Мир поміщиків у Гоголя

Мир поміщиків у Гоголя

… Друга чверть 19 століття. Епоха розквіту кріпацтва у Росії. «Золоте століття» помісного дворянства, що є до цього часу, не перебільшуючи, паразитичним класом. Задушливе час, тяжке. Як розкрити його пороки, викрити крепостников-реакционеров? Хіба що висміяти. І великого русского письменник береться за перо. Гротескні типажі Гоголя — сукупний образ російського помещика.

Его життя нудна і монотонна. Вона спонукає до неробству і пустомыслию. Кругозір поміщика вузьке, а характер мізерний. Такий Манілов, якого автор не випадково наділяє характерною прізвищем, кожен стиль яких можна тягти. Ні одного різкого звуку. Плавність, тягучість, нудьга. Порівнюючи героя з котом, автор підкреслює доброту, увічливість, ввічливість Манилова, які доведені до гротеску. Комічний епізод, коли герой, щоб уникнути першим ввійти у кімнату, утискується боком через двері разом з Чічіковим. Але ці риси приймають потворних форм. За все своє життя Манілов не зробив корисного. Його існування безцільно. Це підкреслюється Гоголем навіть у описі його маєтку, де панує безгосподарність, запустіння. А вся розумова діяльність хазяїна обмежується безплідними фантазіями, що хоча б провести «підземний хід» чи вибудувати «кам'яний міст» через ставок. Виокремлюючи в портреті персонажа «солодкі, як цукор», очі, Гоголь підкреслює, що «герой» прекраснодушний і сентиментальний до нудотності. Стосунки між людьми йому видаються ідилічними і святковими, без сутичок, без протиріч. Життя він не знає, реальність підміняється в нього порожній фантазією, грою млявого уяви. Манілов попри всі дивиться у рожеві очки.

Убог духовний світ російського поміщика, затхл і примітивний життєвий уклад. Коробочка у «галереї «мертві душі» вражає жадібністю і дріб'язковістю, хитрістю і скнарістю. Звідси і така прізвище, що викликає асоціації з різними коробочками, скриньками і шухлядками, у яких бережно складаються різні речі. Отже, Коробочка — одне з тих «тітоньок», які «бідкаються на неврожаї», а тим часом «набирають потроху грошенят підкинув». Характерною рисою героїні є його нелюдська тупість. Гоголь влучно називає її «дубинноголовой» і «крепколобой».

Но в усіх поміщики тихі і безневинні, як Коробочка і Манілов. Сільський неробство життя й без турбот іноді деградували людини, що той перетворювалася на небезпечного, нахабного хулігана. Картяр, пліткар, п’яниця і дебошир Ноздрьов навдивовижу типовий російського дворянського суспільства. Балаканина, хвастощі, лайка і брехню — оце й усе, потім він може. Цей балакун тримається розв’язно та брутально, має «страстишку напаскудити ближньому». Мова героя засмічений усякими перекрученими словами, вигаданими безглуздими висловлюваннями, лайливими слівцями, алогізмами. Доповнює портрет Ноздрева його, що складається з великої кількості згодних, створюють враження вибуху. З іншого боку, поєднання літер асоціюється з улюбленим слівцем героя «вздор».

Не до душі Гоголя й інша крайність — доведена абсурдно хазяйновитість і усадистость міцних поміщиків. Побут людей типу Собакевича влаштований добротно, на совість. На відміну від Ноздрева і Манилова герой пов’язані з господарським діяльністю. В нього все «упористо», без хиткість, у якомусь «міцній і незграбному порядку». Навіть хати селян побудовано навіки, а криницю спрацьований з такого дуба, «що йде лише … на кораблі». Зовнішній могутній образ Собакевича підкреслюється через інтер'єр вдома. На картинах зображені богатирі, а меблі справляє враження хазяїна. Кожен стілець немов промовляє: «…я Собакевич». Харчується поміщик відповідно до свої виглядом. Страви подаються великі наклади і ситні. Якщо свиня, то повністю до столу, якщо баран, то теж повністю до столу. Поступово складається образ обжорливого «человека-кулака», «ведмедя» й разом про те хитрого пройдисвіта, чиї інтереси зводяться до особистого матеріального благополучию.

Галерею поміщиків «вінчає» Плюшкін, самий карикатурний і водночас страшний персонаж. Це єдиний «герой», чия душа неухильно деградує. Плюшкін — поміщик, повністю втратив людський образ, а, по суті, і розум. У людях він вбачає лише ворогів, розкрадачів її майна, нікому не довіряє. І він відмовився від суспільства, від рідної дочки, прокляв сина, так само гостей і саме ніде немає. У нього мруть, як «мухи». Селян вважає тунеядцами і злодіями, виявляє ним ненависть і якими бачить у яких істоти нижчого порядку. Вже зовнішній вигляд села свідчить про важкому і безпросвітної частці. Глибокий занепад всього кріпосного способу життя найяскравіше виражений саме у образі Плюшкина.

В поемі «Мертві душі» М. У. Гоголь невипадково висміює помісне дворянство. Адже собакевичи і плюшкины управляли Росією того часу, вершили долі російського народу. Їх образи виткані яскраво і опукло, що прізвища гоголівських поміщиків стали загальними. Ми й сьогодні широко використовуємо між собою поняття маниловщины, порівнюємо тих чи інших людей з коробочками чи ноздревами.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.