Битва річці Альма. 
1854 р

Битва річці Альма. 1854 г.

Альма (Кримська війна, 1853—1856). Річка у Криму, північніше Севастополя, близько якої 8 вересня 1854 р. сталося бій російської армії під керівництвом князя О. С. Меншикова (до 34 тис. чол.) з англо-французьким десантом під командуванням маршала А.Ж. Сент-Арно (55 тис. чол.), який висадився напередодні у Євпаторії. Війська Меншикова займали сильну природну позицію на гористому Лівому березі. Проте російський командувач майже зміцнив її. Особливо була переоцінена неприступність лівого, що виходить на море флангу, де йшла по стрімчаку одне стежина. Дане місце було покинуто російськими частинами, зокрема і через побоювання обстрілу з моря.

Этой лазівкою повною мірою скористалася французька дивізія генерала П. Ф. Боске, яка успішно подолала дану ділянку й піднялася на висоти лівого берега. Кораблі союзників підтримали своїх вогнем з моря. На решті дільниць тим часом йшов спекотний фронтальний бій. У ньому російські, попри великих втрат від рушничного вогню, намагалися штыковыми контратаками відтіснити перейшли річку убрід війська. Тут тиск союзників вдалося тимчасово затримати. Але вже поява дивізії П. Ф. Боске (14 тис. чол.) з лівого флангу створило загрозу обходу армії Меншикова, який вимушений був отступить.

В бої при Альме перевага союзників проявилося у чисельності, а й у рівні озброєння. Наприклад, їх гвинтівки (штуцера) значно перевершували російські гладкоствольні рушниці за «дальністю і точності стрільби. У результаті французька піхота могла вражати гвинтівковим вогнем російських солдатів, перебуваючи у своїй поза краю досяжності їх пострілів. Понад те, нарізні рушниці вдвічі перевершували по дальнобійності російські гармати, стрелявшие картеччю. Це робило неефективною артпідготовку атаки піхоти. Ще не наблизившись до противнику на відстань прицільного пострілу, артилеристи вже опинялись у зоні рушничного вогню й несли найтяжчих втрат. Так стрілки союзників без особливих зусиль перестріляли артилерійську прислугу на російських батареях.

Русские втратили тому бою понад 5 тис. чол. Союзники — 4,3 тис. чол. Відсутність у союзників кавалерії не завадило їм організувати активне переслідування армії Меншикова. Він відступив до Бахчисараю, залишивши незахищеною шлях до Севастополь. Ця перемога дозволила союзникам зміцнитися Криму та відкрити шлях до Севастополю (див. Севастопольська оборона 1). Бій на Альме показало ефективність яких і вогневу міць нового стрілецької зброї, у якому колишня система побудови зімкнутими колонами ставала самогубної. У результаті бою на Альме російські війська вперше стихійно застосували новий бойової порядок — стрілецьку цепь.

Использованы матеріали кн.: Микола Шефів. Битвы Росії. Воєнно-історична бібліотека. М., 2002.

***.

Уничтожение турецького флоту в Синопском бої і серйозної поразки турецької армії на Кавказі прискорили вступ Англії та Франції під час війни. Переконавшись, що сьогодні Туреччина не може вести успішну боротьбу проти Росії, союзники у грудні 1853 року свій флот на Чорне море, а березні 1854 року — офіційно оголосили війну Росії. Отже, Кримська війна, що почалася між Туреччиною й Росією, перетворилися на боротьбу Росії проти сильної коаліції європейських держав у складі Англії, Франції, Туреччини і Сардинии.

Планы боротьби англо-французького командування передбачали нанесення головного удару у Криму, і навіть напад на важливі російські бази й порти на Балтійському і Білому морях і Тихоокеанське узбережжі. Здійснюючи воєнних дій на віддалених друг від друга театрах, англо-французький командування розраховувало змусити Росію розосередити свої Збройні сили і дати їй можливості використовувати їх у головному напрямку. Відповідно до цим планом Англія і Франція зосередили у Чорному море, у районі Варни, основних сил свого флоту й армії: 89 бойових кораблів (34 лінійних і 55 фрегатів), їх 54 парових, 300 транспортів і експедиційний корпус чисельністю 62 тисячі людина. На момент висадки англо-франко-турецких військ у Криму російський флот на Чорному морі складалася з 14 вітрильних лінійних кораблів і 22 фрегатів, у тому числі 11 були паровими; чисельність сухопутних військ у Криму досягала 40 тисяч людина. Отже, противник мав головному театрі бойових дій переважною перевагою може, особливо морських, що російський Чорноморський флот втричі-вчетверо, а парових кораблях — о дев’ятій раз.

Воспользовавшись величезним перевагою на море, союзники у вересні 1854 року висадили свої військ у Євпаторії. Посадка військ на транспорти в Варні, перехід морем і висадка десанту у Євпаторії проводилися вкрай неорганізовано і невміло. Перехід десанту морем назавжди не забезпечувався розвідкою та низці випадків необхідним охороною, зв’язок між окремими загонами транспортів, растянувшимися на багато миль, була відсутня. Російське командування не зуміло використовувати ці серйозних помилок й недоліки союзників, позаяк у складі Чорноморського флоту був сучасних парових гвинтових кораблів, які б успішно боротися із сильним паровим флотом противника, а російська армія, яка була на р. Альме, теж було використано відбиття ворожого десанту. Таким чином, військово-технічна відсталість же Росії та помилки командуючого російськими військами Меншикова дозволили союзникам висадити свої військ у Криму без боя.

Бой на р. Альма 8 вересня 1854 року стало першим польовим боєм Кримської війни між російських військ (35 тисяч жителів — 42,5 батальйону, 27 ескадронів і 84 гармати) під керівництвом адмірала князя О. С. Меншикова і союзної армією (60 тисяч жителів — 30 тисяч французів, 22 тисячі англійців, 7 тисяч турків за 134 польових і 72 облогових гарматах). (Історія російської армії й флоту. М" 1913. З. 66.).

Альминская позиція розташовувалася з обох боків дороги Євпаторія — Севастополь і представляла з себе плато лівого берега р. Альма, заввишки 45—100 м з дуже крутими, обривистими, важкодоступними навіть піхоти схилами дільниці від гирла до селища Альма-Тамак, що становить лівий фланг позиції російських войск.

В центрі позиції її фронт перетинався поблизу селища Бурлюк балкою, через яку проходила головна євпаторійська дорога. На схід від цього шляху перебувала чимала піднесеність, окремий пагорб якої відстояв від річки на 200—250 м, становлячи крайній правий фланг позиції. Висоти лівого берега Альмы представляли всі зручності огляду і обстрілу великої рівнини правого берега, покритою густими виноградниками, садами і селищами (Альма-Гамак, Бурлюк і Тарханлар) лише у реки.

Реку у багатьох місцях можна перевершити убрід, дерев’яний міст був лише проти селища Бурлюк. Вигідними сторонами позиції були: хороший огляд, можливість прицільного обстрілу атакуючих, приховане розташування військ, важкодосяжність для артилерії противника через висот лівому фланге.

И так сильна позиція на Альме можна було доведено засобами фортифікації до високого рівня обороноздатності, але, попри надлишок часу, коштів й снаги, нічого у цьому відношенні російським командуванням зроблено не было.

Вместе про те фронт позиції перевищував восьми кілометрів, тобто було занадто розтягнутим. Командування російських військ переоцінило важкодосяжність лівого флангу і ужило заходів з його зміцненню. Простір від моря до лівого флангу забезпечувалося одним батальйоном Мінського полиця з метою запобігти можливої висадки в бухті Улукуль, а старе Татарське зміцнення на стрімчаку лівого берега Альмы — лише одним ротою. З вершини цього, майже неприступного скелі до річки вела лише невелика стежина, і перепинити шлях супротивнику уявлялося не так важко. Цікаво обставина, щодо бою щодня до бухти Улукуль высылался батальйон з чотирма знаряддями. У день ж бою ні з бухті, ні з стрімчаку взагалі було вислано ні військ, ні наблюдателей.

К сходу від дороги Альма-Тамак-Аджи-Булат по кручі Альмы розташовувалися в ротних колонах 5-ї і 6-ї батальйони Белостокского і Брестського полків. У другій лінії розташувався в колонах, готових для атаки, Тарутинский полк. Резерв — Московський полк з чотирма батареями 17-ї артилерійської бригади — розташувався в полуторах кілометрах від 2-ї линии.

В центрі позиції щодо лівому березі Альмы стояли 2 легкі батареї 16-ї артилерійської бригади, а й за ними обіймав позицію Бородинський полк. На схід Євпаторійській дороги займала позицію 1 батарея 16-ї артбригады, а й за нею егерський Великого Князя Михайла Миколайовича полк. У 2-ї лінії розташувався Суздальський піхотний полк. Козаки, розташовуючись за правим флангом, прикривали его.

6-й стрілецький, 6-ї саперний і зведений морської батальйони були розосереджені в садах сіл Бурлюк і Альма-Тамак. Загальний резерв з 3-х батальйонів Мінського подка, Волинського полиця з легкої батареєю 17-ї артбригады і гусарській бригади 6-ї артдивизії розташовувався в балці при Євпаторійській дорозі. Командування військами, розташованими у центрі й правому фланзі, доручили генералу князю Горчакову; військами лівого флангу командував генерал-лейтенант Кирьяков.

Союзники, користуючись перевагою сил, припускали одночасно атакувати позицію росіян із фронту, обійти дивізією генерала Боске лівий фланг і завдати рішучого удару правому флангу, також обійшовши его.

План союзникам вдалося здійснити повністю. 7 вересня противник підійшов до р. Альма і зав’язав перестрілку з російськими частинами. Бойовий порядок союзних військ перебував з чотирьох французьких та однієї турецької дивізій правому фланзі і п’яти англійських дивізій лівому фланзі, який прикривала кіннота Кардигана. Війська забезпечувалися потужної вогневої підтримкою корабельних орудий.

В 9 годині ранку 8 вересня 2 колони французів і турків під керівництвом Боске перейшли у наступ і швидко зайняли село Улукул і пануючу висоту на лівому фланзі російських військ. Тим самим забезпечене розгортання дивізії Боске у фланг і тил Белостокскому і Брестському полкам, і навіть резервному Мінському полку. Саме тоді інші війська союзної армії вибудували бойової порядок для атаки.

С вигідних позицій, з допомогою суднових знарядь, французи розстрілювали ланцюга атакуючих російських. За цих умов англійці і ще три французькі і жодна турецька дивізії, попри тяжких втрат, пов’язані з форсуванні р. Альма, змогли розпочати успішні дії із фронту. Бородинський, Казанський і Володимирський полки, відомі генералами князем Горчаковим і Квицинским, намагалися штыковыми атаками відтіснити противника до річки. Проте, потрапивши під перехресний вогонь, змушені були відступити під прикриттям Суздальського і Углицкого полків. Наступ союзних військ було зупинено лише зусиллями Волинського полку, гусар і козаків. Проте втрати російських військ були такі великі, що вони були змушені відступити до Севастополю.

Основные причини поразки російської армії такі. Подвійне перевага супротивника у силах, важливе перевагу в озброєнні, невикористання російських військ всіх коштів фортифікації з метою можливого посилення позиції, недостатність розвідки, не выяснившей можливості обходу лівого флангу, відсутність спостереження за флангами і поза рухом ворожих колон і, нарешті, роз'єднаність у діях частин нашого бойового порядку, які мали загального керівництва та наданих самим себе.

Союзные війська, також зазнавши великих втрат, відмовилися від своїх переслідування. Загалом у бої на Альме союзники втратили 4 300, російські — 5 700 людина. Бій показало незаперечну перевагу нарізної зброї (штуцеров) і рассыпного ладу легкої піхоти перед гладкоствольным зброєю, зімкнутими колонами і розгорнутими лініями, які використовувались в бойовому порядку російської армії. У бої на Альме російські війська вперше стихійно застосували новий бойової порядок —стрілецьку цепь.

Список литературы

1. Безкровний Л. Г. Російське військове мистецтво ХІХ ст. — М., 1974. З. 253−254.

2. Військова енциклопедія. СПб., Вид. І.Дз. Ситіна, 1911. — Т.2. — З. 360−363.

3. Історія російської армії й флоту. — М., 1913. — Вип. 10. — З. 66−72.

4. Радянська військова енциклопедія: У 8-ї т. /Гол. ред. комис. М.А. Моїсєєв (перед.) та інших. -М., 1990. -T.I. -З. 117.

5. Тарле Є.В. Кримська війна. —Вид. 2-ге. —Т.2. —М.-Л., 1950.

6. Енциклопедія військових і морських наук: У 8-ї т. /Під общ. ред. Г. А. Леера. — СПб., 1885. —T.I. —З. 153—154.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.