Сколько стоїть безоплатне користування

Сколько стоїть безплатне пользование

Наталия МАРТЫНЮК В договорі безоплатного користування майном, чи, інакше кажучи, позички найчастіше бачать вихід із багатьох незручних з високою податковою погляду ситуацій. Але у майбутньому позичка завдяки Вищому Арбітражному Суду ризикує стати невигідною, примусивши одержувача майна платити податку прибыль.

Ситуации, у яких вдаються до позичку, різноманітні. Приміром, у новоствореної фірми немає необхідних коштів на оренду приміщення і придбання офісної техніки, зате усе є у засновника. Віддавати майно фірмі у власність засновник гребує - адже у випадку вона відповідати ним своїх боргах. І він, ніяк це оформлюючи, надає фірмі все їй необхідне у період, поки не стане на свої ноги. Через війну за даними обліку Витрати збирання приміщення, картриджі і папір для принтера, бухгалтерську програму фірма має, утім ані приміщення, ні принтера, ні комп’ютера немає. Інспектори напевно «викреслено» ці витрати з розрахунку прибуток як економічно невиправдані чи навіть фиктивные.

Еще директори та інші не їх у фірмі співробітники дуже люблять до її рахунок підключати свої стільникові телефони і вестиме із них ділові розмови. Анітрохи не менше їм подобається роз'їжджати власним автомобілем у справі фірми, витрачаючи її грошей заправку і поточний ремонт. Результат хоча б: фірма має Витрати мобільний зв’язок і транспорт, але й одного стільникового телефону чи автомобіля ні на балансі, ні з оренді нет.

Выход найчастіше бачать у оформленні майна як отриманого в безплатне користування. Схоже безкоштовну оренду — один бік за договором позички повинна передати майно в безоплатне користування боці, а остання зобов’язана її повернути такому стані, у якому отримала, але з урахуванням нормального зносу (п. 1 ст. 689 ДК). Для позички навіть діють що з правил, встановлених Цивільним кодексом для оренди (вони перераховані в п. 2 ст. 689 ДК). На відміну від надання майна в позику при позичку право власності до її одержувачу не переходит.

Нередко воліють оформляти позичку і фірми, котрі з час безплатно віддають покупцям своєї продукції устаткування, призначене на її подальшої продажу. Приміром, виробники напоїв вважають, що вони розходитися краще, якщо забезпечити магазини і їдальні кафе холодильниками.

На погляд позичка переважають у всіх подібні ситуації вельми зручне: і користування майном оформлено, право власності нею передавати непотрібно, і ніхто щось платить. Ссудополучатель зобов’язаний утримувати майно і підтримання його в справному стані, зокрема проводити поточний і перегляд (ст. 695 ДК). Пов’язані з виконанням цей обов’язок витрати сміливо вважатимуться економічно виправданими, включати до складу інших і зменшувати ними оподатковуваний прибуток (подп. 49 п. 1 ст. 264 НК).

Красная ганчірка безвозмездности От нехороших податкових наслідків користування майном, якого немає у обліку, договір позички, безумовно, позбавить. Проте, вирішивши у такий спосіб цієї проблеми, ви отримаєте масу нових. До того ж подаруєте їх власнику майна — якщо це фірма чи підприємець на загальну систему оподаткування. Їм доведеться платити прибуток чи НДФЛ, оскільки передану в безплатне користування річ у податкових цілях потрібно вилучити з складу амортизируемого майна (п. 3 ст. 256 НК).

Но це ще найбільше лихо. Будь-яка безплатність «автоматом» привертає увагу перевіряючих. До позичку вони теж знайдуться претензії. У податковій службі переконані, що ссудодатель безоплатно надає одержувачу майна послугу. Це переконання загрожує чималими неприємностями для обох сторін договору безоплатного пользования.

От ссудодателя інспектори зажадають заплатити ПДВ із ринкову вартість «послуги» по надання майна в користування. Вони пошлються на підпункт 1 пункту 1 статті 146 таки Податкового кодексу, який прирівнює безплатне надання послуг до реалізації, що є об'єктом ПДВ. Податкову базу у разі потрібно визначати як ринкову вартість послуги, розраховану за правилами статті 40 (п. 2 ст. 154 НК).

У ссудополучателя податківці вбачають оподатковуваний прибуток від безоплатного користування майном, рівний сумі економії на оплату користування. Підставою при цьому вважають пункт 8 статті 250 таки Податкового кодексу. Він відносить до внереализационным доходи — у вигляді безоплатно отриманих майна, робіт, послуг і прав. Розмір доходу потрібно розраховувати з ринкових цін за правилами тієї самої 40-ї статьи.

Причем податку з прибутку інспектори нарахують, навіть якщо майно в позичку фірмі надає засновник із часткою участі більше 50 відсотків. Адже податку вільна лише вартість безоплатно одержану таких засновників майна (подп. 11 п. 1 ст. 251 НК), а тут чиновники наполягають на безплатної услуге.

Рыночной вартістю цієї «послуги» інспектори вважають ринкову орендної плати. «Доход вважати нескладно — є договори оренди [аналогічного майна], із них можна визначити, яку суму заощаджує організація, отримує майно в безоплатне користування, — пояснював начальник відділи у Управлінні оподатковування прибутку ФНП Владислав Синилов на семінарі ще наприкінці минулого року. — Однак питання поки що врегульовано з Мінфіном остаточно. Ми орієнтуємо те що, що доход від може бути, але офіційних роз’яснень не даем».

С того часу питання з Мінфіном податківці, певне, врегулювали. За словами заступник начальника відділу оподатковування прибутку департаменту податкової і митно-тарифній політики Мінфіну Людмили Полежаровой, якої ми звернулися по роз’яснення, зараз ФНП в «проектах відповідей» на приватні запити говорить про безоплатно отриманої послузі і розрахунку доходу з ринкової орендної плати. І на Мінфіні з цим згодні, хоча офіційно це своє точку зору висловили тільки якось, і також лише відповіді на приватний запит (лист від 23 вересня 2004 р. № 03−03−01−04/1/57). Можливо, всенародного визнання цю позицію відомства уникають бо неї немає законних оснований.

Не услуга В визначення, що дає послузі Податковий кодекс, позичка неможливо вкладається. Послуга — це діяльність, результати якої мають матеріального висловлювання, реалізуються і споживаються в процес;

се її здійснення (п. 5 ст. 38 НК). Ссудодатель якщо яку діяльність й проводить, лише про передачу майна. «Споживати» її результати, то є користуватися майном, одержувач починає вже після закінчення. У цьому позичка схожа з орендою. На те, що оренда — не послуга, давно зазначив Вищий Арбітражний Суд (постанови від 22 липня 2003 р. № 3089/03 і 11 668/01). Це ж, але у цілях розрахунку прибуток, визнав і Федеральний арбітражного суду Північно-Західного округу (постанову від 10 червня 2002 р. № А05−1139/ 02−75/22).

Вопрос у тому, чи можна вважати послугою саме позичку і чи потрібно її одержувачу платити податку з прибутку, минулого року вирішували Федеральному арбітражний суд Центрального округу. Відповідь суддів однозначний: позичка — не послуга. Відтак немає біля її одержувача і жодного оподаткованого доходу (постанову від 2 вересня 2004 р. № А64−660/ 04−16).

Ссылка для цієї судових рішень хороша лише тим, щоб відбиватися від претензій інспекторів з податку прибуток. З ПДВ усе дещо гірше: з тексту 21-й глави таки Податкового кодексу оренда згадується як послуга. Отже, тут краще вказувати не так на подібність між ссудой і орендою, але в різницю між ними, то на те, що це все-таки різні речі (звідси — нижче). Тоді вам легше буде довести, що позичка послугою перестав бути. А цей непростий, оскільки до цього часу наявні суди, які розглядали це запитання, займали бік податкових чиновників (постанови ФАС Північно-Західного округу від 3 серпня 2004 р. № А56−1488/04, від 12 листопада 2004 р. № А56−8127/04, від 20 лютого 2001 р. № А56−24 227/ 00, ФАС Центрального округу від 2 вересня 2003 р. № А54−619/03-С18).

И сравнить-то ні з чем Даже якщо вважати позичку послугою, то брати як її ринкову вартість ринкову орендну плату неправильно.

Ссуда і оренда — речі хоч і схожі, але занадто вже різні. Причому відрізняються де вони лише, що позичка завжди безвозмездна, а оренда — завжди за плату. Так, по договору оренди можна передати інший обсяг прав на майно — як право користування нею, але ще володіння (ст. 606 ДК). Причому у будь-якому разі в орендаря більше прав, ніж в ссудополучателя — наприклад, в першого ще є переважного права на підписання договору оренди нового термін (ст. 621 ДК). Має право орендар і від орендодавця відшкодування вартості узгоджених з нею та зроблені власним коштом невіддільних поліпшень. І орендна плата включає у себе та плату ті додаткові проти ссудой права. Тому хоча й не можна до розрахунку податків при позичку брати ринкову орендну плату — її платять зовсім не від через те саме, що має фірма, що бере майно в безплатне пользование.

Выходит, оренду можна назвати як ідентичною, а й однорідної «послугою» (більш того, її взагалі неможливо назвати послугою — доведено згаданими постановами ВАС). Тим часом ринкову ціну стаття 40 таки Податкового кодексу наказує визначати саме як ціну, сформовану над ринком ідентичних товарів, робіт чи послуг (і якщо немає ідентичних, то однорідних). Ідентична ж або однорідна позичку може лише позичка схожого майна. У всіх договорів безоплатного користування те щоб ціна дорівнювала нулю, вони й цены-то як такої немає. Тому можна стверджувати, або ринкова вартість до розрахунку ПДВ і позареалізаційного доходу при позичку — нульова, то її взагалі немає як таковой.

Прибегать до таких методам визначення ринкових цін, як методи наступної реалізації і витратний (п. 10 ст. 40 НК), у цій ситуації можливо які завжди. Їх використання стаття 40 допускає лише за відсутності над ринком ідентичних послуг, у нашій разі - договорів позички аналогічного майна. Понад те, метод наступної реалізації, у якому бере участь ціна продажу, до послуг взагалі незастосовуваний. Як «отриману» послугу можна перепродати, якщо в її немає матеріального висловлювання й він споживається у процесі подання самої послуги? Так никак.

Недостаток такий підхід у цьому, що не перевірений судової практикою. Та й годиться він, лише коли погодитися з твердженням, що позичка — послуга. Для незгодних — інший вариант.

Неоценимые права Если що з позичку безоплатно і передається, то це право користування річчю (ст. 656 ДК відносить його до майновим правам). Передача майнові права, у цьому однині і безоплатно — теж об'єкт ПДВ (подп. 1 п. 1 ст. 146 НК). Вартість безоплатно отриманих майнові права як і, як і вартість безплатних послуг, є внереализационным доходом у податковій обліку (п. 8 ст. 250 НК).

Почему ж і в Мінфіні й ФНП наполягають на сумнівному затвердженні у тому, що позичка — це послуга? Дуже пересічно: механізму визначення доходу безоплатно отриманих майнові права пункт 8 статті 250 таки Податкового кодексу не встановлює. Не знайти його й побачив інших статтях кодексу. Розрахунок ринкової вартості майнові права за правилами 40-ї статті (як у з безплатними товарами, роботами й послугами) 25-й главою також передбачено. Так він був би і неможливий, адже стаття 40 містить порядок визначення ринкової ціни лише товарів, робіт й нових послуг, але з майнові права. Тим часом дохід — це тільки та економічна вигода, що можна оцінити (ст. 41 НК). Оскільки правил оцінки доходу безоплатно отриманих майнові права немає, те й оцінити його не можна. Отже, ніякого оподаткованого доходу у одержувача позички нет.

То саме із ПДВ: об'єкт передача майнові права (зокрема і безоплатної) є, а правил визначення податкової бази цього об'єкта в 21-й главі немає. Тобто податкову базу як обов’язковий елемент податку законом не встановлено, ПДВ вважати неможливо, отже, вам і непотрібно (п. 1 ст. 3, п. 1 ст. 17 НК).

Ничего не змінюють і взяті недавно поправки до глави 21 таки Податкового кодексу, які почнуть діяти 1 січня 2006 року (докладно про неї читайте на стор. 52). Особливості визначення податкової бази під час передачі майнові права буде встановлювати стаття 155 таки Податкового кодексу. Проте її нова редакція містить правила розрахунку бази передачі не будь-яких майнові права, а лише окремих їх видів. Права користування майном немає. За бажання може бути «підтягти» під згадувані там орендні права, але це щось дасть. Податкову базу з їхньої передачі нова редакція статті 155 велить вважати по загальним правилам, закріпленим у статті 154, тобто з цін, визначених у відповідність до 40-ї статтею. А вона залишилася не змінювалась і досі мовчить у тому, як можна визначити ринкову ціну майнових прав.

Фемиде подай налоги Как видно, аргументів не хочуть, щоб ссудодателю нараховувати ПДВ, а одержувачу майна в безоплатне користування — визнавати дохід, вистачає із гаком. На жаль, схоже, що усі вони для суддів — порожній звук.

На одному ще недавно семінарів, де побував експерт «Розрахунку», головний консультант Управління аналізу та узагальнення судової практики Вищої Арбітражного Судна Віктор Бациев повідомив, що «вищі арбітри мають намір невдовзі видати огляд практики вирішення суперечок з податку прибуток. І з інших припускають до нього включити пункт у тому, як треба вирішувати суперечки необхідності сплачувати податок на прибуток і при отриманні майна в позичку. За словами консультанта, прогноз для фірм невтішний: у проекті огляду є висновок у тому, що з одержувача позички виникає оподатковуваний дохід за пунктом 8 статті 250 таки Податкового кодексу в вигляді безоплатно отриманого майнового права. Але як цей дохід вважати, вищі арбітри поки лише решают.

Если огляд буде затверджено у вигляді (що, як спеціально обмовив Віктор Бациев, зовсім необов’язково), він відгукнеться що й ссудодателям. Адже визнання того, що з позичку є передача майнового права, стане для арбітражних судів непрямим аргументом за те, що є держава й об'єкт НДС.

Чем позичку заменить Если усе й буде, те що і зайвих податків не платити, і з податківцями не сперечатися, позичку у часто стане вигідніше заміняти будь-яким возмездным договором. Це то, можливо договір оренди договір із суто символічною орендною платою. Заявити, що вона занижено, інспекторам буде дуже просто. Адже перевіряти ціни на всі «ринковість» вони лише чотири випадках, що названі у пункті 2 статті 40 таки Податкового кодексу. У тому числі - угода між взаємозалежними особами. Тобто, якби майно вашої фірмі здасть засновник із часткою участі більше 20 відсотків, то можливість присікатися до розміру орендної плати у інспекторів все-таки будет.

Если ж засновнику однаково, що надати фірмі у тимчасове користування — майно чи необхідні з його купівлю гроші, — то краще вибрати останнє, оформивши безвідсотковий позику. Податок з прибутку суми економії на відсотках фірмам вже давно вже не загрожує (постанову від 3 серпня 2004 р. № 3009/04), а ПДВ надання позичок оподатковується. Щоправда, тут є, що справи в фірми йтимуть погано й позику вона повернути не сможет.

Договор оренди можна зрозуміти і з працівником. Орендну плату не оподатковується ЄСП (п. 1 ст. 236 НК). Щоправда, НДФЛ з неї утримувати доведеться. Якщо працівник нічого очікувати проти, можна розбити його зарплату на частини: одна так зарплатою й залишиться, а другу фірма видаватиме як орендної плати. Щоправда, по документам це буде як зниження зарплати, яке сприймається папері потрібно якось обгрунтувати — приміром, зменшенням трудових обов’язків. Це, до речі, і ЄСП дозволить заощадити. Але водночас зменшить внески на накопичувальну частина пенсії працівника, все, можуть їй немає понравиться.

Производителям, які забезпечують покупців своєї продукції устаткуванням на її продажу, позбутися безплатності легше. Вони можуть зовсім не від від укладання договору позички, а кілька доповнити основний договір поставки. У нього треба передбачити обов’язок виробника як поставити товар, а й передати устаткування. І вказати, що вартість її використання входить у ціну товару. Вийде, що устаткування передано безоплатно, а й за плату. А отже, з його вартість можна нараховувати амортизацію і зменшувати їхньому суми оподатковуваний прибуток, і з суми віртуальної «орендної плати» нараховувати ПДВ не нужно.

А чи є безвозмездность?

Казалось б, безплатність позички видно слід знати бодай з його другого назви — безоплатне користування. Але це з погляду громадянського законодавства. На цілях розрахунку прибуток 25-та глава таки Податкового кодексу дає своє визначення безплатності (п. 2 ст. 248). І його розуміти буквально, то позичка під нього не подпадает.

Определение таке: майно, роботи, послуги і майнових права слід вважати отриманими безоплатно, якщо їхнє одержання не пов’язані з виникненням у фирмы-получателя обов’язки передати майно (майнових прав) передавальному особі (виконати йому роботи, чи надати йому послуги). По договору безоплатного користування у одержувача майна така обов’язок виникає - він має повернути це (очевидно, шляхом передачі), коли припинить діяти договор.

Это твердження здавалося б здається сумнівним, тому, що ідеї промову на цьому пункті про наданні передавальної боці іншого блага, а чи не повернення раніше отриманого. Проте прямо це з формулювання пункту годі було. Найстрашніше ж головне, що таке його прочитання в схожою ситуації визнав суд, так не який-небудь, а Вищий Арбітражний. У Постанові від 3 серпня 2004 р. № 3009/04 він зазначив, що безвідсотковий позику не вважається отриманим безоплатно, оскільки позичальник зобов’язаний повернути таку суму, що отримав. Щоправда, ситуація з позикою хоч навіть, однак має одна розбіжність: позичальник отримує майно у власність, а ссудополучатель — немає. Однак це нюанс має значення, оскільки п. 2 статті 248, згадуючи передачу, не обумовлює, йдеться виключно про передачу в собственность.

Есть і іще одна доказ на користь те, що з високою податковою погляду позичка небезвозмездна. Ссудополучатель зобов’язаний йти на витрати за змістом і забезпечення схоронності майна, і на відміну орендаря проводити принаймні потреби як поточний, а й перегляд. Тобто, хоча прямий і щодо оплати користування майном немає, одержувач якісь витрати на договору несе, причому цим позбавляючи них ссудодателя.

Доказательство для смелых Обладая деякою сміливістю, можна вказати бажаючим отримати ПДВ податківцям те що, що при позичку немає як надання послуг, а й передачі майнові права. Право користування майном, який є в ссудодателя через її права власності, в нього та залишається, щоправда, тимчасово обмежений договором. У ссудополучателя виникає свого права користування, яким він володіє силу договору позички. Інакше сталося б, що повертаючи майно по припинення договору, фирма-ссудополучатель назад передає право користування нею. І що, їй сплачувати ПДВ від з передачі майнові права? Чомусь у цьому податківці не настаивают.

Поэтому можна говорити, що об'єкт ПДВ — це тільки така передача майнових прав, якої супроводжує передача майна. Приміром, реалізація учасником часткового будівництва своєї частки. Або цессия, тобто поступка права вимоги боргу. Вона передбачає саме передачу цього права, яка, власне, і предмет договору (ст. 382 ДК). При іншому підході дійшло до абсурду: ПДВ припало б платити, приміром, комітенту, який передає товар комісіонеру у. Адже разом із комітент передає що й володіння і розпорядження цим товаром.

Но у разі арбітражного спору розраховувати лише ці аргументи небезпечно: судді можуть просто більше не захотіти розумітися на таких «дебрях».

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.