Добрива

Міністерство науки та освіти України.

середня загальноосвітна школа № 16.

Творча робота.

на тему:

Добрива.

Виконала:

Шмілько Христина.

8-В клас.

Дніпропетровськ.

ПЛАН.

1. Уведення.

3 2. Зміст живильних речовин у ґрунтах 4 3. Добрива 6.

Список використовуваної літератури 12.

1. Уведення.

Харчування — це основа життя будь-якого живого організму, у тому числі і рослин. Поза харчуванням не можна зрозуміти сутність процесів зростанню й розвитку.

З погляду практичного рослинництва найважливішим засобом поліпшення харчування сільськогосподарських культур є раніше застосування органічних й мінеральних добрив. Ріст рослинної продукції визначається безліччю факторів, серед які ведуча роль усе-таки належить добривам й особливо мінеральним, виробництво які нарощує високі темпи.

Ґрунт є основним джерелом забезпечення сільськогосподарських культур живильними речовинами. Однак у сучасних умовах безупинної інтенсифікації сільськогосподарського виробництва для щорічного вирощування високих врожаїв з продукцією гарної якості досить часто виявляється недостатнім та кількість живильних речовин, що надходить у рослини із органічної речовини й важкорозчинних мінеральних із «єднань ґрунту в результаті діяльності мікроорганізмів й кореневої системи рослин. Особливо це відноситься до Нечорноземної зони, де дерено-підзолисті ґрунти із низьким рівнем окультуреності займають близько 51% площі. Для ґрунтів цієї зони характерно, як правило, тимчасове чи тривале надлишкове зволоження. Переважними несприятливими ознаками дерено-підзолистих ґрунтів є погані фізично властивості, підвищена кислотність (РН у КС1 менше 5) й низький зміст органічної речовини — від 1 до 2,5%. Їх характерна також слабка забезпеченість елементами мінерального харчування для рослин — азоту, фосфору й калію, багатьох мікроелементів; нерідко (у різновидах легкого механічного складу) невеликий зміст також магнію й кальцію.

Ґрунту Нечорноземної зони, особливо підзолисті, гостро мають потребу у вапнуванні й систематичному внесенні мінеральних добрив. У зв «язку із цим для сільського господарства зони передбачене поставити 120 млн. Т мінеральних добрив у стандартних туках. Таким чином, на один гектар ріллі прийдеться 126 кг живильних речовин.

2. Зміст живильних речовин у ґрунтах.

Запаси живильних речовин у ґрунтах у багато разів перевищують потреба у яких рослин. Однак велика частина із представлена недоступними для рослин із «єднаннями. Валовий зміст живильних речовин в орному шарі різних ґрунтів неоднаково.

Зміст азоту (N) коливається від 0,07% до 0:5%. Ґрунтовий азот знаходиться в основному в недоступній для рослин органічній формі. Перед мінерального азоту припадати лише 1−2% його загальної кількості. Під впливом мікробіологічних процесів органічні форми азоту переводяться в доступні для рослин мінеральні форми.

Зміст фосфору (Р2ПРО5) у багатьох ґрунтах складає 0,03−0,25%. Біля половини його знаходиться в мінеральній формі, а половина — у формі органічних сполук. У слабко окультурених торф «яних ґрунтах на фосфор в органічній формі припадати до70%. Деяка кількість його міститься в поглиненому ґрунтовими колоїдами стані. Значна частина мінеральних форм фосфору в кислих підзолистих ґрунтах й червоноземах знаходиться у важкодоступних для рослин фосфатах заліза і алюмінію. У нейтральних ґрунтах, наприклад у чорноземах, мінеральний фосфор уявлень более доступними для рослин фосфатами кальцію й магнію.

На частку калію (ДО2ПРО) у ґрунті припадати 0,6−3% маси ґрунту. Більше калію міститься в глинистих й суглинних ґрунтах, а ґрунтах легкого механічного складу (піщаних й супіщаних) його значно менше. Кількість обмінного калію в орному шарі складає, кг/га: у підзолистих ґрунтах — 150- 300, чорноземах — 400−900, сіроземах — 600−1500. На відміну від азоту й фосфору калій не утворить у рослинах міцні органічні комплекси. Тому кількість його в органічній речовині ґрунту незначно.

Кальцію (СаО) у ґрунтах близько 0,2−2% й более від їхньої маси. Він уявлень силікатами, карбонатами, гіпсом, фосфатами і іншими із «єднаннями. Частина кальцію знаходиться в поглиненому стані. Найбільш багаті обмінним кальцієм чорноземи (близько 40 мекв). Найменша кількість його зустрічається в підзолистих ґрунтах (5−8 мекв), що зв «язано із їхньою кислотністю. Вапнуванням не лише зміщається реакція ґрунту, але й й поліпшується харчування рослин кальцієм.

Зміст магнію (Mg) складає 0,4−4% й более від маси ґрунту й залежить від складу материнської породи. У ґрунтах, що утворилися на суглинках й глинах, понад магнію, чим у ґрунтах, що виникли на пісках.

Близько 90−95% магнію в ґрунті входити у склад різних мінералів, головним чином силікатів й алюмосилікатів, що важко розчиняються у воді, що тому міститься у яких магній не може бути безпосередньо використаний рослинами. Близько 5−10% магнію знаходиться в поглиненому (обмінному) стані. Обмінний магній. як й обмінний калій, відіграє найважливішу роль у харчуванні рослин, поповнюючи кількість магнію в ґрунтовому розчині в міру споживання його рослинами. Незначна частина магнію в ґрунті зустрічається у формі органічних речовин, после розкладання які він стає доступним для рослин.

Найбільш багаті магнієм чорноземи, каштанові ґрунти й сіроземи. Менше магнію в піщаних, супіщаних й деяких торф «яних ґрунтах.

Зміст сірки (SO3) коливається від 0,1 до 0,5% маси ґрунту. Сірка в ґрунті уявлень органічними сполуками (80−90%), де вон знаходиться у відновленій формі, й мінеральними із «єднаннями із кальцієм, залізом, калієм, натрієм (10−20), що є джерелом харчування рослин. Процес окислювання сірки, що входити у склад гумусу і органічних залишків, відбувається под впливом аеробних бактерій (сульфофікація).

У більшості ґрунтів кількість сірки досить для рослин, однак у малогумусних підзолистих піщаних ґрунтах її небагато, тому сульфатні форми добрив тут более ефективні, чим хлорідні. Сірку в ґрунт вносять також із органічними добривами, з вибачимо суперфосфатом.

Зміст заліза (Fe2O3) у ґрунтах коливається від 1−11%. У легенях под механічному складу ґрунтах його менше, ніж у важких.

Залізо в ґрунті знаходиться у формі фероалюмосилікатів, окису й закису заліза й їхнього гідратів. Недолік заліза для рослин густо виявляється на карбонатних чи надто вапнованих ґрунтах, де воно та знаходиться у важкодоступному стані.

3. Добрива.

Добрива — це неорганічні і органічні речовини, застосовувані в сільському господарстві й рибальстві для підвищення врожайності культурних рослин й рибопродуктивності ставків. Вони бувають: мінеральні (чи хімічні), органічні й бактеріальні (штучне внесення мікроорганізмів із метою підвищення родючості ґрунтів).

4.1. Мінеральні добрива, добуті із чи надр промислово отримані хімічні сполуки, містять основні елементи харчування (азот, фосфор, калій) й важливі для життєдіяльності мікроелементи (мідь, бір, марганець й ін.).

Мінеральні добрива підрозділяють на прості (одинарні, однобічні, однокомпонентні) й комплексні. Прості мінеральні добрива містять лише самі із головних елементів харчування. До них відносяться азотні, фосфорні, калійні добрива й мікродобрива. Комплексні добрива містять не менш двох головних живильних елементів. У свою чергу, комплексні мінеральні добрива поділяють на складні, складні-змішані й змішані.

Азотні добрива. Виробництво азотних добрив базується не синтезі аміаку із молекулярного азоту й водню. Азот одержують із повітря, а водень з природного газу, нафтових й коксових газів. Азотні добрива являють собою білий чи жовтуватий кристалічний порошок (крім ціанаміду калію й рідких добрив), добро розчинні у воді, чи не поглинаються слабко поглинаються ґрунтом. Тому азотні добрива легко вимиваються, що обмежує їхнє застосування восени як основне добриво. Більшість із них володіє високої гігроскопічністю й вимагає особливого упакування й збереження. У таблиці № 1 приведені дані про склад з властивостях основних азотних добрив.

По випуску й використанню в сільському господарстві найголовніші із цієї групи — аміачна селітра й сечовина, що складають близько 60% всіх азотних добрив.

Азотні добрива використовують под усі сільськогосподарські культури.

Таблиця № 1.

|Добриво |Хімічний |Зміст |Форма |Вплив |Гігроско-пі| | |склад |азоту, % |азоту |на ґрунт |чність | |Натрієва |NaNO3 |Не менш 16 |Нітратна |Підщелачиває|Слабка | |Селітра | | | | | | |Аміачна |NH4NO3 |34 |Нітратна |Підкисляє |Дуже | |селітра | | |й амонійна | |сильна | |Кальцієва |Ca (NO3)2 |Не менш |Нітратна |Підщелачиває|Дуже | |селітра | |17,5 | | |сильна | |Аміак |NH3 |82 |Амонійна |Підкисляє |Дуже | |рідкий | | | | |сильна |.

Фосфорні добрива. Фосфор — один із найважливіших елементів харчування рослин, бо входити у склад білків. Якщо азот у ґрунті може поповнюватися шляхом фіксації його із повітря, то фосфати — лише внесенням у ґрунт у виді добрив. Головні джерела фосфору — фосфорити, апатити, вівіаніт й відходи металургійної промисловості - томасшлак, фосфатшлак. Усі фосфорні добрива — аморфні речовини, білувато-сірий чи жовтуватий кольори. Основні із них — суперфосфат й фосфоритне борошно. Характеристика фосфорних добрив приведено в таблиці № 2.

По ступені розчинності ці добрива підрозділяють на наступні групи:

1) Розчинні у воді, легкодоступні для рослин — суперфосфати простий й подвійний, амонізований, збагачений;

2) Важкорозчинні (не розчинні у воді й майже не розчинні в слабких кислотах), смердоті не можуть безпосередньо використовуватися рослинами.

— це фосфоритне й кісткове борошно.

Фосфоритне борошно — тонко розмелений природний фосфорит, із «єднання якого важкодоступні рослинам. Це добриво застосовують на кислих підзолистих, торф «яних, сірих лісових ґрунтах, але в деградованих й вилужених чорноземах й червоноземах.

Таблиця № 2.

|Добриво |Хімічний |Форма |Вплив | | |склад |фосфорної кислоти |на ґрунт | |Суперфосфат |Ca (H2PO4)2+ |Водорозчинна |Підкисляє | |простій |+2CaSO4+H2O | | | |Гранульований | | | | |Суперфосфат |Ca (H2PO4)2+ |Водорозчинна |Підкисляє | |подвійний |+H2O | | | |гранульований | | | | |Преципітат |CaHPO4x2H2O |Розчиняється в |Слабко | | | |лимоно-кислому |нейтралізує | | | |амонії |кислотність |.

Калійні добрива. Калій — необхідний елемент для рослин. У основному він знаходиться в молодих зростаючих органах, клітинному соку рослин й сприяє швидкому нагромадженню вуглеводів.

Багато калійних добрив являють собою природні калійні солі, використовувані в сільському господарстві в розмеленому виді. Великі розробки їхнього знаходяться в Солікамську, на Західній Україні, у Туркменії. Відкрито поклади калійних руд у Казахстану, Сибіру.

Значна кількість хлору в багатьох калійних добривах негативно впливає на ріст й розвиток рослин, а зміст натрію (у калійній солі й сильвініті) погіршує фізико-хімічні властивості багатьох ґрунтів, особливо чорноземних, каштанових й солонцевих.

На бідних калієм легких ґрунтах й торфовищах усі без винятку сільськогосподарські культури мають потребу в калійних добривах. Недолік калію в ґрунті заповнюється головним чином внесенням гною. Калій не застосовують на солоних й солонцюватих ґрунтах, бо він погіршує їхньої властивості. Калій легко розчиняється у воді й при внесенні поглинається колоїдами ґрунту, тому він малорухомий, однак на легких ґрунтах легко вимивається.

Калійні добрива підрозділяються втричі групи:

1) Концентровані, що є продуктами заводської переробки калійних руд — хлористий калій, сірчанокислий калій, калійно-магнієвий концентрат, сульфат калію-магнію (калімагнезія);

2) Сирі калійні солі, що представляють собою розмелені природні калійні рудій — каїніт, сильвініт;

3) Калійні солі, одержувані шляхом змішання сирих калійних солей із концентрованими, звичайно із хлористим калієм — 30-ти й 40%-ные калійні солі. як калійні добрива використовують також грубну золу й цементний пив. Найбільш розповсюджені калійні добрива й їхнього властивості приведені в таблиці № 3.

Таблиця № 3.

|Добриво |Хімічний |Гігроскопічність |Вплив | | |Склад | |на ґрунт | |Калій хлористий |KC1 із Na1 |Малогігроскопічніс|Підкисляє | | | |ть | | |Калій |До2SO4 |Негігроскопічен |Підкисляє | |сірчанокислий | | | | |(сульфат калію) | | | |.

Комплексні добрива. Їх підрозділяють за складом: подвійні (азотнофосфорні, азотно-калійні, фосфорно-калійні) й потрійні (азотно-фосфорнокалійні); по способі виробництва: складні, складні-змішані (комбіновані) й змішані добрива. До складних добрив промислового виробництва відносять (калієва селітра, амофос, діамофос). Їх одержують при хімічній взаємодії вихідних компонентів, складно-змішані (нітрофос, нітрофоска, нітроамофос, нітроамофоска, фосфорно-калійні, рідкі комплексні і ін.) — у єдиному технологічному процесі із простих чи складних добрив. Змішані добрива одержують шляхом змішування простих. Складні й складно-змішані добрива характеризуються високою концентрацією живильних речовин, тому застосування таких добрив забезпечує значне скорочення витрат господарства на їхнє транспортування, змішування, збереження й внесення. До числа недоліків комплексних добрив відноситься ті, що пропорції в змісті NPK вони варіюють у нешироких межах. Тому при внесенні, наприклад, необхідної кількості азоту, інших живильних елементів вноситися чи менше більше, ніж потрібно. У невеликій кількості застосовують й багатофункціональні добрива, що містять, крім основних живильних елементів, мікроелементи й біостимулятори, що роблять специфічний вплив на ґрунт й рослини.

4.2. Органічні добрива — це перегній, торф, гній, пташиний кал (гуано), різні компости, органічні відходи міського господарства (стічні води, опади стічних вод, міське сміття), сапропель, зелене добриво. Вони містять найважливіші елементи харчування, в основному в органічній формі, й велике кількості мікроорганізмів. дія органічних добрив на врожай культур позначається протягом 3−4 років й більш.

Гній. Це основне органічне добриво у всіх зонах країни. Він являє собою суміш твердих й рідких виділень сільськогосподарських тварин із підстилкою й без її. У гної містяться усі живильні речовини, необхідні рослинам, й тому його називають повним добривом. Якість гною залежить від виду тварин, складу кормів, кількості й якості підстилки, способу нагромадження і умів збереження.

У залежності від способів змісту худоби розрізняють гній підстилковий (твердий), одержуваний при змісті худоби на підстилці, й безпідстилковий (напіврідкий, рідкий).

Підстилковий гній містить близько 25% сухої речовини й близько 75% води. У середньому в такому гної 0,5% азоту, 0,25% фосфору, 0,6% калію й 0,35% кальцію. У його склад входять також необхідні для рослин мікроелементи, зокрема 30−50м марганцю, 3−5м бору, 3−4м міді, 15−25м цинку, 0,3−0,5 молібдену на 1тн.

Крім живильних речовин, гній містить велика кількість мікроорганізмів (у 1 т 10−15кг живих мікробних кліток). При внесенні гною ґрунтова мікрофлора збагачується корисними групами бактерій. Органічна речовина служити енергетичним матеріалом для ґрунтових мікроорганізмів, тому после внесення гною в ґрунті відбувається активізація азотфіксуючих й інших мікробіологічних процесів.

Гній робить багатобічна дія як на ґрунт, то й на рослину. Він підвищує концентрацію вуглекислого газу в ґрунтовому й приґрунтовому повітрі, знижує кислотність ґрунту й рухливість А1, підвищує насиченість її підставами. При систематичному його внесенні збільшується зміст гумусу й загального азоту в ґрунті, поліпшується її структура, краще поглинається і утримується волога.

Безпідстилковий (рідкий) гній накопичується у великій кількості на великих тваринницьких фермах й комплексах при безпідстилковому змісті худоби й застосуванні гідравлічної системи збирання екскрементів. Такий гній являє собою рухливу суміш калу, сечі, залишків корму, води й газоподібних речовин, що утворяться в період збереження. По змісту вологи його розділяють на напіврідких (до 90%), рідкий (90−93%).

Кількість й якість безпідстилкового гною залежить від виду й віку тварин, типу годівлі, способу змісту худоби й технології нагромадження гною.

Велика частина живильних речовин у цьому добриві знаходиться в легкодоступній для рослин формі (до70% азоту в аміачній формі), що обумовлює более сильну його дію в порівнянні із підстилковим гноєм у рік внесення й слабке в наступні рокта. Фосфор й калій із підстилкового гною засвоюються рослинами то й із мінеральних добрив.

Пташиний кал. Це швидкодіюче органічне добриво. Живильні речовини в ньому добро засвоюються рослинами. Курячий кал містить 0,7−1,9% азоту, 1,5- 2% Р2ПРО5, 0,8−1% ДО2О й 2,4% СаО.

Пташиний кал використовують як підгодівлю зернових й технічних культур, розчиняють його в 8−10 частинах води й вносять у ґрунт культиваторами — рослиноживильника.

Торф. Це добриво являє собою суміш напіврозкладених в умовах надлишкового зволоження залишків рослин, в основному болотних. Торф може бути низького ступеня розкладання (до 20%), середньої (20−40%) й високої (более 40%). Широко застосовують у сільському господарстві як добриво.

Розрізняють три типи торфу: верхівковий, низинний й перехідний.

Верховий торф утвориться на бідних живильними речовинами піднесених позначках рельєфу (сфагнові мохи, пухівки, шейхцерія болотна, підбіл, багно, осока болотна і ін.). Верховий торф характеризується підвищеною кількістю органічної речовини, високою кислотністю, великою поглинальною здатністю й малим змістом живильних речовин. Застосовують зазначений торф головним чином як підстилку й для компостування.

Низинний торф утвориться на багатих живильними речовинами знижених частинах рельєфу (осоки, гіпнові мохи, очерет, хвощ, таволга, шабельники і ін.). Низинний торф містить понад живильних речовин й менше органічної речовини, чим верхівковий. Найбільше доцільно його використовувати для готування різних компостів.

Перехідної торф займає проміжне положення між верхівковим й низинним. По кількості золі (у %) торфу підрозділяють на нормальні (до 12) й високозольні (более 12).

Торф «яні компости. Торф широко застосовують для готування компостів. При компостуванні із гноєм торф швидше розкладається й повніше використовується рослинами. Добре компостується торф (верхівковий чи перехідний) із вапном. Гарні результати одержують при додаванні до торфу 20 кг фосфоритного борошна на 1тн. Торфофосфоритні компости особливо ефективні на супіщаних ґрунтах, а торфовапняні - на кислих.

Крім цей торф використовують з полів зрошення, де його компостують із осадом стічних вод. Широко застосовують також торфофекальні компости. Ці компости вважаються сильнодіючими.

Опади стічних вод. Їх одержують при очищенні стічних вод міст на очисних спорудженнях. Вологість свіжого облогу складає близько 97%. Для зниження вологості до 80% смердоті проходять етап природного сушіння на мулових майданчиках й механічного зневоднювання на вакуум-фільтрах з застосуванням реагентів (хлорне залізо й вапно), а зниження вологості до 25−30% - проходять термічне сушіння в барабанних печах.

Опади із мулових майданчиків можна використовувати под усі культури, але й найбільше доцільно їхні застосування под овочеві й силосні культури, цукровий буряк. Опади после термічного сушіння, що містять понад вапна й заліза, бажаніше вносити под чуйні на вапно культури.

Сапропель (прісноводний мул). Він являє собою відкладену в прісноводних водоймах суміш землі із напіврозкладеними рослинними й тваринами залишками. Містить органічні речовини (до 15−30% й более), азот, фосфор, калій, вапно, мікроелементи, деякі вітаміни, антибіотики, біостимулятори.

Найбільша кількість живильних речовин спостерігається в мулі водойм, що знаходяться біля населених пунктів.

Сапропелі застосовують як у чистому виді, то й у виді компостів з гноєм, фекаліями й гнойовою рідотою.

Зелене добриво. Воно являє собою зелену масу рослин-сидератів, що заорюється в ґрунт у щілинах збагачення її живильними речовинами, головним чином азотом, поліпшення водяного, повітряного й теплового режимів. Найбільше значення зелене добриво має на малоплодючих дерено-підволистих, піщаних, суглинних й супіщаних ґрунтах, але в зрошуваних землях й у вологих районах Закавказзя.

Найважливіша умова підвищення ефективності зеленого добрива — це правильне сполучення його із іншими органічними й мінеральними добривами й хімічною меліорацією ґрунтів. Такий спосіб добрива широко застосовується, бо він дешевий (часто вже не вимагає транспортних засобів), й по хімічному складі зелене добриво близьке до гною.

4.3. Бактеріальні добрива. Препарати, що містять корисні для рослин бактерії, відносяться до бактеріальних добрив. Вони здатні поліпшувати харчування сільськогосподарських культур й не містять живильних речовин.

СПИСОК ВИКОРИСТОВУВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

1. Штефан В. К. — «Життя рослин й добрив» — М., 1981р. 2. Артюшин А. М., Державін Л. — «Короткий словник по добривах» — 2-і вид., М., 1984р. 3. За редакцією Нікляєва В.С. — «Основи землеробства й рослиноводства» — 3- й вид., М., 1990р. 4. Вронський В. А. — «Прикладна екологія» — Ростову-на-Дону, 1996р.