Сущность і класифікація політичних режимов

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦИИ.

НОРИЛЬСЬКИЙ ІНДУСТРІАЛЬНИЙ ИНСТИТУТ.

КАФЕДРА ГУМАНІТАРНИХ НАУК.

РЕФЕРАТ.

ПО ПОЛІТОЛОГІЇ НА ТЕМУ:

«Сутність і класифікація політичних режимов».

Виконав Рудюк Я.В.

Група ЭК-М-00.

Шифр 2.

Прийняв Смирнов Т.А.

НОРИЛЬСЬК 2002.

ПЛАН:

стр.

Введение

3.

Сущность політичних режимів 5.

Класифікація політичних режимів 7.

Демократичний політичний режим 7.

1. Авторитарний політичний режим 8.

2. Тоталітарний політичний режим 10.

Политический режим РФ та її особливості 16.

Заключение

20.

Список літератури 21.

У навчальної та наукову літературу немає єдиного підхід до терміну «політичний режим». Одні автори ототожнюють його з формою держави, управління та внутрішнього облаштування політичної системи на цілому. Саме такий трактуванні цього поняття давалося у суспільних науках кінця XIX — початку XX вв.

Політичний режим означає сукупність прийомів, методів, форм, способів здійснення політичної структурі державної влади у суспільстві, характеризує ступінь політичної свободи, правове становище особистості світі початку й певний тип політичною системою, яка у стране.

Режим — управління, сукупність засобів і методів здійснення економічної і політичною влади панівного класса.

У політичному режимі справді проявляється функціональна сторона державної влади інших інституцій політичною системою. Саме через політичний режим держава впливає на суспільство. Але і саме політичний режим стосовно формам функціонування структурі державної влади має самостійністю. З його допомогою ми можна визначити різні періоди життєдіяльності основних інститутів політичною системою суспільства, розвитку чи ерозії демократії, ступінь участі мас у формуванні органів власти.

Політичний режим кожної країни як впливає політичне людський розвиток, з його социально-классовую ситуацію, але й він визначається, передусім, соціальної сутністю відповідного держави. У рабовласницькому суспільстві політичний режим будь-якого держави, однак, був із розподілом людей на вільних і рабів, що визначало їх статус і в політичній системі й стосунку до них із боку структурі державної влади; при феодалізмі хоча б статус випливав із кріпосницьких, зовнішньоекономічних відносин; за умов демократії політичний режим обумовлюється фактом визнання рівності всіх людей перед законом за одночасного визнання з нерівності стосовно власності; в соціалістичному суспільстві конституировалось формальне рівність усіх її членів у політичної, а й соціальноекономічної і приклад духовної сферах.

Історичні типи держав, зазвичай, не збігалися з типами політичних режимів. У межах однієї й тієї типу держави й однієї й тієї ж форми управління могли існувати політичні режими. Афінське і Римське держави у Давньому світі були рабовласницькими республіками, але з характеру політичних режимів суттєво відрізнялися друг від друга: тоді як Афінах активну участь у політичного життя приймали все вільні громадяни, то Римської республіці фактична влада змушена була зосереджена руках рабовласницької верхушки.

У світі можна казати про безлічах режимах, які не дуже різняться друг від друга.

У цьому рефераті будуть розкрито суть і стала класифікація основних політичних режимів, а як і розглядатимуть політичний режим РФ та її особенности.

СУЩНОСТЬ ПОЛІТИЧНИХ РЕЖИМОВ.

Термін «політичний режим» з’являється у науковому обороті у 60-х рр. XX століття; категорія «політичний режим», на думку учених, з синтетичного характеру мала розглядатися як синоніма форми держави. На думку інших, політичний режим взагалі може бути виключили з складу форми держави, оскільки функціонування держави характеризує не політичний, а державний режим. Дискусії у той час дали початок широкому і вузькому підходи до розумінню сутності політичного (державного) режима.

Широкий підхід відносить політичний режим явищ політичної життя і до політичній системі суспільства загалом. Вузький — робить її надбанням лише державною життя і держави, оскільки вона конкретизує інші елементи форми держави: форму правління і форму державного будівництва, і навіть форми та художні засоби здійснення державою своїх можливостей. Політичний режим передбачає і вимагає широкого і вузького підходів, оскільки це відповідає сучасному розумінню політичних процесів, які відбуваються що суспільстві у двох основних сферах — державної влади і суспільно-політичної; і навіть характеру політичної системи, що включає у собі державні та недержавні суспільнополітичних організацій. Усі складові політичною системою: політичні партії, громадські організації, трудові колективи (і навіть і «позасистемні» об'єкти: церква, масові руху, і т. п.) — відчувають значний вплив держави, його сутності, характеру функцій, форм і методів роботи і т. буд. Разом про те є і зворотний, бо держава робить у значною мірою сприймає вплив суспільно-політичної «довкілля». Це вплив поширюється, на форму держави, зокрема політичний режим.

Отже, для характеристики форми держави має важливе значення політичний режим як і вузькому значенні слова (сукупність прийомів та способів державного керівництва), і у широкому розумінні (рівень гарантованості демократичних правий і політичних свобод особистості, ступінь його відповідності офіційних конституційних і правових форм політичних реалій, характер відносини владних структур до правовим основам державної влади і громадської жизни).

У цьому характеристиці форми держави відбиваються внеправовые чи правові засоби здійснення влади, методи використання «матеріальних» придатків держави: в’язниць, інших каральних установ, диктаторські чи демократичні прийоми на населення, ідеологічне тиск, забезпечення чи, навпаки, порушення свободи творчої особистості, захисту прав громадян, участі у народу, політичних партій, міра економічної свободи, ставлення до тих або іншим суб'єктам формам власності тощо. д.

Які види політичних режимів існують? Їх дуже багато, оскільки на або ту різновид політичного режиму впливає багато чинників: суть і форма держави, характер законодавства, фактичні повноваження державних юридичні форми своєї діяльності, співвідношення суспільно-політичних сил, рівень цін та стандартів життя, та стан фізичного економіки, форми класової боротьби чи класового співробітництва. Істотно впливають на цей вид політичного режиму надають історичні традиції країни, а більш широкому значенні - свого роду суспільно-політична «атмосфера», що складається часом всупереч побажанням панівного у державі шару чи урозріз із директивними прогнозами. З виду політичного режиму може вплинути і міжнародний обстановка. На різних історичних етапах формуються різні політичні режими, вони неоднакові в конкретних державах однієї й тієї ж времени.

Політичний режим, зазвичай, завжди є політико-правовим режимом і цю обставину не можна обійти увагою. Визначення політичного режиму завжди пов’язана з тим, у яких правових чи антиправовых формах постає перед дослідником. Саме конкретна правова система не у змісті своїх правоустановительных і правозастосовних актів, у створенні політичної й судової влади, закріпленої ролі армії й інших характеристиках дозволяє досить точно визначати вид політичного режиму, прогнозувати його динамику.

Висновок про нерозривний зв’язок політичного режиму та її правової форми, підкріпленої історичним аналізом і теоретичним міркуваннями у межах сучасного соціального знання, має наукове і практичного значення. По виду політичного режиму часом позначають і сама держава, його природу, оскільки політичний режим втілює найосновніші характеристики державного властвования.

Отже, вивчення методів та способів, з допомогою яких держава управляє котрі живуть з його території людьми, т. е. політичного режиму, стає також об'єктивно необхідним розуміння форми (устрою) государства.

Теорія держави у залежність від тих чи інших критеріїв виділяє види політичних режимів, що застосовувалися в багатовікову історію державності. Ці види є широкий діапазон між авторитарним і демократичним, крайніми полюсами на шкалою політичних методів власти.

КЛАССИФИКАЦИЯ ПОЛІТИЧНИХ РЕЖИМОВ.

Античний філософ Аристотель дає два критерію, якими можна провести класифікацію:. у тій, у яких влада. у тій, як влада используется.

Типологія політичних режимів визначається як соціальними чинниками відповідного держави, а й моральними, моральними, світоглядними підвалинами суспільства. Так, ширша та різноманітна моральна природа демократичного режиму передбачає визнання таких общегуманистических цінностей, як свобода совісті, переконань, слова, політичний плюралізм і т.д.

Моральна природа авторитарного режиму — це, навпаки, нав’язувана згори единообразная ідеологія, переважна духовну і культурну самостійність особи і плюралізм думок, безроздільно панівна над суспільством, і правом. Ця ідеологія з'єднується силою держави, гарантується його репресивними органами і намагається уніфікувати і контролювати навіть мислення та смаки громадян. Авторитарне, особливо тоталітарна, держава активно і аж вторгається не яка належить сферу внутрішньої, духовного життя личности.

Аналіз різними школами політологів попередніх й сьогоденних політичних режимів свідчить, що жодного їх не існував в чистому вигляді. Є й численні «проміжні» політичні режими. У відбувається стала еволюція політичних режимів. Істотне відновлення чи корінна зміна політичних режимів дозволяється або масами у вигляді революційних заходів, або правлячими політичними елітами через проведення реформування і військових переворотов.

Один із досить простих, найпоширеніших, класифікацій політичних режимів — розподіл їх у тоталітарні, авторитарні і демократические.

ДЕМОКРАТИЧНИЙ ПОЛІТИЧНИЙ РЕЖИМ.

Він полягає в демократичних методах і засобах владарювання і політичного участі народу прийнятті владних рішень. Характеризується такими чертами:

1. Джерелом влади у державі є перешкодою народ. Він обирає влада і наділяє її правом вирішувати будь-яке запитання, спираючись на власне думка. Закони країни захищають народ від свавілля влади і владу від сваволі окремих людей.

2. Політична влада носить легітимного характеру та здійснює свої функції відповідно до прийнятими законами. Основний принцип політичної життя демократичного суспільства — «громадянам дозволено усе, що не заборонено законом, а представників влади — лише та діяльність, передбачене відповідними підзаконних актів » .

3. Для демократичного режиму характерно поділ влади (відділення друг від друга законодавчої, виконавчої та судової влади). Парламент наділений винятковим правом видавати закони. Вища виконавча влада (президент, уряд) проти неї законодавчої, бюджетної, кадрової ініціативи. Вищий судовий орган має право визначати відповідність видаваних законів конституції країни. У разі демократії три влади врівноважують друг друга.

4. Демократичний режим характеризується правом народу проводити вироблення політичних рішень (шляхом схвалення чи критики у засобах масової інформації, демонстрацій чи лобістської діяльності, участі у передвиборних кампаніях). Політичне участь народу виробленні прийнятих рішень гарантується конституцією країни, і навіть міжнародними правовими нормами.

5. Важливою характеристикою демократичного політичного режиму є політичний плюралізм, що передбачає можливість освіти двохчи багатопартійної системи, конкуренція політичних партій та їх впливом геть народ, існування на засадах політичної опозиції як у парламенті і «поза его.

6. Демократичний політичний режим характеризується високої ступенем реалізації правами людини. До них належать норми, правил і принципи відносин держави й граждан.

Демократичний режим передбачає визнання за громадянами широких права і свободи, легально діючі опозиційні партії, формування уряду тими партіями, які перемогли на відповідні вибори і т.д.

Авторитарний політичний режим.

Авторитарний режим — це система правління, коли він влада здійснюється одним конкретної особи за участі народу. Це одне з форм політичної диктатури. У ролі диктатора виступає індивідуальний політичний діяч з елітарною середовища чи правляча елітарна група. Якщо такі обличчям є королівська сім'я — у разі авторитарний режим називається абсолютної монархией.

Зберігаються такі режими з допомогою апарату примусу і насильства армії. На відміну від демократичного режиму влади, де репресивний апарат чи діє у закону, в авторитарному державі кошти насильства, навпаки, тримаються на виду.

Влада, підпорядкування і Порядок цінуються при авторитарному режимі правління більше, ніж воля, злагоду і участь у політичному народу. У такі умови пересічні громадяни змушені коритися законам, платити податки без особистої участі у тому обсуждении.

Існуючі в авторитарних державах для ширми демократичні інститути реальної сили у суспільстві немає. Легалізується політична монополія партії, підтримує режим. У цьому режимі виключається діяльність інших і громадських організацій. Заперечуються принципи конституційності і принцип законності. Ігноруються поділу влади. Відбувається сувора централізація всієї структурі державної влади. Главою держави й уряду довічно стає лідер правлячої авторитарної партії. Вождизм перетворюється на офіційний державний принцип. Теорія і практика авторитарного правління були виражені в афоризмі «Держава — це», висловленому Людовіком XIV.

Поважні органи всіх рівнях, навіть як і зберігаються, перетворюються на декорацію, прикрывающую владу. Пануючу роль грають вертикальні, иерархическо-бюрократические зв’язок між інститутами держави. Найчастіше наділена особливої політичної роллю армия.

Авторитарний режим забезпечує влада індивідуального чи колективного диктату будь-що, зокрема прямим насильством. Їм допускається ніякої конкуренції політичних суб'єктів. Монополія на влада — принцип авторитаризму. Разом про те авторитарна влада втручається у галузі життя, які безпосередньо пов’язані з політикою. Щодо незалежними можуть залишатися (але залишаються) економіка, культура, міжособистісні стосунки. У певних межах допускається також незалежність особистості. Інакше кажучи, держава диференційовано від суспільства, в обмежених рамках функціонують інститути громадянського общества.

У Світовому суспільстві в XX столітті мали місце різні види авторитарних режимів: полуфашистский, военно-диктаторский (поширене явище у країнах Латинська Америка), конституционно-авторитарный, а інакше сказати монократический режим (характерний країн Африки і окремих держав Азії). З’являються також конституционно-патриархальные, клерикальні і расистські режимы.

Авторитарні режими затверджуються за умов кризових ситуацій чи основі не розвиненою політична і соціальна структур суспільства. Можливість виникнення авторитарного режиму на перехідний період від тоталітаризму до демократії закладена й у психологічної реакції людей на кризової ситуації, прагнення соціальної упорядкованості, надійності, передбачуваності. Вони можуть вирішувати прогресивні завдання, пов’язані після виходу країни з кризи. Так, до Другої світової війни, під час кризи у деяких країнах Західної Європи парламентський демократичний режим виявився нездатним вирішувати напружені соціальні конфлікти. У умовах виникли авторитарні системи, переросли навіть у фашизм. Авторитаризм був бажаним режимом і після Другої Першої світової під впливом існували гострих економічних і соціальних противоречий.

Механізм затвердження авторитарних режимів включає як незаконні, насильницькі методи ліквідації заміна колишніх політичних інститутів власності та правителів, і формально — демократичні процедури (наприклад, прихід до своєї влади диктаторів в Індонезії чи Бангладеш). Головні типи легітимності режиму: традиційна, ідеологічна (теологічна) і персональна легітимності. Неодмінна духовна база авторитаризму — панівна ідеологія. Як такою можуть виступати революційна, реакційна, націоналістична, релігійна й інші види идеологий.

Тоталітарний політичний режим.

Крайня форма авторитарного режиму — тоталітаризм. Формування політичних тоталітарних режимів можна було на індустріальної стадії розвитку людства, коли технічно стало можливим як всеосяжний контроль з особистості, а й тотальне управління її свідомістю, особливо у періоди соціально-економічних кризисов.

Не слід розглядати цей термін лише як негативно оціночний. Це наукове поняття, яка потребує відповідного теоретичного визначення. Спочатку поняття «тотальне держава» мало цілком позитивне значення. Воно означало самоорганизующееся держава, тотожне з нацією, держава, де ліквідується розрив політичним і суспільно-політичним чинниками. Нинішня інтерпретація поняття вперше запропонована для характеристики фашизму. Потім у неї поширена радянську та дві родинні їй моделі государства.

Перші тоталітарних режимів сформувалися після першої світової війни у країнах, ставилися до «другому ешелону індустріального розвитку» (Італія, Німеччина, Россия).

Ідейні витоки, окремі риси тоталітаризму йдуть своїм корінням в давнина. Спочатку його трактували як основу побудови цілісного об'єднані чинного суспільства. У VII-IV ст. до зв. е. теоретики раціоналізації китайської політико-правової думки (легисты) Цзи Чань, Шан Ян, Хань Фэй та інші, відкидаючи конфуціанство, виступав із обгрунтуванням доктрини сильного, централізованого держави, регулюючого все боку суспільної відповідальності і приватної жизни.

Поняття тоталітарного режиму було розроблено у творчості низки німецьких мислителів в XIX ст.: Р. Гегеля, До. Маркса, Ф. Ніцше, О. Шпенглера і деяких інших. І, тим щонайменше як яке закінчила, оформлене політичне явище тоталітаризм визрів у першій половині XX в.

Політичне значення йому вперше додали керівники ідеологи фашистського руху на Італії. 1925;го Беніто Муссоліні був охарактеризований першим, хто пустив у оборот термін «тоталітаризм» для характеристики итало-фашистского режиму. Наприкінці 20-х англійська газета «Таймс» також висловилася про тоталітаризмі як негативному політичному явище, що характеризує не лише фашизм, а й політичне режим у Союзе.

Західна концепція тоталітаризму, зокрема та напрями його критиків, складалося з урахуванням аналізу та узагальнення режимів фашистської Італії, нацистської Німеччини, франкістської Іспанії та СРСР у роки сталінізму. Після першого Першої світової предметом додаткового вивчення політичних режимів стали Китай, країн Центральної і південно-східної Європи деяких держав «третього мира».

Це зовсім повний перелік свідчить у тому, що тоталітарних режимів можуть бути на різної соціально-економічної базі й у різноманітних культурно-ідеологічних середовищах. Вони може бути наслідком військових поразок чи революцій, з’являтися внаслідок внутрішніх суперечностей або бути нав’язаними извне.

Західні політологи До. Фрідріх і З. Бжезинський у роботі «Тоталітарна диктатура і автократія» першими виділили шість ознак, які різнять все тоталітарні державні режими від демократії та авторитаризма:

. загальна державна идеология;

. одна масова партія, очолювана харизматичного лідера, тобто виключно обдарованим і наділеним особливим даром;

. монополія держави щодо засобу масової информации;

. монополія держави щодо усі засоби вооружения;

. особливо організована система насильства, терору як специфічного засіб контролю в обществе;

. жорстко централізований контроль над экономикой.

Окремі з наведених ознак одного чи іншого тоталітарного державного режиму склалися, як зазначалось, ще глибокої давнини. Та більшість їх могло остаточно сформуватися в доіндустріальному суспільстві. Лише XX в. вони придбали якості загального характеру й у сукупності давали можливість які прийшли до української влади диктаторам Італії 20-х, у Німеччині й у Радянському Союзі 1930;х перетворювати політичні режими влади (але з «суспільство» і «мислення») в тоталитарные.

Істотні ознаки тоталітаризму виявляються при порівнянні його з авторитарним режимом. Головне в тому, наскільки часто практикується тут пряме насильство (терор). Інші авторитарні системи їм теж нехтують. Не може бути достатнім критерієм однопартийность, оскільки він трапляється при авторитаризмі. Суть відмінностей передусім — у взаєминах держав з суспільством. Якщо за авторитаризмі зберігається певна автономність суспільства стосовно державі, то умовах тоталітаризму вона ігнорується, відхиляється. Держава прагне глобальному панування з усіх сферами життя. Усувається з соціально-політичного життя плюралізм. Насильно демонструються социально-классовые бар'єри. Влада претендує представляти якийсь загальний «сверхинтерес» населення, у якому зникають, обезличиваются соціально-групові, класові, етнічні, професійні й інтереси. Стверджується тотальне відчуження індивіда від власти.

Отже, тоталітаризм примусовим чином знімає проблеми: громадянське суспільство — держава, народ — політична нібито влада. Держава повністю ідентифікує себе буде із суспільством, позбавляючи її своїх соціальних функцій саморегуляції і саморозвитку. Звідси особливості організації тоталітарної системи державної власти:

. глобальна централізація публічної влади на чолі з диктатором;

. панування репресивних аппаратов;

. скасування представницьких органів власти;

. монополія правлячої партії і інтеграція її й від інших суспільнополітичними організаціями у систему державної влади перетворення їх у своєрідні «привідні ремни».

(кошти) тоталітарної диктатуры.

Легітимація влади полягає в прямому насильство, державної ідеології й особистої прихильності громадян вождю, політичному лідеру (харизмі). Проте й свобода особистості фактично відсутні. Дуже важливим ознакою тоталітаризму є його соціальна базу й обумовлена нею специфіка панівне еліт. На думку багатьох дослідників марксистської і інших орієнтацій тоталітарних режимів виникають з урахуванням антагонізму середніх класів та навіть широкого загалу стосовно пануючій раніше олигархии.

Розглянемо докладніше сутнісні риси та принципи функціонування тоталітарних політичних режимов.

Насамперед, про «ідейному абсолютизме» тоталітарної влади. за таким пов’язано у перших, поширення таких країнах месіанської моноидеологии — соціальної чи національної, покликаної надихнути, зібрати під прапора режимів широкий загал. По-друге, духовна підготовка населення до визначених жертвам в ім'я рішення «піднесених героїчних завдань», ідеологічне прикриття з міркувань правлячої номенклатуры.

Відповідно до установками тоталітарних режимів всіх громадян мали висловлювати підтримку офіційної державної ідеології, витрачати час їхньому вивчення. Інакомислення і вихід наукової думки офіційної ідеології преследовались.

Без розуміння від цього неможливо розкрити причини затвердження гітлерівського і сталінського політичних режимів, пояснити їх зв’язку з масами, підтримку з народами цих стран.

Особливу роль при тоталітарному режимі грає політична партія. Одна тільки партія має довічний статус правлячої (керівної), виступає або у однині, або «очолює» блок партій чи інших політичних сил є, існування яких дозволене режимом. Така партія, зазвичай, створюється раніше виникнення самого режиму і відіграє на вирішальній ролі у його встановленні - тим, що якось дійшов влади. При цьому прихід її до тієї влади відбувається обов’язково насильницькими заходами. Наприклад, нацисти у Німеччині підійшли до влади — цілком парламентським шляхом, після призначення їхнього лідера А. Гітлера посаду рейхсканцлера. Прийшовши до влади, така партія стає державної партією, партійні та державні структури об'єднуються і зливаються, і самі влада стає партийно-государственной.

Специфічними рисами тоталітарного режиму є організований терор і тотальний контроль, застосовувані задля забезпечення прихильності мас партійної ідеології. Апарат таємницею поліції та служб безпеки з допомогою крайніх методів впливу змушує суспільство жити у стані страху. У цих державах конституційні гарантії або існували, або порушувалися, унаслідок чого ставали можливими таємні арешти, зміст людей під охороною без пред’явлення звинувачення й застосування пыток.

На гітлерівське гестапо і радянські органи НКВС не поширювалися ніякі правові норми й судові обмеження. Дії їх направлялися режисерами влади тільки окремих особистостей, а й проти цілих народів, класів та політичних партій. Залежно від конкретної країни такими ворогами суспільства, режиму були оголошено євреї, комуністи, капіталісти і т.п.

Масове винищування цілих груп населення в час Гітлера та Сталіна показує величезної влади держави й безпорадність рядових граждан.

Для тоталітарних режимів характерна монополія влади на інформацію, повний контролю над засобами інформації. З допомогою ЗМІ й інститутів духовної сфери забезпечуються політичне мобілізація і майже стовідсоткова підтримка правлячого режима.

Жорсткий централізований контроль з економіки — важлива риса тоталітарного режиму. Тут контроль служить двоякою мети. По-перше, можливість розпоряджатися продуктивними силами суспільства створює необхідну політичному режимові матеріальну базу і опору, без якої тоталітарний контроль у решті сферах навряд чи можливий. По-друге, централізована економіка служить як засіб політичного управління. Наприклад, люди насильно може бути переміщені до роботи на ті сфері народної господарства, де немає вистачає робочої силы.

Ліворадикальні політичні режими підвищення продуктивності праці економіці використовувало різні програми, які спонукають працівників до інтенсивному праці. Радянські п’ятирічки й економічні перетворення на Китаї є взірцями мобілізації трудових зусиль народів цих країн, і їх результати не можна отрицать.

Завдання істориків і пояснити, не фальсифікуючи дійсність, феномен ліворадикального тоталітаризму, як котрий підняв дві світові держави, а й у десятиліття сковавшего світ страхом ракетно-ядерній катастрофы.

Ліворадикальні тоталітарні політичні режими приживаються в середньорозвинених країн і країнах (Росія, Китаю і інші), де зміна дотеперішніх соціальних і розширення політичних структур, форм власності на цілком нові здійснювалося через робітничо-селянські революції, щоб їх компартіями. Те, що ми знаємо про суспільстві в сталінські роки, і це леворадикальным тоталітарним політичним режимом.

Праворадикальні тоталітарних режимів Італії та Німеччині вирішували завдання тотальним контролем з економіки та інші сферами життя різними методами. У гітлерівської Німеччини та фашистської Італії не вдавалися до націоналізації всієї економіки, але вводили свої дієві кошти та форми партійно-державного контролю за приватним і акціонерним бізнесом, як і над профспілками та контроль духовної сферою производства.

Праворадикальні тоталітарних режимів з правим ухилом з’явилися вперше у промислово розвинених країн, але з відносно нерозвиненими демократичними традиціями. Італійський фашизм будував свою модель суспільства на корпоративно-государственной основі, а німецький націонал-соціалізм — на расово — етнічної .

Праворадикальный тоталітаризм ставить за мету зміцнити в ліберальному суспільстві існуючий стан без корінний його ломки, у вигляді возвеличення роль держави, скасування окремих громадських інститутів власності та елементів, аналогічно як і Гітлер докладав все зусилля, щоб знищити комуністів, соціал-демократів і мешкали на території Німеччини євреїв, циган; створити якийсь новий общество.

Тоталітарні політичні режими, отже, створюються влада імущими елітами для реалізації ідеологічних доктрин і корисливих економічних інтересів панівних класів. І тому всі тоталітарні режими рано чи пізно розпадаються, а країни, де їх мали місце, переходять або до ліберально-демократичним системам (Німеччина, Іспанія, Італія й ін.), або до соціалістичної демократії (Китаю і др.).

ПОЛИТИЧЕСКИЙ РЕЖИМ РФ ТА ЙОГО ОСОБЕННОСТИ.

У перебігу довгих десятиріч складують у нашій країні діяла однопартійна система, яка унеможливлювали створення і функціонування легальних опозиційних партій. Офіційної, державної ідеологією був марксизм-ленінізм. Сучасне демократичне правової держави передбачає розвинене громадянське суспільство, у якому взаємодіють різні суспільні організації, політичні партії, у якому ніяка ідеологія неспроможна встановлюватися в ролі офіційної державної ідеології. Політичне життя в правову державу будується з урахуванням ідеологічного, політичного різноманіття (плюралізму), багатопартійності. Тож з шляхів формування правової держави, однією з напрямів цієї роботи є розвиток громадянського суспільства, виступаючим важливим ланкою між особистістю й державою, у якому реалізується більшість правий і свобод людини; твердження принципів політичного плюрализма.

Розглядаючи державний устрій Російської Федерації в час, можна сказати, що — Російської Федерації це федеративну держава (тобто. складне, союзну державу як наслідок об'єднання державних утворень — членів федерації). Характеризуючи форму держав з погляду демократизму чи антидемократизму, слід визнати, що у Російської Федерації - демократичний режим.

Основні засади демократизму перераховані вище, проте демократичний режим передбачає визнання за громадянами широких правий і свобод, легально діючі опозиційні партії, формування уряду тими партіями, які перемогли на відповідних виборів і т.д.

Характерним ознакою демократичного режиму на Росії, може бути та обставина, у Росії склався конституційний устрій — така організація державної влади і життя, де вона є політичної організацією громадянського суспільства, має демократичний правової характері і у ньому людина, його права, свободи, честь гідність зізнаються вищу харчову цінність, які непорушення кордонів і захист — є основний обов’язком государства.

Якщо повернеться конституції Російської Федерації, то преамбулі і главі 1 Конституції виражена цілісна система принципів конституційного ладу. Систему цю принципів можна умовно поділити кілька груп:. організація структурі державної влади: народовладдя; федералізм; верховенство права; поділ влади; державного суверенітету; принцип, констатуючий, що Росія — частина країн світу.. основи відносин держави й людини, громадянина; правового статусу людини і громадянина. Визнання і запровадження права і свободи людини і громадянина, їх захист й дотримання — обов’язок держави.. основи організації життя громадянського суспільства. Її складають наступні принципи: ідеологічний та політичний плюралізм; світського характеру держави; свобода економічної діяльності; розмаїття та рівноправність різної форми власності; соціальний характер государства.

Принцип народовладдя характеризує Російську Федерацію як демократичне государство[1]. У преамбулі Конституції стверджується непорушність демократичної основи Росії. Народовладдя передбачає, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є його багатонаціональний народ[2].

Народний суверенітет означає, що, ні з ким не ділячи свою влада, здійснює її самостійно й більше незалежно від яких би не пішли соціальних сил, використовуючи тільки у свої власні інтереси. «Ніхто неспроможна присвоювати владу у Російської Федерації, захоплення влади чи присвоєння владних повноважень переслідуються по федеральному закону» [3]. Народ здійснює своєю владою безпосередньо (референдум, вільні вибори), і навіть через органи структурі державної влади (передусім представительные).

Російської Федерації - федеративну государство.

Верховенство права — одне з найважливіших принципів конституційного ладу РФ, характеризуючих Росію правової держави. Органи структурі державної влади, місцевого самоврядування, посадові особи, громадяни та його об'єднання зобов’язані дотримуватися Конституції РФ і законы.

Поділ влади постає як принцип організації державної влади у правовому демократичній державі. Поділ влади обмежується розподілом функцій й обмеження повноважень між різними державними органами.

Верховенство структурі державної влади характеризується тим, що вона визначає весь лад правових взаємин у країні, встановлює загальний правопорядок, правоздатність, правничий та обов’язки всіх учасників життя. Верховенство Конституції РФ і федеральних законів на території Російської Федерації - головне вираз верховенства державної власти.

Єдність структурі державної влади виявляється у наявності єдиного органу чи зміни системи органів, складових у своїй сукупності вищу державної влади. Це означає, державні органи, здійснюють своїх повноважень, виконують загальні, єдині завдання держави. Тому хоча й при поділ влади органи держави мусять діяти узгоджено, не приймати взаємовиключних решений.

Незалежність влади означає самостійність держави у стосунки з іншими державами в. Російської Федерації самостійно визначає і проводить уже своє внутрішнє і зовнішній політиці, виступає суб'єктом міжнародного права. Вона — постійний член Ради Безпеки ООН.

Основи конституційного ладу охоплюють також принципи відносин держави й людини, гражданина.

Для демократичної держави характеризуєтся тим, що перебуває на службі людини, суспільства. Визнаючи, дотримуючись і захищаючи невідчужувані прав людини і громадянина, держава виконує покладену нею суспільством обов’язок. Не виключає відповідальності чоловіки й громадянина перед державою, обов’язків за захисту його интересов.

Політичний плюралізм припускає наявність різних соціальнополітичних структур, які у суспільстві, існування політичного різноманіття, багатопартійності [4].

Політичний плюралізм виходить з різних формах економічної діяльності. Це розмаїття забезпечується тим, що основу економіки РФ становить ринкове господарство, де забезпечується свобода економічної діяльності, заохочення конкуренції, розмаїтості та рівноправність форм власності, їх правовий захист. У Російській Федерації визнаються, й захищаються так само приватна, державна, муніципальна й інші форми власності. Держава гарантує єдність економічного простору, вільне пересування товарів, послуг і коштів. Принципи організації економічного життя суспільства, що відбилися в Конституції, зводять до мінімуму втручання у экономику.

Разом про те Конституція встановлює, що Російської Федерації - соціальну державу. Це означає, держава не знімає вини з себе піклування про соціальний захист своїх громадян, його політика спрямовано створення умов, які забезпечують гідного життя так і вільний розвиток людини. Основні завдання соціального розвитку російського суспільства визначають і основні напрямки соціальної полі-тики Російської Федерації: охорона праці та здоров’я людей, встановлення гарантованої оплати праці, забезпечення державної сім'ї, материнства, батьківства і дитинства, інвалідів і громадян, розвиток системи соціальних служб, встановлення державних пенсій, допомог і інших гарантій соціальної защиты.

" Зараз завершується важливий етап перетворення Росії у демократичну державу. За підсумками Конституції формується демократична систему влади «- Б. М. Ельцин.

Реальні демократичні перетворення на країні почалися з іншою половини 80-х у роки перебудови, особливо — по поразки серпневого (1991 р.) путчу. Отримав загальне визнання принцип «демократичної держави », було заборонено репресивні, й інші реакційні інститути та становища, почали розвиватися демократичне законодавство, система правосуддя (створено Конституційний Суд Російської Федерації, Вищий арбітражного суду Російської Федерації). Прийнята Верховною Радою Російської Федерації 1991 р. Декларація правий і свобод людини і громадянина, розмірковує так, держава визнає пріоритет права і свободи людини, що повне дотримання і захист права і свободи, честі і гідності людини, головна обов’язок державної власти.

Як одну з найважливіших завдань, що з формуванням демократичної держави, слід розглядати розвиток виробництва і вдосконалення законодавства, формування нової сутнісно правової системы.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

.

Сучасні політологи виділяють два найзагальніших політичних режиму: демократичний і антидемократичний. Серед демократичних найбільш поширеними у світі є парламентський з президентською режим. Антидемократичні, своєю чергою, поділяються на авторитарний і тоталитарный.

Політичний режим як засіб функціонування тому чи тому політичною системою окреслюється соціальними чинниками відповідного держави, і моральними, моральними і світоглядними підвалинами суспільства. У абсолютно чистому вигляді політичні режими, зазвичай, рідкість. Тому, за їх характеристиці використовуються подвійні поняття: ліберально-демократичний, демократически-авторитарный і т.п.

Через політичні режими правлячі суб'єкти надають безпосереднє вплив на народ загалом і кожної людини в отдельности.

Демократія, як свідчить історичний досвід цивілізацій, дає ширший вихід енергії та соціального творчості особистості, ніж інші типи політичних режимів. Вона виступає потужним засобом подолання різних видів диктатури і деспотичних правлений.

Обстановка у світовому співтоваристві кінця століття свідчить, що антидемократичні режими історично й політично віджили своє. Світ еволюціонує убік цивілізованої демократії. У цьому виникає надія, таке століття стане остаточної її перемогою. Отже, і типологія політичних режимів піде на прошлое.

1. Основи держави й права. Під ред. Про. Є. Кутафина — М., 1997.

2. Теорія держави й права. А. І. Коваленка — М., 1994.

3. Держава право. С.С. Алексєєв — М., 1993.

4. Конституція Російської Федерации.

5. Демократія і тоталітаризм. Арон Р. — М., 1993.

6. Який політичний режим може бути сьогодні у Росії. Клямкин И.М.

Політ. иссл. 1993 — № 5.

7. Влада під час переходу від тоталітаризму до демократії. Вільна мысль.

1993 — № 8.

———————————- [1] У розділі ст. 1 Конституції РФ [2] У розділі ст. 3 Конституції РФ [3] У розділі ст. 3, п. 4 Конституції РФ [4] У розділі ст. 13 Конституції РФ.