Історія створення Уложення 1649 р

История створення Уложення 1649 г..

Это був останній великий кодификационный акт моск. періоду. І це перший общегос-ый акт, опублікований для загального відомості тоді ж у 1649 г. Усього відбулося 2 видання. Акт неймовірно популярний у майбутньому. З неї починається Повне Збори законів Ріс. Імперії. Формально у Росії діяв до 1835 г, коли був у дію Звід законів Ріс. Імперії, тобто. до складання наступного кодификационного акта. **16 липня 1648 г цар і Дума разом із собором дух-ства вирішили солгасовать між всі джерела котрий діяв правничий та доповнивши їх новими постановами звести до одного кодекс. Проект кодексу становила комісія з бояр: кн. Одоєвського, кн. Сем. Прозоровського, окольничого кн. Волконського і дъяков Гавр. Леонтьєва і Фед. Грибоєдова. Тоді ж вирішено зібрати для розгляду і затвердження цього проекту зем. собор до 1 сент. Обговорення Уложення завершено 1649 г. Справжній сувій Уложення, отысканный за наказом Ек.2, Міллером, нині зберігається у Москві. Покладанняце перший із русич. законів, надрукований відразу ж за її словами. У 1раз друкувалося 7 апр. -20мая 1649 г. Потім у тому самому 1649 (26авг-21дек). Коли зроблено 3ье видання при Олексія Михневідомо. З того часу друкування законів входить необхідною умовою в склад публікації законів. Джерела: 1) предыдущие кодификационные акти моск. урядусудебники і подальший указной матеріал. Найповніші уявлення про джерела дає преамбула: які статті написані правилах святих апостолів і святих батьків й у градских заеонах грекских царів, і навіть треба колишніх вів. государів царів і вел. князей російських укази і бояр. приговоры з колишніми судебниками справити. А яких статей був, ті статті з до того ж написати і изложити з його державну указу загальним радою.* Не названо лише Літ. статутодне із гол. джерел. Опред. роль зіграли чолобитні населення. Структура Улож: перші 10 глав і глави 19, 23, 24 становлять 1ый відділ, де за перевазі статті, присвячені тодішньому гос-ному праву Моск. державыю Отже. частина їх визначає покарання по держ. прест-ниям. Другий відділ (гол. 10−15) -процесуальне право. Третій відділ (гл.16−17, 19, 20) -постанови переважно гражд. права. Четвертий відділ (гол. 21, 22)-угол право та інформаційний процес тієї епохи. Інші главидозвіл приватних питань, що хвилювали тоді моск. прав-во.

Вотчинное і помісне право по Укладенню 1649..

Право володіння землею «у батька місце» -вотчинное право постійно перебував у центрі уваги моск. законодавця. тенденція злиття статусу вотчин зі статусом маєтків. Улож. підбило риску розвитку вотч. права в Р, але риску неокончательную. Незавершеність злиття вотчин і маєтків можна й в основний мети сущ-ния вотчин і маєтків самих собою. 2 т.з.: вотчина зрівнялася з маєтком по спадкоємному ознакою чи вотчина і залишилася не дорівнює маєтку по службовому ознакою. Інакше кажучи, вотчинник несе воєн. службу не як слуга, бо як господар, захищає своїх прав на монопольне володіння землею. Т.а. поміщик і вотчинник одного поля ягоди. АЛЕ: по вотчині служба, а чи не по служье вотчина, що радикально суперечить існуванню тоді жалуваних (выслуженных) вотчин. Те, що вотчинник ні у власних очах прав-ва щось виняткове, підтверджує, щоправда побічно, Указ від 1573 г, разреш. купівлю вотчину пустопорожніх помісних земель. Тому законодавець і ставив собі завдання вирівнювання становища обох форма володіння. В наявності прагнення перетворити вотчини в маєтку, а чи не навпаки. Звідси й проміжна форма в вигляді выслуженных вотчин. Пік цього держ. прагнення були Петра1. **Т.а. Улож. знає 3 типу вотчин: родові, жалувані (выслуженные), куплені. Родові вотчини своїм статусом наближені до выслуженным. различие-в принципі наслідування. Куплені розглядаються як res communis його й дружини. Такі вотчини діляться за жеребкування всім колом спадкоємців (ст5). Широта свободи заповіту. Родову і выслуженную передавали відповідно до суворому правиду наслідування. але вотчина усе ж варто в нект служебно стосунках із службою государю її хазяїна. Загальні ж правила родового наслідування вотчин: в основе-принцип анатского кревності. Чоловіки кончались-женщины. Ж. однаково з чоловіками мала правом родового викупу. Синиспадкоємці першу чергу. Внук-населдник 2ой черги. *** Маєтку появилисб судячи з пам’ятника права в 1497 (як соц. явление-при Вас.2). Помісне право-группа норм, регулююча земельні пожалування з двірського, і потім з казенного фонду як вознагр. за службу. осн. принцип помест. праваслужбовими щаблями маєток. Нижчий межа розміру служби вже у період Іоанна Грозного перебував у 100 четях землі, з ктх потрібно було высталвять тяжеловооруженного кавалериста. Засн. тенденция-возрастание речових прав на маєток. На час Улож. вона виражалася в слід. правомочиях поміщика: у сфері наслідування отримали наиб. зближення помест. і вотч. права. Наслед. відносини почасти грали роль забезпечення вдів і сиріт дітей боярських. Загальний принципразом із маєтком сини успадковують і службу батька. Указ від 17дек. 1636 г уточнив, що маєтку йдуть молодий. синам, бо як парвило старші вже були испомещены (служба дворян-с 15лет согл. Указу 1558г). **Обязат. умова міни поместья-его регистраиця в Помісному наказі. Інтерес служби не допускав неравноченного обміну. Маєток не міг поміняти на вотчину, але маєток можна було викупити в вотчину. Право застави використовувалося служивими людьми як завуальована форма продажу маєтку, аж було заборонено законом. За такі дії Улож про те бити батога і засилати в полки. Продане маєток поверталося безоплатно (у кодексі Хаммурапі теж само-30 століть тому). Т.а. історіянаслідком дії різних закономірностей, збіг що у певної точці простору й часу може викликати до життя явище, подія, з ктх складається історія. **Положення вотчинного і помісного права поширювалися і вільних селян общинників, так само як на людей простого звання, службовців по приладу: ст50-«Да і козаком своїх козацьких вотчинних земель нікому не продавати і здавать».

Публичное право по Укладенню 1649 г..

1глава-ограждается догопочетание. 2-личность государя. 3-честь государевого двору. 4-воспрещается підробка держ. актів. 5-подделка монет і драгоц. речей. 6-паспортный статут. 7-устав військової служби й спеціальне военно-уголовное звід уложень. 8-законы про видачі полонених. 9-о мытах і можливі шляхи повідомлення (останні 2 -це адм-фин. постанолвения). Гос-во було стурбоване підтримкою розпорядку і благочиння церковних служб. вбачаючи у їх ослабленні і падіння авторитету церкві та її впливу на маси. Глава1-цар. влада брала під захист христ-кое віровчення. Проти церк. заколотників (бешкетництво у храмі, образу словом). Заборона подачі чолобитних царю під час служіння. Глава2 «Про государской честі і його здоров’я государя оберігати»: на 2 части-против держ. честі та запровадження проти здоров’я (умисел для здоров’я, разл. види зради царя та гос-ву, змова проти царя і воєвод на місцях). Улож. вперше у історії закон-ва дало систематичне визначення держ. злочину, надавши їм політ. хар-р і встановило процес по ним. До військових артикудов Петра1 глава 2 була од. джерелом по політ. злочинів. Извет-публично-правовая обов’язок, за невиконання якоїсмерт. страту. Извет-только до держ. злочинів. Глава3 «Про государеве дворі, щоб про государеве дворі ні від когось ніякого безчинства і брані був». Присвячена охороні честі царя, зростання культу персони монарха. Новий вид престнаругу честі государевого двору. Заборона носіння зброї надворі без дозволу. Глава4 «Про подпищеках і який друку підробляють». Зростання і ускладнення ф-ций держ. апарату у центрі й на місцях пов’язана з цим збільшення обсягу делопроиз-ва покликали до життя закони про підробці документів. Ошатні, злодійські листипідроблені, смерть. Глава5 «Про грошових майстрів, які учнут делати злодійські гроші». Переслідування за підробку грошей почалося з зосередження карбування монети до рук д-ви, тобто. з 16 В. Ден. майстрам заливали розплав. метал у горло за приготування мідних, олов’яних і укладных (зі сталі) під видлм срібних (мотивовано заподіянням збитку гос-ву). Тим самим було склад злочину віднесено до прест-ям гос-ным. Псування виробів із золота і сріблаособисті інтересименше покарання. Глава6 «Про водіїв грамотах в інших держав». Глава стосується порядку управління. Улож. законод-но закріпило практику оформлення виїзду до інших держав. осн. питання главипроїзні грамоти. Воєводи оформляються негайно пд загрозою великої опали зі боку царя. Глава7 «Про службу будь-яких ратних людей Моск. д-ви». Улож. вперше кодифицировало і доповнило прав. основи феодальної орг-ции війська. Війни 2ой підлогу. 16вотже. зростання воор. сил русич. д-ви. Великі зміни у співвідношенні пологів військ (поруч із двір. ополченнямстрелецкое військо). Падає воїн. дисципліна під час Хрест. війни" та Смутних часів. Гос-рт зобов’язаний виплачувати ратним людям платню. Але даточные люди (улад. кр-яне і холопи) одержували зарплату, т.к. служили за найму, а, по примусу. Покарання за дезертирство (батіг і позбавляли половини ден. і помісних окладів). Заборона під час просування війська грабувати населення. Заборона відпусток під час нападу противника. Проти сотенні голів, кт не имют права давати відпустки. Смерт. страту за перехід на бік ворога. Посада пристава-без нього не було закл. жодна сдеока до армій. Глава8 «Про спокуту військовополонених». 1часть вкл. порядок збору «на окуп полоняникам» -по переписним книгам по дворно. На привилег. стан цей збір не поширювався. Збір доручався Посольському наказу. Глава9 «Про мытах, і перевозех, і мости». Наиб. повне виклад отримав дорожній правової статус. Помітний етап торгівлі, поч. етап формування всерос. ринку виробництва і ін. зробили необхідним правове регулювання режиму внутрішніх шляхів повідомлень. Усі пошлины, взимавшиеся у торгівлі, ділилися на проїзні й торгові. Заборона самовільного збору пошлин.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.