Контрольна за держправом

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ.

УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА.

ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ.

КАФЕДРА ПОЛІТОЛОГІЇ.

із дисципліни «Господарське законодавство» студента 4-го курсу 1-ї групи заочного факультету спеціальності 6.50 107 «Економіка підприємства» [email protected].

(номер залікової книжки -).

Викладач:

Рівне — 2002.

ЗМІСТ.

Вступ … … стор. 3.

Теоретична частина.

1. Тема 1. Питання 5. Система господарського права й господарського законодавства. стор. 3.

2. Тема 5. Питання 1. Характеристики правового статусу біржі… стор. 8.

3. Тема 6. Питання 4. Порядок кредитування господарюючих суб'єктів банками… стор. 11.

Практична частина.

Ситуація 3… … стор. 15.

Список літератури … … стор. 16.

ВСТУП.

Поняття господарства може співпадати із поняттям виробництво й економіка, якщо за межі господарського виробництва винести майнові й немайнові відносини, пов’язані із веденням домашнього господарства (відносини між членами сім'ї). Господарське право зосереджує увагу на відносинах, що виникають між юридичними особами, їхні органами управління, державними суб'єктами підприємницької діяльності.

Предметом цих відносин в процесі господарської діяльності є численні організаційні та майнові відносини, що виникають й реалізуються між юридичними особами незалежно від їхнього форм власності; між ними та органами державного управління чи відносини між органами управління.

Господарське право, як й будь-яку іншу юридичну дисципліну, можна визначити насамперед за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюються нормами господарського права. З цієї точки зору господарське право — система норм, котрі регулюють господарські відносини, тобто відносини, в котрі вступають організації, підприємці у процесі своєї господарської діяльності. Господарські відносини у сфері економіки України становлять предмет господарського права.

У сфері економіки виникають й функціонують різноманітні відносини, заговорили українською у «язані із господарською діяльністю. В частности, держава здійснює функції загального управління економікою, З ц виробництва, науки й техніки; економічні зв «язки в галузі будівництва; транспортні відносини; експедиторські операції; надання різноманітних послуг; банківські (кредитні, розрахункові та ін.) операції.

Законодавство про нормативні документи (технічні норми) та умови їхні застосування. Воно в основному представлене декретами Кабінету міністрів: «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм й правил та відповідальність за їхнього порушення «від 8 апреля 1993 р., «Про стандартизацію й сертифікацію «від 10 травня 1993 р/, а також Законом України «Про державне регулювання видобутку й використання дорогоцінних металів й дорогоцінного каміння та контролю над операціями із ними «від 18 листопаду 1997 р. та Законом України «Про метрологію та метрологіч-ну діяльність «від 11 лютого 1998 р.

Законодавство про арбітражні суди та арбітражний процес визначає організацію та діяльність арбітражного суду — незалежного органу у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також організацію та діяльність міжнародного комерційного арбітражу (третейського суду) щодо розв «язання спорів, котрі виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв «язків.

Господарське законодавство це сукупність правових актів, що містять данні норми. Джерела: 1 блок (Конституція, Конституційний договір, акти референдумів), 2 блок (міжнародні акти й закони України, Укази президента щодо економічних реформ, Декрети Кабінету міністрів, Постанови Верховної Заради України), 3 блок (Укази президента України), 4 блок (Закони Автономної республіки Крім), 5 блок (Постанови Верховної Заради республіки Крім), 6 блок (Постанови Кабінету Заради міністрів України й Постанови Заради міністрів СРСР), 7 блок (Рішення місцевих органів самоврядування), 8 блок (Відомчі та інші акти), 9 блок (Локальні акти).

Норми господарського права як загальні правила поведінки суб «єктів господарських відносин функціонують завдяки своїй нормативній формі - формі нормативних актів. Саме у формі нормативних актів норми господарського права приймаються, вивчаються й застосовуються, тобто функціонують як загальні обов «язкові правила господарювання. Відповідно господарське законодавство загалом можна визначити як систему нормативних актів, котрі згідно з законом є інституційними джерелами господарського права. Основними джерелами господарського права є саме закони та інші нормативні акти. Такі форми права, як звичай, судовий прецедент, у цій сфері застосовуються рідко.

Згідно із першим визначенням предметом господарського законодавства є господарські відносини у спеціальному розумінні, тобто відносини між організаціями щодо виробництва й реалізації (поставки, купівлі-продажу, міни) продукції, відносини у капітальному будівництві, відносини у закупівлі сільськогосподарської продукції в аграрних товаровиробників (агропідприємств та фермерських господарств), відносини організацій всіх видів транспорту із клієнтами та між собою, відносини у державному страхуванні, зовнішньоекономічній діяльності, планові та господарськопроцесуальні відносини. Це точка зору представників теорії господарського права. Згідно із нею господарське законодавство являє собою самостійну галузь — систему нормативних актів, правила які регулюють господарські відносини щодо організації й здійснення господарської діяльності в галузі суспільного виробництва та обігу. [Л — 6].

Друга визначення предмета господарського законодавства формулюється не було за предметом регулювання («господарські правовідносини »), а й за «критерієм адресата «- за відношенням нормативних актів до народного господарства, адресуванням їхнього цьому про «єктові (а чи не господарюючим суб «єктам майнових відносин).

Згідно із цим визначенням господарське законодавство є сукупністю нормативних актів, котрі регулюють усі, а чи не лише господарські, правовідносини у народному господарстві. Таке визначення терміна «господарське законодавство «узагальнює адресоване економіці цивільне (на самом деле господарське), трудове, фінансове, земельне, екологічне та інші окремі системи законодавства. Тобто це безмежно широка «суперсистема «законодавства («безмежний нормативний масив »). Прихильники цієї теорії називають господарське законодавство не галуззю, а «нормативним масивом «- терміном, змістовно-понятійні межі якого із «ясувати важко. Він охоплює усі нормативні акти, котрі так чи інакше стосуються народного господарства. Враховуючи, що й суто господарсько-правових актів ми дуже багато, наукова цінність цієї теорії досить сумнівна.

Ознаки та особливості господарського законодавства, однією із які є комплексний зміст основних нормативних актів, более повно характеризують цю галузь законодавства. Переважна більшість нормативних актів господарського законодавства включає норми двох й понад галузей права.

Другою ознакою й особливістю господарського законодавства є ті, що воно та включає у собі одногалузеві акти господарського (цивільного) законодавства. Такими слід вважати Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання. Вони одногалузеві, бо регулюють відносини щодо укладання та виконання відповідних господарських договорів.

Завершуючи розгляд цого запитання, слід зазначити, що поняття «господарське законодавство «охоплює як господарські закони у власному значенні, то й інші нормативні акти із питань господарської життєдіяльності. Це законодавство включає у собі й так зване відомче господарське законодавство. До відомчих нормативних актів належати у такому разі тих, що мають нормативну силу стосовно прав та обов «язків суб «єктів господарських відносин. Це нормативні акти міністерств, державних комітетів, інших органів виконавчої влади, котрі здійснюють державне управління економікою.

До господарського законодавства належати також нормативні акти, котрі в теорії права називають локальними, чи статутними. Це статути й установчі домов підприємств, господарських товариств, господарських про «єднань, положення про структурні підрозділи підприємств, у тому числі відокремлені (філії, представництва, відділення). Сукупність цих нормативних актів із юридичної точки зору є своєрідним елементом господарського законодавства. [Л — 7].

По-перше, зазначені акти приймаються (затверджуються), як правило, тими суб «єктами, статутні процедури функціонування які смердоті регулюють, тобто підприємствами (щодо державних підприємств діє порядок затвердження їхніх статутів уповноваженими на це органами), товариствами, концернами, корпораціями, асоціаціями тощо. Звідси джерелом юридичної сили статутів, установчих договорів тощо є нормотворчі повноваження саме цих осіб як основаних на законі соціальних інститутів. Межі таких повноважень визначені законом, тобто статутне право ґрунтується на законі. По-друге, за колом осіб такі акти є суб «єктними », тобто поширюються лише на тихий суб «єктів, що їхнього прийняли. Звідси визначення локальні.

Вимоги до правових актів господарювання. Акти господарських суб'єктів це дія органів, що здійснює управлінські функції в процесі господарської діяльності, спрямовані на прийняття в межах своєї компетенції рішень щодо встановлення зміни чи припинення господарських відносин.

Вимоги до актів:

1. Загальні - згідно чинного законодавства України учасники господарських відносин повинні приймати акти в межах своєї компетенції, у відповідності до закону, в певному порядку, по встановленій формі.

2. Спеціальні - встановлюються до певних груп господарських актів, котрі регулюють конкретні господарські відносини.

3. Організаційно-технічні - це вимоги до самої технології прийняття рішень в сфері господарської діяльності, до змісту й якості рішення. Це вимоги до процедури підготовки й прийняття рішень — чіткість, ясність, конкретність. [Л — 1].

Якщо акт прийнятий суб'єктом ігнорує вимоги передбачені чинним законодавством, то він може бути визнаний неістотним (акти що не породжують для учасників господарських відносин юридичних наслідків) чи спірним (акти, що в певному відношенні не відповідають вказаним вимогам).

Визначення нормативного акта господарського законодавства ґрунтується на загальнотеоретичному понятті «нормативний акт » .

Нормативний акт господарського законодавства являє собою офіційний письмовий документ компетентного органу держави, який є джерелом норм господарського права, тобто встановлює (змінює) чи припиняє норми господарського права.

Норма господарського права — це елемент системи комплексної галузі господарського права. Нормативний акт діє як елемент зовнішньої форми господарського права, елемент комплексної галузі господарського законодавства. Л — 2].

З цого визначення випливають дві основні ознаки нормативного акта господарського законодавства. Перша стосується змісту, за яким нормативний акт є офіційним джерелом правової інформації про чинні норми права у сфері господарської діяльності. Друга ознака стосується форми. Нормативний акт — це юридично-технічна форма встановлення, опублікування й застосування норм господарського права.

Щоб забезпечити доступ до законодавчих та інших нормативних актів всім громадянам, держава забезпечує видання цих актів масовими накладами у найкоротші рядки после набрання ними чинності. Ця норма Закону, на шкода, виконується не належним чином, особливо щодо підзаконних актів господарського законодавства.

Поняття нормативного акта господарського законодавства багатозначне. Воно визначає різноманітні щодо юридичної сили, форми й сфер дій нормативні акти. Тому їхні класифікують на види шляхом визначення актів господарського законодавства за двома основними критеріями: юридичною силою актів та змістом норм господарського права, котрі смердоті встановлюють.

Тема 5. Питання 1. Характеристики правового статусу біржі.

Згідно із Законом «Про товарну біржу «товарна біржа є організацією, що об'єднує юридичних й фізичних осіб, котрі здійснюють виробничу й комерційну діяльність, й має за мітку надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту й пропозицій товарів, вивчення, упорядкування й полегшення товарообігу й заговорили українською у «язаних із ним торговельних операцій [стаття 1 ЗУ «Про товарну біржу].

Правову основу діяльності фондової біржі становить Закон України «Про цінні папери й фондову біржу «від 18 червня 1991 p., інші акти законодавства України, статут та правила фондової біржі.

Фондова біржа створюється у формі акціонерного товариства (закритого чи відкритого) не менш як 20 засновниками — торговцями цінними паперами (банками, акціонерними товариствами, статутний фонд які сформовано за рахунок виключно іменних акцій, та іншими товариствами, для які операції із цінними паперами є виключним виглядом їхньої діяльності). Засновники повинні матір дозвіл на здійснення комерційної й комісійної діяльності із цінними паперами. Частка статутного фонду, що належить одному акціонеру — торговцю цінними паперами, не може перевищувати 5 відсотків.

Реєструються фондові біржі відповідно з Положенням про реєстрацію фондових бірж та торговельно-інформаційних систем й регулювання їхнього діяльності, затвердженого наказом Державної комісії із цінних паперів й фондового ринку від 15 января 1997 р.

Перелік документів, що подаються на реєстрацію до Державної комісії, вміщено в п. 28 зазначеного Положення. Рішення про видачу свідоцтва про реєстрацію фондової біржі (чи про відмові у видачі - за наявності підстав) приймається не пізніше 30 календарних днів із дня одержання передбачених Положенням документів.

Фондова біржа набуває прав юридичної особини із моменту її реєстрації. Підставою здійснення діяльності фондовою біржею є Свідоцтво про реєстрацію фондової біржі, яку видається терміном на 2 рокта й діє на всій територї України. Продовження терміну дії свідоцтва здійснюється у порядку, встановленому для його одержання.

Статут та правила фондової біржі затверджуються її вищим органом — зборами акціонерів.

У статуті фондової біржі визначаються:

1) її найменування й місцезнаходження;

2) найменування й місцезнаходження засновників;

3) розмір статутного фонду;

4) умови й порядок прийняття в члени й виключення із членів фондової біржі;

5) права та обов «язки членів фондової біржі;

6) організаційна структура;

7) компетенція й порядок створення керівних органів;

8) порядок й умови відвідування фондової біржі;

9) порядок й умови застосування санкцій, встановлених фондовою біржею;

10) порядок припинення діяльності.

У статуті можуть передбачатися інші положення, що стосуються створення й діяльності фондової біржі.

Правила фондової біржі є локальним нормативним актом, що регламентує її діяльність, заговорили українською у «язану із торгівлею цінними паперами. У зв «язку із цим правила повинні передбачати:

1) види угод, що укладаються на фондовій біржі;

2) порядок торгівлі на фондовій біржі;

3) умови допуску цінних паперів на фондову біржу;

4) умови й порядок передплати на цінні папери, що котируються на фондовій біржі;

5) порядок формування цін біржового курсу та їхнього публікації;

6) обов «язки членів біржі щодо ведення обліку та інформації, внутрішній розпорядок роботи комісій фондової біржі, порядок їхні діяльності;

7) систему інформаційного забезпечення фондової біржі;

8) види послуг, що надаються фондовою біржею, й розмір плати за них;

9) правила ведення розрахунків на фондовій біржі;

10) інші положення, що стосуються діяльності фондової біржі.

Законодавство передбачає особливі умови припинення діяльності фондової біржі, її діяльність припиняється у тому разі, коли число членів біржі стає меншим за 10. Якщо у фондовій біржі залишилося 10 членів, її діяльність припиняється у разі неприйняття нових членів протягом шести місяців.

Ос-кільки фондова біржа є акціонерним товариством, її діяльність припиняється відповідно в Україну про господарські товариства.

Отже, біржа є господарською організацією, Яка виконує певні, а саме ринкові регулятивні (організаційні та економічні), функції в економіці завдяки виявленню курсу товарних цін, попиту й пропозиції. Основна її позначка — сприяти зведенню в одному місці (на біржі) попиту й пропозиції на певні товари, обслуговування їхні обігу. Це характеризує біржу як економічну категорію.

Залежно від предмета діяльності є фондові й товарні біржі.

Фондова біржа — це біржа, що оперує цінними паперами, тобто грошовими документами, що засвідчують право володіння чи відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, котра їхні випустила, та їхнього власником й передбачають, виплату прибутку у вигляді дивідентів чи процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

О6 «єктами операцій фондової біржі є акції; облігації республіки, місцевих позик й підприємств; казначейські вол «язання республіки; ощадні сертифікати, векселі.

Поняття правове становище й діяльність фондової біржі регулюються розділом II «Фондова біржа «Закону України «Про цінні папери й фондову біржу » .

Фондова біржа — це організаційно оформлень, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами.

3 точки зору правового стану фондова біржа являє собою підприємство у формі акціонерного товариства, яку зосереджує в собі попит й пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їхнього біржового курсу.

Товарні біржі класифікуються на види залежно від ряду підстав.

Так, залежно від характеру асортименту товару товарні біржі поділяються на: вузькоспеціалізовані (предметом торгівлі є одна частка товарів); спеціалізовані (предметом біржової торгівлі є однотипні групи товарів); універсальні (предметом торгівлі є широкий асортимент товарів).

Залежно від характеру біржових угод виділяють: біржі реального товару, на які предметом купівлі-продажу є реальний товар (як вироблений, то й намічений для виготовлення); ф «ючерсні, на які здійснюється торгівля не реальними товарами, а контрактами ними; опціонні, предметом торгів на які є лише права на купівлю чи продажів реальних товарів чи контрактів ними у наступному періоді; комплексні, на які укладаються догоди щодо реального товару, ф «ючерсні та опціонні угоди.

Залежно від ступеня відкритості (можливості участі в торгах) товарні біржі поділяються на відкриті (публічні), на які, крім членів біржі, в біржових операціях можуть брати доля й відвідувачі торгів (постійні й разові), та закриті, на які право участі в біржових торгах й укладання біржових угод мають лише члени даної товарної біржі.

Функції, права та обов «язки біржі.

Функції біржі випливають насамперед, із поняття цієї спеціальної господарської організації, а саме:

. товарна біржа виконує функцію товаророзподільчого каналу чи механізму, завдяки якому товар розподіляється між споживачами за реальною ціною;

. товарна біржа є свого роду господарюючим суб'єктом, який організовує ринок. Тому її ще називають організованим ринком.

Вона створює необхідні умови учасникам біржових торгів у їхні проведенні. На біржі здійснюються купівля-продаж й обмін товарної маси, що характеризується взаємозамінюваністю й не потребує додаткового узгодження технічних характеристик. Продукція, що надходить на біржу, має відповідати стандартам;

. товарна біржа — це місце, де узгоджуються попит й пропозиція на певний біржовий товар;

. товарна біржа є регулятором цін. Завдяки коливанню біржового попиту й біржової пропозиції не може бути державного регулювання цін;

. товарна біржа стабілізує ціни на біржовий товар. Функція стабілізації цін здійснюється через механізм біржової спекуляції чи гри на підвищення й зниження цін;

. біржа є місцем так званого «біржового котирування «цін. Біржове котирування — це реєстрація біржовими органами курсів цін, що виникають стихійно, на окремі біржові товари (ціні папери) із урахуванням укладених біржових угод;

. біржа здійснює збирання й обробку ринкової інформації, тобто є інформаційним центром ринку щодо виробництва біржового товару, динаміки попиту на товари, цін на біржових та інших ринках тощо.

Біржа забезпечує інформаційне обслуговування своїх клієнтів;

. товарна біржа розробляє товарні стандарти, встановлює сорті товарів, реєструє марки фірм, допущених до біржової торгівлі;

. товарні біржі виконують арбітражні функції тобто розглядає спори між членами біржі, а також між членами біржі та їхні контрагентами.

Рішення арбітражної комісії біржі є обов «язковими й мають силу виконавчого документа.

Відповідно до викладених функцій товарні біржі діють за певними принципами, користуються правами та несуть встановлені законом обов «язки.

Принципами діяльності бірж є: рівноправність учасників біржових торгів; застосування вільних (ринкових) цін; публічне проведення біржових торгів. [стаття 2 ЗУ «Про товарну біржу"].

Товарна біржа має право [стаття 3 ЗУ «Про товарну біржу"]:

. встановлювати відповідно до чинного законодавства власні правила біржової торгівлі та біржового арбітражу, котрі є обов «язковими для всіх учасників торгів;

. створювати підрозділи 6іржі та затверджувати положення про них;

. розробляти із урахуванням державних стандартів власні стандарти й типові контракти;

. зупиняти на деякий годину біржову торгівлю, якщо ціни біржових угод протягом дня відхиляються більше, ніж на визначений біржовим комітетом (радою біржі) розмір;

. встановлювати вступні та періодичні внески для членів біржі, плату за послуги, що надаються біржею;

. встановлювати інші грошові збори;

. встановлювати й стягувати відповідно до статуту біржі плату за реєстрацію угод біржі та біржових правил;

. засновувати арбітражні комісії для вирішення спорів у торговельних угодах;

. укладати між біржові догоди із іншими біржами, матір своїх представників на них;

. вносити в державні органи пропозиції із питань, що стосуються біржової діяльності ;

. видавати біржові бюлетені, довідники та інші інформаційні та рекламні видання;

. здійснювати інші функції, передбачені статутом біржі.

Товарна біржа, зокрема, забезпечує створення необходимых умів для біржової торгівлі, регулювання біржових операцій, регулювання цін на підставі співвідношення попиту та пропозиції на товари, що обертаються на біржі. Біржа вол «язана надавати організаційні та інші послуги членам й відвідувачам біржі, здійснювати збір, обробку й поширення інформації, заговорили українською у «язаної із кон’юнктурою ринку. [стаття 4 ЗУ «Про товарну біржу"].

Тема 6. Питання 4. Порядок кредитування господарюючих суб'єктів банками.

У юридичній літературі под кредитними правовідносинами розуміють усі кредитні відносини, що виникають при наданні (передачі, використанні й поверненні) грошових коштів чи інших промов, визначених родовими ознаками, на умовах повернення.

Стаття 1 Закону України «Про банки й банківську діяльність «визначає банківський кредит як будь-яке вол «язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке вол «язання придбати право вимоги боргу, чияку продовження рядок погашення боргу, яку надано в обмін на вол «язання боржника щодо Повернення заборгованої суми, але в вол «язання на сплату процентів та інших зборів із такої суми.

Положенням про кредитування, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28 вересня 1995 р. № 246і, кредит визначається як позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості Повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Кредитна операція — це договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, із відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника.

Форму кредитного договору затверджено постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995 р. як додаток з Положенням про кредитування.

На практиці порядок розгляду і ухвалення рішення про видачу кредитів, контролю за виконанням умів кредитного договору й договорів на забезпечення, зміну початкових умів й порядок погашення кредиту є процесом, що складається із наступних етапів:

перший етап: попередній відбір та аналіз клієнтів на отримання кредиту.

Інший етап: вивчення кредитоспроможності клієнта.

Третій етап: розробка умів кредитування, підготовка та укладення кредитного договору.

Четвертий етап: банківський контролю над виконанням умів кредитного договору.

П’ятий етап: погашення кредиту.

У сучасних умовах суб «єктам, що хазяюють, дозволяється звертатися за одержанням кредитів в інші заснування банків, тобто не було за місцем перебування їхнього основного розрахункового рахунка.

У цьому випадку підприємство повинне представити в інше заснування банку обране їм для одержання позички в письмовому виді кредитну заявку наступного змісту (із цого починається перший етап):

. повне й скорочене найменування підприємства-позичальника із вказівкою форми власності, способу формування капіталу, складу структурних підрозділів й філій;

. юридична адреси підприємства;

. найменування заснування банку, де відкритий розрахунковий рахунок;

. найменування засновників;

. кім й коли зареєстроване підприємство;

. основні види діяльності;

. бізнес-план (чи протокол намірів);

. розмір статутного капіталу, у тому числі оплаченого;

. балансова вартість майна, що знаходиться у власності підприємства, у тому числі основні і оборотні фонди, із них закладені чи застраховані;

. позначка й сума кредиту, що проситься;

. бажані умови одержання кредиту (термін, процентна ставка, порядок погашення: разовий, поетапний, передбачувані види забезпечення);

. прізвища керівників підприємства і економічних служб, що мають право підпису на банківських документах. [Л — 10].

Одночасно із кредитною заявкою підприємство-позичальник повинне представити у банк свій статут й баланс, нотаріально завірений, а також інші статистичні дані, що засвідчують разом із балансом суди про його платоспроможність й прибутковість, копію установчого договору, свідчення про реєстрацію, картку із зразком підпису перших облич й печатку підприємства.

Тільки при наявності повного пакета документів, необхідного для розгляду запитання про надання кредиту, скласти уявлення про склад й стан майна організації (будинків; споруджень; устаткування), у тому числі про наявність, склад, схоронність й умовах збереження переданого в заставу майна; вивчити стан й організацію бухгалтерського й складського обліку; провести перевірку даних, наданих позичальником у бізнес-плані;

При звертанні клієнта до банку з кредитною заявкою, в обов «язковому порядку працівники банку роблять попередню перевірку позичальника із виїздом на місце, про що складається акт перевірки. Він підписується уповноваженими особами із боці позичальника і особами, що здійснюють перевірку із боці банку. У ході перевірки позичальника необхідно:

. скласти уявлення про склад й стан майна організації (будинків; споруджень; устаткування), у тому числі про наявність, склад, схоронність й умовах збереження переданого в заставу майна;

. вивчити стан й організацію бухгалтерського й складського обліку;

. провести перевірку даних, наданих позичальником у бізнес-плані;

. перевірити книжку застави, що винна містити дані про умови застави майна й про усі операції, що волочуть зміну чи складу натуральної форми закладеного майна, включаючи їхню переробку. [Л — 10].

При наявності в банку вільних ресурсів й позитивних результатів аналізу представленої документації на одержання кредиту клієнту пропонується оформити кредитний договір. З цого моменту починається другий етап.

Аналіз платоспроможності проводитися як по позичальнику, то й по його поручителю. На підставі цого керівник (чи кредитний комітет) приймає рішення про надання кредиту.

У залежності від кредитоспроможності позичальника (кредитоспроможність позичальника характеризується — акуратністю при розрахунку по раніше отриманих кредитах, його поточним фінансовим становищем й перспективою зміни, здатністю, при необхідності мобілізувати кошти із різних джерел);

На цьому етапі кредитний інспектор: а) одержує інформацію, отриману із інших джерел затверджену переліком безпосередньо від представника організації-позичальника, засвідчуючи особу керівника й головного бухгалтера по паспортних даних й по установчих документах; б) направляє:

— заявку у відділ керування ризиковими операціями для складання висновку про благонадійність клієнта;

— передає установчі документи клієнта, документи по кредитній угоді, забезпеченню й т.п. юрисконсульту для складання догоди; в) проводити економічний аналіз, користуючись наявною інформацією, а саме:

. матеріалами, отриманими безпосередньо від клієнта;

. матеріалами, що є в архіві банку і у базах даних;

. інформацією, отриманою із інших джерел. [Л — 5].

Диференціація кредитування обумовлена необхідністю Повернення виданих кредитів й селекцією найбільш надійних позичальників. як правило, банки не надають кредити ненадійним позичальникам, бо це зв «язано із підвищеним ризиком. Найбільш високий ступінь ризику характерний для прострочених кредитів, що можуть викликати збитки. Тому банки не надають нові кредити при наявності хронічної простроченої заборгованості в клієнтів.

Фактори, що можуть бути використані при оцінці фінансового стану, розділяються на дві основні категорії й представлені в розрахунок вищезгаданих фінансових показників й аналіз кредитоспроможності клієнта виробляється на основі внутрібанківських методичних рекомендацій із порядку визначення кредитоспроможності позичальників. На підставі зробленого аналізу робиться висновок про реальне фінансове становище позичальника із погляду його здатності повернути кредит у планований термін.

Виробляється оцінка проекту, що кредитується:

1) позначка кредиту (підтвердження кредиту, що проситися, відповідними документами (контракти, домов постачання, й т.п.);

2) сума кредиту (обґрунтованість наданої кредитної заявки у відношенні суми кредиту, що проситися, оцінка ступеня участі власних засобів клієнта у фінансуванні даної догоди, зіставлення суми кредиту із оборотами по рахунках потенційного позичальника);

3) визначення реального джерела погашення кредиту (наявність договорів на реалізацію продукції, що випускається, (товарів, робіт, послуг) все період кредитування, інших надходжень засобів на рахунки позичальника в період кредитування);

4) аналіз наданого позичальником бізнес-плану (відповідність термінів погашення кредиту й відсотків по ньому, запропонованих клієнтом, його реальним можливостям, вірогідність зазначених даних, їхнє зіставлення із даними за попередні періоди);

5) оцінка пропонованого забезпечення. [Л — 1].

З моменту ухвалення позитивного рішення Кредитного комітету банку про надання кредиту починається четвертий етап — етап підготовки й укладання кредитного й всіх зв «язаних із ним договорів.

Кредитний договір винен містити основні умови видачі кредиту: ціль, терміни, розмір, процентну ставку, порядок погашення кредиту й відсотків по ньому, види забезпечення, обсяг інформації, наданої позичальником у ході виконання кредитного договору, права, обов «язки й відповідальність сторін.

До умів кредитного договору можна віднести: про «єкти кредитування; розмір кредиту; умови видачі та погашення позички; процентні ставки за користування кредитом та порядок сплати процентів; умови здійснення банківського контролю за використанням коштів; способи забезпечення виконання вол «язань за договором клієнтом; майнова відповідальність за порушення умів договору тощо.

Після вивчення кредитним працівником наданих документів й позитивного рішення про видачу кредиту, що приймається керівником банку, між банком й позичальником полягає кредитний договір у 3-х екземплярах, у якому вказуються: ціль й сума кредиту, умови його видачі й погашення, вол «язання позичальника по забезпеченню зворотності кредиту, розмір процентної ставки за кредит, підставу і умови його зміни, порядок сплати основного боргу й відсотків за кредитами, санкції за невиконання чи часткове виконання вол «язань сторін за договором, можливість перевірки цільового використання кредиту, перелік звітних документів й терміни їхнього представлення, а також інші конкретні умови.

Договір по забезпеченню кредиту винен містити вказівку на форму й вид забезпечення, його склад, вартість, місце перебування, обов «язки й відповідальність сторін, а також умови, визнані істотними відповідно до чинного законодавства (розглянуті в іншому розділі даної роботи).

Після закінчення оформлення кредитного й всіх зв «язаних із ним договорів, кредитний інспектор запрошує до банку осіб, уповноважених підписати ці документи із боці позичальника. Після підписання позичальником, кредитний договір й усі, зв «язані із ним домов, підписуються від імені банку.

Видача кредиту здійснюється на підставі розпорядження кредитного відділення чи одноразово траншами (кредитна лінія) із відображенням заборгованості на окремому позичковому рахунку.

З моменту видачі кредиту починається етап контролю чи моніторингу.

Поняття кредитного моніторингу містить у собі систему спостереження за погашенням кредитів, розробку й вживання заходів, що забезпечують рішення цієї задачі.

Кредитний моніторинг заснований на декількох головних принципах. [Л — 10].

1. Необхідність періодичної перевірки (кожні 30, 60 чи 90 днів) всіх видів кредитів.

2. Ретельна розробка етапів кредитного контролю у тому, щоб забезпечити перевірку всіх найважливіших умів по кожному кредиту, у тому числі:

. відповідність фактичних платежів за кредитами розрахунковому;

. якість й стан забезпечення по кредиту;

. повноту відповідної документації, можливість одержати у своє розпорядження забезпечення й юридичне право починати при необхідності судові дії у відношенні позичальника;

. оцінку змін фінансового стану й прогнози щодо збільшення чи скорочення потреб позичальника в сумі кредиту;

. оцінку відповідності виданого кредиту кредитній політиці банку й стандартам, розробленим контролерами із боці регулювальних органів у відношенні кредитного портфеля банку.

3. Найбільш часта перевірка проблемних кредитів, збільшення частоти перевірок за мірою зростанню проблем, зв «язаних із конкретним кредитом.

4. Більш часті перевірки кредитів в умовах економічного чи спаду появи значних проблем у тихий галузях, у які банк уклав значну частину своїх ресурсів (наприклад, помітна зміну податкового чи експортно-імпортного законодавства; поява нових чи конкурентів зміну технологій, що вимагає використання нових методів виробництва й реалізації продукції).

Важливим елементом кредитного моніторингу є внутрішній аудит кредитних операцій. Така перевірка здійснюється (як негласно, то й відкрито) відділом, підвідомчим внутрішньому аудитору банку. Аудитор знаходиться в безпосередньому адміністративному підпорядкуванні керівника банку чи особини, що його заміщає.

Аудиторська перевірка має на меті визначити:

. стан залишків засобів на банківських рахунках по прострочених кредитах;

. реальну ситуацію із забезпеченням зворотності кредитів й скороченням кредитного ризику;

. становище із організацією кредитного процесу: відповідність практики видачі й погашення кредитів вимогам Кредитної політики банку; правильність відображення всіх кредитів в облікових документах, особливо по пролонгованих й прострочених; стан резервів под можливі втрати по кредитах.

Звіт винен містити рекомендації щодо фінансових, кадровоорганізаційних й інших заходів для рішення проблеми погашення кредитів. Він дається керівнику й раді Директорів банку.

Перевірка кредитів необхідна для здійснення розумної програми банківського кредитування, а так саме для виявлення помилок й недоліків. Вона допомагає керівництву банку не лише швидше виявляти проблемні кредити, але й й постійно контролювати відповідність Кредитної політики банку діям уповноважених співробітників Кредитного управління (відділення). Кредитний контроль допомагає також керівнику й раді директорів банку в оцінці сукупного ризику й здійсненні відповідних превентивних заходів щодо зміцнення фінансової стійкості банку.

Будь-які зміни й доповнення до кредитного договору й зв «язаним із ним договорами, оформляються додатковими угодами, що є невід «ємною частиною відповідного кредитних й інших договорів. Порядок укладання додаткових угод аналогічний порядку надання кредиту.

Заключний етап — погашення кредиту. Погашення кредиту виробляється после настання рядок платежу, визначеного кредитним договором, як правило, на підставі розпорядження кредитного відділення. Допускається то й погашення кредиту позичальником своїм платіжним дорученням. Сплата торб нарахованих відсотків за користування кредитом здійснюється, як правило, щомісяця.

Погашення заборгованості по кредит й сплатою відсотків можуть здійснюватися:

. одноразовим погашенням усієї суми заборгованості;

. поетапним погашенням заборгованості по кредит й відсотками (у межах загального терміну кредитування, відповідно до умів кредитного договору).

Позичальник має можливість зробити (за згодою банку) дострокове погашення кредиту як цілком, то й частковими платежами. При цьому в кредитний відділ повинне бути надана лист-заявка на дострокове гасіння кредиту. Л — 8].

Заборгованість за кредитом.

. вважається повернутою вчасно, якщо вона погашена цілком не пізніше терміну Повернення кредиту, визначеного кредитним договором;

. вважається не погашеною в термін, якщо погашення не здійснене протягом дня платежу, установленого кредитним договором.

При настанні термінів платежів, установлених договором, й непогашенні позичальником заборгованості по кредит чи відсотками, кредитний інспектор готує й передає в обліково-операційний відділ розпорядження на відкриття відповідних рахунків прострочених позичок чи відсотків й розпорядження про зарахування на рахунок прострочення відповідної простроченої заборгованості.

Термін платежу винен установлюватися із таким розрахунком, щоб він надійшов у банк у терміни, передбачені в кредитному договорі. перший термін платежу по довгострокових кредитах установлюється не пізніше, ніж через три місяці после одержання кредиту чи його першої частини, якщо кредит видається частинами.

Розмір місячного платежу основного боргу визначається шляхом розподілу суми кредиту одну годину користування їм за договором, обчисленим в місяцях. Погашення відсотків по кредиті й відсотків по них виробляється, через заснування банку готівкою, переведеннями через підприємства зв «язку, перелічуються із рахунків по вклади, а також шляхом утримання із заробітної плати. У документах про сплату чи переведенні платежів вказується окремо. При погашенні заборгованості по кредит шляхом утримання із заробітної плати позичальник дає бухгалтерії за місцем роботи доручення. При недостатності суми для погашення відсотків за кредитами й платежу основного боргу в першу чергу банку погашається неустойка, відсотки за користування кредитом, що залишився сума направляється на погашення основного боргу. Не внесені в терміни платежі перелічуються на рахунок прострочених позичок. [Л — 10].

Прострочені платежі стягуються із індивідуальних позичальників у безперечному порядку по виконавчих написах нотаріальних контор. У зв «язку із цим банк вол «язаний у місячний термін оформити у встановленому порядку виконавчий напис на стягнення простроченої заборгованості по позичці й відсотків чи позичальника із його поручителя. При несплаті позичальником чергових платежів, включаючи відсотки, банк у праві звернутися до суду про розірвання кредитного договору й дострокового стягнення всієї заборгованості по кредит, що значитися за позичальником. У випадку смерти позичальника заборгованість по кредит може бути переоформлена на платоспроможного члена його родини за згодою останнього.

Ситуація 3.

Виробничий кооператив «будівельник», ставши співзасновником товариства із обмеженою відповідальністю «Вікторія», зобов’язався внести до статутного фонду товариства 200 тис. грн. До реєстрації товариства кооператив вніс мінімально необхідну частину внеску, однак решта внеску у встановлений рядків кооперативом не був внесена.

Яку частину внеску вніс кооператив до статутного фонду ТОВ?

У який рядків кооператив винен був внести свій внесок повністю?

Які санкції, кім й в якому порядку можуть бути застосовані до кооперативу за прострочку внесення вкладу?

Висвітліть також порядок формування статутного фонду товариства із обмеженою відповідальністю.

Відповідь.

1. Згідно з ч.1 статтею 52 Закону «Про господарські товариства» у товаристві із обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого винен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам. До моменту реєстрації товариства із обмеженою відповідальністю кожен із учасників зобов’язаний внести не менше 30 відсотків вказаного в установчих документах внеску, що підтверджується документами виданими банківською установою. Кооператив вніс 30 відсотків від 200 тис. грн.

2. Учасник (кооператив) зобов’язаний повністю внести свій внесок не пізніше року после реєстрації товариства (ч.2 ст. 52 Закону «Про господарські товариства). Учаснику ТОВ, який повністю вніс внесок. видається свідоцтво товариства.

3. За не внесення внеску у визначений рядків кооператив «Будівельника» якщо інше не передбачене установчими документами, винен сплатити протягом години прострочки 10 відсотків річних із недонесеної суми (ч.2 ст. 52 того ж Закону). Також у п. 6 ст. 11 цого Закону говоритися, що учасники товариства зобов’язані виконувати свої зобов’язання перед товариством, в тому числі й пов’язані із майновою участю, а також вносити вклади у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами. Ст. 64 Закону «Про господарські товариства»: учасника ТОВ, який систематично не виконує чи не належним чином виконує обов’язки, чи перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено із товариства на основі одностайного прийнятого рішення зборів учасників товариства. При цьому цей учасник у голосуванні участі не бере.

4. У товаристві із обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого винен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи з ставки мінімальної заробітної плати, діючої на даний момент створення товариства із обмеженою відповідальністю. (Частина перша з статтею 52 Закону «Про господарські товариства» з змінами, внесеними згідно з законами N 3709−12 від 16.12.93, N 622-ХІV (622−14) від 05.05.99).

До моменту реєстрації товариства із обмеженою відповідальністю кожен із учасників вол «язаний внести не менше 30 відсотків вказаного в установчих документах внеску, що підтверджується документами, виданими банківською установою.

Учасник вол «язаний повністю внести свій внесок не пізніше року после реєстрації товариства. У разі невиконання цого вол «язання у визначений рядків учасник, якщо інше не передбачене установчими документами, сплачує протягом години прострочки 10 відсотків річних із недовнесеної суми. Учаснику товариства із обмеженою відповідальністю, який повністю вніс внесок, видається свідоцтво товариства.

Отже, у своїй контрольній роботі я детально розкрив суть таких питань із галузі господарського законодавства, як система господарського права та господарського законодавства, надав повну характеристику правового статусу біржі а також проаналізував ситуацію із наданням кредитів банками, а саме, на які підставах, кому, яким чином видається кредит, умови кредитування, погашення та інше. Окрім цого, на при кінці роботи я розв’язав почергово запропоновану ситуацію, котра дуже часто зустрічається в реальному житті.

ЛІТЕРАТУРА, що був використана у роботі.

1. Щербина У. З. Господарське право України: Навч. посібник. ;

2-ге вид., перероб. й доп. — До.: Юрінком Інтер, 2001.

2. Господарське законодавство України: 36 нормативних актів.

/Уклад. В. С. Щербина, О. В. Щербина. — До.: Атіка, 2001.

3. Господарське право: Практикум / У. З. Щербина, Р. В.

Пронська, Про. М. Вінник та інші; за заг. ред. У. З. Щербини.

— До.: Юрінком Інтер, 2001.

4. Знаменський Р. Л. Господарське законодавство Украины.

Формування й перспективи розвитку — До.: Наукова думка,.

1996.

5. Круглова М. Ю. Господарське право. — М., 1997.

6. Мартемьянов У. З. Господарське право: Курс лекцій. — М.,.

1994. — Т. 1. — Загальні положения.

7. Господарське право: Підручник для вузів /Відп. ред. проф. В.

З. Мартемьянов. — М., 1994. — Т. 2.

8. Закони України: «Про товарну біржу», «Про банки й банківську діяльність», «Про господарські товариства», «Про страхування», «Про власність», «Про зовнішньо економічну діяльність», «Про підприємництво» та інші.

9. Цивільний кодекс України.

10. Банківська справа. Підручник під ред. Колесникова В. И.,.

Кроливецкой Л. П. — М.: Финасы і статистика. 1999.