Мавзолей в Галікарнасі

Мавзолей в Галикарнасе

Галикарнас (нинішній турецький місто Бодрум) був столицею й головним портом невеликого, але багатого античного держави, яку називалося Карией. Місто знаходився під владою персів, але сатрапів в Галикарнас призначали з місцевої знаті. У 377 року до нашої ери на карийский престол вступив Мавсол, який відразу ж потрапити обклав податками геть усе. І ці гроші обніс свою столицю фортечною стіною, потім збудував храм бога війни, в архітектурі були присутні як карийские, і східні і грецькі риси. По грецькому зразком цар організовував і агору — велику Майдан зборів і торговли.

Мавсол де хитрістю, де підкупом приєднав до свого царства сусідні землі і острова, і держави його, торгуючи з усім античним світом, стало багатіти. Цар взявся будувати біломармурові палаци, театри й бібліотеки. Галикарнас прикрашався скульптурами щонайменше пишно, ніж Афіни. Останніми роками правління почав складатися культ Мавсола, зокрема, острів Хіос у своїх монетах зображував його як Геракла. Але найяскравішим свідченням реального могутності карийского царя стала його грандіозна храмова усипальниця, що він почав будувати ще за життя, не озираючись реакцію сусідів. То справді був крок впевненого у свої дії монарха, ще мав аналогів у той епоху. Лише пізніше мавзолеї стали невід'ємною частиною культу царів і імператорів від Олександра Македонського до Августа і Адриана.

Для своєї усипальниці Мавсол вибрав місце на схилі пагорба між агорою й головним храмом міста. Було проведено конкурс на найкращий проект монументального надгробка, у якому взяли участь видатні грецькі архітектори і скульптори. Переможцями виявилися грецькі майстра Сатир і Пифей, запропонували звести на 5-ярусном цегляній основі (66×77 м) величезний кам’яний куб заввишки 22 метри. Над ним планувалося розмістити приміщення усипальниці, яку оточували колони. Саме там був заупокійний храм для жертвопринесень. Вінчала всю будівлю струнка 24-ступенчатая піраміда, на вершині якої Сатир і Пифей припускали розмістити величезну квадригу*. Загальна висота Мавзолею дорівнювала приблизно 50 метрів, що можна з заввишки сучасного 17-этажного дома.

Мавсол схвалив все плани Сатира і Пифея, хоча запропонований ними проект не вписувався у які архітектурні канони на той час. До того ж автори запропонували ще прикрасити Мавзолей фризами і барельєфами. Але цар до витрат не поскупився, і робота закипіла. Поки будівельники майструвати міцний підмурок і будували перший кам’яний поверх, чотири прославлених грецьких скульптора (Леохар, Скопас, Бриаксис і Тимофій) заходилися обробляти білий мармур, задумавши зобразити сцени міфологічної битви амазонок з грецькими героями. І саме кресали мармурові статуї богів, левів і коней для підніжжя Мавзолея.

Мавсол квапив майстрів, однак їй більше не довелося помилуватися цим шедевром, який ввійшов у історію як «п'яте диво світла». У 353 року до нашої ери цар помер, і його перша дружина Артемисия, увійшовши на престол, заприсяглася довести до кінця. У Мавсола і Артемисии був дітей, і єдиним свідченням їхнього кохання став Мавзолей, завдяки якому вона місто Галикарнас ввійшов у історію. З безмежним старанням і щедрістю вона виділяла для увічнення пам’яті чоловіка, проте стала втручатися у плани майстрів. Приміром, цариця зажадала, щоб кіньми квадриги правил чимало візник, а царствена подружжя — Мавсол і Артемисия. Чутки про надзвичайної гробниці, возводившейся в Га-ликарнасе, стали швидко поширюватися, й у місто стали прибувати натовпу цікавих людей. Вже тоді йшлося й записувалося в хроніки, що скульптури на мармурових рельєфах вийшли як живі. Люди, яким поталанило бачити роботу прославлених майстрів, стверджували, що вчувався шум бою, свист стріл, дзенькіт мечей…

Но і Артемисия не дожила до остаточного завершення гробниці. І тоді майстра, архітектори і скульптори взяли ініціативу до рук і добудували Мавзолей, приголомшував насамперед своєю архітектурної ідеєю: у ньому вперше у грецькому зодчестві з'єдналися все три знаменитих стилю — доричний, ионический і коринфский.

Основой всього споруди став «величезний п'єдестал з проконесского мармуру». Насправді ж він був лише облицьований мармуром, а його основу становив масивний фундамент з необпаленого цегли. Сучасники захоплювалися і розмірами п'єдесталу, й видатками з його спорудження, та першої чергу — неперевершеним досконалістю його художнього оформлення. Нею стояв храм-гробница, оточений 36 іонічними колонами, несучими дах як 24-ступенчатой піраміди. Піраміда увінчана майданчиком, де вивищувалась скульптурна група — Мавсол з Артемисией на колісниці. Між колонами і з боках гробниці розміщувалося багате скульптурне прикрасу, і з письменники давнини відзначали видатні художні особливості цієї споруди. У тому числі був і уславлений Витрувий:

Судьба ощасливила цих двох (Пифея і Сатира. — Н.І.) рідкісним і найвищим задарма. Їх задум втілювали в реальність майстра, чиї твори оточені вічної і немеркнучої славою. Найбільші художники змагалися між собою, щоб прикрасити Мавзолей і тим самим сприяти його пишноті. І кожному дісталося за однією боці будинку. Це був Леохар, Бриаксис, Скопас і Праксителъ і, можливо, сам Тимофей.

Битву греків з амазонками, що прикрашала східну частина Мавзолею, зобразив великий Скопас. Значна частка власності фриза збереглася, і ми зараз можемо захоплюватися майстерністю античного скульптора, який умів «передавати найтонші відтінки душевного стану человека».

Согласно античним з описів, сюжетами для оформлення інших видів Мавзолею стали героїчні подвиги Те-сея, змагання Пелопа і битва кентаврів з лапифами. Триметрову скульптурну групу на вершині храмової піраміди створив, відповідно до античним історикам, сам архітектор Мавзолею — Піфій, а, по думці сучасних дослідників — Бриаксис. І це автори чудових скульптур левів, богів і героїв, що прикрашали колонаду храму, залишилися неизвестны.

Мавзолей простояв близько 1800 років, викликаючи захоплення багатьох поколінь. У 334 року до нашої ери Галикарнас штурмом взяли солдати Олександра Македонського, які, вибивши звідти перських завойовників, зруйнували багато палаци і храми міста. Але Мавзолей вони пожаліли… Потім у війнах, які йшли друг за іншому, Мавзолей залишався стояти, хоча вже втратив своїх прикрас, які викликали б загальне захоплення. Сильне землетрус XIII століття трохи зашкодило гробницю царя Мавсола, змістивши її підмурок і скинувши вниз мармурову квадригу і частина верхньої піраміди. У XV столітті завершили руйнація лицарі-хрестоносці, які брали каміння Мавзолею на будівництво фортеці Святого Петра. У 1523 року Галикарнас і Стару фортецю захопили турки, вони почали використовувати тесаные каміння античного міста на свої потреб, і як за 100 років майже всі було з землею. Але Мавзолей ввійшов у історію світового мистецтва, як неперевершений зразок похоронної архітектури, і це невипадково ще стародавні римляни стали називати «мавзолеями» все монументальні надгробні споруди. У ХІХ столітті залишки храма-усыпальницы були розкопано, і вони зберігаються у Галикарнасском залі Британського музея.

Список литературы

«100 некрополей».