Міжнародний суд ООН

Международный суд ООН

Международный суд створений 1945 як частину системи ООН. Суд змінив Постійну палату міжнародного правосуддя Ліги націй. Старий Світовий суд був однією з найуспішніше діючих інститутів Ліги. За 18 років своєї праці виніс вироки по 32 великим справах телебачення і представив 27 консультативних висновків. Новий Міжнародний суд, як його попередник, заснований Гаазі (Нідерланди).

Состав

Международный суд складається з 15 суддів, що обираються у дев’ятирічний термін Генеральної Асамблеєю та Ради Безпеки. Право вето Великий п’ятірки не передбачається. Статут Судна стверджує, судді обираються «у складі на осіб із високими морально-етичними характеристиками, з… загальновизнаною компетенцією в міжнародне право» і представляють «основні форми цивілізації і основні юридичні системи світу». Судді повинні представляти різні географічні регіони, у складі Судна може бути двох громадян однієї й тієї ж держави. Передбачалося, що це становища будуть гарантувати неупередженість Суду і яке перетворять їх у об'єктивний міжнародний трибунал. Разом про те страна-истец проти неї під час розгляду конкретного справи увести до складу Судна додаткового суддю, свого представника, якщо його немає серед постійних членів Судна.

Полномочия і процедуры

Ни до однієї країни не можна змусити винести на слухання Міжнародного суду змагання з інший, але будь-яка країна, яка звернеться до Суду з певним клопотанням, повинна бути готове прийняти рішення Судна. Механізмів примусу не передбачено. Окремий громадянин може звернутися до Суду у випадку уявлення його (чи його) урядом. Суд приймає рішення більшістю голосів. Повноваження Судна забезпечуються Радою Безпеки.

История

Международный суд веде справи чотирьох різних типів: конфлікти між Сходом і Заходом; антиколоніальна боротьба; внутрішньорегіональні суперечки; захист юридичної компетенції ООН. Починаючи з 1980;х з’явилася нова категорія справ: конфлікти між Північчю і Півднем, зазвичай між навіть країнами, котрі виступають проти них.

Единственным серйозним конфліктом між комуністичними і некомуністичними країнами, розглядом якого займався Суд, стали слухання з протоці Корфу між Албанією і з Великобританією. У 1946 два англійських військові кораблі підірвалися на міні проходячи крізь протоку Корфу у територіальних водах Албанії; загинули 44 англійських моряка. Це було представлено для слухання у Міжнародний суд обидві сторони. Великобританія стверджувала, що албанське уряд наказало закласти міни чи мало знати про неї й тому несе провину злочинну недбалість. Албанія заявляла, що британські кораблі порушили її суверенітет. Суд 11 голосами проти 5 вирішив справу на користь англійців і ухвалив, що Албанія має компенсацію у сумі 2,4 млн. доларів. Проте Албанія відмовилася виконати рішення Суду, і Суд, ні британський уряд ми змогли примусити її до цього.

Единственное справа колоніального характеру, представлене Суду, стосувалося Південно-Західної Африки (нині Намібія), колишньої підмандатної території Ліги націй. Вперше Суд підняв цієї проблеми в 1950, коли Генеральна Асамблея запросила консультативне висновок щодо питання, чи може дана територія управлятися як складової частини Південної Африки. Остання твердо відмовилася прийняти будь-яку форму міжнародного контролю. Суд одностайно визнав, що ООН повноважна управляти колишніми подмандатными територіями, а країни Південної Африки немає права змінювати міжнародного статусу цій території. У 1962 Ефіопія і Ліберія звернулися на Суд з позовом про проти Південної Африки, який відхиляли незначним більшістю. Тоді тиском афро-азіатського більшості Генеральна Асамблея винесла резолюцію про передачу Асамблеї права управління Південно-Західної Африкою, відібравши її в ПАР. Суд брав участь й у вирішенні дрібних внутрішньорегіональних конфліктів, особливо у Західній півкулі.

Одно, але, можливо, найважливіше з рішень Судна мало на меті посилити ООН як юридичну і організацію. Коли 1947 посередник ООН в Палестині граф Фольке Бернадотт було вбито сіоністської терористичної групою, ООН зажадала консультативного рішення з питання, чи може міжнародна організація притягнути до відповідальності держава, біля якого загинула одна з його представників, діючий з її завданням. Суд виніс позитивного рішення, і ООН зажадала від Ізраїлю відшкодування за смерть Бернадотта і моральної шкоди, заподіяний інших представників персоналу ООН. Уряд Ізраїлю задовольнило ці вимоги.

В липні 1962 в у відповідь запит Генеральної Асамблеї Суд визнав, що видатки підтримку Надзвичайних Збройних Сил ООН (ЧВС) і Сил ООН в Конго (ОНУК — ONUC) становлять важливу частину правомочних витрат ООН, як вони визначаються Статутом, який говорить: «витрати Організації повинні відшкодовуватися її членами в пропорціях, певних Генеральної Асамблеєю». Тим самим було Суд підтвердив повноваження Асамблеї накладати законно обгрунтовані зобов’язання у своїх членів. Тепер більшістю на два третини можна було зобов’язувати інших членів ООН, включаючи держави, котрі голосували проти тій чи іншій акції, фінансувати витрати. Таке рішення стало пробним кроком у розробці системи міжнародного фінансування ООН; ще, воно забезпечувало підтримку принципу підпорядкування меншини більшості у сфері міжнародних відносин. Проте, за всієї перспективної значимості цього заходу, його практичний ефект виявився невеликим. Дві великі держави, які бажали оплачувати витрати ЧВС — Радянський Союз перед й Франція, — продовжували утриматися від платежів. Зате 32 невеликих государства-должники, ссылавшиеся на економічні труднощі, вирішили розрахуватися з боргами. Що ж до багатомільйонного боргу США, ще більш зрослого в 1980;х, то судових розглядів у ній не відбулося.

В 1984 Нікарагуа пред’явила докази, що США підтримували «контрас» і мінували гавані в Нікарагуа. Вашингтон не визнав юрисдикцію Суду і яке ігнорував прийняте 1986 судове рішення з вимогою відмовитися від таких дій і вимагали виплатити компенсацію. У 1992 Лівія звернулася до Суду з проханням визначити, зобов’язана вона передати навіть Великобританії своїх громадян, звинувачуваних причетності до терористичного акту — вибуху літака, коли в неї немає угод про екстрадицію з ними. У результаті судових розглядів США в нагальному порядку провели через Рада безпеки резолюцію, налагавшую санкції на Лівію до того часу, поки не видасть терористів. Тоді Суд відхилив петицію Лівії, посилаючись на можливість пріоритет влади Ради.

Решения Судна відбивають загальні принципи міжнародного права. Суд звичайно має справи з великими проблемами міжнародних відносин, такі як відносини між Сходом і Заходом чи антиколоніальна боротьба. Оскільки притягнення до Суду не носить примусового характеру, держави можуть уникнути розгляду, коли карті поставлені їх престиж і міська влада. Великі країни нерідко ігнорують рішення Судна, покладаючись за свої величезні економічні та дипломатичні можливості.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.