Поети розстріляного відродження

Воєнно-комуністичний наступ 30-х років, що прийшов на зміну українському відродженню 20-х років, відзначався крайньою ідеологізаціїю в всіх сферах життя суспільства, суворим контролювати діяльністю високоінтелектуальних осіб, діячив культури та мистецтва, забороною різних релігійних течій, руйнуванням храмів, відкиданням тихий напрямів суспільної, історчної, філософської думи, що виходили далеко за межі ідеологічних догм, переслідування інакомислячих. Значна частина української інтелігенції загинула в сталінських тюрмах й канцтаборах. У 1933 році був засланий на Соловки М.Ірчан, у цьому ж році було б арештовано М. Ялового, О. Вишню (П.Губенка). Його чекали звинувачення в причетності до «Української військової організації», арешт у 1933 році та 10 років поневірянь у таборах. Вражений арештами своїх друзів, трагічно закінчує своє життя М.Хвильовий.

Раніше під час уроків української літератури не вивчали життя, і творчість письменників, котрі підіймали у своїй творчости ідею національного Визволення України. «Розстріляне відродження…» Застінки, ГУЛАГ, Сибір — ті, що випало частку, це знущання над дорогоцінним скарбом — людським життям.

Упродовж багатьох років — понад півстоліття — ім (я Миколи Хвильового якщо і нагадувалось, то лише із характеристикою «ворога народу». Письменника обвинувачували в націоналізмі, ворожості офіційному курсу партії. Перестає виходити журнал «ВАПЛІТЕ». Хвильовий вимушений писати покаянні листи, клястися у вірності комуністичній ідеології. Читати ці документи, зокрема статі, спрямовані проти товарищів за пером, гірко й сьогодні. Та смердоті дають уявлення, в якої безвихідь «героїчного терпіння» він був загнаний.

Останньою спробою відстояти незалежність стала нова літературна організація «Пролітфронт» й видання впродовж 1930 року однойменного журналу. Для М. Хвильового давно уже стали зрозумілими помилки в національній політиці, що привели до голоду в Україні. Письменник болісно переживав й суперечності в особистій долі, численні компроміси, на котрі потрібно було б йти, щоб не порвати остаточно із більшовицькою партією. М. Хвильовий годиною втрачав надію й знову її здобував.

Постріл 13 травня 1933 року був трагічною крапкою в історії українського відродження пореволюційних років. Проте все, здійснене ним, зосталося в скарбниці української культури. Це одна із неперевершених її сторінок, запорука майбутнього розвитку, вимріяного М.Хвильовим.

У 1934 році заарештовані й розстріляні Г. Косинка, Д. Фельківський, К. Буревій. Репресій зазнали 97 з 193 членів спілки письменників України, створеної у 1934 році. Серед них М. Зеров, Л. Гомін, М. Куліш та інші. Правду життя показував глядачам Лесь Курбас разом зі своїм творчим колективом «Березолю», але й хвиля терору поглинула митця, як й багатьох інших.

Серйозні втрати були і серед майстрів пензля та різця. Арешту за професійні подивися зазнали В. Седлер, І.Падалка та ін.

Саме про цих людей прийнято говорити, що смердоті символізують «розстріляне відродження». Деякі із письменників, котрим пощастило вижити (П.Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, П. Панч, Ю. Яновський та ін.), змушені були пристосовуватися до нових умів, ставати на шлях конформізму. Цьому процесові активно сприяли різні творчі спілки (письменників, композиторів, художників), організовані у середині 30-х років. Фраза «національна за формою й соціальна за змістом культура» мала прикрити нав (язування ідеологічних стандартів, де національному відводилася лише роль декоруму. Усе це негативно позначилось на культурі, літературі та мистецтві, руйнувало творчий потенціал народу, збіднювало його духовне життя.

Використана література: 1. Українська й світова культура. Історія й сучасність. Київ — 1995 2. 75 нових творів екзаменаційної програми 1998 року. Харків — 1998 3. Відповіді на екзаменаційні білети із історії України та всесвітньої історії XX століття. Київ — 1998.