Андрій Рубльов. 
Трійця

Андрій Рубльов. «Троица».

Троє прекрасних юнаків сидять за одним столом. Навколо голови в кожного — сяйво. За плечима — крила. Це ангели. Вони сидять мовчки і нерухомо. Вони глибоко подумали чимось. Важко передати словами відчуття, які висловлюють їх — особи, руки, нахил голови. Доброта, згоду, ніжність, сум… Пензель художника краще, повніше слів розповіла про юношей.

Вони сидять у різні боки столу" й навіть дивляться на друга, але художник так написав їх, що відразу бачиш і кожного окремо, і занепаду всіх разом, відразу відчуваєш їх глибоку любов друг до друга, їх единство.

Це — ікона. Вона називається «Троица».

Волков зобразив події, про який ішлося в древніх сказаннях. Колись усе гаразд знали ці сказання і вірили, що бог створив землі і людей, що він управляє життям людей землі, посилає з неба на грішну землю крилатих янголів, щоб передати людям свою волю.

Щось потрібне людям, близьке й необгрунтовано дороге досі тягне глядачів до цим добрим і мовчазним юнакам, пов’язаним загальними думками і загальними почуттями. На той час російські художники не писали людей, які жили навколо. Вони писали бога, янголів, святих. Такі зображення називалися не картинами, а іконами. Їх поміщали в церквах або торговельні доми, люди молилися перед ними, вірив у їх незвичайну силу, вважали, що вони допомагали перемагати ворогів, зціляють хвороб, приносять добрий урожай.

Було відомо, як треба писати той чи інший ікону. Художник наперед знав, які особи мають бути в різних святих, як повинно бути одягнені, як мають стояти чи сидіти, що тримати в руках.

Але це справжні художники. Це просто-таки старанні майстра. Справжній художник неспроможна точнісінько те, що зробив інший. Оскільки справжній художник непросто пише особи, а завжди сам глибоко переживає очевидно: він пишет.

Рубльов писав ікони, розписував стіни великих храмів. У старовинної рукописної книжці є картинка: Рубльов піднявся сходами на дерев’яні підмостки, в руці в нього пензель, поруч із горщик із фарбами — він працює високо над землей.

Коли Рубльов був вільний з посади, він подовгу не відриваючись розглядав ікони старих майстрів. Він просто хотів зрозуміти й відчути усе те, що казали людям художники, які мешкали й творили набагато раніше нього. І що він отако, годинами, сидів перед старими іконами, душі в нього ставало світло та радостно.

Ікони, яких чекали чудес, справді творили дива: коли бачиш них, Андрію Рубльову хотілося працювати більше, краще, говорити людям головне і дорогое.

Андрій Рубльов бачив ворожнечу, жорсткість, зраду. А писав добру і тиху «Троицу».

Але не ховався від суворої життя поза стінами храмів і монастирів, в яких доводилося працювати. Люди, жили з нею, мріяли про щасливою життя. Мріяли і вірили, що час, коли російська народ житиме дружної, єдиної семьей.

Андрій Рубльов розповів в «Трійці» про заповітної мрії над народом. Він оспівав дружбу, любов, згоду, світ, такі потрібна була російським людям шість століття тому і який потрібні всім людей у земле.