу Секретаріат ООН зайняв таку позицію: «…в міжнародний статус Індії немає змін; він продовжує існувати як держава з усіма договірними правами і обов’язками, й, отже, з усіма правами і обов’язками члена ООН. Що Від'єдналася територія, Пакистан, буде новою державою; не буде мати правами і обов’язками колишнього держави й, зрозуміло, не буде членом ООН».

Інша позиція відбито у Конвенції про правонаступництво щодо договорів. Договори государства-предшественника зберігають чинність й у государств-преемников (п. 1 ст. 34 Конвенції 1978 г.).

Після розвалу Югославії новоутворені держави було прийнято в члени ООН. Назва «Югославія» зберегла федерація двох республік — Сербії і Чорногорії, територія і населення якого становили близько половини території і що чисельності населення колишньої Югославії. Белград заявив про своє праві посісти потрібне місце Югославії ООН. І тому були достатні правові підстави, і навіть відповідна практика ООН. Зміни у відношенні території і що населення впливають на правосуб'єктність держави. Проте він менш за виступом низки представників, які звинуватили Сербію в агресивності й у учиненні воєнних злочинів, заяву Югославії було відхилено. У проекті резолюції Ради Безпеки 30 травня 1992 р. говорилося, що «претензія Федеративної Республіки Югославії (Сербія й Чорногорія) на автоматичне продовження членства колишньої Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії ООН успіхом не усталена». У другій резолюції Рада вважав, що «держава, відоме раніше як Соціалістична Федеративна Республіка Югославія, припинило існування». Усе це ще раз підтверджує роль політичних чинників у вирішенні питань правопреемства.

Правонаступництво держав торкається зобов’язань, що стосуються користування будь-який територією обмежень цього, встановлених договором на користь іноземної держави, групи держав, так само як прав, встановлених договором на користь будь-якої території, групи держав чи всіх демократичних держав і стосуються користування територією іноземного государства.

Основні норм із питання правонаступництва щодо державної власності зберігають у Віденської конвенції про правонаступництво держав в відношенні державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 р. Ці норми стосуються тільки Державної власності государства-предшественника. Режим правонаступництва не поширюється на правничий та зобов’язання фізичних юридичних осіб. У контексті правонаступництва під державної власністю розуміється «майно, правничий та інтереси, котрі з момент правонаступництва держав належали відповідно до внутрішньому праву государства-предшественника цьому государству"(ст. 8 Конвенції 1983 г.).

Існує важливу проблему правонаступництва щодо державної власності - компенсацію власність, що переходила до державинаступнику. У Конвенції передбачається, що у принципі, такий перехід має відбуватися без компенсації, якщо інше не узгоджено зацікавленими державами або передбачено рішенням відповідного міжнародного органу (ст. 11 Конвенції 1983 р.). Разом з тим, у Конвенції обумовлено, що її положення не завдають шкоди якомусь питання справедливою компенсації між государством-предшественником і государством-преемником, котрі можуть виникнути внаслідок правонаступництва при поділі держави або відокремлення від нього частини территории.

Нормами правонаступництва встановлюється різний режим до переходу рухомої і нерухомої власності. При об'єднанні держав все досить просто — до государству-преемнику переходить вся державна власність государств-предшественников. При поділі держави й освіті на його території двох чи більше государств-преемников: n нерухома власність государства-предшественника переходить до того що государству-преемнику, біля яку вона перебуває; n нерухома власність, які перебувають поза кордоном державипопередника, переходить до государствам-преемникам, як зазначається у Конвенції «в справедливих частках»; n спонукувана власність государства-предшественника, пов’язана з його діяльністю щодо територій, є об'єктом правонаступництва, переходить до відповідного государству-преемнику; інша спонукувана власність переходить до наступникам «на рівних долях».

Що стосується передачі частини території однієї держави іншому перехід державної власності регулюється угодою між тими государствами.

Положення про правонаступництво щодо державної власності не застосовні у цьому, стосовно створення ядерної зброї, також що є такого роду власністю. За Договором про нерозповсюдження ядерних озброєнь 1968 р., кожна гілка ядерних держав, чи це Росія, США, Великобританія, Франція чи Китай, зобов’язана передавати хто не пішли ядерне зброю й інші ядерні вибухові пристрої, а неядерна держава пов’язано зустрічним зобов’язанням не починати з кому б не пішли створення ядерної зброї чи ядерних вибухових пристроїв. Ці становища договору виключають хоч би яке не пішли правонаступництво щодо ядерного оружия.

З угод і рішень, які у межах СНД з питань правонаступництва щодо державної власності колишнього СРСР видно, що предметом врегулювання стала передусім не та частина цієї власності, що була там. По Угоді президентів СНД від 30 грудня 1991 р. і Угоді розподілу всієї власності колишнього СРСР там від 6 липня 1992 р. їх і учасники підтвердили право кожного боку осіб на володіння, користування і розпорядження належної їй що така часткою за дотримання правий і інтересів інших видів, і навіть законів держав, біля яких міститься майно, яке у цю долю.

Що ж до державних архівів. Під державними архівами государства-предшественника розуміється сукупність документів будь-який давності й своєрідна, вироблених або нажитих цією державою під час своєї діяльності, котрі з момент правонаступництва належали йому відповідно до його внутрішньому права й зберігалися їм у його контролем як архівів щодо різноманітних целей.

Конвенцією передбачається обов’язок государства-предшественника вживати заходів для запобігання шкоди чи знищення архівів, які переходять до государству-преемнику.

Правонаступництво уникає архівів, які перебувають території государства-предшественника, але належать третьому державі, відповідно до внутрішньому праву государства-предшественника (ст. 24 Конвенції 1983 г.).

При об'єднанні держав й освіті одного государства-преемника до нього переходять державні архіви государств-предшественников.

При поділі держави, коли з його місці виникає кілька государств-преемников, частина архівів государства-предшественника, яка повинна бути біля государства-преемника з метою нормального керування цією територією, переходить до цієї держави. До нього також переходить другу частину архівів, має безпосередній стосунок для її территории.

При відділення від держави частину його території, де утворюється нову Російську державу, частина архівів государства-предшественника, яка з метою нормального управління від'єднаної територією повинна перебувати цій території, переходить до государству-преемнику. Аналогічні правила застосовуються і тоді, коли що від'єдналася частина держави об'єднується з іншим державою. За взаємною домовленістю між государством-предшественником і государством-преемником можуть встановлюватися інші правила правонаступництва щодо державних архівів, однак за не має порушуватися право народів цих країн в розвитку і інформацію про їхнє історії держави та культурному наследии.

Доля державних архівів СРСР було врегульована у зв’язку з його розпадом між що виникли у його території державами СНД. Угоду про правонаступництво щодо державних архівів колишнього СРСР від 6 липня 1992 р., укладену між державами, виходить із принципу цілісності та неподільності фондів, які утворилися внаслідок діяльності вищих державними структурами колишніх Російської імперії і Союзу і які у державних архівах поза держав — учасників угоди. Не претендують на володіння цими документами. Разом про те по Угоді надається важливого значення змісту повноцінних архівних фондів держав-учасників. Вони взаємно визнають здійснений відповідно до їх законодавствами перехід під їх юрисдикцію державних архівів та інших архівів союзного рівня, включаючи галузеві архівні фонди колишнього СРСР, що перебувають у їх території. Визнається також декларація про повернення тих фондів, які утворилися біля кожної і у різний час опинилися поза її пределами.

Коли відсутня можливість фізичного виділення комплексу документів, кожне держава-учасник Угоди проти неї доступу до них і отримання необхідних копій. Ці держави визнають у своїх територіях юридичної чинності архівних довідок, виданих державними архівними установами інших держав СНГ.

Віденська конвенція 1983 р. регулює також питання правонаступництва держав щодо державних боргів. Для цілей регулювання правонаступництва державний борг означає будь-яке фінансове зобов’язання государства-предшественника щодо іншої іноземної держави, міжнародної організації, або суб'єкта міжнародного права, який виник у відповідність до міжнародним правом. Правонаступництво щодо державних боргів торкається правий і обов’язків кредиторів (ст. 36 Конвенції 1983 р.). інакше кажучи, правонаступництво, крім особливих випадків, не завдає шкоди правам тих, хто надав кредит. Датою переходу боргу до государству-преемнику є момент правонаступництва, якщо домовленістю між зацікавленими державами чи рішенням відповідного міжнародного органу не передбачено иное.

Коли держави об'єднуються й творять одне государство-преемник, до нього переходять державні борги государств-предшественников.

При поділі держави щодо декілька частин, і якщо державинаступники не домовилися про інше, державний борг переходить до них у справедливою частці з урахуванням, зокрема, майна, правий і інтересів, які переходять до них у через відкликання державним боргом. Аналогічне правило, за відсутності угоди, застосовується, коли відбуваються відділення частини території держави й освіту у ньому государства-преемника чи коли що від'єдналася частина території об'єднується з іншим державою, а також коли частина території передається одним державою другому.

Між колишніми союзними радянськими республіками було укладено низку багатосторонніх і двосторонніх угод щодо правонаступництва в відношенні державного боргу перед СРСР. Основною з яких був багатосторонній договору про правонаступництво щодо зовнішньої державної боргу і активів СРСР 1991 р., який визначив поняття зовнішньої державної боргу і активів. Проте покінчити з проблемою з урахуванням пропорційного розподілу боргу не удалось.

Неврегульованість проблеми негативно позначалася розвиток фінансових відносин із іншими державами і міжнародними організаціями. Виходячи з цього, Росія 1993 р. запропонувала радикальне рішення, з урахуванням принципів якого пропонувалося укласти двосторонні угоди. У Постанові Уряди від 17 травня 1993 р. цих принципів викладено так. Долі союзних республік визначаються з урахуванням фактичної кількості держав, котрі підписали Договір 1991 р. Отже, частка боргу неучаствующих держав перерозподіляється між учасниками. Республіки передають Росії зобов’язання в виплаті частки цих держав. З метою компенсації республіки передають Росії свої частки у активах колишнього СССР.

Особливий режим встановлено Віденської конвенцією для створення нового незалежного держави. Ніякої державний борг государства-предшественника не переходить щодо нього. Інший порядок може бути встановлений лише шляхом взаємного угоди, укладеного з урахуванням зв’язок між боргом попередника, які належать до своєї діяльності біля, що є об'єктом правонаступництва, і майном, правами і якими інтересами, які переходять до новому государству.

Як очевидно з вищенаведеного світова практика правонаступництва досить велика й добре врегульовано. Спроба ООН запровадити загальні всім правила правонаступництва доки отримала необхідної підтримки. Проте Віденські конвенції щодо правонаступництва, виходячи з принципі: правила Конвенції застосовують у разі її відсутності угоди сторін щодо правонаступництва, не виглядають декларативними папірцями. За своєю суттю вони діють без потрібної кількості ратификаций.

Блатова Н.Т. Міжнародне право. «Юридична література», М., 1987 г.

Кожевников Ф.И. Міжнародне право, «Міжнародні відносини», М.,.

1997 г.

«ООН в документах», «Міжнародні відносини», М., 1995 г.

Нормативні акты.

Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо договоров.

1978 г.

Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і запровадження державних боргів 1983 г.