Теорія держави і права

План.

1. Форма государства.

2. Форми правления.

2.1 Монархия.

2.2 Республика.

3. Форми державного устройства.

3.1 Унитарное.

3.2 Федеративное.

3.3 Конфедеративное.

4. Форми державного режима.

4.1 Антидемократический.

4.2 Демократический.

5. Причини й особливо зміни форм державного устрою і політичного режима.

1. Форма государства.

Типологія держав міцно пов’язана з визначенням форми держави. Особливості кожної конкретної типу держави встановлюються з урахуванням аналізу його організаційного устрою, методів здійснення державної власти.

Чіткої співвідношень між типом і формою держави немає. З одним боку не більше держави однієї й тієї типу могли трапитися різноманітні форми організації і діяльності госу-дарственной влади, і з інший держави різних типів можуть обличаться в однакову форму. Своєрідність конкретної форми держави будь-якого історичного періоду визначається передусім ступенем зрілості нашого суспільства та державної життя, завданнями і метою, що ставить собі держава. Іншими словами, категорія форми держави безпосередньо залежить з його забезпечення і визначається им.

Серйозне впливом геть форму держави надає культурний рівень народу, його історичні традиції, характер релігійних світоглядів, національні особливості, природні умови проживання та інші чинники. Специфіку форми держави визначає також характеру взаємовідносин держави та її органів з недержавними організаціями (партіями, профспілками, громадськими рухами, Церквою і іншими организациями).

ФОРМА ДЕРЖАВИ — складне громадське явище, що містить у собі три взаємозалежних елемента: форму правління, форму государчого пристрої і форму государчого режима.

У різних країнах державні форми мають особливості, характерні ознаки, які в міру у суспільному розвиткові наповнюються новим змістом, збагачуючись у взаємозв'язок харчування та взаємодій. Разом про те форма існуючих держав, особливо сучасних, має загальні ознаки, що дозволяє дати визначення кожному елементу форми государства.

2. Форма правления.

Форма правління є структуру вищих органів структурі державної влади, порядок освіту і розподіл компетенції між ними.

Форма державного правління дає можливість уяснить:

— як складаються найвищих органів держави й якого їх строение;

— як будуються стосунки між вищими та державними органами;

— як будуються стосунки між верховної государственной владою та населенням страны;

— якою мірою організація вищих органів держави дозволяє забезпечувати правничий та свободи гражданина.

По зазначеним ознаками форми державного правління поділяються на :

— монархічні (одноосібні, наследственные).

— республіканські (колегіальні, выборные).

2.1 Монархия.

Монархія — це такий форма правління, коли він верховна влада здійснюється одноособово, і переходить, зазвичай, по наследству.

Основними ознаками класичної монархічній форми управління є :

— існування одноосібного глави держави полягає, використовующегося владою довічно (цар, король, император, шах);

— спадковий порядок наступності верховної власти;

— представництво держави монарха зі свого усмотрению;

— юридична безвідповідальність монарха.

Монархія виникла умовах рабовласницького суспільства. При феодалізмі вона почала основний формою державного правління. У буржуазному ж суспільстві збереглися лише, а основному формальні риси монархічного управления.

Натомість монархія ділиться на :

— абсолютную.

— ограниченную (парламентарную).

— дуалистическую.

— теократическую.

— парламентарную.

Абсолютна монархія — таку форму правління, коли він верховна державна владу зі закону повністю належить одному лицу.

За формулою Петровського Військового статуту — «самовладний монарх, який нікому у світі про справи відповіді не повинен». Основним ознакою абсолютної монархії є будь-яких державні органи, обмежують компетенцію монарха.

Виникнення абсолютизму пов’язані з процесом зародження буржуазных відносин також начинающимся процесом розкладання феодалізму і відновлення старих феодальних станів. До істотним рис абсолютної монархії ставляться ліквідація чи повний занепад станових представницьких установ, юридично необмежена влада монарха, його присутність серед його безпосередньому підпорядкуванні і розпорядженні постійної армії, поліції та розвиненого бюрократичного аппарата.

Влада центрі й на місцях належить не великим феодалів, а чиновникам, що потенційно можуть призначатися і звільнятися монархом.

Державне втручання у приватне життя за доби абсолю-тизма набуває більш цивілізовані форми, здобуває юридичну закріплення, хоча як і раніше має примусову спрямованість. У історії такими країнами були Росія XVII — XVII й Франція перед революцією 1789 года.

Конституційна монархія є такою форму правління, при якій влада монарха значно обмежена представницьким органом. Зазвичай це обмеження визначається конституцією, затверджуваною парламентом. Монарх ж ми у праві змінити конституцию.

Як форма правління, конституційна монархія виникає у період становлення буржуазного суспільства. Формально вона втратила своє місце значення у низці країн Європи та Азії і по нашого часу (Англія, Данія, Іспанія, Норвегія, Швеція і др.).

Конституційна монархія буває парлапментарной і дуалисти-ческой.

Парламентська монархія характеризується такими основними ознаками :

— уряд формується з предствителей определенній партії (чи партій) отримали більшість голосів виборах у парламент;

— лідер партії, у якого найбільшим числом депу;

татских місць, стає головою государства;

— у майбутніх законодавчій, виконавчої та судової сферах влада монарха фактично відсутня, вона є символической;

— законодавчі акти приймає парламент і формально підписуються монархом;

— уряд відповідно до конституції несе відповідальнаность перед монархом, а перед парламентом.

Прикладами такої монархії вважатимуться — Великобританію, Бельгію, Данію й др.

При дуалістичної монархії державна влада носить двойственный характер. Юридично і буде влада розділена між урядом, формованим монархом, і парламентом.

Правительство в дуалістичних монархіях формується незалежно від партійного складу у парламенті і відповідально проти нього. Монарх при цьому висловлює переважно інтереси феодалів, а парламент представляє буржуазію та інші верстви населення. Таку форму правління існувала кайзерівській Германії (1871−1918), зараз у Морокко.

У деяких державах монарх очолює як світське, а й релігійне управління країною. Такі монархи звуться теократичні (Саудівська Аравия).

Така коротка характеристика основних різновидів монархи-ческой форми державного правления.

2.2 Республика.

Республіка — це такий форма правління, коли він верховна влада здійснюється виборними органами, избираемыми населенням у сумі певний срок.

Спільними ознаками республіканської форми управління являются:

— існування одноособового і колегіального главы.

государства;

— виборність визначений термін глави держави ви та інших верховних органів державної власти;

— здійснення структурі державної влади за своему.

велінням, а, по дорученням народа;

— юридичну відповідальність глави держави випадках, передбачених законом;

— обов'язковість рішень верховної державної власти.

Республіканська форма правління остаточному вигляді сформи-ровалась в Афінському державі. З розвитком життя вона видозмінювалася, набувала нових рис, дедалі більше наповнювалася демократичним содержанием.

Нараховують кілька основних різновидів республи-канского правління. Натомість вони діляться за формі державного будівництва на :

— парламентарные.

— президентские.

Парламентська республіка — різновид сучасної форми державного правління, коли він верховна роль організації державного життя належить парламенту.

У такій республіці уряд формується парламентським шляхом з числа депутатів, які належать до тим партіям, які володіють більшістю голосів на парламенті. Уряд несе колективну перед парламентом про діяльність. Він стає до тих пір при владі, поки парламенті вони мають більшістю. Що стосується втрати довіри більшість членів парламенту уряд або йде у відставку, або через глави держави домагається розпуску парламенту та призначення дострокових парламентських выборов.

Зазвичай, главу держави у таких республіках избира-ется парламентом або спеціально образуемой парламентської колегією. Призначення парламентом для глави держави головне виглядом парламентського контролю за виконавчої влади. Процедура обрання глави держави сучасних парламентарних республіках неоднакова. У Італії наприклад президент республіки обирається членами обох палат з їхньої спільному засіданні, та заодно у виборах беруть участь по три депутати з кожної області, обраних обласним радою. У федеративних державах участь парламенту, у обранні глави держави полягає, також поділяється з представниками членів федерації. У Німеччині президент обирається федеральним зборами, що складається з членом бундестагу, з таким самим числа осіб, выбираемых ландагами земель на засадах пропорційного представництва. Вибори глави держави парламентарної республіці можуть здійснюватись і з урахуванням загального виборчого права, що притаманно Австрії, де президент обирається терміном на шість лет.

Глава держави у парламентарної республіці має повномочиями: оприлюднить закони, видає декрети, призначає главу уряду, є верховним головнокомандувачем збройних сил і т.д.

Глава уряду (прем'єр-міністр, голова ради мини-стра, канцлер) призначається, зазвичай, президентом. Він формує очолюване їм уряд, яку здійснює верховную исполнительную влада й відповідає свою діяльність парламенту. Найбільш істотною рисою парламентарної республіки і те, що будь-який уряд буде лише тоді є правомочним здійснювати управління державою, як його користується довірою парламента.

Головну функцію парламенту є законодавча деятель-ность і контролю над виконавчої влади. Парламент має важливими фінансовими повноваженнями, оскільки вона розробляє та приймає державний бюджет, визначає перспективи розвитку соціально-економічного розвитку країни, вирішує основні питання зовнішньої, зокрема оборонної політики. Парламентарна форма республіканського правління є такою структуру вищих органів структурі державної влади, яка реально забезпечує демократизм життя, свободу особистості, створює справедливі умови людського суспільства, заснований на засадах правової законності. До парламентарным республікам можна віднести ФРН, Італію (за Конституцією 1947 годка), Австрію, Швейцарію, Ісландію, Ірландію, Індію і др.

Президентская республіка — одне з різновидів сучасної форми державного правління, яка поруч із парламентаризмом з'єднує в руках президента повноваження глави держави й глави правительства.

Найхарактерніші риси президентської республіки :

— позапарламентський метод обрання Президента та формирования правительства;

— відповідальність уряду перед президентом, а чи не перед парламентом;

— ширші, ніж у парламентарної республіці, повноваження глави государства.

Класичною президентської республікою є Сполучені Штати Америки. Відповідно до конституцією США, основу якої лежить принцип поділу влади, чітко визначено, що законодавча влада належить парламенту, виконавча — президенту, судова — Верховному суду. Президент США избирается населением країни шляхом непрямого голосування (виборів) — через колегію виборщиків. Кількість виборщиків має відповідати числу представників кожного штату у парламенті (конгресі). Уряд формується переможцем під час виборів президентом, з тих які належать до його партии.

Президентська форма правління у різних країнах має особливості. У Франції президент обирається загальним голосуванням. Обраним вважається кандидат, який одержав абсолютне кількість голосів. Той самий порядок обрання президента встановлено у Росії у 1991 году.

Характерним всім президентських республік, попри її розмаїтість, і те, що Президент або поєднує повноваження глави держави й глави уряду та бере участь у формуванні кабінету чи Ради Міністрів (Франція, Індія). Президент наділяється та інші важливими повноваженнями: зазвичай, вона має право розпуску парламенту, є верховним головнокомандувачем, оголошує надзвичайний стан, стверджує закони шляхом їх підписування, нерідко представительствует інформації з уряду, призначає членів Верховного суда.

У цивілізованих країнах президентську республіку відрізняє сильна виконавча влада, які з якій із принципу поділу влади нормально функціонують законодавча і судова влади. Ефективно діючий механізм витрат та противаг, що у сучасних президентських республіках, сприяє можливості гармонійного функционирования влади, дозволяє уникнути сваволі із боку виконавчої власти.

У країнах Латинська Америка часто зустрічаються «суперпрезиде-нтские республіки». Ця форма правління — практично незалежна, слабко контрольована законодавчої та судової владою. Це особливий конгломерат у традиційних обрисах з полудиктаторским управлением.

У сучасному цивілізованому суспільстві принципових разли-чий між формами немає. Їх зближують спільні завдання і цели.

3. Форма державного устройства.

Форма державного будівництва — це національне і адміністративно-територіальний будова держави, которое раскрывает характер, взаємин між його складовими частинами, між центральними та місцевими органами управління, власти.

На відміну від форм правління організація держави рассма-тривается з погляду розподілу государтсвенной влади й державного суверенітету у центрі й на місцях, їх поділ між складовими частинами государства.

Форма державного будівництва показує :

— з яких частин полягає внутрішню структуру государства;

— якого правове становище цих частин 17-ї та які взаимоотношения цих органов;

— як будуються відносини між центральними і мест;

ными державними органами;

— як і державної формі виражаються інтереси кожної нації, яка мешкає в цій территории.

За формою державного будівництва усі держави можна підрозділити втричі основні групи :

— унитарное;

— федеративное;

— конфедеративное.

3.1 Унітарна государство.

Унітарна держава — це єдине незбиране державне освіту, що складається з адміністративно-територіальних одиниць, які підпорядковуються центральних органів влади й ознаками державної незалежності не обладают.

Унітарна держава характеризується такими ознаками :

— унітарна пристрій передбачає єдині, загальні для країни вищі виконавчі, представительные в судові органи, які осуществляют верховне керівництво відповідними органами;

— біля унітарної держави діє одна конституція, єдина система законодавства, одне гражданство;

— складові унітарної держави (області, департаменти, округу, провінції, графства) государчим суверенітетом не обладают;

— унітарну державу, біля якого мешкають невеликі за чисельністю національности, широко допускає національну і законодательную автономию;

— все зовнішні міждержавні зносини осуществляют центральні органи, які офіційно представляють країну в міжнародної арене;

— має єдині Збройні сили, керівництво доторыми здійснюється центральними органами державної власти.

Відмінність ступені та формах контролю центральної влади над місцевими огранами управління дозволяють казати про централізованих і децентралізованих унітарних державах, але ці відмінності стосуються щодо вузької сфери управления.

До унітарним державам ставляться такі держави, як Франція, Туреччина, Японія, Финляндия.

3.2 Федерация.

Федерація — є добровільне об'єднання раніше самостійних державних утворень водно союзне государство.

Федеративну державний устрій неоднорідне. У разли-чных країнах він має свої унікальні особливості, визначених історичними умовами освіти конкретної федерації і національним складом населення, своєрідністю побуту і західної культур народів, які входять у союзне государство.

Разом про те можна назвати найбільш спільні риси, які ха-рактерны більшість федеративних государств.

1. Територія федерації складається з територій її окремих суб'єктів: штатів, кантів, земель, республік і т.д.

2. У союзній державі верховна виконавча, законодатель-ная і судова влада належить федеральним державних органів. 3. Суб'єкти федерації заслуговують прийняття власної кон-ституции, мають вищі виконавчі, законодавчі в судові органи 4. У багатьох федерації існує союзне громадянство і громадянство федеральних единиц.

5. При федеральному державному устрої у парламенті име-ется палата, що становить інтереси членів федерации.

6. Основну загальнодержавну зовнішньополітичну деятель-ность в федераціях здійснюють союзні федеральні органи. Вони офіційно представляють федерацію в міждержавних відносинах (США, Бразилія, Індія, ФРН та др.).

Федерації будуються територіальним та Першому національному приз-наку, що у значною мірою визначає характер, зміст, структуру державного устройства.

Територіальна федерація характеризується значним огра-ничением державного суверенітету суб'єктів федерації. Національні федерації характеризуються складнішим державним пристроєм. Основне різницю між територіальної і національної федерацією полягає у різного рівня суверенності їх суб'єктів. Центральна владу у територіальних федераціях має верховенством стосовно вищим державних органів членів федерації. Національне держава обмежується суверенітетом національних державних образований.

3.3 Конфедерация.

Конфедерація — це тимчасовий юридичний союз держав, створений задля забезпечення їхніх спільних интересов.

При конфедеративном устрої держави — члени конфеде-рации — зберігають свої суверенні права, як у внутрішніх, і в зовнішніх делах.

На відміну від федеративного устрою конфедерація характе-ризуется такими рисами :

— конфедерація немає своїх загальних законодавчих, виконавчих і судових установ, на відміну від феєдерации;

— конфедеративний пристрій немає єдиної армії, єдиної системи податків, єдиного державного бюджета;

— зберігає громадянство практиці тих держав, які находятся в часі союзе;

— держави можуть домовитися про єдиної грошової системи, про єдині митних правилах, про межгосударчої кредитної політиці тимчасово істотавания союза.

Зазвичай конфедеративні держави не довговічні, або розпадаються, або перетворюються на федерацію: Німецький союз (1815−1867), Швейцарський союз (1815−1848) та, як у 1781 року було законодавчо затверджена конфедерация.

1. Форми державного режима.

Форми державного режиму — є сово-купность засобів і методів здійснення влади государством.

Державний режим — найважливіша складова частина политическо-го режиму, існуючого у суспільстві. Політичний режим — поняття більш широке, оскільки він включає у собі як методи державного владарювання, а й характерні способи діяльності недержавних політичними організаціями (партії, руху, клуби, союзы).

Державні режими може бути демократичними і антидемократическими (тоталітарні, авторитарні, расистські). тому основним критерієм класифікації держав з даному ознакою є демократизм форм і методів здійснення структурі державної влади. Для рабовласницьких держав характерні деспотія і демократія; для феодалізму — і обмежена влада феодала, монарха, і народне збори; для сучасного держави — і тоталітаризм, і правова демократия.

Ідеальних демократичних форм державного режиму на реальної дійсності немає. У цьому чи іншому конкретному державі присутні різні за змістом методи офіційного владарювання. Проте можна назвати найбільш спільні риси, властиві тому чи тому різновиду державного режима.

4.1 Антидемократичні режимы.

Антидемократичні режими — характеризуються такими признаками:

— визначає характер структурі державної влади — це співвідношення держави й личности;

— антидемократичний режим характеризується полным.

(тотальним) контролем держави з усіх сферами життя: економікою, політикою, идеологією, соціальним, культурним і національним ладінием;

— йому властиво огосударвстление всіх громадських організацій (профспілок, молодіжних, спортивних і др.);

— особистість в антидемократическом державі факти;

чески позбавлена будь-яких суб'єктивних прав, хоча формально можуть проголошуватися навіть у конституциях;

— реально діє примат держави право, що є наслідком сваволі, порушенням законності, ліквідації правових почав у громадської жизни;

— усеохоплююча мілітаризація громадської жизни;

— ігнорують інтереси державних образований,.

особливо національних меньшинств;

— не враховує особливостей релігійні переконання населения.

Антидемократичний режим може визначатися як із монархічній, і при республіканської форми правління, проте, будучи запереченням принципів парламентаризму, не цілком узгоджується з парламентарної монархією і республікою. Наводячи до сильної централізації структурі державної влади, авторитарний режим несоглашается з буржуазним федерализмом.

4.2 Демократичний режим.

Демократичний режим складається у правових державах. Вони характеризуються методами існування влади, які реально забезпечують вільний розвиток особистості, фактичну захищеність її прав, интересов.

Конкретно режим демократичної влади виявляється у следую-щем :

— режим представляє свободу особистості економічній сфері, що становить основу матеріального благополучия общества;

— реальна гарантированность права і свободи громадян, їх можливість висловлювати власну думку про політику держави, активної участі в культурних, своїх наукових та інших организациях;

— створює ефективну систему прямого впливу населения країни на характер державної власти;

— демократичній державі особистість захищена від свавілля, беззаконня, оскільки її права перебувають под.

постійної охороною правосудия;

— владу у однаковою мірою забезпечує інтереси більшості, й меньшинства;

— основним принципом діяльності демократичної держави є плюрализм;

— державний режим виходить з законах, що відбивають об'єктивні потреби розвитку особи і общества.

Історія знає різноманітні форми демократичних режимів. Найбільше поширення час отримав режим парламентрской демократії, заснований на передачі влади парламентові. Також існує ліберальнодемократичний режим.

5. Причини й особливо зміни форм державного устрою і політичного режима.

Політичні форми сучасних держав складалися протягом кількох сторіч. Ці форми визначалися зрештою економічним строєм суспільства, його базисом. Вплинув на форму держави надають історичні традиції (збереження монархії у Великій Британії, Швеції, Японії, інших країнах), умови утворення Держави (федеративна форма держави США, Швейцарії), як і особливості сучасного внутрішньополітичного розвитку цієї країни і його міжнародного положения.

Розмаїття форм держави ще більше зросла у результаті розпаду колоніальної системи, коли на політичній карті світу виникла ціла низка молодих держав. Перипетії політичних змагань наводять у багатьох звільнених країнах до частої модифікації державних форм.

Поняття історичного типу пов’язують із встановленням закономірною залежності класової сутністю держави і право від економічних відносин, що панують у класове суспільстві певному етапі його развития.

6. Список використовуваної литературы.

1) Хропанюк. В.М. «Теорія держави й права» Москва 1993 г.

2) «Загальна теорія права» Підручник Москва 1993 г.

3) «Державне право буржуазних і звільнених стран».

Підручник Москва 1988 г.

4) «Загальна теорія правничий та держави» Підручник Москва 1994 г.