Сім чудес світу

|Інститут економіки й підприємництва | | | | | |Реферат | | | | | |на задану тему: | | | | | | | |"Сім чудес | |світу" | | | | | | | | | |Виконала: | |Вальчишин Про. | |Група 17 | | | | | | | | | | | | | | | | | |Тернополі | |2003 р. |.

ЗМІСТ: 1. Чудова сімка.

Єгипетські піраміди…2.

Висячі сади у Вавилоні…3.

Храм Артеміди в Ефесі…4.

Статуя Зевса в Олімпії…6.

Галікарнаський мавзолей…7.

Колос Родоський…8.

Фороський маяк…9.

2.Список використовуваної літератури…11.

Єгипетські піраміди.

Усі на світі боятися години, а годину боїться пірамід.

Вони піднімаються серед гарячих пісків Лівійської пустелі й тягнуться упродовж десятків кілометрів від сучасного Каїра до Фаюмського каналу.

Сама древня — піраміда фараона Джосера — споруджена біля п «яті тисяч років тому. Її висота 60 метрів. Будівельника першої піраміди Імхотеп був архітектором, лікарем, астрономом, письменником, радником фараона, протягом багатьох століть вважався найбільшим мудрецем стародавності, а пізні часи був обожнений, у його честь споруджувалися статуї й храми.

Піраміди служили фараонам, відповідно до їхні релігії, сходами, по якій смердоті піднімалися на небо. Тому сам древні піраміди були східчастими, малі форму сход, й лише в более пізні стіни гладкі. Чому це відбулося, дотепер не із «ясоване.

Археологи нарахували 80 пірамід. Не усі смердоті дійшли до відома наших днів.

Самі знамениті три великі піраміди біля Гізи: Хеопса (Хуфу), Хефрена (Хафра) й Мекерина (Менкаура). Найбільша із них, піраміда Хеопса, споруджена в XXVIII столітті до нашої ери. Спочатку вон піднімалася на 147 метрів, але й з-за опускання пісків її висота зменшилася до 137 метрів. Кожна сторона квадратної підстави піраміди складає 233 метри, чи, якщо бути точним, один бік довша іншої на 20 сантиметрів, тобто помилка усього в 0,0009. Площа піраміди более 50 тисяч квадратних метрів. Піраміда Хеопса майже су-цільної кам «яної кладки. Її внутрішні приміщення займають дуже невеликий обсяг — не более 3−4%.

Піраміда складається із двох мільйонів трьохсот тисяч кубічних блоків вапняку із гладко відшліфованими сторонами. По підрахунку Наполеона, кам «яних блоків від трьох пірамід Гізи вистачило б, що б оперезати усю Францію стіною висотою у трьох метри й товщиною за 30 я сантиметрів. Підрахували, що кожен блок важить в основному 2,5 тонни, а найважчий — 15 тонн. Загальна ваги піраміди близько 5,7 мільйона тонн. Камені її тримаються власною вагою — ніякого сполучного матеріалу немає. Незважаючи на це, блоки настільки ретельно пригнані один до іншого, що щілина між ними более п «яті міліметрів.

Така митецька робота каменотесів викликає подив. Адже вона виконана в основному кам «яними знаряддями. Відомий й зодчий цієї піраміди — Хемуін.

Дослідників, котрі намагалися із «ясувати, яким чином древні будівельники змогли спорудити таке грандіозне спорудження, так ще непросто спорудити, а додати йому геометрично правильну форму піраміди, усе це ставило у безвихідь. Іноді, як й про мегалітичні спорудження, висловлюється думка, що піраміди не міг побудувати народ, що живе в бронзовим столітті, й що в створенні цих колосальних споруджень приймали… інопланетяни.

Поступово таємниця зведення пірамід розкривалася. Тепер думають, що піраміди, імовірніше всього, будувалися так. На правом березі Нілу в каменоломнях поблизу Мемфіса тисячі людей були зайняті видобутком білого тонко зернистого вапняку. У скелі позначали границі майбутнього блоку, потім по цих границях видовбували глибоку канаву, а неї забивали клини з сухого дерева, що обливали водою. Дерево розбухало, збільшуючись в обсязі, тріщина розширювалася, й, зрештою, моноліт відокремлювався від скелі. Потім.

2 кам «яну брилу на місці обробляли інструментами із каменю, міді й дерева. Вона здобувала форму стандартного куба. У околицях Асуана й тепер існують древні каменоломні, на територї які знайдене багато готових блоків. Оброблені блоки на човнах перевозили на інший берег Нілу. Далі їхнього везли по спеціально прокладеній дорозі, на будівництво якої пішло 10 років й Яка, слова Геродота, лише небагато простіше спорудження пірамід. Потім у підніжжя майбутньої піраміди лицьову бік ретельно шліфували, використовуючи для цого камінь й пісок.

Піраміда зводилася на корінному вапняковому масиві, розчищеному від наносного піску й гравію. Геродот затверджує, що спорудження піраміди тривало 20 років. Під годину щорічних розливів Нілу селяни були вільні від сільськогосподарських робіт, й над спорудженням піраміди працювало безупинно в плині кожних трьох місяців по 100 тисяч Чоловік. Англійський археолог Фліндерс Петрі вважає, що 100 тисяч будівельників, працюючи по трьох місяця в році, могли б звести велику піраміду швидше, ніж за 20 років.

Щоб підняти блоки, єгиптяни будували із цегли й каменю похилий насип із кутом підйому близько 15°. У міру того як споруджувалася піраміда, насип подовжували. Діодор Сицілійский затверджував, що по цих насипах камінь тягли на дерев «яних санях. І дійсно археологи знайшли залишки таких саней. Сучасні дослідники вважають, що для зменшення тертя трасу постійно змочували водою, так що полози легко сковзали по бруду. Потім за допомогою дерев «яних важелів блоки встановлювали на місце. Колі будівництво в основному закінчували, похилий насип розрівнювали, а поверхня піраміди закривали облицьованими блоками.

Піраміди, може бути, сам знамениті архітектурні спорудження у світі. З інженерної ж точки зору, це примітивні приміщення, міські складені людьми. Однак ціль був досягнута — піраміди стали вічними монументами, переживши тисячоріччя. Уперше були побудовані настільки високі спорудження, що залишилися аж до Ейфелевої вежі своєрідним рекордом.

ВИСЯЧІ САДИ У ВАВИЛОНІ.

У 90 кілометрах від Багдада знаходяться руїни Вавилона. Древнє місто давно перестало існувати, але й й сьогодні руїни свідчать про його грандіозність. «Місто велике… місто міцне», — сказано про це місто в Біблії. У VII столітті до нашої ери Вавилон було б найбільшим й багатим містом Древнього Сходу. Багато дивних споруджень було б у Вавилоні, але й понад всього уражали висячі сади царського палацу, сади, що стали легендою.

Створення знаменитих садів легенда зв «язує із ім «ям Семіраміди, цариці Ассирії. Діодор й інші грецькі історики розповідають, що нею були побудовані висячі сади у Вавилоні.

Семіраміда — Шаммурамат — історичне обличчя, але й життя її легендарне. По переказі, дочка богині Деркето — Семіраміда зростала пустелі, у зграї голубів. Потім її побачили пастухи й віддали доглядачу царських черід Симмасу, що виховав її як рідну дочку. Царський воєвода Оанн побачив дівчину й женився на ній. Семіраміда був чудово гарна, розумна й відважна. Вона зачарувала царя, що відняв її у свого воєводи. Оанн позбавив собі життя, а Семіраміда стала царицею. Після смерти чоловіка вон стала спадкоємицею престолу, хоча у яких був сін Ніній. Тоді - ті й проявилися її здібності в мирному керуванні Державою. Вона побудувала царське місто Вавилон із могутніми стінами й вежами, із чудовим.

3 мостом через Євфрат й дивний храм Белу. При ній був прокладена зручна дорога через сімох гряд Загроскою ланцюга в Лідію, де вон теж побудувала столицю Екбатану із прекрасним царським палацом, а воду до столиці провела через тунель із далеких гірських озер. Двір Семіраміди блищав пишнотою. Нінію наскучило безславне життя, і він організував проти матері змову. Цариця добровільно передала сину уладові, а сама, перетворивши в голубку, полетіла із палацу зі зграєю голубів. З цого години асирійці стали величати її богинею, а голуб ставши їм священним птахом.

Однак знамениті «висячі сади «були розбиті не Семірамідою й навіть над часи її царювання, а пізніше, на честь іншої, на шкода, не легендарної жінки. Вони були побудовані за наказом Навуходоносора для його коханої дружини Амітіс — мідейської царівни, що тужила в курному Вавилоні по зелених пагорбах Мідії. Цей цар, що знищувало місто за містом й навіть цілими державами, багато будував у Вавилоні. Навуходоносор перетворив столицю в неприступну твердиню і оточив собі безприкладню, навіть у тих часи розкішшю.

Свій палац Навуходоносор побудував на по одній створеній площадці, піднятої на висоту чотириярусного спорудження. На насипних терасах, що спочивають на зводах, були розбиті висячі сади. Зводи підтримували могутні високі колони, розташовані усередині шкірного зверху. Платформи терас представляли складне спорудження. У їхній підставі лежали масивні кам «яні плити з кулею очерету, залитим асфальтом. Потім йшов подвійний ряд цеглин, із «єднаних гіпсом. Ще вище свинцеві пластини для затримки води. Саму терасу покривал товстий кулю родючої землі, у якому могли пустити корені великі дерева. Поверхи садів піднімалися уступами й із «єднувалися широкими положистими сход, покритими рожевими й білими каменями. Висота поверхів досягала 50 ліктів (27,75 м) й давала досить світла для рослин.

У візках, запряжених биками, привозили у Вавилон дерева, загорнені в мокру рогожу, насіння рідких рослин, трав й кущів.

І розцвіли в незвичайних садах дерева самих дивних порід й прекрасні квіти. День й ніч сотні рабів обертали водопідйомне колесо зі шкіряними цебрами, подаючи у висячі сади воду із ріки Євфрат.

Чудові сади із рідкими деревами, красивими ароматними квітами й прохолодою в пекучому Вавилоні були по істині дивом світла. У покоях нижнього ярусу цих садів провів свої останні дні в червні 323 року до н.е. Олександр Македонський.

Висячі сади були зруйновані повенями Євфрату, що под годину паводка піднімається на 3 — 4 метри. Древній Вавилон давно переставши існувати, але й ім «я його живе дотепер.

ХРАМ АРТЕМІДИ У ЕФЕСІ.

У VI столітті до нашої ери небувалого розквіту досягло давньогрецьке місто Ефес, заснований на західному узбережжі Малої Азії в Карії ще в XII столітті до н.е. Покровителькою міста був Артеміда — дочка пануючого богів й людей усемогутнього Зевса й Літо, сестра златокудрого Аполлона. Спочатку Артеміда був богинею родючості, покровителькою тварин й полювання, а також богинею місяця, потім — покровителькою цнотливості і охоронницею породілей. Цілком природне рішення процвітаючих городян побудувати величний храм на честь такої покровительки. Утім, цей намір мало й практичне.

4 значення. Ефесці вели великі лихварські операції, под великі відсотки віддавали гроші в позики. Старійшини сподівалися, що нове спорудження збільшить оборот «банку» Артеміди.

Запрошений для складання проекту й будівництва храму відомий архітектор Харсифрон з Кноса запропонував побудувати мармуровий храм, оперезаний подвійним поруч струнких колон. Однак справа ускладнювалася тім, що по близькості не було б мармуру.

Допоміг випадок. Одного разу пастух Піксодор пас низку на зелених пагорбах недалеко від Ефеса. Два барани вирішили із «ясувати відносини. Нахиливши голови, смердоті помчалися назустріч один одному, але й промахнулися. І один із них із ходу стукнувся про скелю. Так так, що від її відлетів осколок сліпучої білизни. Подальша частка баранів невідома, але й їхня битва виявилася історичною. Здивований пастух підняв камінь, уважно оглянувши його й раптом, кинувши низку, поспішив у місто. Радісні городяни вітали пастуха, одягнули його в дорогі одяги, й невідомий Піксодор ставши знаменитістю Євангелієм, що означати: «Принісший благу звістку».

Будівництво храму продовжувалося 120 років. Його вирішили будувати недалеко від устя ріки Каісти. Ґрунт тут був болотиста. Думали, що саме таким шляхом вдасться послабити поштовхи землетрусів, часто відбуючихся на узбережжі Малої Азії. Ґрунт посипали товченим вугіллям, що ретельно утрамбовували.

По багнистій землі було б важко перевозити мармурові колони із каменоломень, що знаходилися о 12-й кілометрах від храму. Колеса візків грузнули в болотистому ґрунті. Тоді Харсифрон запропонував дотепний спосіб, яким древні вирівнювали ґрунт. У кінці колони забили залізні лозини, зміцнивши їхнім оловом, й на ці осі по обидва боки колони насадили колеса такого розміру, що кам «яно колона висіла на залізних вісях. Потім прикріпили довгі жердини, упрягли биків. Колона, перетворена у своєрідне колесо, покотилася по багнистій дорозі.

При Харсифроне був зведений будинок храму й встановлена колонада. Алі до завершення приміщення було б ще далеко. Будівництво продовжив сін Харсифрона архітектор Метаген. Йому удалося закінчити верхню частину храму. На превелику силу балки витягали канатами по похилій площині на висоту храму. Алі отут починалося саме складне. Потрібно було б покласти архітрав на її вершину колони так обережно, щоб не зашкодити її капітель. як й у свій годину, батько, Метаген дотепно вирішив виниклі труднощі. На вершину колони поклали мішки із піском, ними обережно опустили балки, под вагою які пісок поступово висипався, й балка плавно лягала на місце. Утім, цей спосіб був відомий ще давньоєгипетським будівельникам.

Метоген теж не встиг добудувати храм, й це випало на частку архітекторів Пеоніта й Диметрія. У 550 році до н.е., коли легкий й витончений біломармуровий будинок із чудовою обробкою відкрилося поглядам сучасників, воно та викликало подив й замилування.

Святилище було б величезне, довгжиною 110 й шириною 55 метрів. Довкола нього йшли два виряджай кам «яних колон висотою до 18 метрів. За свідченням Плинія Старшого, їхні було б 127. Двосхилий дах був зроблений не із черепиці, як у стародавніх храмах, а із мармурових плит.

Пройшло майже 200 років. У 356 році до нашої ери житель Ефеса Герострат, оманюється честолюбною ідеєю за будь-яку ціну увічнити своє ім «я, підпалив святиню малоазіатських міст. Це відбулося в ніч народження Олександра Македонського. Історія не зберегла дат народження й смерти палія й не винна був зберегти навіть його імені.

Алі зрадити вічному забуттю його ім «я — не удалося: у четвертому столітті до н.е. про нього згадав давньогрецький історик Феолен.

Храм сильно постраждав. Видобутком вогню виявилися дерев «яні конструкції. Тріснули балки перекриттів й колони. Це був велика втрата. Жителі Ефеса було неможливо із нею примиритися. На відновлення храму віддали свої заощадження й коштовності. Їх підтримали жителі інших міст Малої Азії. Сам Олександр Македонський запропонував оплатити усі минулі й майбутні витрати по реконструкції храму. Однак поставивши умову, щоб у храмі із «явився напис, що відплачує належне його заслугах. Эфесці умови не прийняли й тактовно відповіли богорівному полководцю, що «Богу» не личить споруджувати храми іншим богам.

Відновленням храму Артеміди зайнявся архітектор Хейрократ, що вніс деякі зміни, підняв східчасту підставу, щоб храм піднімався над будівлями, що виросли довкола нього за останні сторіччя.

Зсередини храм був облицьований мармуровими плитами. У головному залі стояла статуя Артеміди висотою 15 метрів, покрита золотими прикрасами й коштовностями. У художньому оформленні взяли доля видатні грецькі скульптори й живописці. Рельєф для вівтаря біля храму вирізував знаменитий афінський скульптор Пракситель, рельєф на одній із колон — інший знаменитий скульптор Скопас. Чутки про незрівнянну красу, стрункість, грандіозність й багатстві відновленого храму поширилися по усьому античному світі. І не чудово, що храм Артеміди в Ефесі і стала однією із чудес світу.

У 263 році храм Артеміди був розграбований готами. Довершили зазагибель храму болотистий ґрунт, що поступово поглинув величезний будинок, й ріка Каістра, наносами покривша залишки спорудження. Колі археологи зацікавилися храмом Артеміди, на поверхні землі нічого немає. Десятиліття потрібні були археологам й архітекторам, щоб відтворити первісний вигляд одного із чудес світу.

СТАТУЯ ЗЕВСА У ОЛІМПІЇ.

Давньогрецьке місто Олімпія, розташоване у північно-західній частині Пелопоннесу, був релігійним центром, місцем культу верховного бога стародавніх греків Зевса й проведення, присвячених йому Олімпійських ігор, Це був найбільший художній центр Древньої Греції. Архітектурний ансамбль Олимпії в основному склався в VII — IV століттях до н.е. Тут були зведені чудові храми богів — великі й малі.

Там знаходилося і одне з семи чудес світу — величезна й прекрасна статуя владики Олімпу Зевса.

як свідчать античні історики, в олімпійській долині малі майстерних багато видатні еллінських скульпторів — Мирон, Поліклет, Скопас, Пракситель. Статуя Зевса був виліплена геніальним давньогрецьким скульптором Фідієм. Корінний афінянин, Фідій народився, як думають, близько 500 року до н.е. й помер близько 430 року. Він був найбільшим скульптором, архітектором, живописцем, мислителем. За свідченням стародавніх авторів, Фідій у своїх скульптурних образах зумів передати надлюдську велич. Таким надлюдським чином був, мабуть, його статуя Зевса, створена для храму в Олимпії. Статуя перебувала наприкінці величезного залі храму, довжина якого складала 64 метра,.

ширина — 28 метрів, а висота внутрішнього приміщення — близько 20 метрів.

Величезний 14 метровий Зевс сидів на троні із золота, слонової кістки, чорного дерева й дорогоцінних каменів. На троні Фідій відтворив чимало сюжетів еллінської міфології й фігури цілком реальних людей, зокрема свого улюбленця хлопчика Пантарка, що ставши переможцем на 86 — їх Олімпійських іграх у боротьбі серед самих молодших хлопчиків.

Фідій створив статую із золота й слонової кістки. Платівки цих дорогоцінних матеріалів мистецьки закріплювалися на спеціальному дерев «яному каркасі. По описах голову Зевса прикрашав золотий вінок із маслинових галузей — знак миролюбства грізного бога. Оголена до пояса фігура Зевса й його голова були виточені зі слонової кістки. У одній руці він тримав золоту статую крилатої фігури перемоги Ніки, іншою спирався на скіпетр із орлом на верхньому кінці. Плащ, перекинутий через плечі, волосся й борода Зевса були виліплені із золота. Статуя здавалася живою: від — від Зевс підніметься із трону.

У наслідку статуя Зевса був перевезена до Константинополя. Багато творів язичеського мистецтва знищили християнські фанатики, але й дивну статую Зевса зруйнувати не посміли. Однак у V столітті згорів палац імператора Феодосія II, а із ним й геніальний утвір Фідія. Статуя Зевса зникла. Про неї відомо лише по свідченнях стародавніх авторів. З перемогою християнства занепала язичеська Олімпія, а 426 році вон був спалена за наказом римського імператора Феодосія II. збережені приміщення й статуї були зруйновані землетрусами в 522 й 551 роках.

ГАЛІКАРНАСКИЙ МАВЗОЛЕЙ.

Одним з самих грандіозних пам «ятників грецької архітектури пізньої класики був чудова гробниця в Малій Азії, у столиці невеликого Карійської держави — Галікарнасе.

Галікарнас мав зручне географічне розташування. Тут був гарний порт, укріплений самою природою, зручний у торговельному відношенні. Уздовж гавані перебувала ринкова площа, далі нагору через центр закруту й її облямівок був прокладена широко розгорнута вулиця, «посередині якої був, спорудять Мавзолей, споруджений у такому грандіозному масштабі, що він числився серед семи чудес світу», — записавши Вітрувій.

Гробниця був споруджена в IV столітті до н.е. царицею Артемісіей. Мавсол був, зважаючи попри всі, жорстокий правитель, уводив податок за податком, витягаючи доходи із усього, наприклад, із похоронних чи обрядів волосся. Багатства його були величезні.

У архітектурі Галікарнаського Мавзолею вперше в грецькій архітектурі сполучалися усі три знаменитих ордери, грецький, іонічний, корінфську. Нижній поверх підтримувався 15 доричними колонами, внутрішні колони верхнього зверху були коринфскими, а зовнішні - іонічними. У Мавзолеї сполучалися стругаючи геометричність, масивна простота, виконана внутрішньої сили, й прагнення до декоративності, до легкості форм, плавності ліній.

Галікарнаський Мавзолей — триярусне спорудження. перший ярус оперізувала стрічка рельєфу із білого мармуру. Тут містився заупокійний храм площею в 5000 кв. метрів й висотою близько 20 метрів. Інший ярус утворювала струнка мармурова колонада, а третій — пірамідальна покрівля, теж мармурова. Вінчала будинок чотирьох кінна колісниця (квадрига), що правили мармурові Мавсол й Артимесія. Урочисте спорудження досягало 40 -5 метрів висоти. Навколо гробниці розташовувалися статуї левів й вершників, що скачуть.

Будували Мавзолей зодчі Сатир й Піфій, а його скульптурний пристрій був доручений декільком майстрам, у тому числі великому Скопасу. Збереглися уламки фріза гробниці Мавсола, що зображує битву греків із амазонками — «Амазономахія». Учені вважають, що це робота Скопаса чи його майстерні.

Дів «ятнадцять століть стояв Мавзолей. Нестача каменю привела до загибелі цілого ряду найцінніших пам «ятників. Така ж частка осягла Мавзолей у Галікарнасе. Гробницю пануючи, що небагато зашкодило землетрус, знесли лицарі - іогоністи, побудувавши із її кам «яний монастир — міцність. Про руйнування Галікарнасского Мавзолею відомо з середьновічної хроніки.

Статуї Мавсола і Артемесії, а так саме інші прикраси Мавзолею зберігаються тепер у Британському музеї в Лондоні. Пам «ять про Галікарнаський Мавзолей залишилася в безлічі споруджень подібного роду, що згодом зводилися в різних містах Близького Східу, а також у слові «мавзолей».

КОЛОС РОДОСЬКИЙ.

У східній частині Середземноморя, розташований острів Родос — один із центрів егейської культури. До наших днів збереглися численні твори античного мистецтва острова Родос. Видатним добутком є статуя Геліоса, так називаний Колос Родоський.

У третім столітті до н.е. на острів Родос напавши полководець Деметрій. Однак здолати Родосців йому не удалося, не дивлячись на спеціальні облогові машини — останнє слово військової техніки. Деметрій відступив, кинувши на березі величезну оббиту залізом облогову вежу із таранами й перекидним мостом, катапультами, майданчиками для десанту — геліополіду, що надавали руху 3400 воїнів. Ця геліополіда — ті ж свого роду диво світу — замість руйнування принесла місту несподівану вигоду й всесвітню славу. Заповзятливі купці, купили в родосців геліополіду «на металобрухт» за надзвичайні гроші - 300 талантів. На гроші, виручені від продаж вежі, й звели статую Геліоса — покровителя Родосу. Це одне з семи чудес світу було б споруджено в 292 — 280 р. до н.е. У пам «ять про успішну оборону острова.

На торговій площі між морем й міськими воротами, на облицьованому білим мармуром штучному пагорбі, висотою 7 метрів, був поставлена найбільша на світі статуя юнака зростанням 36 метрів. Різні автори вказують різну висоту статуї, збільшуючи її чи ледве не вдвічі. У кожному разі, статуя настільки велика, що лише деякі люди могли обхопити руками великий палець статуї. Могутні ноги юнака були ледве розставлені, долоня правої руки приставлена до очей, у лівій він тримав спадаюче до землі покривало. Злегка відхиливши тому, юнак удивлявся вдалину. Голову прикрашав вінець із розбіжних убік променів. Це було б зображення бога Геліоса — покровителя променів. Вважалося, що острів піднятий з дна моря велінням цого бога.

Автором чудової статуї був представник Родоської школи скульптор Харес, учень Лісиппа.

Конструкція гігантської статуї складалася із трьох масивних кам «яних стовпів, що виконували роль опор у ногах статуї й покривалі. На рівні пліч й в поясі стовпи із «єднувалися залізними поперечними балками. Співробітник Британського музею Мерліон припускає, що.

8 перетин залізних брусків на рівні кісточки статуї було б зразкове 4,5 кв. дюйми. Вище й нижче цого місця величина перетину поступово зменшувався. Стовпи й балки були основою залізного каркаса, що покрили карбованими аркушами бронзи товщиною 1,6 міліметра.

Статуя споруджувалася 12 років. Усе вище виростала статуя, захована в зростаючій разом із нею земляного насипу, на якій працювали майстри. Колі голову статуї прикрасили променистим вінцем й насипай розібрали, уражені родосці побачили чудовий твір мистецтва. Швидко поширилася поголоска про це диво світа, чиє життя виявилося дуже коротким, але й слава міцної.

Статуя не простояла й півстоліття. У 224 році до н.е. вон був зруйнована сильним землетрусом. Самим уразливим місцем виявилися коліна — вище колін статуя зігнулася таким чином, що голова й плечі уперлися в землю. Родосці й їхні сусіди намагалися підняти поваленого гіганта. Єгипетський цар надіслав митецьких майстрів й трохи стільник талантів міді. На шкода, відновити статую не удалося. Майже 1000 років лежала на березі бухти розколота статуя, що стала визначною пам «яткою Родосу. Тільки в 977 році арабський намісник продавши її заповзятливому купцю на переплавляння. Колоса було б розрізано на частини, й дорогу бронзу відвезли на 900 верблюдах.

ФОРОСЬКИЙ МАЯК.

У 332 — 331 р. до н.е. Олександр Македонський заснував столицю елліністичного Єгипту Олександрію. Тут знаходиться знаменитий Олександрійський мусейон — один із головних наукових й культурних центрів античного світу, а при ньому не менш знаменита Олександрійська бібліотека, у якій нараховувалося, чи ледве ані 700 тисяч томів грецьких й східних книжок. Олександрія був самим багатим містом свого години. Багато чудових споруджень було б зведено в Олександрії. До них належить й Олександрійський маяк на скелястому острові Форос поблизу дельти Нілу.

Використання маяків почалося в далекій давнині й заговорили українською у «язано із розвитком мореплавання. Спочатку це були багаття, розташовані на високих берегах, а потім штучні спорудження. Одне з семи чудес древнього світу — Олександрійський, чи Фороський, що світиться маяк був споруджений у 283 році до н.е. Будівництво цого гігантського спорудження зайняло всього 5 років, що саме по собі примітно.

Основним будівельним матеріалом для нього послуживши вапняк, мармур, граніт.

Маяк складався із трьох поставлених одна на іншу поступово зменшуваних веж. Висота маяка величезна: з одних даним 120 метрів, по описах Ібн — аль — Сайха (ХІ ст.) — 130 -140 метрів, по деяких сучасних публікаціях, навіть 180 метрів.

Підстава нижньої вежі квадратне — розмір сторони 30,5 метри. Нижня вежа висотою 60 метрів був складена із кам «яних плит, прикрашених витонченою скульптурною роботою. Середня, восьмигранна, вежа висотою у 50 метрів, облицьована біломармуровими плитами. Верхня вежа — ліхтар — кругла, із куполом, установленому на гранітних колонах, був увінчана величезною бронзовою статуєю покровителя морів Посейдона висотою 8 метрів.

На верхівці третьої вежі в про «ємистій бронзовій чаші жевріло селі вугілля, відблиск якого за допомогою складної системи дзеркал на 100 миль указував місцезнаходження.

9 гавані. Через весь маяк проходила шахта, навколо якої по спіралі піднімалися пандус й сходи. По широкому й пологому пандусі на її вершину маяка в «їжджали візка, запряжені ослами. По шахті доставляли пальне для вогню маяка.

Високий маяк служив чудовим спостережним пунктом. Система металевих дзеркал використовувалася й для огляду морського простору, дозволяючи виявляти ворожі судна задовго доти, як смердоті із «являлися в берега. Тут були улаштовані флюгер, годинник й астрономічні прилади.

Маяк, споруджений на острові Форос, по своїх величезних розмірах й складній системі відбивачів світла був єдиним у своєму роді спорудженням. Від як його охарактеризував його Ахілл Татій у своєму романі «Левкіппа й Клітофонт»: «…будівля вигадлива й дивне, Гора, посередині моря що лежала, сягала самих хмар, й вода протікала под цим спорудженням, а воно та височіло, висячи над морем».

Олександрійський маяк, простоявши близько 1500 років, несучи службу світоча, допомагаючи орієнтуватися середземноморським «кібернетос», як називали керманичів древні греки. Маяк двічі страждав від землетрусів, але й його відновлювали, поки, нарешті, він не зруйнувався із — за вивітрювання каменю. Потім на руїнах маяка спорудили середньовічну міцність.

Від одного з семи «чудес древнього світу», здавалося, нічого не залишилося, крім руїн, убудованих у Кайт — Бий, де смердоті існують й понині. Назва острова перетворилося в символ: «форос» стало означати «маяк». Звідси й сучасне «фара».

У 1961 році под годину дослідження прибережних вод аквалангісти знайшли на морському дні статуї, саркофаги, скриньки із мармуру. У 1980 році міжнародна група археологів знайшла на морському дні залишки Фороського маяка. Тоді ж на глибині 8 метрів знайшли руїни легендарного палацу цариці Клеопатри. Це одне із найбільших відкриттів археології.

СПИСОК ВИКОРИСТОВУВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

1. Альберти. — Десять книжок про зодчество. 1. Боголюбов А. М. — Механіка в історії людства. 2. Барбич У., Плетньова Р. — Видовища древнього світу. 3. Бунін А. У., Саваренская Т. Ф. — Історія містобудівного мистецтва. 4. Гидион З. — Простір, годину, архітектура. 5. Гуляницький М. Ф. — Історія архітектури. 6. Кварців У., Хазановский П. — Стихіям не підвладний. 7. Карцев У. П. — Магніт упродовж трьох тисячоріччя. 8. Любимов Л. Д. — Мистецтво древнього світу. 9. Петрович Д. — Теоретики пропорцій. 10. Шебек Ф. — Піраміди, палаци, панельні будинки. 11. Черняк У. З. — Сім чудес й інші.

11.