Синергетическая концепція самоорганизации

ПО-СХІДНОМУ — СИБІРСЬКА ГОСУДАРСТВЕННАЯ.

АКАДЕМИЯ.

КУЛЬТУРИ І ИССКУСТВ.

ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ ИНФОРМАЦИОННЫХ ТЕХНОЛОГИЙ.

РЕФЕРАТ.

Тема: СИНЕРГЕТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ САМООРГАНИЗАЦИИ.

Виконала студентка 4 курса.

Очного відділення 443 группы.

Бутырина З. В.

Перевірив _________________.

УланУдэ.

2001 год.

1. Методологічні проблеми синергетики 3 2. Обсяг поняття 7 3. Ідентифікація синергетики 8 4. Синергетика і самоорганізація 10 Синергетична концепція самоорганізації 11 5. Укладання (общенаучный і авторитетний суспільний контекст синергетики) 12 Література 14.

1. Методологічні проблеми синергетики.

Важко і навіть неможливо назвати область знання, у якій сьогодні проводилися дослідження під рубрикою синергетики. Для публікацій на тему синергетики характеризуєтся тим, що мені нерідко наводяться авторські трактування принципів синергетики, причому трактування досить різнорідні і ніколи не бракує аргументовані. Причиною цього є достатньої визначеності щодо основоположень синергетики і виникає звідси необхідності уточнення статусу викладеного матеріалу. У справжньої роботи робиться спроба оцінити нинішню ситуацію і зробити посильний крок у напрямку розвитку методології синергетичної концепції, й побудови надалі її основі певної технології. Ми говоримо концепцію і технології. Чому про теорії? Річ у тім, що якщо розуміти під теорією «систему ідей у галузі знання, форму наукового знання, що дає цілісне уявлення про закономірності істотних зв’язках дійсності [1]», про побудові такий теорії щодо синергетики можна говорити і як вона у певною мірою є сьогодні+ Проте областю явищ, з яких виростала сучасне розуміння синергетики, є фізика, теоретична фізика квантових явищ. Саме ця походження і зв’язок синергетики з до точних наук робить, в першу чергу, правомочним назва її науковим напрямом. Для природничо-науковому теорії вищенаведене розуміння теорії є, очевидно, недостатнім. Крім системи ідей, експерименту, моделювання, аналізу та синтезу і широкому розумінні, необхідні й у частковості: конструктивний формалізм, предсказательность, визначеність кола явищ дійсності, куди поширюється теорія. Говорити ж про сьогодні про створенні для синергетики специфічного теоретичного базису физико-математического рангу по меншою мірою передчасно Слід враховуватиме й те, що сучасному етапу прогресу науку й техніки властива опора на технології над меншою мірою, ніж теорії, оскільки повсюдно має справу з інформаційними об'єктами, які незрівнянно перевершують можливості безпосереднього оперування ними людиною. Як інструментів виступають технологічні інформаційні кошти, а чи не безпосередній неозброєний людський розум. «Підступність» існуючої ситуації має початок в «провокаційності» тези, проголошеного Р. Хакеном. Термін «синергетика» запроваджено Р. Хакеном [2] для позначення міждисциплінарного напрями, у якому результати його досліджень з теорії лазерів і неравновесным фазовим переходами повинні були (і справа зрушила) дати ідейну основу для плідного взаимосотрудничества дослідників з різних галузей знання. Вочевидь, що методології різних галузей знання настільки різні, що й спільність може бути тільки концептуальному рівні. Підтвердженням того, що задум Р. Хакена був у певною мірою невизначений і суб'єктивний, є свідоцтва деяких учених, розмовах із якими Р. Хакен говорив, що назва запропонованого нею наукового напрями «синергетикою» випадково і непринципово. Важко, проте, можна з думкою, що назва непринципово, і з полаганием [3], що синергетику можна було б із меншим успіхом назвати Х-наукой. У кінцевому підсумку починання Р. Хакена виявилося плідним саме природно витлумаченої асоціації синергетики з самоорганізацією. Сьогодні за умов коли синергетика придбала значення рушійного запрацювала наукові дослідження, доводиться тривожитися, ніж було втрачено науковий статус синергетики як міждисциплінарної області знання. Реальна небезпека у тому, що, з одного боку, за низкою причин в громадській думці можна скласти ставлення до синергетики як до общемировоззренческой концепції, яка з дилетантизмом. З іншого боку, є тенденції ототожнювати синергетику із тим чи іншим вузьким напрямом досліджень, у фізиці, теорії систем, й у областях прикладних досліджень. Найбільш бажаної альтернативою представляється вироблення структурованого категоріального базису синергетики та інших атрибутів, властивих теоретичного знання, яка б доповнити існуючі уявлення суворішим їх викладом Далі ми спробуємо показати, що сказане не лише добрим побажанням. Отже, можна буде усвідомити, що синергетика має проблемну і міждисциплінарний характер. Повідомлення на задану тему синергетики, супроводжуються дискусіями, під час яких нерідко порушуються питання у тому, що саме таке синергетика як і визначити що характеризують її методи дослідження та зміст. Більше примітним, ніж виникнення суперечностей у ході дискусій, є, проте, те, що осмислення змісту різних областей знання на контексті синергетики: з одного боку, дає нетривіальний погляд утримання цих галузей, з другого — виявляє їх системну взаємозв'язок і призводить до взаємно корисним контактам фахівців. Є підстави думати, що й за наявності багатьох невизначеностей і розбіжностей, синергетика має продуктивне системообразующее значення для наукового пізнання і допомагає прогресивне активизирующее вплив на наукова спільнота. Сказане можна доповнити тим, що сьогодні позитивним чинником виявляється, саме, невизначеність относимого до синергетики змісту. Якщо слідувати з того що говорять про синергетики Р. Хакен та інші визнані її ідеологи, то звертаючись до ширшим сфері явищ — до феномену самоорганізації і до взагалі процесів у середовищі та енергійному напрямку від хаосу до порядку, — ми бачимо синергетику як досить обмежену подобласть, з якої, як не парадоксально слід виключати такі вищі прояви самоорганізації як еволюцію та розвитку. Це доказово показується в роботах Руденко О. П. [4]. Те, що відповідний факт залишається завуальованим, сприяє утвердженню синергетики як, хоча у значною мірою символічною, але дієвою підстави творчого взаємодії фізиків, хіміків, біологів і нейробіологів, також фахівців інших професій, включаючи гуманітарні, у бік розвитку теоретичної бази щодо майже самого цікавого, важливого і складного феномена природи — самоорганізації. Цією темі найбільше присвячена і справжня робота. Одне із завдань, перед якої ми — структурувати категоріальний базис, окреслене поняттями: синергетика, самоорганізація, система, еволюція, розвиток. Що ж до згадуваних вище питань щодо ідентифікації синергетики, то поза тим, що пов’язано саме з синергетикою, їх існування пояснюється, зокрема, тим, що поняття, які стосуються рівню распивающихся гносеологічних категорій, до яких належить і синергетика, еволюціонують, що у ході пізнавального процесу відбувається трансформація относимого до них змісту. З іншого боку, для синергетики як дисципліни, претерпевающей становлення, має виражене значення те, що властиво взагалі науковому пізнання. Велике значення чинника світоглядних допущень зв научно-исследовательской праці вченого. Навіть у області досліджень, особистісне бачення проблеми освіти й аксиологические орієнтації дослідника визначають багато в чому його індивідуальну установку щодо і знаходять способи дослідження [5]. Розбіжність думок і оцінок є тому цілком природним. Більше загальне значення має тут те, що кожна наукова парадигма насправді досить умовна, і переважна більшість принципових спорів із приводу науковим проблемам відбувається из-за взаємного нерозуміння, обумовленого прихованим характером фундаментальних допущень [6]. У синергетики названі чинники посилюються, во-первых, оскільки дискутують зазвичай фахівці різних областей знання, і, во-вторых, через відсутність поки що усталеного солідарної думки з цих питань із боку наукових авторитетів. Якби сьогодні поставити запитання про дефініціях для фізики, математики т. буд., то суперечок і розбіжностей було би менше, а, ніж у відношенні синергетики. Питання, що таке синергетика, є одночасно продуктивним і некоректним. Він ініціює переосмислення поняття з урахуванням нових результатів і віянь. Разом про те, говорячи про «синергетики» може мати в виду: (а) термінологічна аспект — походження сенс терміна; (б) фізичної реальності (аспект і змістом), що позначається терміном; (в) зміст наукового знання, який відносять виключно чи частково до синергетики, включаючи методи дослідження; і, нарешті, (р) інтуїтивний сенс, наступний із різноманітних даних та дискусій, керуючись яким, дослідник впорядковує матеріал і становить його науковій аудиторії. Некоректність у тому, що дискутирующие боку нерідко мають на увазі різне. Розношені в перерахування «а» (термін) і «р» (котрого уявляємо сенс) перебувають у неминучого у органічної зв’язку. Термін, сприймалася як слово природної мови, яке, своєю чергою, мислиться адекватним деякому змісту, — такий термін володіє величезним систематизирующим потенціалом стосовно змісту, і це підкреслював, зокрема, А. Пуанкаре. Таке сталося з «синергетикою» — словом, яке, суворо кажучи, перестав бути природним словом ніякого сучасної мови, але яке, тим щонайменше, знаходить природний відгук у сенсі дослідників. Подальше розгляді має своєю метою позначити: экстенсионал (обсяг поняття) синергетики, сформований де-факто; виявити системотворні принципи синергетичної концепції, позначити межі її можливого розширення. Розгляд проводиться за умов відкритості питання у тому, що таке синергетика, і спрямоване на ідентифікацію різноманітного змісту, относимого до цій галузі. Те, що періодично виходять томи праць із синергетики у видавництві Шпрингер, видаються численні роботи з результатами прикладних досліджень з синергетики, і зустрічаються роботи, присвячені історичному і методологічному дослідженням проблематики синергетики, наприклад [2, 7], не знімає названого питання. Виявлення методів і предмета досліджень, характерних для синергетики, ще, що подає самостійний науковий інтерес, сприяє більш продуктивної застосуванню синергетичної концепції на вирішення конкретних проблемних завдань у різноманітних галузях знання. Поводячи підсумки сказаного, можна буде усвідомити, шлях становлення синергетики є суперечливим, проте саме суперечливість і навіть парадоксальність є рушійним початком як змісту, досліджуваного синергетикою, так самої синергетики.

2. Обсяг понятия.

Як мовилося раніше вище, термін «синергетика» запроваджено Р. Хакеном для позначення міждисциплінарного напрями, у якому, як і припускав, результати його досліджень з теорії лазерів і неравновесным фазовим переходами змогли дати ідейну основу для плідного взаимосотрудничества дослідників з різних галузей знання. Синергетика Р. Хакена в нестрогому сенсі має попередників [3]: Ч. Шеррингтон, називав синергетическим узгоджене дію нервової системи при управлінні м’язовими рухами; Улам, котра розмовляла про синергії, в формі безперервного співпраці між комп’ютером і оператором; І. Забуский, що до висновку про необхідність єдиного синтетичного підходу до нелінійним математичним і фізичним завданням. Проте притому, що є неформальна зв’язок явищ, названих «Синергетика», сутнісно змісту попередники Р. Хакепа говорили лише про приватних прикладах. Практично спочатку (від Р. Хакена) синергетика знайшла зміст собі і привнесла нові театральні ідеї: в теорію лазерів і термодинаміку нерівноважних процесів, і теорію нелінійних коливань і автоволновых процесів; в теорію біфуркації і теорію структурної стійкості; в теорію катастроф. Зазнало розвиток поняття хаосу, почали вживати термін детермінований хаос, має конкретний физико-математический сенс. Значно розширилася сферу застосування синергетики у зв’язку з розвитком теорії фракталів. У руслі синергетики знайшли інтерпретацію і свій вирішення завдання з областей фізики, кінетичною хімії, біології, геології, матеріалознавства і ін. Слід зазначити поширення самим Р. Хакеном ідей синергетики на біологічні явища: переходи між паттернами в біології й можливості дослідження біологічної еволюції як процесу самоорганізації у складній системі. У синергетики проводяться сьогодні соціальні й гуманітарні дослідження, також стосовно человекомерным системам і антропной сфері. З синергетикою стійко асоціюються такі фізичні об'єкти і явища як: аттракторы, біфуркація, самоорганізація (когерентная, континуальна і за іншими сенсах інтерпретаціях), хаосу й детермінований хаос, відкриття системи в нерівноважному стані, фракталы, диссипативные процеси. Разом про те, сьогодні не можна казати про сформованій категоріальної схему, і про цілісності концепції синергетики. У зв’язку з поширенням ідей синергетики в середньому явищ, корисно оцінювати, якою мірою ту чи іншу дію що така є доказовим научно-обоснованным кроком, а що це нічого не який зобов’язує погляд за аналогією. Дія авторитету стає тут у ряді випадків не зобов’язуючим, а що дозволяє. Ризикуючи бути незрозумілим, висловимо судження, яке але формі можуть сприйняти як критик у адресу Р. Хакена, хоча, очевидно, какая-либо критика спочатку неправомірна і безглузда. У кінцевому підсумку, сьогодні найбільше важливий результат — викликаний резонанс, широке рух взаимосотрудничества вчених і фахівців у напрямі дослідження явища самоорганізації. Разом з тим, необхідно критичне ставлення до конкретних оцінкам і судженням. Йдеться тому, що у роботах Р. Хакена розглядаються, з одного боку, фізичні об'єкти і системи, мають суворе математичне опис. З іншого боку — розглядаються, наприклад, біологічні макросистеми, куди принципи й оприлюднять висновки, отримані для фізичних систем можна переносити лише умовно, за аналогією. Формули і діаграми, будучи символами точного знання, для біологічних систем образними метафорами. Можна було висловити жаль, що сама Р. Хакен у цій прикладом багатьох із своїх послідовників. Але тут маємо парадоксальне явище. Саме зняття обмежень, можливість приміряти до різним неформализованным областям знання принципів синергетики і критеріїв самоорганізації, виявилося плідним і став позитивним чинником. Необхідно, водночас, віддавати усвідомлювали у цьому, що у розгляді біологічних систем маємо Р. Хакена — не фізика теоретика, але мислителя, інколи ж навіть художника. Ілюстрацією до сказаного є слова Р. Хакена про застосування поняття ентропії до біологічним системам, де, як у Р. Хакен, «виникає у певному сенсі новим типом інформації, пов’язані з колективними перемінними чи параметрами порядку. «Це наштовхнуло нас стало на думку», — пише Р. Хакен, — «полягає в тому частина інформації, що стосується параметрами порядку й відбиває колективні властивості системи, синергетичної інформацією. Що ж до самих параметрів порядку, всі вони знаходять нового змісту, перетворюючись на носіїв інформації — «інформаторів» [7]».

3. Ідентифікація синергетики.

До виробленні визначення синергетики ми підійдемо як до завданню ідентифікації. З одного боку є певні ухвали і судження про синергетики, з інший — різноманітне зміст, яке спеціалісти відносять до області синергетики. До того, що йшлося про контактах фахівців, треба додати і те, що наші фахівці різних профілів виділяють як головних ознак синергетики те, що характерно саме їхній спеціалізації. У випадку, це когерентные взаємодії, й інші, фрактальность структури, також, прогресивна еволюція чи бифуркационные явища й т. е. Групи фахівців різних напрямів вважають, що синергетика найбільше співвідноситься про те, що роблять: нелінійна динаміка, лазерна фізика, теорія диссипативных структур, матеріалознавство й т. е. Ряд авторитетних авторів висловлюється про синергетики як і справу нової наукової парадигмі. Наприклад у роботі [8] говориться: «Гранично коротка характеристика синергетики як ноной наукової парадигми включає у собі три основні ідеї: нелінійний, відкритість диссипативность». Більше загальної є така трактування [9]: «Синергетика є теорією еволюції і самоорганізації складних систем світу, виступаючи у ролі сучасної (постдарвиновской) парадигми еволюції». Гідною уваги представляється таке определение:

«Синергетика — (від грецьк. synergetikos — спільний, узгоджений, діючий), наукова дисципліна, вивчаюче зв’язок між елементами структури (підсистемами), утворювані у відкритих системах (біологічних, физико-химических та інших) завдяки інтенсивному (потоковому) обміну речовиною і енергією з довкіллям в нерівноважних умовах. У цих системах спостерігається узгоджене поведінка підсистем, у результаті зростає рівень її упорядкованості, т. е. зменшується ентропія (самоорганізація). Основа синергетики — термодинаміка нерівноважних процесів, теорія випадкових процесів, теорія нелінійних коливань і хвиль». Через багато різночитання проглядається фундаментальна проблема — проблема зв’язку й співвідношення понять синергетики, самоорганізації, системи, розвитку та еволюції. Те, що синергетика розуміється багатьма дослідниками, зокрема й її основоположника Р. Хакена, як вчення про самоорганізації, є незаперечним фактом. Що стосується самоорганізації Р. Хакен пише [7]: «Корисно мати какое-нибудь підходяще визначення самоорганізації. Ми називаємо систему самоорганізуючої, якщо вона без специфічного впливу ззовні знаходить какую-то просторову, тимчасову і функціональну структуру. Під специфічним впливом ми розуміємо таке, яке нав’язує системі структуру чи функціонування. У разі самоорганізації система відчуває неспецифічне вплив. Наприклад рідина, підігріта знизу, цілком рівномірно набирає в її результаті самоорганізації макроструктуру, створюючи шестикутні осередки». Сказане можна доповнити, наприклад, наступним визначенням [1]:

«Самоорганизация, цілеспрямований процес, під час якого створюється, відтворюється чи вдосконалюється організація складної динамічної системи». Унікальною представляється аналіз самоорганізації у зв’язку з прогресивної хімічної еволюцією каталітичних систем, виконаний О. П. Руденко [4]. Йдеться, передусім, про диференціації організації та самоорганізації, континуальної і когерентної самоорганізації, про напрямах переходу від хаосу порядок у бік рівноважного і неравновесного упорядкування, також спрямованості энергопотоков у тому іншому випадку. Аргументація і класифікація, наведені у [4], вичерпні. Надалі викладі ми будемо спиратися ті, що у цій роботі результаты.

4. Синергетика і самоорганизация.

У певній його частині свого сенсу синергетика і поняття як самоорганізація, саморозвиток і еволюція мають спільність, що дозволяє вказати їх усіх як результатів синергетичного процесу. У особливості самоорганізація стійко асоціюються сьогодні з синергетикою. Але такі асоціації мають двояке значення. З одного боку, ефект самоорганізації є важливим, але, тим щонайменше, однією з компонентів, характеризуючих синергетику, з іншого — саме такий компонент надає виділений сенс всьому поняттю синергетики і, зазвичай, є найсуттєвіше тим що складає найбільше зацікавлення. Часом не тільки результати, чи умови, причини рушійні сили самоорганізації мають альтернативи. Так було в розгляді І.Р. Пригожина стосовно диссипативным структурам йдеться про когерентної самоорганізації, альтернативою на яку є континуальна самоорганізація індивідуальних микросистем, розроблена і запропонована О. П. Руденко [4]. У [4] показано, що теоретичне обгрунтування явища самоорганізації нерівноважних відкритих систем, як і процесу неравновесного упорядкування, дали І.Р. Пригожиным і О. П. Руденко практично за одну час незалежно друг від друга. Основною перевагою Сендеги «континуальної» самоорганізації, запропонованої О. П. Руденко, і те, що саме такою підхід дає змогу провести розгляд зв’язку самоорганізації і саморозвитку. Відповідно до розвиненими поглядами сутність прогресивної еволюції полягає у саморозвитку континуальної самоорганізації індивідуальних об'єктів. Показується, що здатність до саморозвитку і прогресивної еволюції з природним відбором мають лише індивідуальні мікрооб'єкти з континуальної самоорганізацією що саме прогресивна хімічна еволюція здатна бути основою виникнення життя. Отже, з існуючих традицій, спираючись на основний задум Р. Хакена і формулювання [1], можна запропонувати таке визначення: СИНЕРГЕТИКА — (від грецьк. synergetikos — спільний, узгоджено діючий) — наукова дисципліна, вивчаюче процеси освіти і масових (колективних) взаємодій об'єктів (елементів, підсистем): (1) які у відкритих системах в нерівноважних умовах; (2) що супроводжуються інтенсивним обміном речовиною і енергією підсистем з системою та системи з довкіллям; (3) характеризуемые самопроизвольностью (відсутністю жорсткої детермінації ззовні) поведінки об'єктів (підсистем), поєднується зі своїми взаимосодействием і (4) мають результатом впорядкування, самоорганізацію, зменшення ентропії, також еволюцію систем. Розширена формулювання, куди входять «нефизическое» зміст: Звісно ж доцільним відхилиться від постійного прагнення визначенню саме синергетики і констатувати те що реально займаються фахівці з зв’язку з дослідженнями по синергетики. У зв’язку з цим, пропонується таке определение:

Синергетическая концепція самоорганизации.

1. Об'єктами дослідження є відкриті системи в нерівноважному стані, характеризуемые інтенсивним (потоковым, множественно-дискретным) обміном речовиною і енергією між підсистемами й між системою з її оточенням. Конкретна система занурена у середу, що є також її субстратом.

2. Середовище — сукупність з яких складається (середу) об'єктів, що у динаміці. Взаємодія досліджуваних об'єктів серед характеризується як близкодействие — контактне взаємодія. Середовище об'єктів то, можливо реалізована у фізичній, біологічної та інший середовищі нижчого рівня, що характеризується як газоподобная, однорідна чи суцільна. (У складі системи реалізується дальнодействие — польове і опосередковане (інформаційне) взаємодія.) 3. Відрізняються процеси організації та самоорганізації Спільним ознакою для них зростання порядку внаслідок перебігу процесів, протилежних встановленню термодинамічної рівноваги незалежно взаємодіючих елементів середовища (також видалення від хаосу на інших критеріям). (Організація, на відміну самоорганізації, може характеризуватися, наприклад, освітою однорідних стабільних статичних структур.) 4. Результатом самоорганізації стає виникнення, взаємодія, також взаимосодействие (наприклад, кооперація) і, можливо, регенерація динамічних об'єктів (підсистем) складніших в інформаційному сенсі, ніж елементи (об'єкти) середовища, з яких вони виникають. Система і його складові є істотно динамічними утвореннями. 5. Спрямованість процесів самоорганізації обумовлена внутрішніми властивостями об'єктів (підсистем) у тому індивідуальному і колективному прояві, і навіть впливами із боку середовища, у якому «занурена» система. 6. Поведінка елементів (підсистем) і системи загалом, істотно характеризується спонтанністю — акти поведінки є суворо детермінованими. 7. Процеси самоорганізації відбуваються у середовищі поряд з іншими процесами, зокрема протилежної спрямованості, і може в окремі фази існування системи як переважати над останніми (прогрес), і поступатися їм (регрес). У цьому система загалом може мати стійку тенденцію чи перетерплювати коливання до еволюції або деградації та розпаду. Самоорганізація може мати у основі процес перетворення чи розпаду структури, посталої до цього часу результаті процесу організації. Наведене розгорнутий визначення є якщо і цілком досконалим, то все-таки необхідним кроком по дорозі конкретизації змісту, яке належить до синергетики, і формування критеріїв до створення моделюючою самоорганізуючої середовища. Про співвідношення синергетики і самоорганізації слід з упевненістю сказати, що відсотковий вміст, яким вони поширюються, і в них ідеї невідривні друг від друга. Вони, проте, мають значення і відмінності. Тому синергетику як концепцію самоорганізації слід розглядати себто взаємного звуження цих понять на сфери їхньої пересечения.

5. Укладання (общенаучный і авторитетний суспільний контекст синергетики).

Нині загальна методологія науки переживає період, який поєднує у собі риси еволюції і кризи. Сучасна наука, значно зміцнивши свою базу за минуле століття, дозволити собі більш ліберальний підхід до включення до сфери на свій розгляд змісту, не має суворої об'єктивної основи. Позитивний зміст цього дії полягає в включенні на полі уваги існуючих фактів і практик, реально що потребують інтелектуальному аналізі. Проте через фактичної неготовності науки до дослідження цього змісту об'єктивними методами, процес супроводжується появою «нетрадиційних» і «некласичних» наук, симбіозів наукового і ненаукового знання і набутий інших явищ, які природні власними силами для людської пізнавальної діяльності, але далекі від саме наукового знання. Важливим є те, що заодно відбувається напрацювання підходів до малоисследованному, реально існуючому змісту. Можна вказати, наприклад, на вкрай актуальну завдання об'єктивного дослідженні суб'єктивної реальності, на підступах до котрої я трудяться психологи, нейрофізіологи і розробники систем віртуальної і комп’ютерну анімацію. Сама постановки завдання виглядає терминологически суперечливою. Але це реальна, вкрай важливе завдання, основу рішення якої лежить вивчення і осмислення процесів самоорганізації в нейробиологической, інформаційної та понятійної середовищах. Сучасна наука досить сильний нагромадженим потенціалом наукового знання і має певну стійкість через залежності фінансових і інтелектуальних капіталовкладень у неї з боку суспільства від практичної корисності отриманих результатів. Проте, змішання наукового знання з елементами обивательського довіри й навіть містики може послабляти в какой-то мері науку як форму суспільної свідомості. Сказане має для синергетики значення, оскільки більш, ніж у інші області відбувається «слив» незатребуваною суспільством пізнавальної активності. Ця роль своєрідного відстійника має, очевидно, свої плюси та «мінуси. Необхідно тільки відзначити, що ситуація повинна ясно усвідомлюватись авторитетними вченими, керівниками і спонсорами. Наприкінці відзначимо ось що. Проблематика, зміст, методи досліджень, і результати, зараховують до синергетики характеризуються неоднозначними оцінками і невизначеністю. Разом про те, синергетика як наукова дисципліна досліджень є затребуваною суспільством. Багато результатів досліджень, у різних галузях знання співвідноситься дослідниками з синергетикою. Контекст синергетики дає можливість плідно взаємодіяти ученим різних спеціалізацій на мові системного осмислення і нових рішень. Наведені визначення синергетики, отримані преемственным чином, можуть конструктивно застосовуватися під час вирішення конкретних завдань. Не виключено, що у в зв’язку зі існуючими і прийдешніми результатами в кінетичній хімії, нейробіології, транспьютерном нейрокомпьютинге та інших областях сформується більш певна теоретична і аксіоматичний базис синергетики, завдяки чому, зокрема, і критик у її адресу стане більш конструктивній і продуктивної. Безсумнівно, попри те, що синергетика повноцінно «працює» сьогодні як категорія наукового знания.

1. Великий енциклопедичний словник. М.: Радянська енциклопедія, 1991.

2. Хакен Р. Синергетика. М.: Світ, 1980.

3. Данилов Ю. О., Кадомцев Б. Б. ЩО таке синергетика? // Нелинейные хвилі. Самоорганізація. М.: Наука, 1983.

4. Руденко Л. П. Самоорганізація і прогресивна хімічна еволюція відкритих каталітичних систем // Синергетика. Праці семінару. Том 7.

М.: Изд-во МДУ, 1999.

5. Карпинская Р. С. Природа біології і філософія біології // Природа біологічного пізнання. М.: Наука, 1991.

6. Величковский Б. М. Сучасна когнітивна психології. М.: Изд-во МГУ,.

1982.

7. Хакен Р. Інформація і самоорганізація. М.: Світ, 1991.

8. Белавин В. А., Курдюмов C.П. Глобальний демографічна криза: небезпеки, і надії //Синергетика. Праці семінару. Том 2. М.: Изд-во.

МДУ, 1999.

9. Князєва Є.В., Курдюмов С. П. Синергетика щодо умов стійкого рівноваги складних систем // Синергетика. Праці семінару. Випуск 1.

М.: Изд-во МДУ, 1998.