Екологічні проблеми розвитку й розміщення продуктивних сил Карпатського економічного району

Екологічні проблеми розвитку й розміщення продуктивних сил.

Карпатського економічного району.

|Зміст. | | |Вступ. | | |1. |Функціонально-територіальна структура та економічний | | | |потенціал району. | | |2. |Запаси, розміщення та економічна оцінка ресурсів. | | |3. |Проблеми природовикористання. | | |4. |Охорона та відтворення природно-ресурсного потенціалу. | | |5. |Регіональні особливості антропогенного впливу на навколишнє| | | |середовище та шляхи подолання цих негативних наслідків. | | | |Висновки. | | | | | | | | | |.

Вступ.

На всіх етапах розвитку суспільства виробництво матеріальних благ є процесом взаємодії людей й природи. У умовах науково-технічного прогресу очевидним є посилення взаємодії й взаємозалежності матеріального виробництва й природи. Подальший розвиток продуктивних сил неминуче заговорили українською у «язаний із включенням у господарський обіг дедалі більшої кількості природних ресурсів й збільшення навантаження на навколишнє середовище.

Використання природних багатств повністю залежить від рівня розвитку продуктивних сил й, навпаки, наявність відповідних природних умів й ресурсів істотно впливає на розвиток продуктивних сил, прискорюючи чи сповільнюючи динаміку їх.

Україна належить до країн із високим рівнем негативних екологічних наслідків виробничої діяльності, у зв «язку із чим проблема охорони навколишнього середовища й раціонального використання природних ресурсів набуває першорядного значення.

1. Функціонально-територіальна структура та економічний потенціал району.

У територіальній структурі Карпатського району виділяють два внутрішньообласних райони: Підкарпатський (нафта, газ, сірка, калійні добрива, продукція деревообробки, санаторно-курортне господарство) й Північний (видобуток кам «яного вугілля, харчова й легка промисловість). Головні економічні центри Львівського Підкарпаття: Дрогобич (машинобудування, деревообробна, легка промисловість), Стрий (машинобудування, харчова й деревообробна промисловість), Борислав (видобуток нафти, легка й хімічна промисловість). Новий Розділ (виробництво сірки); центри Львівської півночі — Червоноград (видобуток кам «яного вугілля, легка промисловість), Сокалі (хімічна промисловість), Добротвір (електроенергетика). У цих районах формуються вузли: ДрогобицькоБориславський й Червоноградсько-Сокальський.

У центральній частині області сформувався великий Львівський економічний вузол, який є провідним у її функціонально-територіальній структурі (машинобудування, харчова й легка промисловість). Його територія — це міста й селища міського типу Красне, Кам «янка-Бузька, Жовква, ІваноФранкове, Містечко, Руд-ки, Миколаїв.

Площа — 56,6 тис. км2.

Населення — 6460,3 тис. чол.

Склад — Львівска, Івано-Франківська, Закарпатська й Чернівецька області (див. картосхему на з. 320).

Львівска область займає 21,8 тис. км2, тут проживає 2754 тис. чол., в Івано-Франківській відповідно — 13,9 тис. км2, 1431 тис. чол., у Закарпатській — 12,8 тис. км2, 1258 тис. чол. й Чернівецькій — 8,1 тис. км2, 938 тис. чол. «[9, стор. 248].

Територія району включає Карпати, Передкарпаття, Закарпаття.

Карпатський економічний район розташований близько до центру Європи, на межі її Східної й Середньої частин. З південного заходженню на північний схід район, зокрема м. Львів, перетинає Головний Європейський Вододіл.

Природно-географічне положення Карпатського району характеризується пограничністю, перехідністю природного середовища одного типу в інший.

Дл я Карпатського району важливим є його еколого-географічне розташування в зоні західного перенесення повітряних мас із Атлантики до Східної Європи, котрі несуть отруйні викиди теплових електростанцій, хімічних й металургійних підприємств із Західной Середньоєвропейського простору.

Район займає вигідне транспортно-географічне положення: лежить на перехресті міжнародних залізничних, трубопровідних та електричних артерій — залізниць Київ — Львів — Прага, Київ — Львів — Краків, Варшава — Перемишль — Львів — Бухарест; газопроводів Уренгой — Помари — Ужгород, Оренбург — Західний кордон; ЛЕП Вінниця — Альбертірша.

Карпатський район густонаселений: у Львівській області — 126,3, Чернівецькій — 115,9, Івано-Франківській — 103,0 й в Закарпатській — 98,3 чол./км2. У всіх областях, крім Львівської, переважає сільське населення. У районі более висока, ніж загалом в Україні (86 чол./км2), густота населення. Найвища вон в Підкар-патті та рівнинному Закарпатті (понад 90 чол./км2), найменша — в гірській частині Карпат (менше ніж 20 чол./км2). Це заговорили українською у «язано як із історією освоєння й заселення територї, то й із впливом природних умов.

У Карпатському районі розвинена субурбанізація, заговорили українською у «язана із наближенням сільських поселень до міст, добро впорядкованою транспортною мережею. Для всіх областей району характерні інтенсивні маятникові міграції: вони бере доля понад 25% усього працездатного сільського населення. Львів, посідаючи за чисельністю населення сьоме місце в Україні, вийшов на третє місце (после Києва й Харкова) за кількістю маятникових мігрантів (понад 100 тис. чол. щодня).

Карпатський район багатий на трудові ресурси, що полегшує індустріалізацію територї й стимулює розвиток трудомістких галузей промисловості й сільського господарства. Тут вирощують зернові й технічні культури (пшеницю, жито, ячмінь, гречку, цукрові буряки), розводять велику й дрібну рогату худорбу, свиней, у тому числі займаються килимарством, художнім вишиванням, обробкою металу й шкіри, деревини, художньою різьбою на дереві. У повоєнний період значного розвитку набули машинобудування, хімічна індустрія, гірничодобувна промисловість, індустріальне будівництво.

Територіально-господарський комплекс Карпатського району має складну галузеву й функціонально-компонентну структури. Він складається із вісьмох взаємопов «язаних міжгалузевих територіальних комплексів (МТК): паливноенергетичного, машинобудівного, хімічної індустрії, лісовиробничого, індустріальнобудівельного, агропромислового, рекреаційного, транспортного. Більшість МТК розвиваються на основі трудових й природних ресурсів району й повністю чи окремими галузями характеризують його місце в територіальному поділі та інтеграції праці.

Найбільш розвинені в Карпатському економічному районі машинобудування, харчова, лісова й деревообробна промисловість, промисловість будівельних матеріалів. Зовсім не розвинена рибна промисловість. Дуже мало розвинена чорна металургія та електроенергетика. [9, стор. 249].

До паливно-енергетичного комплексу належить видобуток й виробництво палива — кам «яного й бурого вугілля, нафти й нафтопродуктів, попутного й природного газу, електроенергії, в основному на теплових електростанціях.

Видобуток кам «яного вугілля сконцентрований у Львівсько-Во-линському басейні, розвиток якого почався у повоєнний період. Тепер за рік видобувають майже 15 млн т енергетичного вугілля. Більше ніж половина кам «яного вугілля збагачується (Червоноград). Буре вугілля видобувається лише в Закарпатті (з. Ільниця Іршавського району).

Традиційними галузями комплексу є нафтова й газова промисловість Прикарпаття. Останнім годиною видобуток нафти й газу помітно знизився внаслідок вичерпання розвіданих ресурсів. Діють нафтопереробні потужності в Дрогобичі, Надвірній, Львові. Головні центри видобутку і акумуляції природного привізного газу — Да-шава, Рудка, Угорське, Більче (Львівска обл.).

Провідна галузь комплексу — електроенергетика, представлена великими Бурштинською (2,4 млн кВт), Добротвірською (660 тис. кВт) ДРЕС й поруч малих ГЕС й ТЕЦ. Теплові електростанції працюють в основному на вугіллі, яку видобувають у Львівсько-волинському районі. Електростанції про «єднані в систему «Львівенерго ». Важливою є роль західноукраїнської розподільної підстанції у міждержавній енергосистемі «Світ «(біля м. Ходорова Львівської обл.). На межі Чернівецької й Хмельницької областей побудована Дністровська ГЕС.

Обслуговуючими галузями в комплексі є виробництво й ремонт гірничовидобувного і енергетичного обладнання (у Дрогобичі, Чер-вонограді, Львові).

Територіальна структура комплексу представлена Прикарпатським нафтогазоенергетичним, Львівсько-волинським вугільно-енергетичним районами й поруч енергетичних центрів.

Машинобудівний комплекс — це приладобудування, виробництво телевізійної техніки, електроламп: радіоелектронної, медичної апаратури, верстатів із програмним Управлінням, металорізальних інструментів. Він орієнтується на кваліфіковану робочу силу і наукову інфраструктуру Львова й зосереджений переважно в обласних центрах. Розвинене транспортне, підйомнотранспортне машинобудування, ремонт транспортної техніки, виробництво автобусів, автонавантажувачів, мопедів, вантажних конвеєрів у Львові, автокранів у Дрогобичі із орієнтацією на кооперативні зв «язки із іншими районами й зарубіжними країнами.

У тісному зв «язку із АПК району розвивається й сільськогосподарське машинобудування (у Львові, Коломиї). [9, стор. 243].

У територіальній структурі комплексу виділяються машинобудівні центри (усі обласні центри, а також Дрогобич, Коломия, Мукачеве).

Комплекс хімічної індустрії — це переважно галузі гірничої хімії (виробництво природної сірки в Новому Роздолі й Новояворівську), видобуток калійних й кухонних солей у Калуші, Стебнику, Солот-вині. До основної хімії, Яка грунтується на місцевій й привізній сировині, належить виробництво сірчаної кислоти (у Новому Роздолі), калійних (у Калуші, Стебнику), комплексних добрив (у Новому Роздолі).

Розвивається хімія органічного синтезу — виробництво штучних волокон (у Сокалі), технічного вуглецю (у Дашаві), тонкого хімічного синтезу (в Івано-Франківську), поліетилену (у Калуші). Сировина для виготовлення поліетилену надходить до Калуша ети-ленопроводом із Угорщини. Розвинені хіміко-фармацевтична промисловість (у Львові), виробництво лаків й фарб (у Львові, Бориславі), нетканих матеріалів (у Бориславі).

Комплекс хімічної індустрії поєднує деякі виробництва із іншими МТК: агропромисловими (виробництво міндобрив), лісопромисловими (лісохімія), індустріально-будівельними (виробництво лаків, фарб). У перспективі можливий розвиток на базі ресурсів місцевої сировини гірничо-хімічної та основної хімії: освоєння великого Марково-Розсільнянського родовища калійних солей, Гуменецького родовища природної сірки; розширення виробництв побутової хімії, хімі-ко-фармацевтичних та мінеральних добрив.

У районі недостатньо розвинене хімічне машинобудування та індустріальна інфраструктура комплексу.

Лісовиробничий комплекс спеціалізується в основному на виробництві меблів. З цією галуззю тісно заговорили українською у «язані лісопильне виробництво, виготовлення чорнових й чистих меблевих заготовок, фанери, деревно-стружкових й волокнистих плит, картону, паперового пластику, синтетичних смол, фурнітури.

Великими центрами целюлозно-паперової промисловості є Жи-дачів, Рахів; лісохімії — Свалява, Великий Бичків, Перечин. Діють ремонтні підприємства (у Калуші, Тереславі). Висококваліфіковані кадри готують у Львові (у лісотехнічному інституті). Головні райони комплексу в ІваноФранківську, Жидачеві, Чернівцях, Ужгороді, Мукачевому, Дрогобичі, Сваляві, Надвірній. Найбільшими центрами деревообробної промисловості є Львів (виробництво меблів, фанери, паперового пластику), Івано-Франківськ (меблі) та ін.

У інтегральному АПК розвинені спеціалізовані комплекси: а) рослинницького напряму — цукробуряковий, виноградно-виноробний, спиртогорілчаний, плодоовоче-переробний та ін.; б) тваринницького напряму — м «ясоперероб-ний, молокопереробний, птахопромисловий.

У тісному зв «язку із деякими із цих комплексів розвиваються галузі легкої промисловості — текстильна, швейна, трикотажна, взуттєва, котрі орієнтуються на місцеві трудові ресурси, споживача й частково на привізну сировину та напівфабрикати.

Найбільшу земельну площу має Львівска область (табл. 1), на якої припадає найбільша площа ріллі й сіножатей, найменшу — Чернівецька область, що має найменшу площу сіножатей. [9, стор. 252].

Таблиця 1. Загальна земельна площа сільськогосподарських угідь в західних областях (на 1 січня.

1997 р.), тис. га | |Загальна|Земельна |Усі угіддя |У тому числі | |Область |земельна|площа у |сільсько | | | |площа |користуванні |госпо | | | | |сільськогоспо| | | | | |дарських |дарських |рілля|сіно | | | |підприємств і|підпри | |жаті й | | | |господарств |ємств й | |пасо | | | | |госпо | |вищий | | | | |дарств | | | |Закарпатська |1275 |629 |448 |198 |217 | |Івано-Франківська|1393 |685 |535 |414 |105 | |Львівска |2183 |1384 |1169 |820 |327 | |Чернівецька |810 |564 |468 |338 |102 | |Всього |5661 |3262 |2620 |1770 |751 |.

Базовим в АПК є багатогалузеве сільськогосподарське виробництво із добро сформованими зонами спеціалізації: лісостеповою (зернове господарство, м «ясне й молочне скотарство, свинарство, птахівництво); карпатською із підзолами: а) передгірською передкарпатською (льонарст во, картоплярство, молочном «ясне тваринництво, овочівництво); б) передгірською закарпатською (виноградарство, садівництво, тютюнництво, молочно-м «ясне скотарство й птахівництво).

2. Запаси, розміщення та економічна оцінка ресурсів.

Район характеризується строкатістю природних умів й ресурсів. Гірська частина Українських Карпат належить до південної й південно-західної територї району. Через зручні перевали гірських масивів прокладені залізниці й шосейні дороги, за допомогою які здійснюються внутрішньорайонні транспортно-економічні зв «язки, а також із Чехією, Словаччиною, Угорщиною та іншими країнами.

Північну частину Карпатського району займає рівнинне Передкарпаття, частина Волино-Подільської височини, Розточчя, Малі Полісся, Закарпатська область, велика частина якої зосереджена в Українських Карпатах.

Район виділяється теплим, помірно вологим кліматом, у ньому не буває посух. Його ґрунтовий покрив дуже різноманітний: переважають сірі і лісові грунти та опідзолені чорноземи (на Волин-сько-Подільській височині), дерново-підзолисті поверхнево-оглеєні (у Прикарпатті), бурі лісові (у гірських районах Карпат) тощо.

Карпатський район має значні поклади мінерально-сировинних ресурсів. У Прикарпатті розташовані великі поклади сірки, калійної й кухонної солі, котрі мають державне значення, мінеральних вод (у Карпатах), деяких мінеральних будівельних матеріалів. Міжрайонне значення мають лісові ресурси, кам «яні вугілля, природний газ.

У територіальній структурі корисних копалин виділяються одна зона, два райони й ряд кущів. Основною є Прикарпатська поліком-понентна зона із кущами: Бориславсько-Стебницьким (нафта, попутний й природний газ, озокерит, калійні солі, розсоли), Калусько-Долинським (нафта, попутний газ, калійні й магнієві солі, розсоли), Надвірнянським (нафта, озокерит, кухонна сіль, менилітові сланці), Миколаєво-Роздольським (сірка, цементний вапняк, скляні й формувальні піски, цегляна глина), Яворівським (сірка, сировина для виробництва цегли), Скитським (вапняк, фосфорити). На південних макросхилах Карпат й в передгір «ї виділяються Закарпатський полікомпонентний район із кущами: Берегово-Біганським (алуніти, барит, перліт, каолін, мінеральні фарби), Рахівсько-Солотвинським (кухонна сіль, мармур, доломіт), Ужгородсько-Свалявським (мармур, андезит), Вишківським (ртутна сировина, андезит).

У районі є родовища мінеральних фарб (Іршавське), бентоніту (Горбське), золота (Мужієвське) тощо. На заході знаходиться Львів-ськоВолинський монокомпонентний район (кам «яні вугілля).

Лісові ресурси — це запаси деревини, лісові ягоди (чорниця, малина, ожина), гриби, мисливська фауна. Основні запаси деревини зосереджені в Карпатах.

Ліси високопродуктивні, про що свідчить приріст на 1 га. На хвойні ліси припадає 54% загального запасу деревини — сосна — 35%, ялина — 16, ялиця — 3%.

Майже 40% запасів деревини становлять твердолистяні поро-ДИ — дуб високостовбурний — 18%, дуб низькостовбурний — 4, бук — 13, граб — 2%.

Хвойні породи зосереджені на Поліссі (сосна) та Карпат (ялина, ялиця), дуб переважає на Поліссі й в Лісостепу, бук — у Західній частині України.

Водні ресурси району — це поверхневі води річок, озер, водосховищ й підземної води. Найбільш водоносними річками є Дністер, Тиса, Прут, котрі використовуються для водопостачання населених пунктів, виробництва електроенергії (найбільші ГЕС у Карпатах — Теребля-Ріцька, на Дністрі — Дністровська), частково для судноплавства (Дністер) й лісосплаву (Черемош). Підземні води району: прісні (основне джерело водопостачання міст), у тому числі термальні (м. Мукачеві в Закарпатті); мінеральні (Трускавець, Східниця, Свалява, Кваси, Моршин, Олеському та ін.). Мінеральні води, особливо унікальна «Нафтуся », є основним рекреаційним ресурсом району. До них належати також лікувальні грязі (з. Черчі Івано-Франківської обл.).

Незважаючи на вичерпання природно-ресурсної бази внаслідок її несистемної експлуатації у минулому, вона за різноманітністю своїх складових частин, унікальністю (мінеральних вод, озокериту, сірки тощо) й навіть за запасами становить важливу матеріальну основу подальшого прогресивного розвитку соціально-екологічного комплексу Карпатського району.

Теплий помірно-континентальний клімат сприяє вирощуванню ранніх сільськогосподарських культур, садівництву, виноградарству. Тривалість сонячного сяйва 2100 рік рік створює умови для дозрівання високоякісних фруктових, виноградних й городніх плодів. Густа річкова мережа забезпечує район водними та енергетичними ресурсами. Різноманітні корисні копалини, горючі гази, нафта, сірка, калійні та кам «яні солі, вугілля дали можливість розвивати обробні галузі промисловості, а грязі, мінеральні води, озокерит створити курорти Трускавець й Моршин, Немирів, Яремча, Свалява, Міжгір «я, Східниця, Гірська Тиса та ін. [5, стор. 48].

Великим багатством видів відзначається рослинний й тваринний світло Карпатського регіону (близько 2О тис. видів рослин й майже 35 тис. видів тварин). Внаслідок антропогенного впливу на той комплекс змінюється видовий склад як рослин, то й тварин. Для збереження усього видового складу флори та фауни створюються заповідні території.

3. Проблеми природовикористання.

Особливо актуальною проблемою України є охорона водних ресурсів. У розрахунку однієї жителя припадає 1000 м³ води місцевого стоку на рік, але й забезпечення неоднакове в різних частинах країни. То в Західній економічній зоні воно та у 7 разів вище, ніж у Південній, та у 3 рази вище, ніж у Східній. З урахуванням транзитного стоку (Дунай, Дніпро, Сіверський Донець) середнє забезпечення водою становить 3500 м³ однієї жителя. [7, стор. 24].

Ресурси підземних вод становлять 5,6 км³ й концентруються у Західній (2,3 км3) та Східній (2,4 км3) економічних зонах.

Забезпечення населення й промисловості прісною водою здійснюється в основному завдяки забору води із річок, які близько 73 тис. На територї України переважають невеликі річки, лише близько 130 із них мають довжину понад 100 км. З загального обсягу стоку, який становить 210 км³ води, на річний стік басейну Дніпра припадає 53,3 км³, Дністра — 8,7, Сіверського Дінця — 5, Південний Бугу — 3,4 км³. У межах України протікає Дунай на 174- кілометровій ділянці, який дає в середньому 123 км³ річного стоку. На решту басейнів річок припадає трохи більше, ніж 16 км³. [3, стор. 148].

Значні запаси води зосереджені в озерах й лиманах (всього 11 км³, із них прісної води — 2,5 км3).

Разом із тім в західних областях Західної економічної зони споживання води було б на низькому рівні — 0,1—0,3 млн м3 на рік, чи в $ 20— 40 разів менше, ніж у Східній та Південній економічних зонах.

Інтенсивне ведення сільського господарства на основі методів водної та хімічної меліорації останніми роками значно погіршило баланс гумусу, особливо в чорноземних грунтах, підвищилась концентрація шкідливих хімічних продуктів, збільшилася засоленість й кислотність грунтів, порушилися водний й повітряний режими. У зв «язку із цим особливої актуальності набули проблеми розвитку аграрної науки, особливо нових технологій обробітку грунту й вирощування сільськогосподарських культур із метою збільшення потужності родючості грунту. При вирішенні цієї проблеми слід враховувати, що в Україні значна частина родючого гумусового кулі щороку втрачається через водну та вітрову ерозію. Найбільшої шкоди водна ерозія завдає Карпат, на Подільській, Придніпровській та Середньо-руській височинах, Донецькому кряжі та в Кримських горах.

Значної шкоди якості грунтів завдає невміле використання мінеральних добрив, гербіцидів, пестицидів та інших хімічних речовин із великою токсичністю, що впливає як на грунти, то й на флору, фауну й людину. Шкоди завдає також повільне відтворення, а деяких областях свідоме знищення полезахисних смуг.

Північна, західна та центральна частини України зайняті грунтами із підвищеною кислотністю, котрі потребують вапнування (9,8 млн га). Фактично вапнування проведено на площі 1,2— 1,4 млн га. На 1 га необхідно вносити до 5,8 т вапна. На цукрових заводах нагромадилося до 50 млн т відходів, котрі містять вапняк (карбонат), й його можна використати для вапнування грунтів. [10, стор. 85].

Непродумана система внесення мінеральних добрив та інших хімічних речовин призвела доти, що у грунтах сконцентрувалися шкідливі речовини, котрі переходять у сільськогосподарські продукти (залишкова кількість гербіцидів, нітратні форми азоту), що негативно впливає на організм людини. Відомо, що онкологічні захворювання на 80% заговорили українською у «язані з забрудненням навколишнього середовища.

4. Охорона та відтворення природно-ресурсного потенціалу.

Потребують уваги запитання охорони унікальних лісових ресурсів Карпат, здійснення протиерозійних заходів, регулювання стоку карпатських річок, котрі затоплюють у період повеней значні передгірські територї. Необхідно вжити дійових заходів щодо усунення промислових викидів у повітряний й водний басейни, передусім у районах розміщення гірничо-хімічних виробництв й цементної промисловості.

У зв «язку із приватизацією підприємств потрібно вирішити запитання про охорону природи в цьому районі. Проблема економіки полягає в заміні застарілих технологій у промисловості, сільському господарстві. Створення фермерських господарств потребує від фермера відповідальності за деградацію земельної ділянки.

Заслуговує на увагу в Карпатському районі дослідження регіональних особливостей продуктивних маятн икових міграцій, що набуває великого державного значення. Суспільні та особисті втрати,-пов «язані із ними, є настільки вагомими, що дають змогу порушувати запитання про потребу державного планування цого процесу і управління ним.

Важливими є проблеми місцевого самоврядування та фінансової самостійності регіонів.

Охорона й раціональне використання земель заговорили українською у «язані з створенням полезахисних смуг, лісових насаджень, терасуванням крутих схилів, спорудженням гідротехнічних протиерозійних, проти-селевих, протизсувних про «єктів, рекультивацією земель, застосуванням нових методів обробітку грунту, меліорацією. Зрозуміло, що ці види робіт враховуються при розробці заходів й смердоті мають бути різними для шкірного із регіонів України.

Захист лісових ресурсів не лише не втратив своєї актуальності, а, навпаки, останнім годиною набув особливого значення.

Ліси виконують багато функцій, тому їхні масиви треба, із одного боці, охороняти й раціонально використовувати, а із іншого — розширювати й поліпшувати видовий склад. Ліси дають цінний матеріал для різних галузей промисловості, мають протиерозійне, кліматичне, санітарно-оздоровче, природоохоронне значення. Площа под лісами займає близько 9 млн га, що становить 14% всієї площі України. У західній й північній частинах країни частка площ под лісами досягає 20—40%, у Карпатах — понад 40, на Поліссі — понад 25%. У Кріму лісистість становить 10%, у Степу — 4%. 8, стор. 79].

Лісосмуги та лісові масиви мають важливе ґрунтозахисне, водоакумулятивне, противітрове значення, а також є місцем гніздування птахів й розмноження диких тварин, тому їхнього необхідно постійно відтворювати.

За післявоєнні рокта заліснено близько 4,5 млн га, чи майже половину лісопокритих площ, котрі необхідно й надалі розширювати, довівши до 20% всієї територї України.

Роль лісу не обмежується лише тім значенням, про яку йшлося вище. Він очищає повітря, акумулює воду, рівномірно розподіляє поверхневий стік, захищає круті схили ярів, балок, гір від розмивання, має рекреаційне значення. Захист лісів полягає у раціональному використанні деревини. Україна забезпечує собі деревиною на 25%, тому раціональне використання лісових масивів має виняткове значення. Необхідно не скільки нарощувати лісозаготівлі, стільки збільшити глибину переробки. У Україні корисно використовується деревини не более як на ЗО %, а решта йде у відходи. Збільшення виходу виробів із тієї самої кількості деревини рівнозначне додатковій кількості лісозаготівель. Отже, звичайний резерв економії деревини заговорили українською у «язаний із раціональним використанням заготовленого лісу.

Велике значення має захист лісу від шкідників, пожеж, хвороб. Необхідно активізувати лісовідновлення, що дасть змогу у перспективі збільшити обсяг лісозаготівель.

5. Регіональні особливості антропогенного впливу на навколишнє середовище та шляхи подолання цих негативних наслідків.

Проблема охорони навколишнього середовища зумовлена історичними та екологічними чинниками розвитку економіки. Так, займаючи 2,7% територї колишнього СРСР, Україна мала понад 18% усього населення, виробляла близько 20% промислової та 25% сільськогосподарської продукції. Така висока концентрація населення та промислового виробництва значно впливала на навколишнє середовище, а, враховуючи нерівномірність розселення та промислового виробництва на територї України, в окремих регіонах такий вплив створював дуже напружену екологічну ситуацію. [5, стор. 216].

Екологічне напруження зумовлено розміщенням у цих регіонах потужних хімічних та нафтохімічних виробництв.

У деяких районах Івано-Франківської області рівень забруднення навколишнього середовища досить високий внаслідок розміщення у яких великих про «єктів електроенергетики (теплові та атомні електростанції).

Регіонами, котрі належати до екологічно напружених, є Прикарпаття (Чернівецька, Івано-Франківська області).

Висока територіальна концентрація великих промислових підприємств призводить до підвищення викидів у повітря шкідливих хімічних речовин. Охорона атмосферного повітря забезпечується насамперед спорудженням газопиловловних про «єктів, застосуванням маловідходних технологій, утилізацією шкідливих речовин й тепла.

Найбільшими забруднювачами є підприємства хімічної, нафтохімічної, металургійної, електроенергетичної промисловості.

Проблема очищення атмосферного повітря і надалі залишається невирішеною. Досі у повітря викидається багато окислів азоту, сірчистого ангідриду, котрі випадають у вигляді кислотних дощів, внаслідок чого знижується врожайність сільськогосподарських культур.

Хоча західні області України забруднюють повітря менше, проте, враховуючи безпосередню близькість промислових зон країн Європи й переважно західний напрям переміщення атмосферних мас, забруднення повітря досить високе й кислотні дощі завдають великої шкоди сільському господарству. Західні вітри приносять на територію України щороку 3,3 млн т сполук сірки.

Територію України за рівнем забруднення поділяють на: [9, стор. 320].

1. Надзвичайно забруднені територї (61 тис. км2). Тут забруднення повітря в 20—250 разів перевищує нормативи, води — у 5— 25 разів, грунтів — у 1,5—8,5 разу. До цієї зони належати Придніпров «я, Донбас, східна частина Причорномор «я, Чорнобильська АЕС й Чернівецька область, а також 78 міст, в які забруднення повітря перевищує допустимі норми у 60 разів, а також 21 місто, де забруднення води перевищує норми у 12 разів.

2. Дуже забруднені (116,7 тис. км2) та забруднені (121,2 тис. км2) — це територї, зосереджені околицях, прилеглих до Чорнобильської АЕС, південної частини України, Полісся.

3. Помірно забруднені територї (144,8 тис. км2) є найбільш сприятливими для життя, трудової діяльності й відпочинку (перед тим належати центральна частина України, а також західні області (крім Полісся), Харківська, Полтавська, Сумська, південна частина чернігівської області).

4. У Карпатах розташовані умовно чисті територї (див. Картосхему на мал.2).

Висновки.

Охорона навколишнього середовища зумовлена потребою усунення негативного антропогенного впливу на деякі компоненти природи.

Для вирішення проблем охорони навколишнього середовища слід поглибити рівень наукових досліджень, розгорнути обгрунтування екологічних прогнозів для окремих регіонів та України в цілому.

Необхідно удосконалити управління природоохоронною діяльністю, виробити систему адміністративних, економічних, психологічних, освітніх заходів та визначити відповідальність населення за порушення заборони викидання неочищених вод у водойми й викидів у атмосферу, виробити систему безпечних технологій внесення у грунт мінеральних добрив, отрутохімікатів, на науковий рівень піднести процес лісозаготівель, щоб до мінімуму звести шкідливий вплив від вирубування лісу.

Особлива проблема — створення екологічного моніторингу — дослідних станцій, постійних постів спостереження за окремими компонентами природи та екологічною ситуацією в регіонах, котрі найбільш екологічно небезпечні. Нагромадження фактичних даних дасть змогу посилити глибину наукових досліджень та вносити пропозиції до екологічної політики. Необхідно обов «язково робити висновки про екологічність проектів шкірного споруджуваного про «єкта.

Слід зазначити, що оздоровлення навколишнього середовища в Україні неможливе без координації зусиль всіх організацій, котрі займаються проблемами екології. Треба виробити національну програму екологічного оздоровлення, котра може статі базою поступового нормування всіх компонентів природних комплексів. З цією метою територію України поділяють на окремі частини за рівнем забруднення й розробляють регіональні програми екологічного оздоровлення.

Для України важливим є забезпечення контролю якості сільськогосподарської продукції у зв «язку із радіоактивним й хімічним забрудненням, що перевищує допустимі концентрації.

Для шкірного із регіонів України характерні особливі проблеми охорони природи, тому їм слід розробляти окремі програми.

Для виконання таких програм необхідне фінансування. Зрозуміло, що значні кошти на оздоровлення екології повинні виділятися із державного бюджету. Екологічні проблеми обов «язково мають враховувати економісти різних рівнів управління.

Список літератури.

1. Анучин В. А. Основи природокористування. — М.: «Думка» 1994.

2. Бондар В. С. та ін. Комплексне використання й охорона лісів. — К.:

Врожай, 1985.

3. Дудар Т. Г. Ехономіка природокористування. — До., 1994.

4. Заставний Ф. Д. Географія України. — Львів, 1994.

5. Конищева Н.І. та ін. Ресурсозбереження. — До.: наук. думка, 1992.

6. Національна доповідь про стан навколишнього прродного середовища в.

Україні. — До., 1993.

7. Мирзаев Г. П, Іванов Б. А. Екологія та раціональне використання природних ресурсів — Л." 1983.

8. Руденко Д. П. Довідних із географії природно-ресурсного потенціалу.

Україна. — До., Вища. шк., 1993.

9. Розмiщення продуктивних сил України: Пiдручник С.П.

Качан, М. Про. Ковтонюк, М. Про. Петрига та iн.; За ред. Є. П. Качана.;

До.: Вища шк., 1998.

10. Суховеркова С. М. Економіка і екологія. — М.: Высш.-шк., 1903.

11. Екологічні проблеми України та шляхи їхнього розв’язання: -До., 1991.