Результати дослідження. 
Пам’яткоохоронна справа на Чернігівщині у 1945-1965 рр.: тенденції розвитку та результати змін

Розгортанню пам’яткоохоронної роботи перешкоджали брак коштів, кваліфікованих спеціалістів та ідеологічні чинники — першорядна увага приділялась пам’яткам радянського часу. Єдиний виняток становили хіба що шедеври давньоруського зодчества, піклування про які мало передусім продемонструвати світові «цивілізоване обличчя» тоталітарної держави. Крім того, стало зрозуміло, що без залучення до пам’яткоохоронної діяльності громадськості вона приречена на невдачу. В першій половині 60-х рр. група провідних учених і митців України виступила з новими ініціативами, і у серпні 1965 р. Рада Міністрів УРСР ухвалила постанову про створення Добровільного товариства охорони пам’яток історії та культури.

Висновки

Отже, масштаби втрат, яких зазнала історикокультурна спадщина в Чернігівській області за часів радянсько-німецької війни, були колосальними. Робота, щодо відродження і подальшого розвитку пам’яткоохоронних і краєзнавчих структур у післявоєнний період, була досить складною. Радянське законодавство про охорону і використання історико-культурної спадщини мало суперечливий характер, а його запровадження в життя було непослідовним, що негативно позначилось на стані історикокраєзнавчого руху, безпосередньо пов’язаного з пам’яткознавством. Якісно новий етап у справі залучення громадськості до дослідження й охорони історико-культурної спадщини розпочався за умов певної лібералізації радянського режиму у 60-х роках 20 ст.