Творчий шлях П. Сосюрі

ЗМІСТ |Вступ |з. 2 | |Становлення В. Сосюри як громадянина і митця. |с. 3 | |Творчий шлях |із чотирьох | |Твір «Мазепа» |с.8 | |Біблійно-міфологічні сюжети у творах В.Сосюри. |з. 9 | |ОСНОВНІ ВИДАННЯ ТВОРІВ М. В. СОСЮРИ |с.10 | |Список використаної літератури |з. 12 |.

Вступ.

Володимир Миколайович Сосюра.

(1898−1965).

Любіть Україну у сні і наяву, вишневу свою Україну, красу її вічно живу й нову, й мову її солов «їну.

(Сосюра У. Любіть Україну //Українське слово:

Хрестоматія укр. літ. та літ. критики ХХ ст.:

(У 3-х кн.).Кн. 2 /Упоряд.: В. Яременко (Україна),.

Є.Федоренко (США); Підгот. текстів Б.Яременка. ;

До., 1994. — З. 221−222.).

Володимир Миколайович Сосюра — представник високого поетичного світу, де пахнути білі акації, палахкотять загравами донецькі ночі і цвіте різнобарв «ям Україна. Він — тонкий лірик й творець розгорнутих ліро-епічних полотен.

Народився В. Сосюра на станції Дебальцеве (нині Донецької області). За своїм національним походженням Володимир Миколайлович — не українець. По батькові він — француз. Про це В. Сосюра неодноразово згадує у своїх віршах й споминах. Його батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, був людиною непосидющою і різнобічно обдарованою, змінив багато професій, вчителював, працював сільським адвокатом, шахтарем.

Маті поета — Марія Данилівна Локотош — мадярка, робітниця із Луганська, займалася хатнім господарством.

Дитячі рокта майбутнього поета минули у з. Третя Рота (нині м. Верхнє), у старій хворостянці над берегом Дінця, де в одній кімнатці тулилися восьмеро дітей й батьки. Одинадцяти років В. Сосюра йде працювати до бондарного цеху содового заводу, потім телефоністом, чорноробом. Початкову освіту здобуває под опікою батька, зачитується пригодницькою літературою (Майн Рід, Жуль Верн, Фенімор Купер), віршами О. Кольцова та І.Нікітіна. 1911 р. вступає до міністерського двокласного училища у з. Третя Рота.

До зацікавлень дитячих літ Володимира належали Гомер й Ф. Шіллер, Т. Шевченка й М. Гоголь, О. Пушкін та І.Франко. А разом із ними — А. Бєлий, О. Апухтін, М. Вороний, О. Олесь, С.Надсон.

Свої Перші поетичні спроби російською мовою В. Сосюра відносить до 1914 р. (усі рукописи загинули у рокта Першої світової війни). 1914 р. він вступає до трикласного нижчого сільськогосподарського училища у з. Яма, але й смерть батька (1915) змушує його облишити навчання і працювати на содовому заводі учнем маркшейдерського бюро. Восени 1916 р. В. Сосюра повертається до училища, аби пробути тут до буремної осені 1918 р.

Співає вірить у революційне оновлення життя, і разом із тім болісно, гостро реагує на драму громадянської війни, що відбито нею в вірші «Брат на брата » .

1. Становлення В. Сосюри як громадянина і митця .

Становлення В. Сосюри як громадянина і митця припадає на Перші пореволюційні рокта. Восени 1918 р. у складі робітничої дружини содового заводу він бере доля в повстанні проти кайзерівських військ. Взимку 1918 р. стає козаком петлюрівської армії. Восени 1919 р. тікає із її лав й потрапляє у сповнений до денікінців. Його розстрілюють як петлюрівця, але й рана виявляється несмертельною й він виживає. Судив В. Сосюру червоний ревтрибунал й лише житейська мудрість голови трибуналу, котрий розгледів у хлопчині поета, врятувала йому життя; 1920 р. Сосюра опиняється в Одесі, де його, хворого на тиф, приймають до своїх лав бійці Червоної Армії.

Політкурсант 41-ї стрілецької дивізії, він 1920 р. знайомиться в Одесі із Ю. Олешею, Е. Багрицьким, К. Гордієнком, О. Ковінькою, котрі одностайно визнають його за складом мислення і почуття поетом суто українським.

У листопаді 1920 р. червоноармієць В. Сосюра направляється в Єлисаветград, де потрапляє до лікарні, а после одужання їде політпрацівником на Донбас. Під годину відпустки 1921 р. він знайомиться у Харкові із В. Коряком, В. Блакитним та І.Куликом. Починається харківський період напруженого творчого життя у колі провідних українських майстрів: О. Довженка, М. Хвильового, О. Вишні, О. Копиленка, І.Сенченка, М. Йогансена та ін.

2. Творчий шлях.

1921 р. побачила світло збірка В. Сосюри «Поезії «, що досі вважалася його першою книжкою. Нещодавно віднайдений документ корегує цю думку. Рукою Сосюри в нім записано: «У 1918 р. после проскурівського погрому, який вчинив 3-й гайдамацький полк, козаком якого я був, на гроші Волоха (кому. полку) було б надруковоно і бачено першу збірку моїх поезій «Пісні крові «*.

1921 р. виходить поема «Червона зима », Яка мала небачений успіх. У її невеличких дів «яті розділах вмістився цілий духовний світло представника «робітничої рані «: теплі спогади про дитинство і домівку, парубочі розваги і перше кохання, порив повстанських загонів, Повернення додому і торб втрат, відчуття єдності із народом й віра в ідеали народовладдя. Здобуття свого берега в розбурханому суспільному морі, світоглядна визначеність як дарунок бунтівливій душі - вісь психологічне і філософське підгрунтя поеми, що попри всю суворість зображуваної реальності (голод, злидні, розруха, війна й смерть) наскрізь перейнята оптимістичним звучанням.

Широкий діапазон має і соціально-філософська тематика поета. Його даниною космізму 20-х років є поема «Навколо «(1921), ліричний суб «єкт якої прагне охопити поглядом усю розвихрену революцією планету. Вселенські масштаби виміру подій й у поемі «У віках «(1921). Стоїчне сприйняття суворої дійсності відбите у присвяченому М. Хвильовому диптиху «Сніг «(«Сніг… перед очима за лицями лиця… »).

У вірші «Граційно руку подала й пішла «панує стихія революційного романтизму. Подібні коливання філософських акцентів також свідчать про синкретизм художнього мислення Сосюри.

З-під пера митця виходить низька ліро-епичних співаємо: «Оксана «(1922), «Робітфахівка «(1923), «Шахтар », «Сількор », «Хлоня «(1924). Нині важко стверджувати, що смердоті належати до вершинних художніх зразків, але й тогочасному читачеві ці розширені соціальні портрети, психологічно проникливі і точні, говорили багато про нього самого. Одним з перших проявів інтересу молодої літератури до рідної давнини (особливо цінного в атмосфері лівореволюційних вульгаризацій історії) ставши віршований роман В. Сосюри «Тарас Трясило «(1926).

Від 1925 р. В. Сосюра повністю віддається літературній роботи. Упродовж десятиліття (1922;1932) він був членом багатьох літорганізацій (Пролеткульту, «Плугу », «Гарту », ВАПЛІТЕ, ВУСПу та ін.), керуючись не скільки ставленням до їхніх ідейно-естетичних програм, стільки особистими симпатіями.

Надто відкритий та імпульсивний, В. Сосюра часто бував беззахисним, іноді сам наражався на гострі закиди. Так, він впавши у розпач із приходом непу, що відверто відбилося у збірці «Місто «(1924). Щоправда, свою похмуру розчарованість (по-своєму відтінену низкою екзотичних образів — «далекої Іранії «, «замріяної Індії «та ін.) співає досить швидко долає. Вже в поемі «Воно «(1924) читаємо: «Знає він, од непу стало лучче, хоч спочатку і никнула голова ». Алі недругам було б що брати на недобру пам «ять.

Збірки Сосюри «Золоті шуліки «(1927), «Колі зацвітуть акації «, «Де шахти на горі «(1928) сповнені погідних настроїв й снаги творчого діяння. 1927 р. співає пише взоровану на традиції шевченківської політичної сатири поему «Відповідь »; поеми «Вчителька », «Співає «, «ДПУ », й найзначнішу з-поміж них — «Заводянка ». Усі це дає підстави стверджувати, що він щасливо вийшов із «непівського «психологічного розламу, мобілізувався й як лірик вжився у мирний будень України. Це відзначає неупереджена критика, вбачаючи в Сосюрі провідного майстра ліричного жанру. Однак на терезах політичної кін «юнктури фахова думка уже нічого не важила. Безконечні закиди в бік поета суворішають (аж до «перевиховання «його при верстаті (1931), ввергаючи Володимира Миколайовича у стан глибокої творчої кризи. Настрої відчаю позначалися і на збірці «Серце «(1931) й, зокрема, однойменному вірші.

До проблем громадсько-літературних долучаються особисті, дається взнаки нещадне ставлення Сосюри до свого здоровий «я. 1934 р. він потрапляє до психіатричної лікарні. З огляду на розв «язаний у стране терор можна припустити, що це рятує його від набагато страшнішого. Цього ж року Володимира Миколайовича виключають із компартії. Лише 1940 р., после його відчайдушного аркуша до Сталіна, якому він щиро вірив, поновлюють у лавах ВКП (б).

У ці рокта В. Сосюра майже не пише, займається поетичними перекладами. Декотра стильова одноманітність, зумовлена природою поетичного мислення, приховує іншого В. Сосюру — блискучого версифікатора, який досконало володіє словом (наприклад, його переклад «Демона «М.Лермонтова).

І усе ж таки таки «вершителі доль «визнають за краще зберегти «поета робітничої рані «, котрого знає й любити народ. 1936 р. Сосюру приймають до спілки радянських письменників. 1937 р. він має змогу переїхати із родиною в Україну — Києва, удостоюється ордена «Знак пошани ». У припливі нових сил й надій повертається до роботи. Сумного для країни 1937 р. із «являється збірка «Нові поезії «, котра свідчить, що і у важку пору муза зазирала до В. Сосюри, залишаючи такі свої щемні знаки, як «Айстра «(1934) чи «хвиля «(1934).

" Нові поезії «, а ще понад збірка «Люблю «(1939), означили новий етап його творчости, пору художньої врівноваженості, стилістичної витонченості.

1940 р. В. Сосюра завершує своє найбільше ліро-епичне полотно — роман у віршах «Червоногвардієць », який увібрав увсе ті, що становить автобіографічну основу його творчости 20−30-х років.

Передвоєнні книжки («Журавлі прилетіли », «Крізь вітри й рокта », 1940) сповнені мотивів любові до жінки («Марії «), природи («Я квітку не можу зірвати »), до Вітчизни, до життя, що, проминаючи так швидко, дарує душі безмір переживань.

Війна застає В. Сосюру в Кисловодську. Згодом він повертається до Києва, у складі письменницьких агітгруп виступає перед населенням. З наближенням фронту разом з Спілкою письменників України виїздить до Уфи. Звідти лунає щире слово поета, його чують й на окупованих землях. Написаний в Башкирії славнозвісний «Ліст до земляків «(1941) поширюється у формі листівок по всій Україні.

1942 р. співає наполягає на переїзді до Москви, працює в українському радіокомітеті, українському партизанському штабі й 1943 р. направляється «в розпорядження Політуправління фронтів, котрі вели бої за Україну ». Співпрацює із редакцією фронтової газета «За честь Батьківщини », виїздить у діючі війська, виступає перед воїнами.

Виходять із друку збірки В. Сосюри «У годину гніву «(1942), «Під гул кривавий «(1942), із «є численні публікації в періодиці.

З великих творів цого періоду найцікавішою є поема «Мій сін «(1942; 1944), що висвітлила драму війни як примножену суму конкретних трагедій й особистих втрат.

1944 р. В. Сосюра повертається до Києва, пише і водночас працює на відбудові міста. «І стало тихо так навколо, мов не було б землі «, — так увічнить він першу хвилину світу поемі «Огненні дороги «(1947).

Риси ідейно-стильової еволюції виявилися у вірші 1941 р. «Любіть Україну ! », що на хвилі переможного настрою відразу прийшов у світло, був опублікований в Україні та Москві (в перекладах О. Прокоф «єва та М. Ушакова), а 1951 р. спричинив до найгостріших звинувачень поета в націоналізмі. Починаючи зі з статтею в газеті «Щоправда «(1951, 2 лип.) «Проти ідеологічних перекручень в літературі «, наростає каламутна хвиля «голобельних «виступів, у які В. Сосюрі відмовляється у праві на громадське і літературне життя, і в запопадливій «активності «заперечується уже не лише цей вірш, проте створене ним.

В.Сосюру перестають друкувати, він живе под прямою загрозою арешту, відміненого лише зі смертю Сталіна 1953 р. І тоді із «є нові книжки віршів «За світ «(1953), «На струнах серця «(1955), «Солов «їні далі «(1957).

Багато працює В. Сосюра в епічному жанрі - пише поеми «Студентка «(1947), «Вітчизна «(1949), «Україна «(1951).

3. Твір «Мазепа».

Тривалий годину (починаючи із 1929 р. по 1960 р.) В. Сосюра працював над твором «Мазепа ». Повертаючи з забуття зневаженного царатом гетьмани, співає Веде мову про боротьбу за волю й щастя народу:

Я серцем хочу показати страшну трагедію Мазепи й в ній, у тому годину страшний незгоди, страшну трагедію народу…

…Любив Вкраїну він душею й зрадником задля неї…

Він серцем біль народу чув, що в далеч дивився крізь багнети…

Віднесена до «заборонених творів », поема разом з грунтовним літературознавчим аналізом лише 1988 р. був опублікована в журналі «Київ ». Цей великий, замислений в епічних вимірах, твір ще раз підтвердив ліричний талант В. Сосюри, для котрого переживання подій було б завжди ближчим за їхнього осмислення.

Поему «Мазепа «В.Сосюра писавши тоді, коли його шалено цькували за вірш «Любіть Україну! ». Публічно поетові доводилося «каятись «й друкувати такі вірші, що невдовзі склали збірку «Світ » .

4. Біблійно-міфологічні сюжети у творах В.Сосюри.

1960 р. В. Сосюра закінчує поему «Розстріляне безсмертя », розпочату в довоєнний годину й опубліковану лише 1988 р. Є підстави вважати, що «заспівна «частина цого твору, присвяченого жертвам сталінського терору, є поновленим із пам «яті шматком втраченої поеми «Махна ». Поема багата на проникливі характеристики, котрі із відстані літ автор дає друзям й знайомим й котрі разом із оцінкою власних вчинків й почуттів відтворюють духовний образ трагічного години. Ці поетичні мемуари стали першим великим зверненням повоєнної поезії до фактів епохи сталінізму й разом із його автобіографічним романом «Третя Рота «(1989) поклали вухо розробки й цієї теми.

Низку цікавих творів приносять книжки «Близька далина «(1960) й «Поезія не спіти «(1961), що виходять із робітні Сосюри попри його тяжку хворобу серця.

З великим хистом й щирістю, без розпачу і скорботи, говорити співає про красу осінньої пори у віршах, що входять до збірок «Осінні мелодії «, «Весни дихання «(1964).

У поезії В. Сосюри звучати біблійні мотиви у їхній зворушливій людяності. Утверджується народний світогляд із його мірками добра й зла. І хоча співає готовий боротись й перемагати, але й ще понад він уміє любити. І прощати… Прилучаючись до ідеї безсмертя душі, сповненої добра й краси:

Одсіяють рокта, мов хмарки з нас, й вісь так уже в полі будуть двоє йти, але й, волошками станемо — я й ти.

Також якщо полі, як тепер, синіти, й хмарки летіти в невідомий годину, й другий, далекий, сповнений привіту, із рідними очима порівняє нас.

(«Одсіяють рокта… »).

На біблійно-міфологічних сюжетах побудований твір «Христос », написань 1949 р. Стара Біблія у книжках, образи й відомості, запозичені із цих аналів, власне й є головними. Образ Христа у поемі змальовується протягом всього його життя.

Другою поемою, Яка по-своєму продовжує біблійно-космогенічні уявлення Сосюри, є його цікавий, але й своєрідно незавершений твір-поема «Ваал ». Яка частка персонажів — Каїна, Єви й Адама, — проте мова в іншій поемі Сосюри — його «Каїні «.

Віднайдено рукопис поеми «Мойсей », котра має бути надрукована в журналі «Київ «у 1997 р.

Володимир Миколайович Сосюра залишився ніжним й тривожним співцем глибоких почуттів людини. Стали класичними його вірші «Так ніхто не кохав », «Колі потяг у далеч загуркоче », «Білі акації будуть цвісти », «Пам «ятаю вишні доспівали », «Сад шумить », «Волошки «та багато інших.

Творчої роботи не кидав він й тоді, коли тяжко занедужав. Володимир Миколайович Сосюра прийшов од нас, у розквіті свого таланту.

Живи, моє серце, живи задля собі, для собі ж бо ти і не жило, — писавши він у вірші «Люблю України коханої небо » .

5. ОСНОВНІ ВИДАННЯ ТВОРІВ М. В. СОСЮРИ.

Твори: У 4 т. / Редкол.: Олійник Б.І. (голова) та ін. — До.: Дніпро,.

1986;1987. — Т.1−4.

Твори: У 2 т. / Упоряд. та підгот. текстів П.Д.Моргаєнка; Вступ. ст.

Б.Олійника. — До.: Дніпро, 1978. — Т. 1−2.

Вибране: Поезії та проза / Упоряд. та вступ. ст. В. П. Моренця. — К.:

Радий. письменник, 1989. — 237 з.: портр. — (Шк. б-ка).

Вибрані поезії. — Х.: Держлітвидав, 1936. — 159 з.: іл.

Журавлі прилетіли: Поезії. — Б.м.: Радий. письменник, 1940. — 175 з.: портр.

Вибране: Пер. з укр. — М.: Гослитиздат, 1939. — 123 с.

Вибране Пер. з укр. Б. Турганова; Предисл. Б. Олійника. -. М.:

Худож.лит., 1978. — 429 з., 1 л. портр.

Крізь вітри й рокта: Поезії. — Львів: Радий. письменник, 1940. — 131 с.

Крила: Вірші: Пер. з укр. / Вступ.ст. С.Тельнюка. — М.: Худож.лит.,.

1988. — 302 с.

Люблю: Поезії. — До.: Держлітвидав, 1939. — 199 с.

Люблю я море… Поезії. — Одеса: Маяк, 1989. — 174 з.: іл.

Поезії. — Х.: Держвидав України, 1929. — Т.1−3.

Серце: Поезії. — Х.; До.: Літ. й мистецтво, 1931. — 51 с.

Сін України: Поема. — Б.м.: Спілка радий. письменників України, 1942. ;

19 з. — (Б-ка «Фронт й тил »).

Так нікто не кохав: Поезії / Упоряд. Ю. С. Бурляй. — До.: Радий. письменник, 1987. — 151 з.: іл.

Такий я ніжний, такий тривожний…: Поезії: Для ст. шк. в./ Упоряд. та передм. М.Сома. — До.: Веселка, 1989. — 286 з.: іл.

Третя рота / Упоряд. С. А. Гальченко, В. В. Сосюра; Післямова й приміт.

С.А. Гальченка. — До.: Радий. письменник, 1988. — 357 з.: іл., портр.

Третя рота: Роман / Пер. з укр. Н. Высоцкий, С. Плахтинского; Вступ. ст. З. Гальченко. — М.: Сов. писатель, 1990. — 269с.

Христос Легенда: / Публ. Ю. Бурляя // Київ. — 1997. — №½. — З. 12−26.

Час: М. Хвильовому //Вітчизна. — 1995. № 7/8. — З. 133.

Висновки.

Співає навіки залишився в серці свого народу. На його могилі споруджено пам «ятник. Надано ім «я М. В. Сосюри Будинку культури склозаводу м. Лисичанська та одній із вулиць м. Києва. У м. Лисичанську відкрито музей поета. У Києві, на будинку, де живий й працював Володимир

Миколайович Сосюра, встановлено меморіальну дошку із барельєфом.

Використана Л І Т Є Р, А Т У Р А.

1. Моренець В. П. Володимир Сосюра (1898−1965) // Історія української літератури ХХ століття: Кн. перша (1910;1930;ті рр.).

/ За ред. В. Г. Дончика. — До., 1993. — З. 260−277.

2. Антоненко-Давидович Б. Неповторний Володя: (Спогадів про.

В.Сосюру) // Укр. мова й літ. в шк. — 1989. — № 8. — З. 29−32.

3. Килимник Про. Чарівник слова: Кілька епізодів з зустрічей з.

В.Сосюрою) // Донбас. — 1987. — № 6. — З. 90−93.

4. Гальченко З. Мої дні мов хрести: Лірико-драмат. етюд із життя.

В.Сосюри // Самост. Україна. — 1993. — 17 беріз. — З. 8.

5. Крижанівський З. Чому я — не пишу спогадів про Володимира.

Сосюру… // Вітчизна. — 1992. — № 1. — З. 176−179.

6. Бурляй Ю. Червіньковий Орфей // Вітчизна. — 1995. — № 7/8 — С.

131−137.

7. Гловацька До. Незнайомий В. Сосюра? // Літ. Україна. — 1996. — 12 груд.

8. Гуторов А. Володимиром Сосюрою — знайомий і незнайомий // Райдуга. ;

1991. — № 9. — З. 121−122.

9. Бедзик Ю. Відчайдушний Володимиром Сосюрою // Дзеркало тижня. — 1996. ;

10 січня. — З. 16.

10. Микитенко Про. Друзі чи супротивники? // Київ. — 1990. — № 2. — С.

138−149.

11. Моренець У. Солов «їне піднебесся Володимира Сосюри // Радий. літературознавство. — 1989. — № 6. — З. 37−46.

12. Моренець У. Володимир Сосюра: Нарис життя, і творчости. — К.:

Дніпро, — 1990. — 262 с.: