Романи О.Бальзака «Батько Горіо» і «Гобсек» та їх проблематика

Роман «Батько Горіо» є одним з ключових творів «Людської комедії». Він свідчить про те, як стрімко відбувся розвиток Бальзака — реаліста в середині 30-х рр. Тільки-но досягнувши «завоювання абсолютної правди» в «Ежені Гранді», він зразу ж робить принципово важливий крок вперед, створюючи «Батько Горіо» нову романну структуру, котра відповідала завданням зображення сучасного суспільства в різних аспектах і вимірах, аналізу внутрішніх відносин і зв’язків суспільного цілого. Таким чином роман О. Бальзака «Батько Горіо» стає ніби праобразом пізніших найбільш глибоких і багатогранних романів письменника. І разом з тим є першим твором, написаним вже як частина грандіозного цілого, «Людської комедії», і його герої це вже й персонажі, що повертаються, що живуть на більш широкому просторі. (9,с.250).

Роман «Батько Горіо» є одним з кращих романів О. Бальзака і по майстерності композиції, і максимальній концентрації дії, і по незвичайній економії художніх засобів, які використовує автор .

В романі дві сюжетно-композиційні лінії: перша-трагічна історія батька Горіо, який втратив не тільки все своє багатство, але і саме дороге — любов своїх дітей .Він перед смертю впевнився в тому, що гроші дають все .

Друга лінія — історія Растіньяка, який похоронивши батька Горіо кидає виклик Парижу: «Ну тепер, хто кого !». В романі «Батько Горіо» від початку і до кінця витримує протиставлення двох соціальних світів: на верху буржуазне і великосвітське суспільство, внизу — пансіон Воке — світ бідності, паризька клоака. В центрі кожного із цих світів Бальзак поставив жіночу фігуру: з одної сторони — представник Сент-Жерменського передмістя віконтеса де Босеан, з іншої - власниця пансіону пані Воке. (7, с.363).

На перший погляд ці два світи зовсім різні і відокремлені непрохідною безоднею. Але в дійсності вони міцно зв’язані між собою, і завдання автора в тому і заключається, щоб показати внутрішній зв’язок низів і верхів буржуазного суспільства. Це він і розкриває на долі Растіньяка, який одночасно належить і до того і до іншого світу .

В романі «Батько Горіо» долі героїв, випадковості їх біографій, особливості характерів, звичаїв ,індивідуальностей, при всій їх неординарності, не зможуть порушити залізної необхідності законів буржуазного світу, які уявляються героям майже непереборним роком, а боротьба з ним приводить їх або до гибелі, як батька Горіо, або до компромісу, як Растіньяка, або в проникнення в саму структуру, яка творить ці закони, приклад цього — Вотрен. Дія роману розгортається в бідному передмісті Парижа, пансіон пані Воке. Автор відмічає тут, що в Парижі немає кварталу більш жахливого ніж ця вулиця Нев-Сен-Женев'єв .

Пансіон пані Воке — одне із останніх пристанищ бідних людей, які не можуть платити за приют більш кращий. Бальзак проводить нас по заплутаних лабіринтах цього царства бідності. Бальзак — майстер точних деталей. По ходу дія роману проходить не тільки в пансіоні пані Воке, а постійно переноситься то на паризькі вулиці, то в театр, то в салони віконтеси де Босеан і баронеси Дельфіни Нусінгем, то в ігрові і поліцію або навіть на кладовище. Однак головні події розгортаються саме у вітальні пані Воке. Пансіон пані Воке перетворюється в символ втрачених ілюзій і розбитих сердець, де життя безжалісно перемелює, як зерно жорна млина, слабих і дарує примарну надію сильним, стати власником чотирьох мільйонів франків. Якщо розглядати роман «Батько Горіо» відносно образу Растіньяка, то це роман, який відкриває молодому читачу картину жорстокого світу, повного зваб. Що відноситься до батька Горіо, то він являє собою один із самих яскравих прикладів людей, які одержимі пристрастями, які справедливо називають бальзаківськими, невблаганний розвиток цих пристрастей, яке приводить до повного краху особистості, яка стала їх жертвою , — одна із самих характерних рис мистецтва Бальзака. Автор показує як це почуття пристрасті, яке володіє батьком Горіо, розростається, подібно до чудовищного рака, який роз'їдає його душу, і в кінці кінців подавляє всі інші почуття.

На початку роману ми зустрічаємося з батьком Горіо, який на перший погляд може спастись. Навколо центрального героя, який будучи одержимим пристрастями, забуває і думати про суспільство. Бальзак розміщує образи другорядні - вони то і втілюють життя суспільства. Тому що всякий роман повинен бути зв’язаний міцними зв’язками з реальним світом. (13, с.594).

Але для того, щоб весь цей світ видуманий сприймався читачем, як реальний одних діючих осіб недостатньо. Потрібні декорації, які Бальзак замінює детальними описами. Виклик суспільству в кінці роману Бальзак не осуджує, він вище цього. Переробляти світ — не його справа, він тільки змальовує. Батько Горіо — звичайний провінціал, він просто тато але батько, який в своїй неймовірнішій пристрасті до дочок піднімається до величчя страждань шекспірівського Ліра. Бальзак змальовує свого героя за допомогою романтичної символіки. Саме величчя Горіо по суті величне, постільки в основі його лежить почуття нехай не розумне, примітивне, але справжнє і трагічне. Можливо Растіньяк так швидко не пройшов свій розвиток, якби у нього не було таких здібних вчителів, досвідчених і своєрідних. Вони відчули внутрішню гнучкість Растіньяка і вміло впливаючи на його слабкості, зуміли підштовхнути його на компроміс з самим собою і світом. Долі жильців пансіону пані Воке наочно підтверджують єдину істину, яка неспростовна в цьому суспільстві: якщо ти вкрадеш гроші, на тебе накинуться всі закони, але якщо мільйон, то ти станеш людиною, яку всі поважають, власником скількох то мільйонів.

Повість «Гобсек» Бальзак уперше видав у 1830 році під назвою «Небезпеки безпутства» і з таким фіналом Бристо де Ресто у кінці твору отримував спадщину із рук Гобсека. Пізніше змінився не лише її заголовок, а й сюжет.

«Сцени паризького життя», називалась «Батечко Гобсек» і закінчувалась описом славнозвісної комірчини Гобсека. Зрештою, у 1842 р., автор вводить свій твір до «Сцен приватного життя», називає просто «Гобсек» і додає історію головного героя, зокрема, розповідає, як той наживав своє багатство. Ця повість так ретельно доопрацьовувалась Бальзаком, як жодний інший твір. Спробуємо з’ясувати, що ж саме це влаштувало письменника у двох перших варіантах повісті.

Перша редакція, виходячи вже з назви та фіналу, була майже повністю присвячена історії Анастазі де Ресто, її стосункам з чоловіком та коханцем, що призвели до того, що її дітям загрожувало б зубожіння, якби не добрий геній — Гобсек (лихвар-добродій — цікавий поворот теми Скупого у світовій літературі). За це вдячна графиня домагалася для нього дворянського стану. Таким чином, твір навряд чи виходив за межі поодинокого випадку і являв собою приватну історію аристократичної сім'ї. Через п’ять років Бальзак вивів на перший план не історію сім'ї де Ресто, а самого Гобсека. Але назва «Батечко Гобсек» та розташування у «Сценах паризького життя» хоча і надають певного узагальнюючого значення повісті, все ж обмежують її символічне, узагальнююче звучання. По-перше, звертання батечко дещо фамільярне і якось затінює наступне слово, його страшну внутрішню форму (гобсек голландською значить живоїд), локалізуючи символічність і узагальнюючу характеристику, адже словосполучення «батечко Гобсек» стосується саме людини Гобсека, а не головного Гобсека — жаги до наживи. По-друге, конкретизувалося і місце діїПариж. І лише через 12 років після появи першої редакції повість набуває остаточного вигляду. Крім того -,і це дуже важливо, адже приватне життя є скрізь — знаходить своє місце у «Сценах приватного життя», займаючи там поруч із повістю «Батько Горіо» одне з чільних місць. (5,с.226).

За формою твір є оповіданням у оповіданні. Це був досить типовий жанр у літературі ХІХ ст. та й літературі більш ранніх часів: досить згадати хоча б знаменитий «Декамерон» Джованні Боккаччо. Але для чого авторові знадобився Дервіль?

Адже його наявність тільки заплутує хід оповіді: адвокат у приймальні графині де Гранльє розповідає історію, яка змусить змінити погляд на положення у вищих колах Парижа графа Ернеста де Ресто, а з назви видно, що увага читачів має бути зосереджена на лихвареві Гобсекові. За своєю природою Дервіль спостережливий, він проникає скрізь, бачить те, що причаїлося у глибинах життя. Це посередник, людина простої та ясної душі, через яку мали б відображатися інші люди. Чому все ж таки між Гобсеком та читачем стоять аж дві особи: автор та ще й оповідач? Так, Дервіль — один (якщо і:е єдиний) із тих, хто добре знає Гобсека і бере безпосередню участь у справах сім'ї де Ресто. Згадаймо, що Бальзак у своїх творах дає начебто подвійне зображення людини під кутом зору, як суспільства так і самої людини. У цій повісті письменник ускладнює сприйняття образу читачем. Ми сприймаємо Гобсека, образно кажучи у трьох іпостасях: а) Гобсек — очима його жертв; б) Гобсек — очима Дервіля; в) Гобсек — як він сприймає себе сам. І щоб не опинитися у положенні трьох сліпих, кожен з яких мацав відповідно хвоста, хобота та ногу слона, впевненій що саме перед сном треба враховувати всі ці три іпостасі.

Для європейської літератури образ лихваря був характерним від самих її витоків (пригадайте фольклорні образи здирників, Мольєрового Гарпагопа та Шекспірівського Шейлока). Та створений Бальзаком персонаж значно складніший, величніший, значущіший від попередників, оскільки в ньому втілена глибока філософська проблема влади грошей у суспільстві.

В таємничій могутності Гобсека є щось містичне, як зрештою і в самих грошах — золотому ідолові згаданому людьми в якості умовного еталону чи не лише матеріальних цінностей. Лихвар не накопичує заради грошей, гроші - це зовсім не мета його життя, а засіб і спосіб буття як такого. Коли Гобсек угледів діаманти графині де Ресто, очі його гарячково спалахують, як і в згаданих попередників за подібних обставин Та це не вияв жадоби збагаченню, а нестримний вогонь самореалізації через ВЛАДУ над іншою живою істотою. Коли в попередні епохи цю владу давала фізична сила, краса, розум, освіченість чи становище в суспільстві, то згодом, і це переконливо доводить Бальзак у повісті - лише гроші. В суспільстві де все продається і все купується, вони — володарі усього сущого. На думку лихваря, сила грошей непорушна й незмірна бо все в світі має свій грошовий еквівалент. Той хто має гроші, — править світом, незалежно від віку, становища, сили та розуму. Чи не так думають про себе і сучасні наші «нові» росіяни та українці? Чи не тому і сьогодні такий близький і цікавий світові Бальзак, що зумів створити ще один вічний образ тип людини, для якої гроші - засіб і спосіб буття?

Та чи знав його герой, що таке любов, дружба; справжнє людське тепло? Ось над чим слід задуматися читаючи безсмертний твір Бальзака.

Поки гроші підвладні йому, Гобсек володар життя, цар і бог, що може вирішувати долі інших та обплутавши незримим павутинням душі людей, він мимоволі знекровлює й власну душу, до краплі висушуючи в ній співчуття, милосердя, повагу до інших, довіру і любов. Процеси, що відбуваються з героєм, психологічно доспів точно вмотивовані письменником. Лихвар надто часто зіштовхується з найпідлішими людськими вчинками, виявами найогидніших інстинктів та забаганок. Його клієнти здебільшого марнотратці, що піддалися власним найнижчим потягам і пристрастям (гордощі, ревнощі, прагнення до втіх, до світської марноти), як вчинили це Анастазі де Ресто та Максим де Трай (16, с.23) Історія родини де Ресто — ще один доказ слушності тверджень Гобсека і водночас яскрава ілюстрація його '" механізмів" визискування. Кожен з персонажів має свій зиск: пройдисвіт та ловелас де Трай «віддячує» коханням за розкоші й розваги, «визискуючми» Анасгазі, та в свою чергу, «платить» майбутнім дітей за своє почуття, «визискуючи» родину її чоловік, «викуповуючи» долю синів «продає» дружину і т.д. Гобсек, врешті. лише мудро забирає у «поганих гравців» фігури — гроші, владу, силу, адже їх «підводять» почуття (жага, любов, ненависть), а лихвар давно вже їх позбувся. Лише його смерть та бездоганна чесність Дервіля повертають нерозважливій удові її спадок.

Образ лихваря у Бальзака неоднозначний (на відміну від його попередників). За словами Дервіля, в ньому співіснують двоє людей: скнара і філософ, створіння нице і створіння шляхетне.

Так, лихвар щиро прагне допомогти графові, та. збагнувши, які великі статки самі пливуть до нього, не роздумуючи, вступає у володіння ними.

Характерно, що, крім банальної скнарості, Гобсеком керує й бажання відчути себе вершителем долі графині Анастазі. Така структура мотиваційної сфери вчинків героя коріниться в його минулому, пунктирно відтвореному в розповіді Дервіля (сам герой лише іноді прохоплюється кількома словами про бурхливі події зі свого життя: полювання ні) тигра, абордажні сутички, уміле володіння шпагою і пістолетом У Гобсека витончений розум, який може бути спрямований як на здійснення складних фінансових махінацій, так і на глибокий аналіз людських слабкостей, як на розв’язання міжнародних проблем, так і на філософські роздуми про первинні категорії буття. Це виняткова, непересічна особистість.

Зовнішність героя асоціюється в оповідача із зображенням давніх римлян, а з докладного портретного опису на початку твору виразно акцентується автором символічна риса — колір обличчя, що порівнюється зі сріблом, нагадуючи істинну сутність персонажа — заглибленість у світ грошей. Поєднання, докладних деталей — реалістичних і тих, які несуть багатозначне смислове навантаження, дає змогу уявити портрет Гобсека художньо глибоким і особливо важливим для моделювання образу. (16,с.24).

Слід зауважити, що в архітектоніці твору превалюють компоненти, пов’язані із системою образів. У тканину «Гобсека» щільно вплетені різнопланові образи: центральний персонаж — Гобсек, оповідач Дервіль, герої першого плану — Максим де Трай і подружжя де Ресто; другорядні персонажі - віконтеса де Гренльє і її дочка Камілла, Ернест де Ресто, швачка Фанні Мально.

Чимало також у «Гобсеку» змальованих кількома штрихами постатей, які, проте, докладніше зображуються в інших творах «Людської комедії» :

прекрасна Голландка та її дочка Естер — родички Гобсека, пані де Босеан та багато інших представників і представниць вищого світу. Елементи композиції твору позначені явною доцентровістю, орієнтованою на образ центрального персонажа. Скажімо, прийом обрамлення набуває парадоксального значення. Під формальним приводом — розповісти віконтесі де Гранльє про перспективи молодого графа де Ресто — Дервіль — подає місткий філософсько-психологічний портрет Гобсека як людини і соціального явища. Водночас він досліджує проблему всемогутності грошей у суспільстві: «Невже усе зводиться до грошей?» — гірко запитує він себе, усвідомлюючи величезну залежність від них: добробут і кар'єра самого Дервіля пов’язана з позичкою, наданою тим самим Гобсеком, як і втілення мрій Камілли та молодого де Ресто. Сюжет твору, що відтворює тенденцію доцентровості, можна уявити як спіраль з багатьох химерно спрямованих векторів, що примхливо перетинаються, зорієнтовані на певні групі; персонажів, які, в свою чергу, підпорядковуються розкриттю визначальної проблеми твору. Одні з них за моральними якостями гідні Гобсека — так само прагнуть грошей і влади, хоча позбавлені його енергійності та розуму (Максим де Трай, графиня Анастазі, пані де Гранльє). Інші - Дервіль із дружиною Фанні - втілюють ідеал письменника, ідеал моральний, який все ж суперечить життєвим реаліям часу Бальзака. Про Дервіля кажуть: «…ніколи він нічого не досягне, зате буде найщасливішим і найпоряднішим із людей» .(16, с.24).

Отже щодо центральної проблематики твору (у чому сенс буття, щастя, чи втілюються ці поняття у грошах, багатстві) Дервіль і Гобсек — антагоністи. Лихвар помирає самотнім, збожеволівши серед численних скарбів. Дервіль знаходить гармонію у щасливому шлюбі та можливості заробляти гроші завдяки розумові, знанням, моральним чеснотам, — рисам, які притаманні кращим персонажам Оноре де Бальзака.

«Всевладний» Гобсек гине, набуті ним гроші - мертві. Єдине, що лишається по ньому — пам’ять Дервіля, людини, яка обрала протилежний шлях.

Гроші всевладні лише в матеріальному світі:це еквівалент праці, дії, з реалізованості особистості. Але ні любов, ні благополуччя, ні щастя, ні, врешті, здоров’я та життя не мають грошового еквівалента. Філософія Гобсека виявилася помилковою: володіти можна тим, що має ціну, а безцінне (те, що і є справжньою сутністю людського світу) підвладне лише Любові.

В романі «Батько Горіо» так як і в «Гобсеку» розглядається тема падіння моралі. Це і образ батька Горіо, і моральне падіння Ежена Растіньяка, це і дочки батька Горіо, які ведуть паразитичний образ життя. За гроші все можна купити і все можна прождати.