Политические системи сучасного російського общества

Московський державний індустріальний университет.

Камчатський регіональний навчальний центр

(МГИУ).

Реферат Тема: Політична система.

сучасного російського общества По предмета: Политология.

|Выполнил студент |Перевірив викладач: | |Грн. ПК8Ю25 |_______________________ | |Кобрисев А.В. | |.

Петропавловск-Камчатский.

План.

1. Поняття політичною системою. Системний підхід до вивчення політичного життя 3.

2. Структура і функції політичною системою. 7.

3. Роль масової інформації та політики 9.

4. Типи політичною системою. 14.

5. Література. 20.

1. Поняття політичною системою. Системний підхід до вивчення політичної жизни.

Будь-яке класове суспільство політично оформлено, має механізм влади, який би його нормальне функціонування ролі єдиної соціального організму. Цей механізм іменується політичної системой.

Поняття політичною системою одна із основних в політології. Його використання дає можливість окреслити політичного життя з решти життя суспільства, що можна вважати «оточенням» чи «довкіллям», і водночас встановити наявність деяких перетинів поміж ними.

Політичну систему становлять багато підсистеми, структури та процеси, вона взаємодіє зі іншими підсистемами: соціальної, економічної, ідеологічної, культурної, правової. Межі політичної системи визначаються межами, у межах яких політичні рішення даної системи обов’язкові і реально виконуються. Що стосується законодавчої системи йдеться про дії закону на певній території, у разі муніципалітету — його акти обмежені його територією, у разі політичної партії - враховуються межі дії статуту, програми, партійних решений.

Глибоке обгрунтування та широке поширення поняття «політична система» одержало лише середині XX в., що породжене логікою розвитку політичної науки, що привів його до потреби описи політичного життя з системних позицій. Політологи розробили кілька моделей, дозволяють наочно уявити й зрозуміти функціонування політичних систем. Розглянемо дві їх, що є основою теорії політичних систем — американських політологів Д. Истона і Р. Алмонда.

Д. Справжньої на роботах «Політична система» (1953), «Межа політичного аналізу» (1965), «Системний аналіз політичного життя» (1965) виклав основу аналізу будь-якої політичної системи якоїсь країни, а також складових неї підсистем: парламенту, уряду, місцевого самоврядування, політичну партію, громадської асоціації. По Д. Истону політична система — це саморегулюючий і що розвивається організм, реагує на зовнішні импульсы.

У системи є вхід, який ззовні надходять імпульси у вигляді вимог (конструктивних і деструктивних) й підтримки (чи протесту). Вимоги можуть бути і формулюватися як і навколишньому середовищі, і всередині самої системи Підтримка може виражатися в виплаті податків, військової службі, дотримання законів, участі у голосуванні, лояльному ставлення до державної влади її символів. Незалежно від місця свого походження вимоги, і підтримка стають частиною політичною системою і дружина мають враховуватися нею відповідних структурах за дотримання певних процедур. Наприклад, вимога індексувати зарплатню вчителів враховується під час колективних переговоров.

Вихід інформації - результат функціонування політичною системою — ввозяться вигляді прийняття рішень та політичних дій. Ці рішення і дії однак надають вплив на довкілля. Підтримка, яка надається системі посилюється, якщо ці рішення і дії відповідають сподіваним, і вимогам численних верств, і груп населення. У системі посиляться стабілізаційні процеси. Що стосується повного чи часткового невідповідності очікуванням політичні рішення може мати негативні наслідки, породити нових вимог, що може спричинити до часткового чи повного кризи політичною системою. І тут в суспільстві множаться дестабілізуючі процессы.

Вимоги займають важливе місце у різноманітної інформації, що надходить у систему і що свідчить про очікування, мотиви і інтересах людей. Истон розділив їх у розподільні (про мінімальну зарплату і робочому часу, щодо умов здобуття освіти, послугах), регулювальні (про забезпеченні громадську безпеку, контролю за ринком, і т. п.), комунікативні (про надання політичної інформації, про демонстрації політичної сили та др.).

Політична система є відкритої: вона схильна до численним впливам, що йде із довкілля. Якщо така вплив слабке, тоді політична система має не має достатньої інформації до ухвалення стабілізуючих суспільство рішень. Таке вплив то, можливо сильним, але одностороннім, і тоді система приймають рішення у сфері будь-якого одного шару, але це він може дестабілізувати ситуацію. Нарешті, вплив може бути настільки сильним, що відбувається перенасичення інформацією, і це можуть призвести до помилковим решениям.

Вихідні дії політичною системою, по Истону, обумовлені її головним призначенням, сама природа заклала політичної влади. Вона в обов’язковому поданні політичних рішень, авторитарному розподілі і забезпечення прийняття їх населенням. Політичне рішення і є формою авторитарного розподілу ценностей.

На відміну від Истона, Р. Алмонд розглядає політичну систему як безліч взаємодій, поводжень, як державні, і недержавних, які потрібно досліджувати Він зазначає, будь-яка політична система має власну власну структуру, багатофункціональна; все політичні системи здійснюють одні й самі функції і змішані в культурному сенсі. Важливою особливістю є багатофункціональність системи. Зокрема, попри проголошений принцип поділу влади, багато функції, хоч і по-різному у різних системах нероздільні. Наприклад, втручання парламенту, у поточну політику, законотворча діяльність уряду та президента відбувається в багатьох країн світу. Змішаність політичних систем в культурному сенсі означає, що немає, наприклад, «чистого» президентського чи «чистого» парламентського правления.

Модель Р. Алмонда долає деякі недоліки моделі Д. Истона. Вона враховує психологічні, особистісні аспекти політичних взаємодій, імпульси вступники як ззовні, від народу, а й які від правлячої еліти. Уряд, приміром, вирішує безліч питань, мають небагато спільного з інтересами й бажаннями громадян (застосування насильства щодо окремих соціальних груп, початок войны).

Вхід інформації, по Р. Алмонду, складається з політичної соціалізації й щодо населення, аналізу існуючих інтересів (висловлених і невисловлених, укрупнення (узагальнення і інтеграції) інтересів, політичних комунікацій (зв'язків і взаємозв'язків різних політичних сил).

Функції виходу інформації складаються з встановлення правил (законодавча діяльність), застосування правил (виконавча діяльність уряду), формалізації правил (надання їм юридичного оформлення), безпосереднього виходу інформації (практична діяльність уряду щодо здійсненню внутрішньої і до зовнішньої політики). Таким чином, до найважливішим функцій політичною системою ставляться вивчення ситуації та облік її особливостей, і навіть політичне рішення виявлених проблем.

У цьому моделі основну увагу приділено множинності різних інтересів всередині системи, їх зіткнення і об'єднанню, обліку цих інтересів системой.

Сучасні інтерпретації політичних систем відрізняються розмаїттям концепцій. Існує до двох десятків визначення цього поняття, в основі яких різні критерії. У цілому нині, можна стверджувати, що політична система — це універсальна управляюча система суспільства, компоненти якої пов’язані через політичні відносини і який у кінцевому результаті регулює стосунки між соціальними групами, забезпечуючи стабільність нашого суспільства та певний соціальний порядок з урахуванням використання державної власти.

Яке значення підходу в аналізі політики? По-перше, він дозволяє представити політичного життя саме в розумінні системи поведінки людей, встановити механізми впливу політичних дій, вчинків на характер політичних інститутів власності та структур.

По-друге, дає розуміння політики, як цілісності, відкриває можливості аналізу способів, форм її взаємодії з довкіллям, компонентами якої можуть виступати природа, економіка, культура, соціальна структура.

По-третє, одне з найважливіших призначень політики — забезпечення єдності, цілісності громадського організму, неминуче що включає численні відмінності, разнонаправленные тенденції дії. Політична система виступає засобом соціальної інтеграції, стримування деструктивного впливу соціальних відмінностей на функціонування складових частин громадського организма.

Поняття політичною системою висловлює єдність обох сторін політики: організації і діяльності, дії і структуры.

формалізація, яка вноситься системним підходом, відкриває можливість порівняльного аналізу різних типів, моделей політичного життя, виділення єдиних критеріїв їх зіставлення і анализа.

Формування політичною системою пов’язані з поступовим придбанням через політичні відносини низки істотних признаков:

по-перше, це стійка взаємозалежність різних елементів політичного життя. Якщо такий взаємозалежності немає, виникає стан, протилежне цілісності, системності - розпад, дезінтеграція общества;

по-друге, упорядкованість політичних відносин, наявність оптимального поєднання їх стабільності та розвитку. Значення упорядкованості у суспільстві залежить від того, що вона лежить найважливіша умова продуктивного і цілеспрямованого зміни соціальних відносин. Політичне життя — надзвичайно динамічний явище, елементи невпорядкованості, порушення сформованих зв’язків та їх регуляції тут постійно присутні, адже будь-яке розвиток пов’язана з тим або іншим суб'єктам порушенням стабільності. Але Рівень невпорядкованості політичних лідеріва і соціальних процесів ні знижуватися настільки, коли виникає очевидна та реальною загроза безпеки людей. Якщо це все ж є і держава виконує своєї найважливішу функцію, воно втрачає підтримку громадян, починається інтенсивний пошук альтернатив і вони, зазвичай, перебувають. Причому, оскільки відбір відбувається у критичних умовах, новий варіант порядку виявляється далеко ще не найкращим, а й у просто більш опасным;

по-третє, в політичної системи є культурне підставу. Це спільність цінностей, сукупність політичних символів, переконань, щеплених членами політичної спільності. Єдність, інтеграція у сфері політики можливі лише за наявність певної духовного, завдяки якому люди можуть хоча б зрозуміти одне одного. Історичний досвід показує, політичні системи, здатні до тривалого, стабільному існуванню, такі старосвітські цінності обов’язково мають. Вони поділяються більшістю членів товариства, закладаються в системи виховання. Наприклад, у політичному культурі США такими цінностями служать: «американська мрія» — упевненість у залежності особистого успіху від власних зусиль і здібностей; ставлення своєї країни як богоизбранной, що надає людині унікальні змогу самореалізації; це теж відомий теза, Який можна прочитати на гербі країни, — «Ми віримо в Бога», зв’язуючий віру у і политику;

по-четверте, для політичною системою характерно спільне реагування всіх елементів на зовнішнє вплив. Саме з взаємодії, кооперації народжується здатність політичною системою до швидкої мобілізації необхідних ресурсів на вирішення тій чи іншій загальної проблеми. І тут зусилля державні органи спираються щодо участі громадян, мають підтримку різноманітних політичних і суспільних організацій, партій, знаходять схвалення у громадському мнении.

Отже, сенс підходу до аналізу політичного життя полягає до вивчення її як підсистеми у межах ширшим системи, і у виявленні підсистеми, елементів даної системи. Цей підхід дає змогу уніфікувати термінологію, уточнити поняття політичної теорії та встановити їх взаємозв'язок між собой.

Політична система належить до класу відкритих систем: вона відчуває різні впливу як внутрішніх, іншої зовнішній чинників. Політологія уважно вивчає всі ці влияния.

Різні системи мають різними механізмами опору зовнішніх впливів. Внутрішні кризи, суперечливість процесів, властивих політичним системам свідчить про необхідності коригувань або політики, або системи. Політичне поведінка діячів і партій має бути лише уважним до появи кризових явищ і тупикових процесів. На ранніх стадіях можливо їх врегульовувати без серйозних потерь.

2. Структура і функції політичної системы.

У структурі політичною системою вченими виділяються такі її системи як інституціональна (організації, установи), нормативна (норми правові норми й моральні, політичні традиції), функціональна (форми і напрями політичної діяльності, різні політичні процеси, спосіб мислення та методи здійснення влади), комунікативна (що об'єднають зв’язку, форми взаємодії, наприклад, між партіями й державою, між політичної та економічної підсистемами), ідеологічна (взгляды).

У межах наукової літературі, вітчизняної і закордонної, нерідко вычленяются чотири головні групи елементів політичної системы:

1. політична организация;

2. політичні отношения;

3. політичні та правові нормы;

4. політичне свідомість і політичний культура.

Головні елементи політичною системою нашого суспільства та механізм їх функціонування позначаються на конституції держави законодавстві, які регулюють принципи формували діяльність органів структурі державної влади, правничий та обов’язки державних, партійних, господарських і громадських організацій организаций.

Найактивнішою і динамічною частиною політичною системою суспільства є політична організація. Будь-який вид політичної діяльності ввозяться організованих формах — через спільні дії, підлеглі єдиної ціди і регулирующиеся певними правилами, нормами, прийнятими даної спільності. Саме завдяки організації здійснює переклад ідеологічної чи моральної сили у матеріальну, до стають правилами поведінки. Організація у результаті «виступає найважливішим засобом формування єдиної воли.

Там, коли народ тій чи іншій країни входить у політичні відносини, які мають хоча у якійсь мірі розвиненою політичної організації, її функції беруть він інші сили: я, племінні структури, релігійні сообщества.

Процес втілення ідей у норми, правил поведінки, потім у принципи наявності політичної організації називається институциализацией. У під час неї відбувається формування політикою організації товариства. Ставлення розриву, антагонізму ідеї організації породжує зворотний процес — деинституциализацию, руйнація політичної організації, наростання розриву між поведінкою покупців, безліч регулюючої його нормою. Очевидна органічна зв’язок політики і інституалізації, розмаїття політичної діяльності ввозяться організованих формах, які розпад негативно впливає политику.

Політична організація суспільства — це сукупність конкретних організацій та установ, здійснюють певні функції. Через війну їх взаємодії здійснюється політична нібито влада у цьому обществе.

Політична організація включає: держава, партії, масові громадські організації та руху, засоби інформації і церковь.

Держава та Аграрної партії є власне політичними організаціями, т. е. вони і безпосередньо здійснюють політичну владу у повному обсязі чи прагнуть ній. Здійснення влади — чи боротьба влади — це головна складова їх деятельности.

Непрямі політичних організацій пов’язані з здійсненням політичної влади, але лише одне із аспектів функціонування (профспілки, молодіжні політичні организации).

Організації неполітичні майже беруть участь у здійсненні політичної влади (добровільні спортивні суспільства, різні руху, і асоціації). Процес їх політизації відбувається на певних етапах життя країни (висування вибори до Державну Думу від громадських организаций).

Функціонування політичними організаціями передбачає їх систематичну діяльність через свої засобу масової інформації, активну участь у політичного життя суспільства, подзаконность, що виражається в реєстрації всіх громадських організацій і можливості державні органи здійснювати необхідний контролю над їх деятельностью.

3. Роль засобів і Церкви в политике.

Кошти масової інформації (ЗМІ) — це складний інститут, який складається з безлічі органів прокуратури та елементів, виділені на інформування населення про події у кожній конкретній країни й у весь світ подіях і явлениях.

ЗМІ іноді називають «четвертої владою», вбачаючи у трьома іншими — законодавчу, виконавчу і судову. Їх політична роль обумовлена, насамперед із тим, що є досить самостійним підприємством із виробництва політичної інформації, формують думку, впливають попри всі політичні процеси, сприяють політичному з освітою широкої населения.

За сучасних умов на образ ЗМІ надають вплив різні чинники. Важливо, хто належить до засновників, яке їх соціальне призначення та яку аудиторію вони розраховані. Специфіка визначається професійної орієнтацією, віковими характеристиками, характером духовних запитів людей. Своєрідність їхнього економічного становища у системі суспільства зумовлено тим, що є органами державних установ, масових громадських організацій, політичних партий.

З змістовної погляду ЗМІ дуже специфічні. Вони інакше, ніж інших сфер політичної дії, реалізують своє призначення. Розвиваючи політичні ідеї стосовно широкого кола життєвих інтересів людей, вони забезпечують послідовність, завершеність процесу соціально-політичного управління, беруть участь у виробленні і прийнятті законодавчих, державно-адміністративних решений.

У різних політичних системах владні структури завжди старанно відбирали інформацію. Подача рішень органів політичної влади контролюється останньої прямими і непрямими методами, що допомагає зміцнювати легітимність. Тому, інформація «згори», зазвичай, містить ряд спотворень. Це призводить необхідність урізноманітнити джерела та канали інформації. Є й потік інформації «знизу», через неформальні канали, що несе даних про думці мас за тими або іншим суб'єктам вопросам.

У ЗМІ «згори» і «знизу» існує цілісно. Нерідко політичні потреби виражаються у вигляді суспільних настроїв чи певних психологічних станів. Ця обставина враховується засобами масової інформації, вони посилюють думку чи, навпаки, послаблюють его.

Влада будь-що прагне контролювати засобу масової інформації. Той, хто контролює інформацію, може лише вирішальним чином мати вплив на колективне свідомість, але спроможний перетворитися на певною мірою спрямовувати поведінка мас. У демократичних системах ЗМІ діють досить автономно, тому важливу інформацію широко поширюється в суспільстві, найчастіше вона не має різко опозиційний стосовно чинним політичних сил характер. Відомі факти, коли статті у газетах призводили до політичним скандалам і навіть криз, до безкровним відставок політичних лидеров.

У тоталітарному суспільстві ЗМІ є засобом контролю над всієї громадську діяльність, зокрема соціальних груп, і личности.

Отношения у ЗМІ з державою і урядом, політичними керівниками і партіями неоднозначні і суперечливі. Вони істотну роль обмеження влади й конкретних політичних дій правлячих кіл, в викритті порушень законності, у позиційному захисті громадян сваволі держави. Державні структури, політичні керівники змушені не погоджуватися з тим, що необхідна певна воля і незалежність, інакше: вони можуть утратити довіру населення. ЗМІ з свого боку, як правило, ідентифікують свій престиж передавачів інформації від уряду спільноти з престижем влади й авторитету правительства.

Нині ЗМІ перетворилися на прибуткову галузь бізнесу, придбали відносну свободу контролю з державного боку, найбільших корпорацій. Проте і в влади й у бізнесу зберігаються широкі можливості впливовості проекту та тиску ЗМІ (наприклад, відмовою розміщення рекламы).

Отже, засоби інформації є важливою частиною цьогорічного політичною системою, надаючи значний вплив в розвитку політичного життя общества.

Помітну (а ряді держав — вельми помітну) роль політичної системі суспільства грає церква — особливий вид релігійної організації, який би віруючих з урахуванням спільності релігійних поглядів і обрядів. Церква має централізоване управління, віруючі і служителі культу підпорядковуються визначеною системою норм релігійної морали.

Релігія й відкрита політика уже багато століть, однак стикалися друг з одним. У цьому ступінь і характеру впливу релігійного чинника на політику різні, та його присутність у політичних діях та рухах далеко ще не випадкове явище. І це пояснюється сутнісними характеристиками як релігії, і политики.

Релігія незмінно спирається досить більше своїх послідовників, це — форма суспільної свідомості. У певні історичні періоди, у тих чи інших регіонах планети — це форма свідомості, найпоширеніша у масах, інколи ж вона тяжіє з усіх іншими формами суспільної свідомості. Тож у першій-ліпшій нагоді, коли йдеться про релігії, питання стосується більш-менш значних людських мас. Політика теж неминуче пов’язані з величезними масами населення. Отже, ці дві явища життя неминуче перекрещиваются.

Можна виділити традиційні канали переплетення релігії, і політики. Уперших, релігія вторгається в соціально-політичну життя шляхом впливу громадські дії своїх прибічників, їх застосування релігійних чувств.

По-друге, зв’язку релігії, і політики обумовлені також цілеспрямованими діями і якими інтересами самого апарату церкви, самих керівників релігійних організацій. Коли ранніх етапах існування релігії це був досить вузьке коло зацікавлених людей, які проводять певну політику, таке інше ориентирующих свою паству, той зараз власну політику здійснюють як розгалужені церковні установи, а й різноманітні релігійні і напіврелігійні партії, різні організації, включаючи дитячі, молодіжні, жіночі, професійні й інші організації, котрі беруть під контроль людини, починаючи від народження, і прагнуть здійснювати їх у дитсадку, школі, вузі, побуті, з виробництва, в громадсько-політичному житті і т. буд. Усі значні церкви мають значення і всіляко використовують подібні клерикальні системи на політичні погляди й політичне поведінка, на політичні руху. Таке вплив може мати різний політичного характеру, залежить від класової позиції, симпатій і антипатій діячів церкви, релігійних організацій, настроїв та інтересів віруючих, соціально-політичної обстановки у цьому регіоні хоч і у світі целом.

По-третє, політичних діячів різних відтінків нині дуже активно використовують релігію у сфері і внутрішньої і до зовнішньої політики, щоб надати масовим соціально-політичним рухам угодний їм характер. Тут застосовуються різні кошти — та матеріальні подачки, і підкуп, і апеляція до загальним інтересам, що їх збережені спільними усилиями.

По-четверте, присутність релігійного чинника у політиці має місце у тому випадку, як у силу конкретних умов самі віруючі, учасники масових соціальних рухів, звертаються до релігії для обгрунтування своїх інтересів і надежд.

Такі випадки слід відрізняти від, коли учасникам масових рухів нав’язуються релігійні ідеї, й гасла. Результати вторгнення релігійних діячів в соціально-політичні справи, наслідки для їхніх можуть бути різні: у сфері мас або проти них. Взяти приміром, такий гасло ісламу, як джихад, чи священну війну й виступи під цим гаслом як прогресивних сил, і реакции.

У світі, клерикальні концепції стверджують цілеспрямовану політику, висловлюють погляди певних соціальних груп, хоча заявляють при цьому власної життєвої позиції захисту всіх груп, і класів. Примітна у тому сенсі висунута Ватиканом ідея «Нової Європи», що стоїть над державами і згуртованої й не так економічними чи політичними інтересами, скільки загальними християнськими принципами. Насправді церква перетворює у життя гасло захисту національних інтересів існуючих соціальних порядків і институтов.

Слід зазначити, що у світі йде пошук найсучасніших, витончених форм зв’язку релігії, і політики, дозволяють здійснювати ліберально-демократичну політику панівного класу. Ці пошуки носять різний характер. Наприклад, прагнення модернізувати християнство, звільнивши його від деяких догматичних уявлень, враховує i сучасні дані науки. Можна спостерігати звернення до різним нетрадиційним культам, містичним організаціям, створення «екологічної релігії» тощо. д.

Крім політичними організаціями, у складі політичною системою суспільства входять політичні відносини. А відносини визначають як взаємодія соціальних груп, особистостей, соціальних інститутів щодо пристрої і управління суспільством. Залежно від субъектного складу їх можна розділити втричі группы.

Перша група — відносини між класами, великими соціальними групами, націями та іноземними державами. Межклассовые межгрупповые, внутриклассовые і міжнаціональні відносини становлять основа політичної системи та позначаються на функціонуванні відповідних політичних організацій та взаимоотношениях.

Другу групу займають звані вертикальні відносини, які укладаються у процесі здійснення політичної влади, впливу вищих і місцевих органів керівництва та управління на соціальноекономічні, політичні та культурні процессы.

У третю групу політичних відносин можна включити відносини, що складаються між політичними організаціями та учреждениями.

Істотним елементом політичною системою є політичні та правові норми, існуючі режими та які у вигляді конституцій, статутів і програм партій, політичних традицій і процедур регуляції політичних процесів. Вони становлять її нормативну основу. Наскільки відрізняються одна від друга політичні режими (наприклад, тоталітаризм та політичний плюралізм), настільки ж різняться принципи і норми, які у основі функціонування відповідних політичних систем.

Політичні партії і правові норми регулюють політичні відносини, надають їм упорядкованість, визначаючи бажане і небажане, дозволене і недозволене з погляду зміцнення політичної системы.

Через політичні та правові норми отримують офіційне визнання і закріплення певні політичні підвалини. Натомість з цих норм політико-владні структури доводять до суспільства, соціальних груп, окремих індивідів свої цілі, обгрунтування прийнятих політичних прийняття рішень та визначають своєрідну модель поведінки, якій будуть керуватися всі учасники політичної жизни.

Закріплюючи в нормах заборони та обмеження, узгодження інтересів і заохочення ініціативи, сили, домінуючі при даної політичній системі, надають що регулює вплив на політичні відносини. Так відбувається формування політичної свідомості власної поведінки суб'єктів в політичної діяльності, вироблення вони установок, відповідним цілям та принципами політичною системою. До елементів політичною системою суспільства ставляться також політичне свідомість і політичний культура. Будучи відбитком і формуючись передусім під впливом конкретної соціальної і політичною практики, уявлення, ціннісні орієнтації й установки учасників політичного життя, їх емоції, і забобони надають сильне вплив з їхньої поведінку і все політичне динаміку. Тому у процесі керівництва та управління суспільством важливо враховувати політичні настрої масс.

Функції політичною системою різноманітні, що викликано складністю і багатошаровістю політичного життя. Виділимо що з них:

1) визначення цілей і завдань общества;

2) 2) вироблення програм його життєдіяльності відповідно до інтересами правлячих верств общества;

3) 3) мобілізація ресурсів суспільства на відповідність до даними интересами;

4) 4) контролю над розподілом цінностей. Саме в сфері зіштовхуються інтереси як соціальних груп, і соціальної цілісності. Втрата контролю за цим вузлом, визначальним життєздатність соціальної системи, загрожує її кризисом;

5) інтеграція суспільства навколо загальних соціально-політичних цілей і ценностей.

Реалізація цієї функції припускає наявність розвиненою здібності політичною системою різними шляхами знімати, згладжувати неминуче що у суспільстві протиріччя, долати конфлікти, знімати соціальну напруженість. Ефективно і основі це можна зробити робити, лише здійснюючи контролю над сферою розподілу соціальних цінностей, у яких включаються та матеріальні ресурси, і політичні привілеї, і культурних пріоритети і досягнення, і доступність різних форм освіти і дозвілля. Звісно, контроль ні бути загальним, опускатися до дрібниць, він загального немає з зрівняльним розподілом, припускає можливість диференціації певною мірою доступності соціальних благ щодо різноманітних категорій громадян, і соціальних групп.

4. Типи політичних систем.

Класифікація політичних систем вирізняється великим різноманіттям, полягає в значному числі різних критеріїв. Розглянемо основні риси загальновизнаних політичних систем.

Р. Алмонд виділяє чотири типи політичних систем, що у світі. Це англо-американська, континентально-европейская, доіндустріальна і лише частково індустріальна, тоталітарна система. Ця типологія спирається різні політичні культуры.

1. Англо-американська система характеризується гомогенної політичної культурою. Вона гомогенна тому, політичні цілі й засоби її досягнення поділяють практично все.

Для даної політичної культури властива спеціалізація політичних відносин (партій, груп інтересів та інших.) на виконанні особливих функцій. Владу та вплив всередині політичною системою розділені, структура глибоко диференційована, чітко виражена, організовано й бюрократизирована.

2. Континентально-европейские системи відрізняються фрагментарностью політичної культури, має загалом спільне коріння і несе спільний спадщина. Для них характерно співіснування старих та нових культур. Політичні системи подібного типу існують насамперед у Франції, Німеччини, Італії. Країни Скандинавії і Бенілюксу займають проміжні позиції між континентальноєвропейської й англо-американської системами.

3. Доіндустріальні і лише частково індустріальні політичні системи мають змішану політичну культуру. Труднощі комунікації і координації, різко які суперечать політичні орієнтації, слабка ступінь диверсифікації ролей всіх його ланок системи породжують потреба у застосуванні насилия.

4. Політичні системи тоталітарного типу. Тоталітарна політична культура створює примусовий тип політичної активності, У ньому відсутні добровільні об'єднання, а політична комунікація контролюється монолітною партией.

Ж. Блондель ділить політичні системи світу п’ять категорій: 1) ліберальні демократії із опорою на лібералізм прийняття рішень; 2) комуністичні системи з пріоритетом рівності соціальних благ і зневагою до ліберальним засобам ним звершене; 3) традиційне держава, зазвичай керовану олігархією і консервативне зі свого характеру, оскільки розподіл соціальних і стабільності економічних благ як правило, дуже нерівномірно; 4) популістські системи, сформовані в країнах у роки і прагнуть до великого рівності у сфері економічних та соціальних благ. Вони відомої ступеня авторитарні, оскільки задля досягнення більшого рівності часом потрібні авторитарні кошти; 5) авторитарно-консервативная система, характерною рисою якої є проведення активної політики щодо збереженню сформованого нерівності, конфронтуюча поглибленню рівності і політичного участия.

Досить поширене розподіл систем на тоталітарні, автократичні і демократичні. Критерієм їх розмежування служить політичний режим як сукупність засобів і методів здійснення політичної влади з урахуванням характеру і способу взаємовідносини влади, суспільства (народу) й особистості (граждан).

Поняті «тоталітаризм» походить від латинського слова «totalis» (весь -повнийцілий) і означає прагнення влади контролювати всі сфери громадського життя і життя громадян. Характерні риси тоталитаризма:

1. Загальна політизація і идеологизация суспільства. Законодавча, виконавча і судова системи контролюються вже з центру — політичного і ідеологічного інституту — партии.

2. Політичні волі народів і громадян зафіксовано формально, але реально відсутні. Закони захищають лише інтереси держави. Діє принцип «заборонено усе, що не приказано».

3. Легальна політична опозиція відсутня. Опозиційні погляди виявляються переважно у формі диссидентства.

4. У дивовижній країні визнається бути лише однієї правлячої партії. Придушуються всякі спроби створення альтернативних політичних лідеріва і громадських объединений.

5. Існує сувора цензура з усіх засобами масової інформації, заборонено критикувати представників власти.

6. Поліція, армія, спецслужби поруч із функціями забезпечення правопорядку виконують функції каральних органів держави й виступають як інструмент масових репрессий.

7. У такому суспільстві функціонує лише офіційна ідеологія, жорстокому переслідуванню піддаються всі інші ідейні течения.

8. Влада тримається переважно на насильство. Разом про те правляча партія докладає великих зусиль впровадження державної ідеології. Це забезпечує підтримку влади з боку більшості населення. Релігія та церква формально відділені потім від держави, але перебувають у його жорстким контролем.

9. Економіка перебуває під жорстким контролем державних органов.

10. Попри жорсткий державою всі сфери громадської життя жінок у суспільстві розвинене хабарництво й корупція. Люди живуть за нормами подвійну мораль: «говоримо одне, думаємо по-другому».

II. Властиві унітарні форми держав з жорсткої централізацією власти.

12. Формально права національних меншин проголошені, насправді істотно ограничены.

Авторитаризм за своїми характерним рис займає проміжне становище між тоталітаризмом і демократией.

Характерні риси авторитаризма:

1. Найбільш впливова політичну силу суспільства — правляча угруповання (домінуюча), у її руках передусім виконавча влада, чиї повноваження при авторитаризмі перевершують Законодавчу владу. Повноваження парламенту ограничены.

2. Політичні правничий та свободи громадян, у значною мірою обмежені. Закони переважно за держави, а чи не особистості. Діє принцип: «усе, що не дозволено — запрещено».

3. Держава ледь терпить легальну опозицію та всіляко намагається звузити змога його дії. Найчастіше опозиція ставлять у такі умови, що її стає невозможной.

4. У дивовижній країні може бути кілька партій, але де вони, швидше за все, карликові і Джульєтту грають несуттєву роль, це у кращому разі. У найгіршому разі, все партії, крім правлячої, заборонені переслідуються законом. У деяких країнах політичні партії відсутні вовсе.

5. Існує цензура з усіх засобами масової інформації, яким дозволено критикувати окремі недоліки державної політики, але у цілому, зберігається лояльність стосовно правлячої системе.

6. Поліція, армія, спецслужби виконують функції як забезпечення правопорядку, а й функції каральних органів держави. Вони в обороні правлячого режиму і найчастіше використовуються на придушенні суспільних груп, хто проти влади. Але це сили не проводять масових репрессий.

7. У такому суспільстві домінує офіційна ідеологія, але допускаються та інші ідейні течії, більш-менш лояльно які стосуються правлячому режимові, але що займають ряд самостійних позицій. Церква формально відділена держави, але вони перебуває під медичним наглядом держави й у ц ілому підтримує правлячі классы.

8. Стала підтримка влади у суспільстві, засновану як на насильство, іон на поділюваної багатьма офіційної ідеології. Більшість суспільства налаштоване до країни патріотично у цілому підтримує правління. Меншість ж проти авторитаризму і виборює перехід до демократии.

громадянське суспільство може існувати, але дуже залежить від государства.

9. Великий державний сектор жорстко регулюється державою. Багато авторитарні режими цілком уживаються з вільним приватним підприємництвом та ринкової економікою, у своїй економіка може бути як высокоэффективна, і малоэффективна.

10. За повної регламентації всі сфери життя у суспільстві може процвітати безгосподарність, корупція, кумівство під час розподілу офіційних посад. Норми моралі мають переважно консервативний характер.

11. Властиві унітарні форми держав з жорсткої централізацією власти.

12. Права національних меншин істотно урізаються, ограничиваются.

Демократическая:

1.Власть розділена на незалежні друг від друга виконавчу і законодавчу в судові влади. Верховний легіслатура — парламент. Виконавча вищою владою чи діє у межах своїх прерогатив. Судова влада має повноваження скасувати як рішення законодавчої, і виконавчої власти.

2. Громадяни мають більший обсяг права і свободи, що проголошуються, а й юридично закріплені по них. Закон закріплює, передусім, права особистості. Головний принцип: «усе, що не заборонено — разрешено».

3. Легальна опозиція користується усіма політичними правами і свободами, як і яка була при владі більшість. У демократичній суспільстві опозиція є елементом політичного процесса.

4. Функціонує багатопартійна система, що один партія може змінити при владі іншу на засадах внаслідок выборов.

5. Кошти масової інформації повністю вільні цензури й можуть лише критикувати влади на засадах, а й існуючу форму державного правління, не призы-при цьому його насильницького повалення, що за умови демократії заборонено законом.

6. Армія й спецслужби — важливі опори держави, виконують функції, щоб забезпечити внутрішню й зовнішню безпекою держави й суспільства. Їх дії регулюються і обмежені законом. Основні функції підтримці правопорядку належать не армії й спецслужбам, а поліції та судам.

7. У такому суспільстві відсутня якась одна офіційна ідеологія. У разі плюралізму багато ідейні течії протистоять одна одній; зберігаються загальнонаціональні світоглядні цінності. Церква відділена держави, і держави не втручається у справи церкви. Державна влада носить світський характер.

8. Громадяни відкритий і вільно висловлюють думки і громадянської позиції. за всієї критиці дій влади більшість суспільства свідомо та переконано підтримує демократичні ценности.

Можливий раз у раз розкол суспільства до гостро протиборчі друг другу політичні сили громадянське суспільство є сукупністю громадських відносин, у яких громадські сили ведуть громадську діяльність, незалежно потім від держави, й у водночас тісно співробітничають із ним.

9. Поруч із державної є й інші форми власності, але приватний сектор головна силою економіки. Приватне підприємництво обмежена державним регулюванням, що мав не прямий, а опосередкований характер. Економіка може бути як высокоэффективна, і малоэффективна.

10. У демократичній суспільстві можуть відбуватися багато негативні явища, й те водночас дисципліна переважно базується у власному інтересі, а чи не на примус власті. У демократичній суспільстві терпимо ставляться до різним нормам моралі. Демократії часто може супроводжувати високий рівень преступности.

II. Унітарні і федеративні (конфедеративні) форми влади. Проте за унітарною формі державного будівництва за умов демократії влада на місцях має великі полномочия.

12. Права національних меншин дотримуються, зазвичай, у його объеме.

З іншого боку, сучасні політичні системи з урахуванням характеристики діяльності їхніх політичних структур діляться на західні і незахідні. У першої є кілька диференційованих структур зі спеціалізованими функціями, наприклад, групи інтересів, політичні партії, законодавчі, виконавчі, судові справи і інші структуры.

Політична система, у якій структурами, формуючими панівні інтереси, є політичні партії, більш диференційована, ніж те політична система, де ті інтереси не расчленяются ніякої єдиної социализированной структурою. Інакше кажучи західні політичні системи найбільш сучасні. Зазвичай, у їх кількість включаються парламентська і президентська форма демократії, і навіть змішана швейцарська політична система. Усі авторитарні чи диктаторські форми управління з одного політичної партією і наявністю всіх інших традиційних форм влада може належати до незахідним політичним системам.

Залежно від орієнтації на стабільність чи зміни політичні системи поділяються на: а) консервативні; головна мета — удається зберігати й підтримувати традиційні структури, становище, яке склалося у політичному, економічної та напрямів культурної сферах, і особливо форму політичної влади; б) що трансформуються, проводять суспільних перетворень. Проте й серед останніх слід розрізняти два типу систем: 1) реакційні режими, мета яких повернути суспільство (у цілому або частково) тому, до старого типу політичної та економічної системи; 2) прогресивні системи, які прагнуть сформувати суспільство нових типів або змінити культуру, спосіб життя, соціальну структуру тощо. д.

Є й інші, менш поширені класифікації. Розмаїття всіх таких типологий свідчить про багатомірності політичного світу. Складність політичних систем така, жоден узятий окремо підхід чи метод недостатній, щоб дати нам більш-менш повної картини. Для аналізу багатомірних політичних систем потрібно багатомірний подход.

1. Алмонд Р. Верба З. Громадянська культура і стабільність демократии.

//Політичні дослідження. 1992. № 4. .

2. Андрєєв З. З. Політична система і політичний організація общества.

//Соціально-політичні науки. 1992. № 2.

3. Бєлов Р. А. Функції політичною системою //Кентавр. 1995. № 3.

4. Борисов У До Теорія політичною системою. М., 1991.

5. Каменська Р. У., Родіонов А. М. Політичні системи современности.

Навчальний посібник. VL, 1994.

6. Краснов Б. І. Політичні системи //Соціально-політичний журнал.

1995. № 3.