Судова балістика

План. І. Вступ. ІІ. Основні запитання вивчення судової балістики. 1) Загальна характеристика судової балістики як галузі криміналістичних знань. 2) Поняття вогнепальної зброї та її класифікація. 3) Криміналістичне дослідження слідів застосування вогнепальної зброї при вчиненні злочину — загальна характеристика. 4) Нові технічні засоби проведення судово-балістичної експертизи. ІІІ. Висновки по викладеній інформації, проблемні питання.

І. Вступ.

У сучасній криміналістичній науці існує декілька думок про ті, що вивчає судова балістика. Алі усі смердоті погоджуються в одному: що одним із предметів вивчення є ручна вогнепальна зброя й сліди її дії. Вочевидь, що дедалі понад злочинів вчиняються із застосуванням вогнепальної зброї. Це пов’язано перш на тім, що де в чому ринок вогнепальної зброї ставши ліберальнішим, а також з’явилося понад можливостей для здобуття зброї незаконним шляхом. Тому важливо розвивати судову балістику, застосовувати нові технології в процесі судово-балістичної експертизи. Це приведе до швидкого й точного накопичення доказового й оперативного матеріалу й, звичайно, полегшить роботу слідчим та оперативним органам. Ос-кільки частіше на злочинцями використовується ручна вогнепальна зброю, й хоч спостерігається тенденція використання вибухових пристроїв, усе ж таки таки в моїй курсовій роботі я вирішив более детально викласти аспект вогнепальної зброї в судовій балістиці.

ІІ. Основні запитання вивчення судової балістики.

1. Загальна характеристика судової балістики як галузі криміналістичних знань.

як розділ криміналістичної науки судова балістика використовує спеціальні знання військової балістики для отримання доказової інформації, розробляє методи й технічні засоби для виявлення, фіксації та дослідження матеріальних слідів, котрі утворюються внаслідок використання вогнепальної зброї при вчиненні злочинів.

Об'єктами судово-балістичного дослідження є: а) ручна вогнепальна зброя та її частини; б) патрони до ручної вогнепальної зброї - як споряджені, то й їхнього компоненти, до того числі вистріляні кулі, стріляні гільзи, дріб, картеч, пижі, прокладки, порох й т.д.; в) сліди-пошкодження при ураженні із ручної вогнепальної зброї; р) інші боєприпаси (гранати, міни), їхні частини, сліди їхнього застосування; буд) вибухові пристрої, вибухові речовини й сліди їхні застосування. 1].

Деякі дослідники, такі, як Біленчук, Дубовий, Салтевський, Тимошенко, дещо розширили об'єкти дослідження й до вище перерахованих додали приладдя до зброї (шомпол, протирання, кобура чохол; тайники зберігання зброї (книжки, бруски дерева із виїмками для зберігання зброї); пристрої та предмети, котрі не є зброєю, але й схожі із нею (стартові пістолети, будівельно-монтажні пістолети, газові пістолети, пістолети-запальнички, іграшки, пневматична зброя та інші); матеріали та інструменти для виготовлення та спорядження боєприпасів; сліди-відображення на гільзах, кулях, дробинах прокладках та пижах. Так, можна визначити, що судова балістика — це розділ криміналістичної науки, який використовує спеціальні знання військової балістики та інших наук для діагностики та ідентифікації ручної вогнепальної зброї, вибухових пристроїв, боєприпасів, їхні частин, тощо, що є основою для накопичення доказового матеріалу у справах про злочини, пов’язані із використанням, виготовленням, зберіганням вогнепальної зброї, вибухових пристроїв, вибухівки, та інших боєприпасів.

Чим ж відрізняється судова балістика від військової балістики. Взагалі то балістика вивчає метання снаряду (кулі) із ствольної зброї. Балістику поділяють на внутрішню та зовнішню. Внутрішня балістика вивчає явища, що мають місце в стволі в останній момент постріл. Зовнішня балістика пояснює «поведінку» кулі после вильоту її із стовбуру. Судова ж балістика використовує технічні знання як зовнішньої то й внутрішньої балістики, але й задачі її багато в чому відрізняються.

Всі задачі, що вирішуються в балістичних дослідженнях, поділяються на ідентифікаційні й дослідницькі. До перших відносяться: ототожнення зброї по стріляним кулям, гільзам, дробу; встановлення групової належності, до того числі загального джерела походження боєприпасів, їхні компонентів, частин; ідентифікація шляхом встановлення цілого по частині (лантуха й гільза, пиж й частина аркушу паперу). До діагностичних завдань відносяться: а) задачі, пов’язані із встановленням відповідності об'єкту заданим характеристикам: чи є даний об'єкт вогнепальною зброєю; чи справна вогнепальна зброя й чи придатна вон для стрільби; чи можливий постріл із даної зброї без тискові на спусковий гачок; чи є даний об'єкт вибуховим пристроєм, тощо; б) задачі по виясненню механізму події, що відбулася: встановлення факту пострілу; визначення його напрямі й дистанції; встановлення місця пострілу, місця вибуху, тощо.

Судова балістика взаємопов'язана із іншими розділами криміналістики, зокрема, трасологією, теорією ідентифікації та встановлення групової належності за слідами на кулях та гільзах. Трасологічним дослідженням саморобних лантух, дробу «катанки» та «січки» інколи можливо встановити, якими інструментами користувався злочинець, розшукати їхнього та ототожнити. Можна сміливо сказати, що основні положення трасології відображаються в судовій балістиці. Судова балістика також безпосередньо пов’язана із судовою медициною, судовою хімією та судовою біологією, прийоми й методи які використовуються для дослідження зброї, боєприпасів та слідів пострілу. Так при наявності пошкоджень на тілі та одежі живих осіб й трупів проводитися комплексне судово-балістичне та судово-медичне дослідження. Фізичними та фізико-хімічними методами визначають якісно-кількісний склад дробу, слідів металізації на пошкоджених снарядами об'єктах.

Балістичне дослідження дозволяє встановити факти, необхідні для належної кваліфікації злочину. За допомогою криміналістичних досліджень зброї, боєприпасів й слідів пострілу, виясняють сутність події, що відбулася, визначають місце, годину й засіб його скоєння; встановлюють причинний зв’язок між діями й наслідками (кількість пострілів, їхнього черговість й т.д.). Знання судової балістики та практичне використання її даних дозволяє слідчому одержувати докази про використання вогнепальної зброї при вчиненні злочинів.

2. Поняття вогнепальної зброї та її класифікація.

Українські дослідники дають таке визначення вогнепальної зброї: вогнепальна зброя — це пристрій, в якому для вильоту кулі із каналу стовбура використовується енергія хімічного розкладу вибухових речовин[2]. Це визначення де в чому звужене, оскільки стосується вогнепальної зброї, що використовує кулі для пострілу й не стосується вогнепальної зброї, що використовують для пострілу дріб, тощо. Перевагами цого визначення є ті, що в ньому відображена енергія, за рахунок якої функціонує вогнепальна зброя. Науковці кафедри криміналістики Томського юридичного інституту дають таке визначення: вогнепальна зброя — це ствольна зброя для стрільби лантухами чи іншими уражуючими елементами[3]. На мою думку доцільно було б б об'єднати вказані визначення й дати более повне й точне визначення вогнепальної зброї. Наприклад, вогнепальна зброя — це ствольна зброя, в якій для вильоту кулі чи іншого уражуючого елементу із каналу стовбура використовується енергія хімічного розкладу вибухових речовин. У слідчий практиці зустрічається багато предметів, котрі можуть вражати, але й смердоті не є вогнепальною зброєю. Такі стріляючі об'єкти можуть бути заводського, кустарного чи саморобного виготовлення. Інколи смердоті за зовнішнім виглядом та формою нагадують вогнепальну зброю, навіть стріляють, але й не є вогнепальною зброєю. Тому віднесення предметів до вогнепальної зброї чи боєприпасів відбувається не було за військово-технічними ознаками, а й за цільовим призначенням.

Вогнепальну зброю класифікують за призначенням, за способом перезарядження й ступенем автоматизації, за характером стрільби, за кількістю патронів, за способом зарядки, за кількістю стволів, за калібром зброї, за довжиною стовбура, за конструктивними особливостями каналу стовбура, за способом виготовлення, за особливостями конструкції, способу використання та тримання.

За цільовим призначенням розрізняють бойову (військову, цивільну, поліцейську (міліцейську)), мисливську (промислову, мисливсько-спортивну), спортивну (тренувальне, цільове). Бойова зброя являє собою зброю заводського виготовлення, найчастіше одноствольну, багатозарядну, із нарізним стволом, призначену для стрільби лантухами. Алі, звичайно, існують винятки із такого визначення, так на озброєнні армії США стоїть шести ствольний станковий кулемет Vulcan. Мисливська зброя — це зброя заводського виготовлення, довгоствольна, призначена для промислового чи спортивного мисливства. Мисливська зброя буває кульова, дробова, комбінована. Кульова мисливська зброя має один нарізний стовбур для стрільби лантухами (оболонковими та напівоболонковими). Кульовою мисливською зброєю є карабіни (калібр 5,6−9 мм), нітроекспреси (калібр менше 16 мм), штуцера (калібр 12−28 мм). Дробова мисливська зброя має один чи декілька гладких стволів, розташованих горизонтально чи вертикально по відношенню один до одного. Такі рушниці призначені для стрільби дробом чи картечею, а також свинцевими лантухами круглої форми чи спеціальної конструкції. Калібр їхні відповідає кількості сферичних (шарових) лантух, рівних діаметру каналу стовбура, якої можливо відлити з англійського фунта чистого свинцю (453,5 р). Найбільш розповсюдженими калібрами гладкоствольних рушниць: 12 (18,2 -19,3 мм); 16 (16,8−17,75 мм) 20 (15,7 -16,6 мм); 24 (14,7−15,5 мм). Для поліпшення бойових якостей дульна частина стовбура може матір звуження («чок»). До спортивної зброї відносять малокаліберні гвинтівки та пістолети, цільові под патрони для військової зброї, садочні рушниці (двохствольні гладкоствольні, призначені для спортивної стендової стрільби.

За способом перезарядження й ступенем автоматизації розрізняють:

. неавтоматичну зброю (стрілецьку зброю, в якій усі операції перезарядження й виконання шкірного пострілу здійснюється стрілком вручну. До неї відносяться револьвери, вся однозарядна та магазинна зброя, в якій патрони подаються в патронник стовбура вручну).

. автоматичну зброю (стрілецьку зброю, в якій усі операції перезарядження й виконання чергового пострілу здійснюються без участі людини за рахунок енергії порохових газів чи інших джерел енергії).

. самозарядну зброю (не дозволяє вести безперервний вогонь, хоч перезарядження здійснюється автоматично, а виконання шкірного пострілу необхідно натискання на спусковий гачок. До нього відносяться більшість пістолетів, багато карабінів, гвинтівки й т.д.).

За характером стрільби розрізняють: > зброю одиночного вогню (дозволяє вести стрільбу лише одиночними пострілами; до неї відносяться вся неавтоматична й самозарядна зброя); > зброя безперервного вогню (не розрахована на виконання одиночних пострілів й дозволяє вести лише безперервну стрільбу: усі кулемети, деякі пістолети-кулемети); > стрілецька зброя серійного вогню (являється автоматичною зі спусковим механізмом, що автоматично обмежує тривалість безперервної стрільби; серії є короткими, за звичай 3 чи 5 пострілів; з’явилась така зброя лише в окремих країнах в останні десятиріччя й поширення не отримала); > зброя комбінованого вогню (дозволяє вести стрільбу понад чим одним його виглядом; частіше на комбінується зброя одиночного й безперервного вогню.

(автомати, більшість пістолетів-кулеметів, автоматичні гвинтівки, деякі автоматичні пістолети).

За кількістю патронів виділяють однозарядну зброю (ручна ствольна зброя, що має пристрій для розміщення одного патрона чи пулі в кожний стовбур) та багатозарядну зброю (ручна ствольна зброя, що має пристрій для розміщення й подачі двох чи понад патронів чи лантух хоча б до одного ствол).

По способу заряджання зброю поділяють на дульнозарядну (як правило саморобну), котра на свій чергу за засобом спламеніння поділяється на капсульну, кременеву, фітільну, запальну, й казнозарядну (виготовляється за звичай под унітарні патрони) й поділяється на: > зброю бічного бою (шпилечну) — капсюльний склад розташовується всередині гільзи безпосередньо в контакті із зарядом димного пороху, а крізь бокову стінку гільзи вставлена шпилька, що виконує роль бойка, один кінець якого спирається в капсюльний склад, а, по іншому наноситися удар пласкою ділянкою курка зброї при пострілі; > зброю кільцевого бою — вибухова речовина, що ініціює постріл, розташована в краях капелюшки (фланця) гільзи по палі, бойок ударника розташований так, що сильно вдаряти краєм денця гільзи; > зброю центрального бою — бойок ударника слід завдавати удару до центру денця гільзи, де розміщується капсюль.

Також розрізняють зброю за кількістю стволів — одноствольну, двоствольну, багатоствольну; за калібром зброї - малокаліберну (9 мм); за довжиною стовбура — довгоствольну (>550 мм), середньоствольну (160−550 мм); короткоствольну (.