Прощання з Матерою У. Распутіна

Сочинение-рецензия (У. Распутін «Прощання з Матёрой») У. Распутін стосується багатьох моральних питань у своїй повісті, але доля Матері - провідна тема цього твору. У ньому легко прочитується доля рідний села Распутіна — Аталанки, в роки будівництва Братської ГЕС що влучила у зону затоплення. Матера — те й острів, та село. Триста років обживали це місце російські селяни. Неквапно, без поспіху, йде життя в цьому острові, і поза ті триста років багатьох зробила щасливими Матера. Усіх приймала вона, всім ставала матір'ю, та дбайливо вигодовувала дітей своїх, і відповідали їй любов’ю. Але йде Матера, йде душа цього дивного світу. Надумали побудувати річці потужну електростанцію. Острів потрапив у зону затоплення. Усю село треба переселяти у новий селище березі Ангару. Але це перспектива не тішила старих. Душа бабки Дарії обливалася кров’ю, либонь у Матере як вона виросла. Це — батьківщина її предків, а сама Дарія вважала себе хранителькою традицій над народом. Вона щиро вірить, що «нам Матеру на подержание лише дали… щоб обихаживали ми її з користю і годувалися». Для чужих цей острів лише територія, зона затоплення. Перш всього, новоявлені будівельники спробували знести на острові цвинтарі. Дарія дійшов висновку, що у людей, і суспільстві стало утрачатися почуття совісності. «Народові набагато більш, — розмірковує вона, — а совість, іди та же…, наша совість постаріла, стара стала, ніхто її у не дивиться… Че про совість коли таке діятися!» Втрату совісті герої Распутіна пов’язують прямо з відривом людини від землі, від свого коріння, від вікових традицій. На жаль. Залишилися вірними Матере лише старі і бабусі. Молодь живе майбутнім й розлучається зі своєю малою родиною. Але письменник змушує замислитися, було б людина, залишив свою рідну землю, порвав зі своїми коренями, щасливим, і, спалюючи мости, залишаючи Матеру, не чи втрачає він своє душу, свою моральну опору? Павлу, старшому сину Дарії, тяжчай всього. Він розривається на дві домівки: потрібно облаштовувати життя новому селищі, але ще вивезено мати. Душею n Павло на острові. Йому важко відмовитися від материнської хатою, з землею предків. Але й повстати проти переселення Павло нездатна. Результат жалюгідний… З карти Сибіру зникло ціле селище, а разом із — традиційні звичаї, що протягом століть формували душу людини, його неповторний характер. Що ж тепер буде пов’язаний із Павлом, який метається між селом і селищем, між островом і материком, між моральним боргом і дріб'язкової суєтою і продовжує залишатися на завершення повісті в човні посеред Ангари, не пристав ні з одного з берегів? Що буде пов’язаний із тим гармонійним світом, який кожного людини стає святим місцем землі. Що буде пов’язаний із Росією? Надію на те, що Росія все-таки, не втратить свого коріння, Распутін пов’язує з бабусею Даркою. Вона містить у собі ті духовні цінності, які втрачаються з що насувається міської цивілізацією: пам’ять, вірність роду, відданість землі. Берегла вона Матеру, що їй від предків, і хотіла б передати до рук нащадків. Але розуміння приходить остання для Матері весна, і передавати рідну землю нікому. Распутін не проти змін, не намагається у своїй повісті протестувати проти усього нового, прогресивного, а змушує обдумати таких перетвореннях у житті, які не винищили людського у людині. Нам під силу людей зберегти рідну землю, не дати їй зникнути безслідно, бути на ній тимчасовим мешканцем, а вічним її хранителем, щоб потім не відчувати перед нащадками гіркоту і сором за втрату чогось рідного, близького твоєму сердцу.