Софокл — великий мораліст «золотого віку Перікла»

Другий великий класик античної драми, Софокл (496−406 р. до н.е.) вступив на літературне поприще у період найвищого розквіту афінської рабовласницької демократії й був водночас свідком початку її кризи. В юності Софокл став свідком блискучих перемог греків над персами, і якщо «батько трагедії «Есхіл був безпосереднім учасником славних походів і воєнних успіхів еллінів, то Софокл їх прославляв. Коли в Афінах святкували перемогу над перським флотом у битві біля острова Саламін, шістнадцятирічний Софокл заспівував у хорі хлопчиків, вшановуючи героївпереможців. Вихований в атмосфері патріотичного піднесення, яким була охоплена Еллада, Софокл через усе життя проніс палку любов до батьківщини і пишався тим, що його рідне місто Афіни об'єднало греків у боротьбі проти ворогів. Добу, за якої жив Софокл, називають «золотим віком Перікла «.То був період найвищого розквиту афінської рабовласницької демократії. Софокл був другом Перікла, відомого політичного діяча Афін, і сам обіймав відповідальні державні посади, зокрема був одним із десяти стратегів, скарбником Афінського морського союзу. Про причетність Софокла до державних справ збереглося свідчення його сучасника, поета Іона з Хіоса, який повідомляє, що у 411 році до н. е., після антидемократичного заколоту, драматург брав активну участь у перегляді афінської конституції.

Авторитет, політична й економічна могутність Афін після перемоги в греко-перській війні швидко зростали. Проте «золотий вік Перікла» закінчився ще за життя Софокла, він став свідком занепаду афінської демократії. Колись могутні Афіни зазнали низки жахливих поразок у братовбивчій Пелопоннеській війні. Голод і чума довершили лихо. Під тиском цих обставин падіння Перікла стало неминучим.

Міфологічний світогляд, навіть у добу Софокла, ще мав чинність закону. Коли в Афінах спалахнула епідемія чуми, а військо афінян зазнало нищівної поразки, Перікла, який до того був улюбленцем народу, звинуватили в тому, що його рід не догодив богам і за це вони наслали лихо на квітучі Афіни. Він був усунутий від влади і невдозі помер від чуми, що лютувала в Афінах.

За дев’яносто років життя драматург створив понад 120 трагедій, з яких до наших днів повністю дійшли тільки сім. Головне у Софокла — благородне прагнення людини до кінця виконати свій обов’язок перед власним сумлінням, вітчизною й народом.

Подібно до Есхіла Софокл брав сюжети своїх п'єс з міфології, наділяючи, проте, давніх греків певними рисами й думками своїх сучасників. Він створив галерею ідеальних, скульптурно цілісних та прозорих і живих людських характерів.

Оспівуючи велич, благородство й розум людини, віру в перемогу справедливості, Софокл, однак, гадав, що людські можливості завжди обмежені силою долі, яку ніхто не може ні передбачити, ні змінити; що життя людей і воля одвічно підкорені волі богів. Воля богів за Софоклом, виявляється у постійній змінності людського життя, у грі випадковостей, які то підносять людину до вершин щастя й добробуту, то кидають у безодню горя.