Сатирикон (Satiriconus seu Сена Trimalchionis)

Сатирикон (Satiriconus seu Сеnа Trimalchionis).

Гай Арбітр Петроній (Gaius Petronius Arbiter)? — 66.

Плутовской роман. Антична література. Рим.

Ю. У. Шанін.

Текст першого відомого у світовій літературі авантюрного (чи шахрайського) роману зберігся лише фрагментарно: уривки 15-й, 16-ї і «ймовірно 14-ї глави. Ні початку, немає і кінця, Лише, очевидно, було 20 глав…

Главный герой (від імені ведеться розповідь) — набивши руку у риториці неврівноважений юнак Энколпий, явно недурний, але, на жаль, небездоганний людина. Він, рятуючись від кари за пограбування, убивство дружин і, найголовніше, за сексуальне святотатство, навлекшее нею гнів Приапа — дуже своєрідного давньогрецького бога родючості. (На час дії роману культ цього бога пишно розцвів у Римі. У зображеннях Приапа обов’язкові фаллічні мотиви: збереглося багато скульптурою).

Энколпий з цими йому друзьями-параситами Аскилтом, Гитоном і Агамемноном прибутку на жодну з еллінських колоній в Кампанії (область древньої Італії). У гостях у багатого римського вершника Ликурга вони всі «переплелися парочками». У цьому туп на честі як нормальна (з нашого погляду зору), а й суто чоловіча любов. Потім Энколлий і Аскилт (не так давно колишні «братиками») періодично змінюють свої симпатії та перспективи любовні ситуації. Аскилт захоплюється милим хлопчиком Гитоном, а Энколпий залицяється за красунею Трифэной…

Вскоре дію роману перенесено у маєток судновласника Лиха. І — нові любовні переплетення, у яких бере участь і гарненька Дорида — дружина Лиха, У результаті Энколпию і Гитону доводиться терміново утікати з маєтку.

По дорозі хвацька ритор-любовник забирають вздовж, котра сіла на мілину, і примудряється там поцупити дорогу мантію зі статуї Ісіди і гроші рульового. Потім повертається у маєток до Ликургу.

…Вакханалия шанувальниць Приапа — дикі «пустощі» Приаповых блуднице… Після багатьох пригод Энколпий, Гитон, Аскилт і Агамемнон потрапляють на бенкет до будинку Трималхиона — розбагатілого вольноотпущенника, дрімучого неука, що з себе дуже освіченим. Він енергійно рветься в «вище товариство».

Беседы на бенкеті. Розповіді про гладиаторах. Хазяїн важливо повідомляє гостям: «Тепер в мене — дві бібліотеки. Одна — грецька, друга — латинська». Але відразу можна знайти, що у голові самим жахливим чином переплуталися відомі герої, і сюжети еллінських міфів і гомеровского епосу. Самовпевнена зарозумілість малограмотного хазяїна безмежна. Він милостиво звертається до гостям й те водночас, сам вчорашній раб, невиправдано жорсткий зі слугами. Втім, Трималхион відхідливий…

На величезному срібному страві слуги вносять цілого кабана, з яких раптово вилітають дрозди. Їх відразу перехоплюють птахолови і роздають гостям. Ще грандіозна свиня начинена смаженими ковбасами. Відразу з’ясувалося страву з тістечками: «Посеред нього був Приап з тіста, тримає, за звичаєм, кошик із яблуками, виноградом та інші плодами. Жадібно накинулися- ми на плоди, але вже настав нова забава посилила веселощі. Бо із усіх тістечок від найменшого натискування забили фонтани шафрану…» —.

Затем три хлопчика вносять зображення трьох Ларов (боги-хранители дому та сім'ї). Трималхион повідомляє: їх звуть Годувальник, Щасливчик і Наживщик. Щоб розважити присутніх, Никерот, — друг Трималхиона, розповідає історію про солдата-оборотня, а сам Трималхион — про відьму, похитившую з труни мертвого хлопчики й заменившую тіло фофаном (солом'яним опудалом).

Тем часом починається друга трапеза: дрозди, начинені горіхами із родзинками. Потім подається величезний жирний гусак, оточений різноманітної рибою і птахом. Але виявилося, що искуснейший кухар (під назвою Дедал!) усе це зробив з… свинини.

«Затем почалося таке, що аж соромно розповідати: за якимось нечуваним звичаєм, кучеряві хлопчики принесли парфуми на срібних флаконах і натерли ними ноги возлежащих, попередньо обплутавши гомілки, від коліна аж до п’яти, квітковими гірляндами».

Повару у нагороду над його мистецтво дозволялося на кілька днів лягти за одним столом разом із гостями. У цьому слуги, подаючи чергові страви, обов’язково щось наспівували, незалежно від наявності голосу і слуху. Танцюристи, акробати і фокусники також майже безупинно розважали гостей.

Растроганный Трималхион вирішив оголосити… своє заповіт, докладний опис майбутнього пишного надгробки та напис у ньому (свого авторства, природно) з детальнейшим перерахуванням своїх звань і заслуг. Ще цим розчулившись, він неспроможна втриматися від проголошення відповідної промови: «Друзі! І раби — люди: однією з нами молоком вигодувані. Не винні вони, що доля їх гірка. Проте, на моє милості, вони нап’ються вільної води, Я їх у заповіті своєму волю відпускаю Усе це зараз повідомляю потім, щоб челядь мене тепер любила як і, як любитиме, коли помру».

Приключения Энколпия тривають. Якось він забрідає в пінакотеку (художню галерею), де милується картинами прославлених еллінських живописців Апеллеса, Зевксида та інших. Відразу він знайомиться з колишнім поетом Эвмолпом і розлучається з нею до кінця розповіді (вірніше, до відомого нам кінця).

Эвмолп майже безупинно каже віршами, внаслідок чого неодноразово бував побиваем каменями. Хоча вірші його зовсім не від були поганими. А іноді — дуже хорошими. Прозаїчна канва «Сатирикону» нерідко переривається віршованими вставками («Поема про громадянської війни» та інших.). Петроній цей був дуже спостережною і талановитим прозаїком і поетом, а й чудовим подражателем-пародистом: він віртуозно імітував літературну манеру сучасників і знаменитих попередників.

…Эвмолп і Энколпий розмовляють про мистецтво. Людям освіченим є що поговорити. Тим часом красень Гитон повертається від Аскилта з повинною до свого колишньому «братику» Энколпию. Зраду свою він пояснює страхом, перед Аскилтом: «Адже він мав зброєю такого рівня, що сама людина здавалася лише додатком до цьому спорудженню». Новий поворот долі: всі троє виявляються потім кораблем до Лиха. Не всіх тут зустрічають однаково радо. Проте старий поет відновлює світ. Після цього розважає своїх супутників «Розповіддю про безутішної вдові».

Некая матрона з Ефеса відрізнялася великої скромністю і подружньої вірністю. І коли її чоловіка, вона з’явилася його в похоронне підземеллі і мала намір там заморити себе голодом. Вдова не піддається умовляння рідних і друзів. Лише вірна служниця скрашує в склепі її самотність і такий самий завзято голодує, Минули п’яту добу жалобних самоистязаний…

«…В цей час правитель тій галузі наказав неподалік підземелля, у якому вдова плакала над свіжим трупом, розіп'яти кількох розбійників. Аби хтось не стяг розбійницьких тіл, бажаючи зрадити їх поховання, біля хрестів поставили б на варту одного солдата, З приходом ночі він зазначив, що серед надгробних пам’яток звідкись ллється досить світло, почув стогони нещасної удови й по цікавості, властивого всьому роду людському, захотів би дізнатися, хто те й що в ній робиться. Він негайно спустився в склеп і, побачивши там жінку чудовою краси, точно перед дивом яким, точно зустрівшись обличчям до обличчя з тінями загробного світу, кілька днів стояв у зніяковінні. Потім, побачивши нарешті лежаче проти нього мертве тіло, коли розглянув її сльози і подряпане нігтями обличчя, він, звісно, зрозумів, що це — лише жінка, котра вже після смерті чоловіка неспроможна від горя знайти собі спокою. Тоді він у склеп свій скромний обід і тепер взявся переконувати плачучу красуню, щоб вона втихомирилась даремно побиватися і мучила грудях своєї марними риданнями».

Через кілька днів до умовлянням солдата приєднується слушна служниця. Обидва переконують вдову, що поспішати в інший світ їй поки що зарано. Не відразу, але сумна эфесская красуня все-таки починає піддаватися їх умовлянням. Спочатку, виснажена довгим посадою, вона спокушається їжею і питвом. А через кілька днів солдатові вдається завоювати і серце прекрасної вдови.

«Они провели у взаємних обіймах як цієї ночі, у якому справили свою весілля, але це саме був і наступного року, і навіть у третього дня. А двері, у підземеллі у разі, якби до могили прийшов хтось із родичів і знайомих, зрозуміло, замкнули, щоб здавалося, що ця целомудреннейшая з дружин померла із тіла свого чоловіка».

Тем часом близькі однієї з розп’ятих, скориставшись відсутністю охорони, зняли з хреста і поховали його тіло. І коли закоханий страж виявив цю і, тремтячи зі страху перед прийдешнім покаранням, розповів про зникнення вдові, вирішила: «Я віддаю перевагу повісити мертвого, ніж погубити живого». Відповідно до цього, він дав рада витягти чоловіка з гробу і прибити його до порожньому хреста. Солдат негайно скористався блискучої думкою розважливій жінки. На наступного дня все перехожі дивувалися, як мертвий піднявся на хрест".

На море піднімається буря. У безодні гине Лихий. Інші продовжують носитися по хвилях. Причому Эвмолп у цій критичну ситуацію не припиняє своїх поетичних декламації. Але наприкінці кінців нещасні рятуються та друзі проводять неспокійну на ніч у рибацької хатині.

А незабаром усе вони потрапляють у Кротону — одне із найстаріших грецьких городов-колоний на південному узбережжі Апеннінського півострова. Це, до речі, єдина географічна точка, конкретно позначена в доступному нам тексті роману.

Чтобы жити безбідно і безтурботно (так вони звикли) і нового місті, друзяки з пригод вирішують: Эвмолп видасть себе за надто заможного людини, раздумывающего, хто заповідати всі свої незліченні багатства. Сказано — зроблено. Це дає можливість неунывающим приятелям спокійно жити, користуючись у городян як привітним прийомом, а й необмеженим кредитом. Бо багато кротонцы розраховували частку в заповіті Эвмолпа й депутати навперебій намагалися завоювати його прихильність.

И знову слід серія любовних й не так пригод, скільки лихих пригод Энколпия. Всі його неприємності пов’язані з роботи вже згаданим гнівом Приапа.

Но кротонцы нарешті прозріли, немає і краю їх справедливому гніву. Городяни енергійно готують розправу над хитрунами. Энколпию з Гитоном удасться втекти з міста, кинувши там Эвмолпа.

Жители Кротоны надходять з колишнім поетом з їхньої древньому звичаєм. Коли місті лютувала якась хвороба, одною з співвітчизників громадяни протягом року містили і годували найкраще з допомогою громади. Ну, а потім приносили на поталу: цього «офірного цапа» скидали із високим скелі. Саме так кротонцы і зробили з Эвмолпом.

Список литературы

Все шедеври світової літератури в стислому викладі. Сюжети і характери. Зарубіжна література древніх епох, середньовіччя і Відродження: Енциклопедичне видання. / Ред. і сост. В. И. Новиков — М.: «Олімп»; ТОВ «Видавництво ACT», 1997.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту «internet.