Украинская та зарубіжна культура

УКРАИНСКАЯ І ЗАРУБІЖНА КУЛЬТУРА

Братские школи й їхні роль розвитку культури.

Борьба за збереження культурну самобутність давно одним з основних тим, у історії українців. Постійно з під владою чужоземних держав, вони неодноразово відчували спроби асиміляції пануючій культурою.

XIV — XVI ст., з часів існування Київської Русі, часи, тоді як перебував під Литовсько-польської владою Основною проблемою культурному житті України у ці часи, був національної питання. Він впливав протягом усього політичну, соціальну, економічну насамперед духовне життя народу. У Великому Князівстві Литовському «російський елемент» (нечисте український, оскільки які з ним виступав і білоруський) був панівним стосовно мови оригіналу й церкви включно. У результаті поступової Перемоги Польщі з її розвиненою культурою, вносився і польський елемент, й між цими різними елементами почалася боротьба, боротьба між православ’ям і католицизмом (тоді всім європейців релігія була основною ідеологічним питанням), вона поклала початок першою у історії великий ідеологічної дискуссии.

Православие в ці часи як і залишалося синонімом культури. Його роль українському суспільстві зростала (через брак власної держави церква служила українців єдиним інститутом висловлювання їх самобутності). Проте саме тоді, коли відчувалася потреба у сильної посухи й надихаючої православної церкви, вона потрапила до стан глибокого занепаду.

Навязывание католицької віри в Україні мало катастрофічні наслідки, першої здалася українська знати, як й кожна знати, у неї чутливої до свого соціальним статусом, і зв’язку з релігією і культурою (а православ’я вважалися неповноцінним) глибоко вражала її самолюбство. У результаті українські аристократи почали масово зрікатися від віри батьків і вчасно приймати католицизм, і з цим польська мова і культуру.

В 1610 р. в сповненому скорботи трактаті «Тренос», чи «Плач Святий Східної Церкви» провідний представник православ’я оплакував втрату її самих знатних пологів: «Де тепер безцінні діаманти православної корони, прославлені пологи князів — Острозкие, Слуцькі, Збаражские, Заславские, Пронские, Горянські … Де тепер ті, що оточували їх… шляхетні, славні, відважні, сильні й давні вдома народу, що у увесь світ славився престижем, могутністю і відвагою?» Потім риторичне запитання стояв загальновідомий факт переходу всіх таких славних магнатських пологів до табору католиков-поляков.

Тяжело перебільшити ті неабиякі наслідки, як у українців втрата власної еліти. У суспільствах, які стали початком сучасної об'єднаної Європи, з їх ієрархічним будовою, народ без знаті однаково, що тіло без голови. Це означало, що втратила цей клас, який звичайно здійснював керівництво, ставив певні політичну мету, надавав сприяння культури і освіті, підтримував церква Косьми і давав відчуття етнополітичної самобутності суспільства. З проникненням католицизму серед української знаті, православ’я, і навіть українська мова і звичаї пов’язувалися, передусім, з нижчими верствами населення. Вони почали у власних очах католиків предметом презирства. Тому честолюбні і обдаровані молоді українці були постійно змушені вибирати між відданістю власному народові і традицій та життям в який панує світі початку й його культурі, частіше перевагу надавалося останньому. У результаті важлива проблема історії стала проблема верхівки української спільноти чи, правильніше сказати, — її отсутствие.

Попри своєї слабкості, православ’я змогло прийняти виклик католицизму. Борючись з ворогом його ж методами, невеличка купка українських магнатів, які залишалися відданими давній вірі, засновували в своїх володіннях православні зі школи і друкарні. Є свідоцтво про тому, що в 1570 р. князь Юрій Слуцький заснував біля своїх володінь школу і друкарню. Робила також підтримка й від енергійного князя Андрія Курбского, втікача з Москви, в 1570-х року він оселився не на Волині, присвятивши себе обороні православ’я.

Но самим великим і загальновизнаним покровителем православній церкві був «некоронований король України» — князь Костянтин Острозкий, одне із наибогатейших і наймогутніших магнатів. У 1578 р., не жаліючи коштів, Костянтин Острозкий засновує у своїй маєтку друкарню, якою керує непосидючий мандрівник Іван Федоров. У 1581 р. з’являється краща публікація — ретельно відредагована Острозкая Біблія.

Это була перша повна Біблія, друкована слов’янським мовою. Князь Острозкий також заснував школи головна мета цих шкіл була підготовка духівництва, здатного успішно боротися з католицьким духівництвом й паралізувати його впливом геть молодь. У 1570-их роках заснував князь Острозкий в Острозе, своєї резиденції, першу України високу школу, відому під назвою Острозкой академії.

На початковому етапі князь запросив викладачами освічених греків. Згодом стали викладати їх самі обдаровані українські учні. По програмі навчання академія стояла які з найкращими єзуїтськими колегіями. Програма охоплювала вивчення грецького, латинського, церковнослов’янського мов, і навіть «сім вільних наук», куди входили граматика, риторика, діалектики (мистецтва диспуту), арифметика, геометрія, музика і астрономія.

Со часом Острозкий центр науки став приваблювати себе таких інтелектуалів, як шляхтич Герасим Смотрицький (що служив ректором), священик Дем’ян Наливайко, чернець Василь Суразький (випускник італійських університетів). Серед чужинців, що з академією, були Кшиштоф Казимирский, професор астрономії з Кракова Ян Лятош і високоосвічений Кирило Лукаріс, що згодом став патріархом константинопольським. Натхнений впливом цієї культурної осередки, один православний сучасник писав: «І знову, мов сонце, засяяла наша православна віра, освічені мужі повернулися до Божої церкві та множаться друковані книжки».

В часи Острозкая академія продемонструвала всьому світу потім міг український народ, не маючи фінансової підтримки і сильною наукової бази, вони створювали чудові праці та робили геніальні відкриття. До великому жалю, як у 1608 р. помер Костянтин Острозкий, його онука Ганна, фанатична католичка, відразу передала академію єзуїтам.

К щастю для православ’я, покровителями його високої культури були тільки магнати стародавніх пологів. Навіть позбавлене власної еліти трусять українське суспільство було надто великим надто глибоко пронизане народними традиціями, що ні могло не породити захисників своєї релігійно-культурної самобутності. Саме містах, де українці представляли з себе стиснуте, але тісно що гуртується меншість, і де з’явилися нові поборники православ’я. На відміну від одинаків, подібних князю Острозкому, що це групи міщан, які об'єднувалися в так звані Братства.

Историки припускають, що братства виникли ще у період середньовіччя у тому, щоб утримувати церкви, поставляючи їм свічки, ікони й видаються книжки. Це був сучасні організовані суспільства, у яких передбачалися щорічні вибори старших, главою братства міг стати тільки дуже вже гідний його член. Братства проводили обов’язкові щомісячні збори, платили внески і вирішували спірні запитання у общинних судах. Велике значення братства зраджували вихованню й формуванню моральних рис. Серед членів братства не допускалися сварки і пиятики, всім було обов’язково дотримуватися правил поведінки, на повагу до найстарішим, чесність і люб’язність. Благодійність була нормою життя, і тому братства швидко завоювали повагу та популярність у народі, вони опікувалися вдів і сиріт своїх померлих членів, підтримували лікарні надавали своїх членів безвідсоткові позички. Братства рішуче виступали проти патронату, проти польсько-католицькій пропаганди, проти національних інтересів та релігійних обмежень українців, проти анти-моральной життя духівництва. Таке «втручання» міщан — «кушнірів та кожум’як» у життя світський покупців, безліч в церковні справи викликало невдоволення єпископів і керівних органов.

В XVI ст. самим дужим і впливовим було братство при Успенському соборі місті Львові. Воно служило зразком й інших братств, що виникали на Галичині, Рогатині, Ярославі, у Луцьку на й Києві та інших. Великим повагою користувалася Львівська школа, що мала своїх видатних учителів і учених із людей місцевих податків та приїжджих. Греков, як Арсеній архієпископ, Стефан Куколь, чи по-книжному контралатеральний на Зизания, його брат Лаврентій, Кирило Транквилион — Ставровецкий — всі видатні вчені України і письменники, Іван Борецький, надалі київський митрополит та інших. Успіхи львівської школи, що мала була школою вищої, як і школа Острозкая, дуже радували громадянське населення і давала приклад до підставі в інших містам так само шкіл, чи шкіл які служили щаблем до школи львівської. Інші братства зверталися до львів'янам з проханнями про відрядженні до них Львівських вчителів на навчання і передачі досвіду роботи, Львівських проповідників з книжками та учебниками.

С погляду соціального складу братства об'єднували прості торговці та ремісники. По мері зростання їхнього впливу до братствам приєднувалися і заможні купці. Тим щонайменше у деяких братствах переважали зовсім інші верстви українського суспільства. До прикладу, більшість членів Луцького братства представляла шляхта, а Київського — духовенство. Вартий уваги і поваги те що суспільстві від глибоким розділом на класи, братства приймали до себе православних зі всіх соціальних верств. І хоча щодо кількості членів вони були невеликими (Львівське братство не перевищувало ЗО членів, бо саме стільки українських сімей мали дозвіл проживати у місті, у Луцьку на братство налічувало 15 членів) проте діяльність цих невеликих організацій була надзвичайно эффективной.

Уже із перших кроків братства зрозуміли, що освіта — найкращі зброю за захистом своєї віри. Тому з найважливіших турбот було шкільне справа. Наприкінці XVI ст. Братства почали засновувати власні школи, наймали викладачів з місцевого освіченого населення. Зберігся «Порядок школи», яким керувалися братерські школи України та за яким вчитель, чи «дидаскал» мав бути «божеський, скромний, не гнівним, не лихослов, не чаклун, не байкар, не прихильник єресі а підмога благочестя, чим є образ добра в всьому». Виховувати дітей він має те щоб «не залишився винен нізащо одного Богу Вседержителя, і потім батькам їх, і його самому». Для вчителя все учні повинні бути рівними, діти багатих і «сироти убогі», й ті, що «вулицею ходять милостині просять». Ця праця свідчить, у тому з якими думками засновували школу львівські міщани XVI ст., як високо цінували вони завдання вчителя. Через такої великої відповідальності, яка лежала на викладачів, цих правил заохочували їх «добре учити і карати неслухняних не як тиран, а науки».

В початку XVII ст. численні братерські школи існували вже з Україні. У братніх школах навчалися діти усіх прошарків населення, в тому числі сироти. Існували братерські школи з допомогою внесків та її невеличкої оплати навчання, діти бідняків і сироти навчалися безплатно.

Одной з найважливіших видів діяльності Львівського братства, крім школи, було книгодрукування. Коли до Львова приїхав Іван Федоров, братство допомогло йому заснувати друкарню. У 1574 р. з’являється його перша книжка «Апостол». Це була видатну подію, яке ознаменувала початок друкарства в Україні. Купивши друкарню Львівське братство, перетворило місто до центру православного книгопечатания.

Распространение шкіл й друку розбудило колись пасивних і консервативних українців. Сотні вихованців шкіл, пронизаних духом національних традицій, і навіть інформованих західноєвропейської наукою, ставали мандрівними вчителями, розходилися містами і селами в пошуках заробітку. Крім сучасних знань, вони несли відчуття власної гідності й непримиренності. Замість переходити в польський католицизм, вони зі зростаючою рішучістю стали знищувати релігійні традиції, які вирізняли їхнього капіталу від поляків. Прикладом цих явищ в духовного життя України була опір Львівського братства спробам польських католиків нав’язати григоріанський календар.

Без сумніви, все ці зміни були результатом діяльності Братств і братніх шкіл, усе це дозволило українському народові, за умов Литовсько-польській влади й нав’язування католицької культури, зберегти свої споконвічні традиції, самобутню культуру, відчуття власної гідності. Братерські школи виявилися фундаментом для подальшої освітньої системи, як, наприклад Києво-Могилянська академія, засновану шляхом поєднання двох шкіл — братньої зі школи і школи П. Могили при Києво-Печерській лаврі.

Список литературы

Михаил Грушевський «Ілюстрована історія України», копія 1913 г.

Орест Субтелный «Історія України», 1991 р.

Наталия Полонско-Василенко «Історія України», 1995 г.

Владимир Бокань, Леонтій Полевый «Історія культури України», 1998 р.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.