Гражданско-правовой договір: поняття, види, форми, особливості розірвання і заключения

> Введение…2.

> Поняття і значення договора…4−7.

> Поняття договора…4.

> Значення договора…6.

> Зміст і форма договора…8−12.

> Зміст договора…8.

> Форма договора…11.

> Види договоров…13−20.

> Розподіл на окремі виды…13.

> Основні і попередні договоры…13.

> Укладання договоров…21−29.

> Загальний порядок укладання договоров…21.

> Укладання угод обов’язковому порядке…24.

> Укладання на торгах…26.

> Зміна і розірвання договоров…30−35.

> Підстави зміни і розірвання договоров…30.

> Порядок зміни і розірвання договоров…33.

> Наслідки зміни і розірвання договоров…34.

> Заключение…36.

Договір — одне з найдавніших правових конструкцій. Раніше їх у історії створюваного зобов’язального права виникли лише деликты.

Розвиток різної форми спілкування для людей висунуло потреба у наданні їм спроби з узгодженої сторонами волі використовувати запропоновані законодавцем чи самим створити правові моделі. Такими моделями і вони договори (контракты).

У нашій країні донедавна переважна більшість договорів — ті, які зв’язували між собою головних учасників тодішнього економічного обороту — державні, і навіть кооперативні й інші громадські організації, — полягала на виконання або заради виконання планових актів. Воля контрагентів в договорах складалася під прямим чи опосередкованим впливом походять із державні органи завдань. Тим самим договір втрачав свій основний, конституирующий ознака: лише з великою часткою умовності могла вважатися результатом досягнутого контрагентами згоди. Інакше і не могло, з урахуванням, що плановий акт визначав у вигляді спільного правила, які саме організації, що, що й що не обсязі мали укладати договори передати товарів, виконання робіт чи надання услуг.

Максимальному обмеження значимості договірної моделі як такої сприяло те, що всі які діяли цій галузі норми носили абсолютно обов’язковий (імперативний) характер.

Тенденція до підвищення ролі договору, характерна всього сучасного громадянського права, проявилася останніми роками в усі зростаючу котячу об'ємі та у Росії. Ця тенденція у першу чергу пов’язані з визнанням приватної власності і поступовим заняттям нею командних висот економіці, звуженням до необхідних меж державного регулювання господарської сфери, встановленням свободи вибору контрагентів. Новий ДК як проголосив «свободу договорів», а й сколотив необхідні гарантії на її осуществления.

Практично весь текст Цивільного кодексу переймається тим регулювання договорів. У договірні відносини вступають ми або дієздатні громадяни, або юридичних осіб, або громадянипідприємці, тобто. громадяни, мають статус підприємця. Договір одна із основні джерела цивільних правий і обов’язків, тому й норми глави 2 Кодексу й у кінцевому підсумку спрямовані на регулювання договорів, а про угодах, норми, про представництві доручення, що є необхідним інструментарієм регулювання договірних відносин, зобов’язання, про собственности.

У цьому курсової роботі розглядатимуться загальні питання, що стосуються поняття, значення договору, його у сучасному цивільному праві, законодавстві, утримання і форма договору, і навіть таке питання, має важливе теоретичне і практичного значення розуміння сутності договору як процес реєстрації. Основний наголос робиться на характеристику різних способів класифікації угод російському цивільному право і на процедури реєстрації і розірвання, бо в сучасному розвитку громадянського законодавства реально існує проблема класифікації договорів, дедалі нових форм яких зустрічаються на практике.

Поняття і значення договора.

Поняття договора.

Термін «договір» вживається у цивільному праві у різних значеннях. Під договором розуміють й цілком юридичне факт, лежить у основі зобов’язання, і саме договірне зобов’язання, і документ, у якому закріплено факт встановлення зобов’язального правовідносини. У даний курсової йдеться про договорі як юридичному факті, лежачому основу зобов’язального правовідносини. У цьому сенсі договір є угоду двох або кількох осіб встановити, зміні чи припинення цивільних правий і обов’язків (п. 1 ст. 420 ГК).

Договор—это найпоширеніший вид угод. Тільки нечисленні односторонні угоди не ставляться до договорів. А основна маса можна зустріти у цивільному праві угод — договори. У відповідно до цього договір підпорядковується загальним всім угод правилам. До договорами застосовуються правила про перші дваі багатосторонніх угодах. До зобов’язанням, які виникають з договору, застосовуються загальних положень про зобов’язання, якщо інше не передбачено загальними правилами про договори і правилами про окремих видах договорів (п. 2, 3 ст. 420 ГК).

Як і кожна угода, договір є вольовий акт. Однак це вольовий акт має її специфічними особливостями. Він є не розрізнені вольові дії двох чи більше осіб, а єдине волевиявлення, лист про їхні спільні волю. Щоб ця загальна воля можна було сформовано і вона закріплена у договорі, повинен бути вільний від будь-якого зовнішнього впливу. Тому ст. 421 ДК закріплює низку правил, які забезпечують свободу договора.

По-перше, свобода договору передбачає, що суб'єкти громадянського права вільні вирішенні питання, укладати або від укладання договору. Пункт 1 ст. 421 ДК встановлює: «Громадяни і юридичних осіб вільні укладанні договору. Спонука до висновку договору заборонена, за винятком випадків, коли обов’язок укласти договір передбачена справжнім Кодексом, законом чи добровільно прийнятим зобов’язанням». У час випадки, коли обов’язок укласти договір встановлено законом, негаразд численні. Зазвичай, це має місце тоді, коли висновок що така договорів відповідає інтересам як суспільства загалом, і особи, зобов’язаного укласти такий договір. Наприклад, в відповідність до п. 1 ст. 343 ДК заставник чи заставоутримувач в залежність від того, хто має перебувають закладене майно, зобов’язаний, якщо інше не в законі передбачено чи договором, застрахувати з допомогою заставника закладене имущество.

По-друге, свобода договору передбачає свободу вибору партнера при укладанні договору. Так було в наведеному прикладі, коли заставник чи заставоутримувач в. силу закону зобов’язаний укласти договір страхування закладеного майна, його зберігається свободу вибору страховика, з яким опиниться договір страхования.

По-третє, свобода договору передбачає свободу учасників громадянського обороту у виборі виду договору. Відповідно до п. 2, 3 ст. 421 ДК боку можуть укласти договір, як передбачений, не передбачений законом чи інші правовими актами. Сторони можуть укласти договір, у якому містяться елементи різних договорів, передбачених законом чи інші правовими актами (змішаний договір). До відносинам сторін по змішаного договору застосовують у відповідних частинах правила про договорах, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не випливає з угоди сторін чи істоти змішаного договору. Так, суд застосував правила про договори збереження і правила про договори майнового найму договору, яким один громадянин залишив іншому для зберігання піаніно, дозволивши ним користуватись плату за хранение.

По-четверте, свобода договору передбачає свободу розсуду сторін щодо умов договору. Відповідно до п. 4 ст. 421 ДК умови договору визначаються на розсуд сторін, крім випадків, коли зміст відповідного умови наказано законом чи інші правовими актами. У випадках, коли умова договору передбачено нормою, яка використовується остільки, оскільки угодою сторін встановлено інше (диспозитивная норма), боку можуть своїм угодою виключити її застосування або встановити умова, не на був у ній. За відсутності такої угоди умова договору визначається диспозитивної нормою. Так, п. 2 ст. 616 ДК встановлює, що орендар зобов’язаний виробляти на власний рахунок поточний ремонт, якщо інше встановлено законом чи договором. Якщо окремих видів оренди законом встановлено інше, то боку при укладанні договору оренди можуть дійти угоді у тому, що поточний ремонт випускатиме власним коштом орендодавець, а чи не орендар, як і передбачено п. 2 ст. 616 ГК.

За всієї свободі договору останній має відповідати обов’язковим для сторін правилам, встановленим законом й іншими правовими актами (императивным нормам), які у час його укладання. Існування імперативних норм зумовлена необхідністю захисту публічних інтересів чи інтересів слабкої боку договору. Так було в з метою захисту інтересів споживачів п. 2 ст. 426 ДК встановлює, що ціна товарів, робіт і послуг, і навіть інші умови публічного договору встановлюються однаковими всім споживачів. Якщо після підписання договору прийнятий Закон, який встановлює обов’язкові для сторін правила, інші, ніж, які діяли під час укладання договору, умови укладеного договору зберігають силу, крім випадків, як у законі встановлено, що його поширюється на відносини, які з раніше укладених угод (п. 2 ст. 422 ГК).

Інакше кажучи, до договорів застосовується таке загальне правило, як «закон зворотної дії немає», що, безсумнівно, надає стійкості цивільному обороту. Учасники договору можуть бути впевнені у цьому, що наступні зміни до законодавства що неспроможні змінити умов ув’язнених ними договорів. Разом про те потреби її подальшого розвитку громадянського обороту можуть подибати такі перешкоди, закладені в умовах укладених угод. З метою подолання ці перепони в п. 2 ст. 422 ДК передбачена можливість зміни умов вже ув’язнених договорів шляхом введення обов’язкових учасники договору правил, діючих із другого силою. У цьому слід звернути увагу, що нововведені правила в тому разі обов’язкові учасники раніше укладених угод, якщо зворотна сила їм підпорядкована законом. Інші правові акти що неспроможні діяти із другого силою щодо ув’язнених договоров.

Значення договора.

Товарно-грошовий характер відносин економічного обороту передбачає, що реалізація товару має здійснюватися з урахуванням суспільно-необхідних витрат за його виробництво. Такі витрати, на свій чергу, визначаються з урахуванням існуючого нині у суспільстві співвідношень між попитом й пропозицією. Правильний облік від попиту й пропозиції з виявлення з їхньої основі суспільно-необхідних витрат за виробництво товару можна здійснити тільки внаслідок досягнутого угоди між товаровиробником і споживачем. Формою такої угоди й виступає договір як вираз загальної волі товаровиробника і потребителя.

Договір є одним з найунікальніших правових коштів, в якого інтерес кожного боку, у принципі, може бути задоволений лише за допомогою задоволення інтересу з іншого боку. І це породжує загальний інтерес сторін у укладанні договору ЄС і його належному исполнении[1]. Саме тому договір, заснований на взаємну зацікавленість сторін, здатний забезпечити таку організованість, лад і стабільність в економічному обороті, яких не можна чого з допомогою найжорсткіших адміністративно-правових средств.

Договор—это і найбільш оперативне і гнучке засіб зв’язок між виробництвом і які споживанням, вивчення потреби і негайного реагування ними із боку производства[2]. Через це саме договірно-правова форма здатна забезпечити необхідний баланс між попитом й пропозицією, наситити ринок тими товарами, у яких потребує споживач. Договір дозволяє учасникам економічного обороту відчужувати зайві чи непотрібні їм матеріальних цінностей, одержуючи замість них відповідний грошовому еквівалентові чи що їм матеріальними благами в натуральному вигляді. З допомогою договору громадяни з своєму розсуду витрачають отримані як зарплати, доходів від підприємницької роботи і інших доходів кошти, набуваючи ними ті цінності, які можуть задовольняти їх індивідуальні матеріальні і культурних потребности.

З допомогою договору громадяни мають юридичних осіб формується впевненість у цьому, що й підприємницька діяльність забезпечать усіма необхідними матеріальними передумовами, а результати підприємницької діяльності знайдуть зізнання споживачів і буде реалізовані. Така впевненість, своєю чергою, сприяє розвитку виробничої сфери. З допомогою договору вдосконалюється та інформаційний процес розподілу вирощених суспільстві матеріальних благ, оскільки договір дозволяє доставити вироблений продукт тому, хто його нуждается.

Договір забезпечує ефективний обмін зробленими і розподіленими матеріальними благами у разі зміни потреб учасників економічного обороту. Нарешті, договір дає можливість споживати що у суспільстві матеріальних цінностей їм власниками (володарями інших речових прав), а й інші учасники економічного обороту, котрі відчувають потреби у даних матеріальних ценностях.

Ці та багатьох інших якості договору неминуче зумовлюють посилення її ролі й розширення сфери застосування принаймні початку ринкової економіці. Разом про те справді безцінні властивості договору зберігаються лише до того часу, поки забезпечується необхідна нічого для будь-якого договору свобода розсуду сторін за його укладанні. Спонука до висновку договорів, поширена в господарську діяльність юридичних осіб, у умовах планової економіки, вытравливало саму «душу» договору, позбавляло його таких властивостей, без що їх існувати неспроможна, перетворювало його декоративним придатком планово-адміністративних актов.

Зміст і форма договора.

Зміст договора.

Умови, у яких досягнуто згоди сторін, становлять зміст договору. З власного юридичному значенням всі умови діляться на суттєві, звичайні і случайные.

Суттєвими зізнаються умови, необхідних і вистачає підписання договору. Щоб договір вважався ув’язненим, необхідно узгодити усі його суттєві умови. Договір нічого очікувати укладено до того часу, поки що не узгоджено хоча одне з його істотних умов. Тому важливо чітко визначити, які умови для цього договору є суттєвими. Коло істотних умов залежить від особливостей конкретного договору. Так, ціна земельних ділянок, будинку, споруди, квартири чи іншого нерухомого майна є істотним умовою договору продажу-купівлі нерухомості (п. 1 ст. 555 ДК), хоча до звичайного договору продажу-купівлі ціна продаваного товару істотним умовою не вважається (п. 1 ст. 485 ДК). У вирішенні питання тому, чи стосується дане умова договору до істотних, законодавство встановлює такі ориентиры.

По-перше, суттєвими є умови про об'єкт договору (п. 1 ст. 432 ДК). Без визначення те, що предмет договору, неможливо укласти жоден договір. Так, не можна укласти договір купівлі-продажу, якщо розрив між покупцем і продавцем що немає угоду у тому, які предмети буде продано відповідно до даним договором. Неможливо укласти договір доручення, якщо розрив між сторонами що немає угоду у тому, які юридичні дії повірений повинен здійснити від імені довірителя і т.д.

По-друге, до істотних ставляться ті умови, що названі в законі чи інших правових актах як суттєві. Так було в відповідність до п. 1 ст. 339 ДК у договорі заставу мають бути зазначені предмет застави та її оцінка, істота, величину і термін виконання зобов’язання, забезпеченого запорукою. У ньому має також утримуватися вказівку те що, в якої зі сторін перебуває закладене имущество.

По-третє, суттєвими зізнаються ті умови, що необхідні договорів цього виду. Необхідними, отже й суттєвими, для конкретного договору вважаються ті умови, які висловлюють його природу і без що їх неспроможна існувати як даний вид договору. Наприклад, договір простого товариства немислимий без визначення сторонами загальної господарської чи іншого мети, задля досягнення якому вони зобов’язуються спільно діяти. Договір страхування неможливий без визначення страхового випадку і т.д.

Нарешті, по-четверте, суттєвими рахуються і всі ті умови, яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто угоду. Це означає, що у бажанню однієї зі сторін у договорі істотним стає таку умову, яке визнано таким законом або іншим суб'єктам правовим актом і який не висловлює природу цього договору. Так, вимоги, що висуваються до упаковки продаваної речі, не віднесено до істотних умов договору продажу-купівлі чинним законодавством і висловлюють природу цього договору. Проте задля покупця, що набував річ у подарунок, упаковка може бути істотним обставиною. Тому, якщо покупець зажадає узгодити умова про упаковці купованого товару, воно стає істотним умовою договору продажу-купівлі, якого даний договір купівлі-продажу може бути заключен.

На відміну від істотних, звичайні умови не потребують узгодженні сторін. Звичайні умови передбачені в цьому відповідних нормативні акти і автоматично наберуть чинності в останній момент підписання договору. Не означає, що це звичайні умови діють всупереч волі сторін у договорі. Як та інші умови договору, звичайні умови грунтуються на угоді сторін. Тільки тому випадку угоду сторін підпорядкувати договір звичайним умовам, які мають нормативні акти, виявляється у сам факт підписання договору цього виду. Передбачається, що й боку досягли угоди укласти даний договір, тим самим вони погодилися б і з тими умовами, які у законодавство щодо цьому договорі. При укладанні, наприклад, договору оренди автоматично набирає чинності умова, передбачене ст. 211 ДК, відповідно до яким ризик випадкової загибель чи випадкового ушкодження майна несе його власник, тобто. орендодавець. Разом про те, якщо боку не бажають укласти договір на умовах, можуть включити у зміст договору пункти, що скасовують чи які змінюють звичайні умови, якщо останні визначено диспозитивної нормою. Так було в наведеному прикладі боку можуть домовитися у тому, що ризик випадкової загибель чи випадкового ушкодження майна несе орендар, а чи не арендодатель.

До звичайних умов возмездных договорів рухається у час відносити ціну договорі, якщо інше немає у законі та інших правових актах. Відповідно до ст. 424 ДК, тоді як договорі не визначено ціну, по якої оплачується виконання договору, то передбачені законами випадках застосовують ціни (тарифи, розцінки, ставки тощо. п.), встановлювані чи регульовані уповноваженими те що державними органами. Інколи справа, як у возмездном договорі ціна не передбачається і не може бути оцінена з умов договору, виконання договору має бути оплачено за ціною, яка за порівнянних обставин зазвичай стягується за аналогічні товари, роботи, чи услуги.

До звичайних умов слід зарахувати і приблизні умови, розроблені для договорів відповідного виду та опубліковані друку, тоді як договорі є отсылка до цих зразковим умовам. Якщо такий посилання немає у договорі, такі приблизні умови застосовуються до взаємин сторін у ролі звичаїв ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам, які висуваються цивільного законодавства до звичаям ділового обороту (ст. 5 і п. 5 ст. 421 ДК). Зразкові умови може бути викладені у формі зразкового договору чи іншого документа, що містить цих умов (ст. 427 ДК). Прикладом цього документу, що містить приблизні умови договору заставу нерухомого майна (іпотеки), може бути додаток до розпорядженню заступника голови Ради Міністрів РФ від 22 грудня 1993 р. № 96-рз, опублікований Віснику Вищої Арбітражного Судна Російської Федерації (1994 р. № 3).

До звичайних умов належать і ті звичаї ділового обороту, застосовні до взаємин сторін, що у дію, якщо умова договору не визначено сторонами чи диспозитивної нормою (п. 5 ст. 421 ГК).

Випадковими називаються такі умови, які змінюють або доповнюють звичайні умови. Вони входять у договору на розсуд сторін. Їх відсутність, як і і відсутність звичайних умов, впливає на дійсність договору. Проте на відміну від вони набувають юридичної чинності у випадку включення в договору. На відміну від істотних, відсутність випадкового умови лише тому випадку тягне за собою визнання цього договору неукладеною, якщо зацікавлена сторона доведе, що вона вимагала узгодження даного умови. У іншому разі договір вважається ув’язненим і випадкового умови. Тож якщо за узгодженням умов договору продажу-купівлі боку не вирішили питання, яким виглядом транспорту товар буде доставлений покупцю, договір вважається ув’язненим і цього випадкового умови. Але якщо покупець доведе, що він пропонував домовитися про доставці товару повітряним транспортом, але ці умова було прийняте, договір купівліпродажу вважається незаключенным.

Іноді у зміст договору включають правничий та обов’язки сторон[3]. Тим більше що правничий та обов’язки сторін становлять зміст зобов’язального правовідносини, заснованого на договорі, а чи не самого договору як юридичного факту, який породив це зобов’язальне правоотношение. Деякі автори належать до числу істотних й ті умови, що закріплені в імперативній нормі закона[4]. Проте особливо важливим ознакою істотних умов і те, що неодмінно мали бути зацікавленими узгоджені сторонами, інакше договір не вважається ув’язненим. Цим які й від від інших умов. Вміщені ж у імперативній чи диспозитивної нормі умови наберуть чинності автоматично при укладанні договору без попереднього узгодження. Тому і варто відносити до числу звичайних умов договору. Важко погодитися також з думкою у тому, що ціна є важливим умовою будь-якого возмездного договора[5]. Відсутність ціни на тексті договору справжнє час, зазвичай, якщо інше немає у законі, не веде до визнання його неукладеною. І тут діє правило п. 3 ст. 424 ДК ціну, яка за порівнянних обставин зазвичай стягується за аналогічні товари, роботи або послуги. Не брати до уваги цього факту, стирається всяка межа між суттєвими, і звичайними условиями.

Форма договора.

Для підписання договору необхідно узгодити усі його суттєві умови в необхідної в які підлягають випадках формі (п. 1 ст. 432 ДК). Оскільки договір одна із видів угод, для її формі застосовуються загальні правила форму угод. Відповідно до п. 1 ст. 434 ДК договір то, можливо полягає у будь-якій формі, передбаченої укладання угод, якщо законом для договорів цього виду не встановлено певна форма. Якщо боку домовилися укласти договір у певному формі, його вважають ув’язненим після надання йому встановленої форми, хоча б законом для договорів цього виду таку форму не була потрібна. Так, договір оренди між громадянами терміном до 1 року то, можливо полягає у усній формі (п. 1 ст. 609 ГК).

Але якщо боку під час укладання договору оренди домовилися, що він буде укладено письмовій формах, то до надання даному договору письмовій форми вона може вважатися заключенным.

Для укладання реального договору потрібно лише убране в необхідну форму угоду сторін, а й передача відповідного майна (п. 2 ст. 433 ДК). У цьому передача майна повинен бути належним чином оформлена. Так, під час укладання договору позики між громадянами на суму, перевищує щонайменше ніж у в десять разів встановлений законом мінімальний розмір оплати праці, передача зазначеної суми повинна супроводжуватися видачею позикової расписки.

Якщо згідно з законодавством чи угоді сторін договір повинен укладений в письмовій формах, може укладений шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, і навіть шляхом обміну документами за допомогою поштового, телеграфної, телетайпной, телефонної, електронної чи інший зв’язку, що дозволяє напевно встановити, що він походить від боку за договором (п. 2 ст. 434 ДК). Законом, іншими правовими актами і угодою сторін можуть встановлюватися додаткових вимог, яким має відповідати форма договору (вчинення на бланку певної форми, скріплення печаткою та т.п.) і передбачатися наслідки недотримання цих вимог (п. 1 ст. 160 ДК). Якщо ж такі додаткових вимог не встановлено, боку під час укладання договорів вправі довільно визначати його реквізити та його розташування саме в письмовому документі. Тому порядок розташування окремих пунктів договору письмовому документі неможливо впливає його действительность.

У стосунках між громадянами і юридичних осіб нерідко застосовуються типові бланки, у яких оформляється письмовий договір. Такі типові бланки дозволяють оперативніше і оформити письмовий договір. Нехтування виявленої типовими бланками послідовності розташування внутрішніх реквізитів договору не впливають на дійсність укладеного договору, у цьому письмовому документі узгоджено всі його суттєві умови. Так, незаповнення сторонами одній з граф типового бланка, Якщо ця графа уникає істотного умови договору, чи внесення до нього будь-яких доповнень чи змін не ведуть до визнання договору неукладеною чи недійсним (ничтожным).

Від типових бланків, покликаних лише полегшити процес оформлення письмового договору, необхідно відрізняти типові договори, затверджувані Урядом Російської Федерації у разі, передбачені законами (п. 4 ст. 426 ДК). Умови таких типових договорів є обов’язковими для сторін та його порушення веде до визнання незначними або внесених змін чи доповнень, або всього договору целом.

Форма договору покликана закріплювати і відбивати узгоджене волевиявлення його сторін. Проте насправді це відбувається, до жалю, які завжди. Трапляється, що відсотковий вміст договору викликає неоднозначне його тлумачення і породжує суперечки між його учасниками. Зумовлено це тим, що договору та її внутрішні реквізити визначаються учасниками договору, найчастіше досвідченими в тонкощах громадянського правничий та не які володіють повною мірою його термінологією. З метою дозволу зазначених суперечок ст. 431 ДК формулює правила тлумачення договору. При тлумаченні умов договору судом береться до уваги буквальне значення його слів і висловів. Буквальне значення договору разі її неясності встановлюється шляхом порівняння з іншими умовами і здоровим глуздом договору цілому. Таким чином, при з’ясуванні змісту договору вирішальне значення надається його буквальному тексту і вытекающему потім із нього змісту. Це орієнтує учасників громадянського обороту вимушені ретельної і детальної роботи над текстом договору, який має адекватно відбивати справжню волю сторін, має місце під час укладання договору. І лише тому випадку, якщо вищевикладені правила неможливо визначити зміст договору, повинна бути вияснена справжня загальна воля сторін з урахуванням мети договору. При цьому допускається притягнення до дослідженню як самого договору, а й інших супутніх обставин. До таких обставин ставляться: попередні договору переговори, і листування, практика, встановлена у взаємних відносинах сторін, звичаї ділового обороту, наступне поведінка сторін (год. 2 ст. 431 ГК).

Види договоров.

Розподіл на окремі виды.

Численні цивільно-правові договори мають як загальними властивостями, і певними відмінностями, що дозволяє відмежовувати їх друг від друга. А, щоб правильно орієнтуватися в усій масі численних і багатьох договорів, прийнято здійснювати їхню розподіл деякі види. У основі такої розподілу можуть лежати найрізноманітніші категорії, обрані залежно від переслідуваних цілей. Розподіл на окремі види має лише теоретичне, а й важливе практичного значення. Воно дозволяє учасникам громадянського обороту досить легко виявляти і використовувати у своїй діяльності найбільш суттєві властивості договорів, вдаватися практично до такого договору, що у найбільшою мірою відповідає їхньому потребностям.

Оскільки договори є різновидом угод, ними поширюється і розподіл угод різні види. Так, загальне всім угод вчення про розподіл їх у консенсуальные і реальні однаково застосовно і до договорів. Я пропоную розглянути розподіл, що має лише до договорів і застосовується до одностороннім сделкам.

Основні і попередні договоры.

Цивільно-правові договори різняться залежно від своїх юридичної спрямованості. Основний договір безпосередньо породжує правничий та обов’язки сторін, пов’язані з переміщенням матеріальних благ, передачею майна, виконанням робіт, зазначенням послуг тощо. Попередній договір — цю угоду сторін про взяття основного договору майбутньому. Більшість договорівце основні договори, попередні договори зустрічаються значно рідше. До запровадження на території Російської Федерації ст. 60 Основ громадянського законодавства 1991 р. цивільного законодавства Росії прямо не передбачалася можливість укладання попередніх договір. Проте висновок таких договорів допускалося, оскільки це суперечило основним засадам і загальному змісту законодавства Росії. Нині висновок попередніх договорів регламентується ст. 429 ДК. Відповідно до зазначеної статтею з попереднього договору боку зобов’язуються укласти у майбутньому договору про передачу майна, виконанні робіт чи наданні послуг за умов, передбачених у попередньому договорі. Попередній договір залежить від формі, встановленої для основного договору, і якщо форма договору не встановлено, то письмовій формах. Недотримання правил про формі попереднього договору тягне його ничтожность.

Попередній договір мусить мати умови, дозволяють встановити предмет, і навіть інші важливі умови договору. Так, боку можуть укласти договір, яким власник житловий будинок зобов’язується його продати покупцю, а покупець купити їх у початку літнього сезону. У згаданому попередньому договорі обов’язково мають утримуватися умови, дозволяють визначити той житловий будинок, який у майбутньому буде продано, і навіть його продажну ціну й перелік осіб, які зберігали в відповідно до закону право користування цим житловим домом. У протилежному разі даний попередній договір вважатиметься незаключенным.

У попередньому договорі вказується термін, куди боку зобов’язуються укласти основний договір. Якщо такий термін в один попередньому договорі невизначений, основний договір підлягає висновку протягом року з укладення попереднього договору. Якщо вищезазначені терміни основний договір нічого очікувати укладено і зі сторін зробить інший боці пропозицію укласти такий договір (оферта), попередній договір припиняє действие.

Також цікавий питання про включення в основний договір умов, не передбачених попереднім договором. Він вирішується арбітражний суд з урахуванням конкретних обставин дела[6].

У практиці арбітражних судів постало питання, чи має арбітражного суду примушувати бік включити в основний договір умови ціну, коли таке умова був передбачено в попередньому договоре.

Відповідно до пункту 1 статті 429 ДК РФ з попереднього договору боку зобов’язуються у майбутньому укласти договір за умов, передбачених попереднім договором (що вже було сказано выше).

Якщо попередньому договорі умова ціну був сказано, це значить, що сторони вагаються у питанні. Згідно з із статтею 424 ДК РФ виконання договору оплачується за ціною, встановленої угодою сторін. За відсутності в возмездном договорі умови ціну і неможливість її визначення з умов договору виконання договору має бути оплачено за ціною, яка за порівнянних обставин зазвичай стягується за аналогічні товари, праці та услуги.

Звідси випливає, що вимога включення в основний договір умови про тому, що ціна визначається порядку, передбаченому статтею 424 ДК РФ, має взяти реванш арбітражним судом.

У разі, як у попередньому договорі зазначено, що умова про ціні визначатиметься сторонами переважно договорі, така запис повинна розцінюватися арбітражний суд як досягнення згоди сторін включення до договору даного умови і розбіжності для встановлення конкретну ціну також підлягають розгляду арбітражним судом.

Якщо один з протиборчих сторін за відсутності в попередньому договорі умови ціну наполягає на включенні в основний договір умови про визначенні ціни на іншому порядку, аніж статтею 424 ДК РФ, чи вимагає вказівки у ньому конкретну ціну, іншу сторона заперечує цього, то арбітражного суду немає права розглядати такий спор.

У нещасних випадках, коли сторона, яка уклала отой попередній договір, в межах терміну його дії ухиляється від укладання основного договору, застосовуються правила, передбачені для укладання обов’язкових договорів. Попередній договір необхідно відрізняти від угод про наміри, що мають місце практично. У пропонованих угоди щодо намірах лише фіксується бажання сторін розпочати майбутньому в договірні відносини. Проте саму угоду про наміри не породжує будь-яких правий і обов’язків в сторін, якщо у неї встановлено інше. Тому відмова одного з учасників домовленості про намірах укласти передбачений таким угодою договір не тягне йому будь-яких правових наслідків і може лише впливати з його ділову репутацию.

Договори на користь їх його учасників і договори на користь третіх осіб. Зазначені договори різняться залежно від цього, хто може вимагати виконання договору. Зазвичай, договори полягають у користь їх учасників, право вимагати виконання таких договорів належить лише їхнім учасникам. Разом про те трапляються й дещо договори на користь осіб, які брали участі у тому укладанні, т. е. договори на користь третіх лиц.

Відповідно до ст. 430 ДК договором на користь третя особа визнається договір, у якому боку встановили, що боржник зобов’язаний зробити виконання не кредитору, а зазначеному або зазначеному в договорі третій особі, має право вимагати від боржника виконання зобов’язання собі на користь. Тож якщо орендар уклав договір страхування орендованого майна на користь її власника (орендодавця), то право вимоги виплати страхове відшкодування при виникненні страхової випадку належить орендодавцю, на користь якого і укладено договори страхування. І лише тому випадку, коли третя особа відмовилося від права, наданого йому за договору, кредитор може скористатися цими правами, якщо не суперечить закону, іншим правовим актам і договору. Так було в наведеному прикладі орендар, заключивший договір страхування на користь орендодавця, в тому разі вправі вимагати виплати йому страхове відшкодування, коли відмовився від права на його отримання. Разом із цим у самому договорі може бути передбачені інші наслідки відмови третя особа від належить йому права вимоги. Наприклад, у наведеному вище прикладі у договорі страхування то, можливо передбачено, у разі відмови орендодавця від отримання страхового відшкодування останнє орендарю не виплачується. Інші наслідки можуть бути обумовлено і законом. Наприклад, відповідно до чинним законодавством за договором особистого страхування у разі смерті користь третя особа, в разі настання страхового випадку — смерті застрахованої громадянина — останній, зрозуміло, неспроможна вимагатиме сплати страхового відшкодування у тому разі, якщо третя особа відмовилося від надання цього права.

Якщо інше не в законі передбачено, іншими правовими актами чи договором, з висловлювання третьою особою боржникові наміри скористатися своїм правом за договором боку що неспроможні розривати чи змінювати укладений ними договір без згоди третя особа (п. 2 ст. 430 ДК). Зазначене правило введено з метою захисту національних інтересів третя особа, що у свою господарську діяльності може розраховувати використання того права, яке він одержав за договором, укладеним в нього. Оскільки зміну або розірвання договору, укладеного у користь третя особа, може експортувати скрутне становище третє обличчя, решившее скористатися наданим йому правом, чинне законодавство перекриває можливість припинення чи зміни змісту цього права по тому, як третя особа висловило боржникові своє намір скористатися цим правом.

Зазначене правило застосовується, якщо інше правило, не передбачено законом, іншими правовими актами чи договором. Так було в відповідності зі ст. 59—61 Статуту залізниць договір перевезення, укладений між вантажовідправником з другого на користь вантажоодержувача, то, можливо змінено без згоди вантажоодержувача у тому разі, якщо вантажоодержувач висловив бажання скористатися правом, що виникли в нього по договору перевозки.

Боржник у договорі, укладеному на користь третя особа, вправі висувати проти вимоги третя особа заперечення, вона могла б висунути проти кредитора (п. 3 ст. 430 ДК). Тож якщо вантажоодержувач пред’являє перевізникові вимога про неналежне ролі доставленого вантажу, останній вправі посилатися те що, і що якість вантажу погіршилося по вини працівників вантажовідправника, котрі здійснювали його погрузку.

Від угод користь третя особа слід відрізняти договори про виконанні третій особі. Останні не надають третій особі ніяких суб'єктивних прав. Тому вимагати виконання таких договорів третя особа нс може. Наприклад, під час укладання між громадянином і магазином договору купівлі-продажу подарунка з врученням його імениннику останній немає права вимагати виконання даного договора.

Односторонні і взаємні договори. Залежно від характеру розподілу правий і обов’язків між учасниками всіх договорів діляться на взаємні й однобічні. Односторонній договір викликає в одного боку лише права, а й у інший — лише обов’язки. У взаємних договорах кожна зі сторін набуває правничий та одночасно несе обов’язки стосовно боці. Більшість договорів носить взаємний характер. Так, по договору купівлі-продажу продавець набуває право вимагати від покупця сплати грошей за продану річ і водночас зобов’язаний передати річ покупцю. Покупець, своєю чергою, набуває право вимагати передачі проданої речі й одночасно зобов’язаний заплатити продавцю покупну ціну. Разом про те трапляються й дещо односторонні договори. Наприклад, одностороннім є договір позики, оскільки заимодавец наділяється по цим договором правом вимагати повернення боргу і несе будь-яких обов’язків перед позичальником. Останній, навпаки, не набуває ніяких прав за договором й має тільки обов’язок щодо повернення долга.

Односторонні договори необхідно відрізняти від односторонніх угод. Останні не ставляться до договорів, оскільки їхнього скоєння непотрібен угоди сторін, а досить волевиявлення однієї стороны.

Возмездные і безплатні договори. Зазначені договори різняться в залежність від опосередковуваного договором характеру переміщення матеріальних благ. Возмездным визнається договір, яким майнове надання одного боку обумовлює зустрічну майнове надання одної боку. У безоплатному договорі майнове надання роблять лише однією стороною без отримання зустрічного майнового надання одної боку. Так, договір купівлі-продажу — це возмездный договір, який, у принципі, безплатним не може. Договір дарування, навпаки, зі своєї юридичній природі — безплатний договір, який, у принципі, може бути возмездным. Проте, деякі договори може бути як возмездными, і безплатними. Наприклад, договір доручення може бути возмездным, якщо повірений отримує винагороду за надані послуги, і безплатним, якщо винагороди не виплачується (ст. 972 ГК).

Більшість договорів носять возмездный характер, що він відповідає природі громадських відносин, врегульованих цивільним правом. З цієї причини п. 3 ст. 423 ДК встановлює, що договір передбачається возмездным, коли з закону, інших правових актів, утримання або істоти договору не випливає иное.

Вільні і договори. По підставах укладання все договори діляться на вільні кошти і обов’язкові. Вільні — це такі договори, висновок яких повністю залежить від розсуду сторін. Укладення ж обов’язкових договорів, як це випливає із найбільш їх назви, обов’язковий одній чи обох сторін. Більшість договорів носить вільний характер. Вони полягають за бажання обох сторін, що цілком відповідає потребам розвитку ринкової економіки. Однак за умов економічно розвиненого суспільства трапляються й дещо обов’язкові договори. Обов’язок підписання договору може випливати з самого нормативного акта. Наприклад, з прямої вказівки закону, у випадках створення юридичної особи підписання договору банківського рахунки стає обов’язковим як банківського установи, так створеного юридичної особи (п. 2 ст. 846 ДК). Юридична обов’язок укласти договір може випливати і з адміністративного акта. Так, видача місцевої адміністрацією ордера на житлове приміщення зобов’язує жилищноексплуатаційну організацію укласти договір соціального житлового найму про те громадянином, якому видано орган.

Серед обов’язкових договорів особливе значення мають публічні договори. Вперше у наше законодавство публічний договір був ст. 426 ДК. Відповідно до зазначеної статтею публічний договір характеризується такими признаками:

1) Обов’язковою учасником публічного договору є комерційна организация.

2) Зазначена комерційна організація має здійснювати діяльність з продажу товарів, виконання робіт чи надання услуг.

3) Ця діяльність має здійснюватися комерційної організацією щодо кожного, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв’язку, енергопостачання, медичне, готельне обслуговування може й т. п.).

4) Предметом договору має бути здійснення комерційної організацією діяльності, яка вказана у п. 2 і 3.

За відсутності хоча самого із зазначених ознак договір не є публічним і сприймається як вільний договір. Тож якщо підприємство роздрібної торгівлі укладає з громадянином договір купівліпродажу канцелярських товарів, якими торгує це підприємство, то даний договір є публічним. Якщо ж підприємство роздрібної торгівлі укладає договір з іншим підприємством щодо продажу останньому зайвого торгового устаткування, це— вільний договір, оскільки його предметом перестав бути діяльність комерційної організації з продажу товарів, здійснювана щодо кожного, хто до неї обратится.

Практичне значення виділення публічних договорів у тому, що до публічним договорами застосовуються правила, які від загальних норм договірного права. До таких спеціальних правил, застосовуваних до публічним договорами, ставляться следующие:

1) Комерційна організація немає права відмовитися від укладання публічного договору за наявності надати споживачеві відповідні товари, послуги, виконати йому відповідні работы.

2) При необгрунтованому ухилянні комерційної організації від укладання публічного договору інший бік вправі у суді вимагати підписання з ній цього договору відповідності до положень, застосовуваними при укладанні договору обов’язковому порядке.

3) Комерційна організація немає права віддавати перевагу одному особі перед іншим щодо укладання публічного договору, крім випадків, коли законом чи інші правовими актами допускається надання пільг окремих категорій споживачів. Так, автотранспортне підприємство, яке здійснює перевезення пасажирів, не вправі відмовити у перевезенні одного з пасажирів лише тією причини, що працівник цього автотранспортного підприємства обіцяв свого знайомого залишити йому місце у автобусі. Але такий перевагу допускається, якщо те передбачає закон або іншим суб'єктам правовим актом. Наприклад, в відповідності зі ст. 15 Закону РФ «Про ветеранів» інваліди Великої Великої Вітчизняної війни користуються переважне право установки за місцем їх проживання телефонного аппарата[7].

4) Ціна товарів, робіт та надання послуг, і навіть інші умови публічного договору встановлюються однаковими всім споживачів, крім випадків, коли законом й іншими правовими актами допускається надання пільг окремих категорій споживачів. Так, енергопостачальна організація неспроможна відпускати електроенергію одним споживачам за однією ціні, іншим — з іншої. Виняток становлять споживачі, яким пільги за оплатою електроенергії встановлено законом або іншим суб'єктам правовим актом. Наприклад, відповідно до Указом президента Російської Федерації № 431 від 5.05.92 р. «Про заходи з соціальної підтримці багатодітних сімей» багатодітних сімей надано знижку на оплаті комунальних послуг в не нижче 30%[8].

5) Інколи справа, передбачені законами, Уряд Російської Федерації може видавати правила, обов’язкові для сторін під час укладання і виконанні публічних договорів (типові договори, стану та т. п.).

6) Умови публічного договору, які відповідають вимогам п. 4 чи 5, ничтожны.

З позовом про спонуці укласти публічний договір вправі звернутися лише контрагент комерційної організації, зобов’язаною його заключить[9].

У практиці арбітражних судів виникло питання про тому, чи має комерційна організація, до обов’язків якої входить виконання робіт чи надання послуг, щодо кожного, хто до неї звернутися, вимагати укладання з споживачем у зв’язку з ухилянням останнього з його заключения.

Відповідно до пункту 1 статті 421 ДК РФ, спонука до висновку договору заборонена, крім випадків, коли обов’язок укласти договір передбачена даним Кодексом, законом чи добровільно прийнятим обязательством.

Пункт 3 статті 426 ДК РФ встановлює, що з необгрунтованому ухилянні комерційної організації від укладання публічного договору застосовуються становища, передбачені пунктом 4 статті 445 ДК РФ.

У пункті 4 зазначеної статті передбачено таке: якщо сторона, для якої у відповідність до справжнім Кодексом чи інші законами висновок договору обов’язково, ухиляється з його укладання, інший бік вправі звернутися до суду з вимогою про спонуці укласти договор.

За змістом пунктів 1 і трьох статті 426, і навіть пункту 4 статті 445 ДК РФ звернутися до суду з позовом про про спонуці укласти публічний договір може лише контрагент зобов’язаною стороны.

Комерційна організація примушувати споживача до висновку такого договору не вправе.

Там, коли споживач користується послугами (енергопостачання, послуги зв’язку й т.п.), оказываемыми зобов’язаною стороною, проте від укладання договору відмовляється, арбітражні суди повинен мати у вигляді таке: фактичне користування споживачем послугами зобов’язаною боку слід рахувати, у відповідно до пункту 3 статті 438 ДК РФ як акцепт абонентної оферти, запропонованої стороною, яка надає послуги (яка виконує роботи). Тому дані взаємини мають розглядатися як договорные.

Взаимосогласованные договори і договори приєднання. Зазначені договори різняться залежно від способу їх укладання. Під час укладання взаємоузгоджених договорів їх умови встановлюються усіма сторонами, що у договорі. Під час укладання ж договорів приєднання їх умови встановлюються лише однієї зі сторін. Друга позбавлена можливості доповнювати чи змінювати їх і може укласти такий договір лише погодившись із цими умовами (приєднавшись до цих умов). У відповідність до п. 1 ст. 428 ДК договором приєднання визнається договір, умови якого визначені однієї зі сторін в формулярах чи інших стандартних форми і були прийнято іншим боком не інакше як шляхом приєднання до запропонованого договору загалом. Прикладом договорів приєднання можуть бути договори перевезення, укладені залізної дорогий з клієнтами, договори прокату, договори побутового підряду і т.д.

Оскільки умови договору приєднання визначаються лише одній з договірних сторін, необхідно якось захищати інтереси інший боку, не приймаючої що у визначенні умов договору. У цих цілях п. 2 ст. 428 ДК надає про приєднання якої боці право зажадати розірвання йди зміни договору, якщо договір приєднання хоча й суперечить Закону й іншим правових актів, але позбавляє цей бік прав, зазвичай наданих за договорами такого виду, виключає чи обмежує відповідальність з іншого боку порушення зобов’язань, або містить інші явно обтяжливі для про приєднання якої боку умови, що вона, виходячи із власних розумно витлумачених інтересів, прийняла б за наявності в неї змоги брати участь у визначенні умов договору. Тож якщо у договорі приєднання встановлено відповідальність про приєднання якої боку як значної за сумою штрафний неустойки і виключена якась відповідальність з іншого боку, то приєдналася до договору сторона має право вимагати або винятки з договору умов про її відповідальності, або встановлення сумірною відповідальності інший боку. Проте, якщо сторона приєдналася договору у зв’язку з здійсненням своєї підприємницької діяльності, то пред’явлене нею вимога про розірвання або зміну договору заборонена задоволенню, якщо приєдналася договору сторона знала чи мала знати, на яких умовах укладено договор.

Укладання договора.

Загальний порядок укладання договоров.

Щоб боку могли досягти угоди і цим укласти договір, необхідно, по крайнього заходу, щоб одне з них зробила пропозиції щодо укладанні договору, іншу — прийняла цю пропозицію. Тому підписання договору проходить стадії. Перша стадія іменується офертою, а друга — акцептом. Відповідно до цим сторона, що робить пропозицію укласти договір, іменується оферентом, а сторона, приймаюча пропозицію, — акцептантом. Договір вважається ув’язненим, коли оферент отримав акцепт від акцептанта.

Разом про те далеко ще не всяке пропозицію укласти договір набуває силу оферти. Пропозиція, визнане офертою, відповідно до ст. 435 ДК: а) має вистачити певних захворювань і висловлювати явне намір особи укласти договір; б) повинна утримувати всі істотні умови договору; в) має бути звернене одній або кільком конкретним лицам.

Першу вимогу обумовлена тим, що наміри особи укласти договір останній може бути укладено, навіть якщо та людина повідомило контрагенту всі істотні умови договору. Друге умова випливає з п. 1 ст. 432 ДК, відповідно до яким договір вважається ув’язненим, якщо розрив між сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умовам договору. Якщо пропозиції укласти договір відсутня хоча одне з істотних умов, вона може укладений, навіть якщо друга і погодиться з пропозицією. Нарешті, третю вимогу зумовлено тим, зараз підписання договору має зніматися пропозицію його укласти. Інакше щодо однієї й тієї ж предмета може бути укладено кілька договорів, із яких можна виконати лише один.

За відсутності кожного з зазначених вище ознак пропозицію може розглядатися, тільки як виклик на оферту (запрошення робити оферту). Так, отримане поштою пропозицію від торгової фірми відвідати її магазин і придбати що є товари перестав бути офертою, що у даному пропозиції відсутні суттєві умови договору купівліпродажу. Реклама й інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, розглядаються як пропозиції робити оферту, якщо інше прямо не зазначено у пропозиції (п. 1 ст. 437 ГК).

Від виклику на оферту слід відрізняти публічну оферту. Під цим терміном розуміється що містить всі істотні умови договору пропозицію, з яких вбачається воля особи, що робить пропозицію, укласти договір на вказаних у пропозиції умовах із кожним, хто відгукнеться (п. 2 ст. 437 ДК). І тут пропозицію укласти договір звернене кожному і кожному. Тому перше, хто відгукнеться на публічну оферту, акцептує і тих знімає пропозицію (таксі, що стоїть на стоянці з включеним зеленим вогником; автомати з продажу прохолоджувальних напоїв; розміщені на прилавку магазинів товари та т.п.).

Акцептом визнається згоду особи, якому адресована оферта, прийняти цю пропозицію, причому не будь-яке згоду, а лише таке, що є повний та беззастережним (п. 1 ст. 438 ДК). Якщо ж принципову згоду попри пропозицію укласти договір супроводжується певними доповненнями і (чи) змінами умов, які у оферті, то таку згоду не має сили акцепту. Скоєння обличчям, які мають оферту, вчасно, встановлений на її акцепту, дій зі виконання вказаних у ній умов договору (відвантаження товарів, надання послуг, виконання робіт, сплата відповідної суми тощо.) вважається акцептом, якщо інше не в законі передбачено, іншими правовими актами або зазначено в оферті (п. 3 ст. 438 ГК).

Які Мають необхідними ознаками оферта і акцепт породжують певні юридичні наслідки для що їх осіб. Юридична дію оферти залежить від цього, отримана вона її адресатом чи ні. До отримання оферти її адресатом вона аж ніяк пов’язує оферента і він може її відкликати і тим самим зняти пропозицію укласти договір. Якщо пропозицію про відкликання оферти надійшло раніше чи разом з самої офертою, оферта вважається не отриманої (п. 2 ст. 435 ДК). Навпаки, з моменту одержання оферти її адресатом вона юридично пов’язує оферента. Отримана адресатом оферта може бути відкликана протягом терміну, встановленого на її акцепту, якщо інше не обумовлено у самій оферті або не випливає з істоти пропозиції чи обстановки, де вона була зроблено (ст. 436 ДК). Оферент неспроможна протягом цього часу в в односторонньому порядку зняти оферту чи відправити договір, вказаний у оферті, з іншою особою. Інакше він буде зобов’язаний відшкодувати своєму контрагенту все понесені останнім збитки. Тож якщо орендодавець, без очікування встановленого їм у оферті терміну, здав дачу іншій юридичній особі, то акцептировавшее у призначений термін цю оферту обличчя праві вимагати від оферента відшкодування всіх понесених їм витрат, що з вантаженням, розвантаженням і транспортуванням перевезених до батьків і навпаки речей. Проте тоді як самої оферті було зазначено, що оферент залишає у себе право від укладання договору оренди — і коїться з іншими особами, які запропонують більш високу орендної плати і швидше відгукнуться зроблену ним пропозицію, акцептировавшее після цього оферту обличчя немає права вимагати від оферента відшкодування понесених їм убытков.

Як це і оферта, акцепт пов’язує акцептанта відтоді, що він отримано оферентом. До отримання акцепту оферентом акцептант вправі відкликати акцепт. У цьому якщо повідомлення про відкликання акцепту надійшло особі, який направив оферту, раніше акцепту чи разом з ним, акцепт вважається не отриманим (ст. 439 ГК).

Юридична дію оферти також залежить від цього, зроблено її з зазначенням терміну для відповіді чи ні вказівки терміну для відповіді. Якщо оферта зроблена з зазначенням терміну для відповіді, то договір вважається ув’язненим, якщо акцепт отримано обличчям, який надіслав оферту, не більше вказаної у ній терміну (ст. 440 ДК). Якщо ж оферта зроблено без вказівки терміну для відповіді, що його юридичне дію залежить від цього, як і формі її зроблено. Коли оферта зроблено усно без вказівки терміну для акцепту, договір вважається ув’язненим, якщо інший бік заявили про її акцепті. Якщо такого акцепту також не пролунало, то оферент неможливо пов’язаний зробленою їм пропозицією. Коли ж оферта зробив у письмовій формах без вказівки термінів для акцепту, договір вважається ув’язненим, якщо акцепт отримано обличчям, який направив оферту, до закінчення терміна, встановленого законом чи іншими правовими актами, і якщо такий термін не встановлено, — протягом нормально який буде необхідний цього часу (ст. 441 ДК). Нормально необхідним часом вважається час, достатні проходження даного виду кореспонденції в обидва кінці, ознайомлення із вмістом зробленого пропозиції з складання відповіді нього. Що стосується прибуття відповіді в протягом цього періоду часу договір вважається заключенным.

Якщо акцепт отримано із запізненням, то доля договору залежить від оферента, котрі можуть залишити поза увагою запізнення відповіді і може можу погодитися з укладанням договору або від підписання договору в виду зволікання з відповіддю з його пропозицію. Якщо оферент, який одержав акцепт із запізненням, негайно повідомить боці ухвалення її акцепту, отриманого із запізненням, договір вважається ув’язненим. Стаття 442 ДК передбачає і випадок, коли відповідь про згоду укласти договір (акцепт) прибув із запізненням, але потім із нього видно, що він відправили своєчасно. Про прибуття акцепту із запізненням на цій ситуації знає лише оферент. Акцептант ж, вважаючи, відповідь оферентом було отримано своєчасно й договір укладено, може розпочати його виконання і понести відповідні витрати. З метою запобігання цій витрат на оферента, котрий бажає визнати договір ув’язненим, покладається обов’язок негайно оповістити інший бік про набуття акцепту з запізненням. Що стосується не виконання цей обов’язок відповідь зізнається опоздавшим і боку вважаються пов’язаними договором.

Якщо відповідь про згоду укласти договір дано на інших умовах, ніж запропоновано в оферті, такий відповідь визнається відмовою від акцепту й те ж час нової офертою (ст. 443 ДК). Сторони у разі змінюються місцями: акцептант стає оферентом з усіма звідси наслідками. Якщо боку не можуть врегулювати розбіжності, виниклі при укладанні договору, те в нього є можливість дійти згоди про передачі виниклого спору в руки суда (ст. 446 ДК). І тут умови договору, якими боку не дійшли згоди, визначаються рішенням суда.

Якщо адресат загалом ніяк не відреагував попри пропозицію укласти договір, його мовчання розглядається, за загальним правилом, як відмови від підписання договору. І лише випадках, прямо передбачені законами, звичаями ділового обороту чи колишніми діловими відносинами сторін, мовчання сприймається як згоду укласти договір (п. 2 ст. 438 ГК).

Важливе значення під час укладання договорів набуває питання про місце і часу укладання. До договірним відносинам застосовується законодавство, чинне на даний момент укладання того території, де була укладено договір. Угоду вважається що відбувся тоді, коли оферент фактично отримав згоду акцептанта на підписання договору. Ця деталь і визнається часом підписання договору. Інше правило передбачено для реальних договорів, котрим необхідно як згоду сторін, а й передача майна. Нарешті, договір, підлягає державної реєстрації, вважається пов’язаним із моменту її реєстрації, якщо інше не встановлено законом (ст. 433 ДК). Якщо договорі немає місце його укладання, договір визнається укладеної місці проживання громадянина чи місці перебування юридичної особи, відправило оферту (ст. 444 ГК).

Важливе значення має і питання початок і закінченні дії договору. Відповідно до ст. 425 ДК договір набирає чинності і невдовзі стає обов’язковим для сторін з реєстрації. Разом про те боку вправі встановити, що умови заключаемого ними договору застосовуються до відносинам, що виникли до підписання договору. Це може бути фактичні відносини, сформовані між сторонами. Наприклад, виготовлювач продукції відвантажив її споживачеві, нужденному у цій продукції, а останній прийняв її було без будь-якої домовленості з-поміж них. І тут боку можуть юридично оформити свої взаємини через укладання договору, який поширює свою дію цього разу вже існуючі відносини з поставці продукції. Це може бути правоотношение, що виник між сторонами з інших юридичних фактів і врегульоване належним чином. Тож якщо під час укладання кредитного договору терміном однією рік боку не обмовили порядок повернення кредиту, а боржник став гасити його щомісячними платежами по 1/12 частини взятої у кредит суми, то боку можуть укласти договір, який передбачає такий порядок погашення кредиту за минулі, і за наступні періоди платежей.

За загальним правилом, витікання терміну договору тільки тоді ми припиняє його дію, коли боку міг би належно виконали все що лежать ними обов’язки. Якщо ж ми виконана належно своїх хоча тільки обов’язок, яка з договору, то останній не припиняє його дію і закінчення терміну, якою був укладено договори. Тож якщо договір підряду укладено терміном однією рік, після закінчення цього часу договір не припиняє дію, якщо підрядчик не завершив передбачені договором підряду роботи. У разі договір продовжує діяти до певного у ньому моменту закінчення виконання сторонами зобов’язання. Якщо такого моменту у договорі невизначений, то застосовуються правила про виконання зобов’язання з невизначеним сроком.

Разом про те законом чи договором може бути передбачене, що закінчення термін дії договору тягне припинення зобов’язань сторін із договору. Так було в договорі простого товариства боку можуть передбачити, що після закінчення терміну договору припиняються й інвестиційні зобов’язання сторін із договору.

Нарешті, закінчення термін дії договору не звільняють боку від відповідальності над його порушення. Так, постачальник відповідає перед покупцем За недоліки поставленого товару і після закінчення дії договору поставки.

Укладання договору обов’язковому порядке.

Зазначений порядок застосовується у тому випадку, коли підписання договору обов’язковий до котроїсь із сторін у силу закону, тобто за укладанні обов’язкових договорів. Під час укладання договору обов’язковому порядку застосовуються правила статті 445 ДК. Зацікавлена у висновку договору сторона, на яку його висновок перестав бути обов’язковим, спрямовує боці, на яку підписання договору обов’язково, проект договору (оферту). Сторона, на яку висновок є обов’язковим, повинна протягом тридцяти днів із дня отримання оферти подивитися на неї і направити боці: або повідомлення про акцепті; або повідомлення про акцепті оферти на інших умовах (протокол розбіжності нині проектом договору); або повідомлення про відмову від акцепта.

У першому випадку договір вважається укладеної час оферентом сповіщення про акцепті. У другий випадок сторона, отримавши повідомлення про акцепті оферти на інших умовах, вправі або сповістити іншу бік ухвалення договору її редакції, або передати розбіжності, виниклі під час укладання договору, в руки суду протягом тридцяти днів із дня отримання такого сповіщення чи закінчення терміну для акцепту. Якщо ж сторона, не згодна з протоколом розбіжностей, в зазначені терміни не передасть що виник суперечка в руки суду, договір вважається неукладеною. Хоча перепустку тридцатидневного терміну, встановленого статтею 445 ДК РФ передачі протоколу розбіжностей в руки арбітражного суду, перестав бути основою відмови від прийнятті позовної заявления[10].

У практиці арбітражних судів під час розгляду суперечок, що з укладанням угод обов’язковому порядку, виникло питання про наслідки порушення термінів передачі протоколу розбіжності з договору в руки арбітражного суду, встановленого статтею 445 ДК РФ. Названий термін не слід розглядати як термін, обмежує можливість зацікавленої сторони передати розбіжності з договору в арбітражний суд. Тож у тому випадку, коли зацікавлена сторона передала розбіжності в руки суду з його закінченні, іншу сторона не заперечила проти, суд розглядає таке позовна заява по суті. Цивільний кодекс РФ не вирішує у тому, чи має сторона, на яку підписання договору обов’язково, передати розбіжності по договору в руки суду, та якщо вони було передано, а контрагент подав суд свої пропозиції щодо умовам договору, то цьому випадку арбітражного суду повинен виходити із те, що суперечка переданий з його розгляд за згодою сторін. У третьому разі, соціальній та разі неотримання відповіді оферту у призначений термін, оферент вправі звернутися до суду з вимогою про спонуці укласти договор.

Проект договору то, можливо спрямований і стороною, на яку висновок договору обов’язково. У разі інший бік, на яку висновок договору перестав бути обов’язковим, вправі протягом 30 днів направити боці: або повідомлення про акцепті; або повідомлення про акцепті оферти на інших умовах (протокол розбіжності нині проектом договору); або повідомлення про відмову від акцепта.

У першому випадку договір опиниться за умов, які у оферті. У третьому разі, соціальній та випадку неотримання відповіді оферту в установлений термін, договір нічого очікувати укладено, оскільки його висновок не обов’язковий для акцептанта. У другий випадок сторона, на яку підписання договору обов’язковий, повинна протягом 30 днів із отримання протоколу розбіжностей сповістити інший бік ухвалення договору її редакції або про відхилення протоколу розбіжностей. При відхиленні протоколу розбіжностей або неотриманні повідомлення про результатах його у призначений термін сторона, спрямувала протокол розбіжностей, вправі передати розбіжності, виниклі під час укладання договору, в руки суду, що й визначить умови, якими у сторін були розбіжності. Якщо сторона, спрямувала протокол розбіжностей, не перенесе що виник суперечка в руки суду, договір вважається незаключенным.

Зазначені вище правила про конкретні строки застосовуються, якщо інші терміни не встановлено законом, іншими правовими актами або узгоджені сторонами.

Якщо сторона, на яку підписання договору обов’язковий, необгрунтовано ухиляється з його укладання, вона повинна відшкодувати інший боці завдані цим збитки. Тож якщо комерційна організація необгрунтовано ухиляється від укладання публічного договору, то громадянин вправі пред’явити позов як про спонуці укласти договір, а й відшкодування йому понесених убытков.

Укладання договору на торгах.

Можливість підписання договору на торгах передбачена ст. 447−449 ДК. Такий спосіб укладення договорів широко застосовується, наприклад, при укладанні договорів приватизації державного (муніципального) майна. Сутність зазначеного способу у тому, що договір полягає організатором торгів з особою, выигравшем торги. У такий спосіб то, можливо укладено будь-який договір, якщо інше не випливає з її суті. Так, ясно, що висновок шляхом проведення торгів договору дарування суперечить природі цього договору. Проте, деякі угоди про продажу речі чи майнового права може бути укладено лише здійсненням торгів. Так було в відповідність до п. 1 ст. 15 Закону РРФСР «Про приватизацію державних підприємств і муніципальних підприємств у РРФСР» приватизація державних підприємств і муніципальних підприємств здійснюється шляхом їх купівліпродажу за конкурсом чи аукционе.

Як організатора торгів може бути власник речі чи володар майнового права, або спеціалізовані організації. Останні діють виходячи з договору з власником речі чи володарем майнового правничий та може бути від імені чи то з своє ім'я. Так, фонди майна є організатором торгів при приватизації державного устрою і муніципального имущества.

Торги можуть відбуватися у вигляді аукціону чи конкурсу. Виграв торги з аукціону визнається обличчя, предложившее найвищий ціну, а, по конкурсу — обличчя, які з висновку конкурсну комісію, заздалегідь призначеної організатором торгів, запропонувало кращі економічні умови. Форма торгів визначається власником продаваної речі чи володарем реалізованого майнового права, якщо інше не в законі передбачено. Так, правом здачі у найм нежилих приміщень мають відповідних комітетів із управління державним (муніципальним) майном, які визначають форму торгів на право підписання договору оренди нежитлового приміщення. Комітети по управлінню державним (муніципальним) майном є власниками приватизованих державних (муніципальних) підприємств. Проте внаслідок закону вони сьогодні визначають форму торгів при приватизації державних (муніципальних) предприятий.

У чи аукціоні має брати участь чи більше осіб, інакше: вони втрачають сенс. Тому п. 5 ст. 447 ДК встановлює, що аукціон і конкурс, у яких брав участь один учасник, зізнаються несостоявшимися.

По викладеним вище правилам потрібно проводити й публічні торги в порядку виконання рішення суду, якщо інше не передбачено процесуальним законодательством.

Аукціони і конкурси може бути як відкритими, і закритими. У відкритому аукціоні та відкритому конкурсі може брати участі будь-яка особа. У закритому аукціоні та закритому конкурсі беруть участь тільки особи, спеціально запрошені цієї мети. Так було в разі проведення конкурсу за управління такий відомої готелем, як «Асторія», організатором конкурсу можуть бути запрошені лише всесвітньо відомих фірм, які спеціалізуються на управлінні готелями, яким і надсилають запрошення прийняття участі у конкурсі. У разі конкурс буде закритим, що дозволяє усунути від участі у конкурсі ті фірми, які мають належної репутації у сфері готельного бізнесу. У разі публікації у друку повідомлення проведення конкурсу за управління готелем «Асторія», наверненого до всіх бажаючих брати участь у конкурсі, останній буде відкритим, сто дозволяє залучити можливо більше фірм, пропонують свої послуги з управлінню готелем «Астория».

Якщо інше не в законі передбачено, повідомлення проведення торгів має зроблено організатором щонайменше як тридцять днів до їх проведення. Оповіщення повинна утримувати у разі інформацію про часу, місце і форму торгів, їх предметі і порядок проведення, зокрема про оформленні участі у торгах, визначенні особи, виграв торги, і навіть інформацію про початковій ціні. Що стосується, якщо предметом торгів є лише декларація про підписання договору (наприклад, декларація про підписання договору оренди нежитлового приміщення), в повідомленні про майбутні торги повинен бути вказаний термін, наданий для укладання договора.

По юридичній природі повідомлення проведення торгів є односторонньої угодою, породжує відповідні юридичні наслідки. Зокрема, між обличчям, які мають повідомлення проведення торгів, і організатором торгів встановлюється зобов’язальне правоотношение, в сили вказане обличчя вправі вимагати від організатора торгів ухвалення, й розгляду пропозиції, зробленого обличчям, изъявившим бажання брати участь у торгах. Разом із цим у силу прямої вказівки закону (п. 3 ст. 448 ДК) організатор торгів, який зробив повідомлення, вправі у час відмовитися від проведення аукціону, але з пізніше як дні до наступу дати його проведення, а конкурсу — пізніше як по тридцять днів до проведення конкурсу, якщо інше не передбачено у законі чи повідомленні проведення торгів. Що стосується, коли організатор відкритих торгів відмовився від своїх проведення порушенням за встановлені строки, він відшкодувати учасникам понесений ними реальна шкода. Організатор ж закритого аукціону чи закритого конкурсу взагалі вправі відмовитися від його проведення та несе відповідну перед особами, запрошеними до участі в торгах. Якщо організатор закритого аукціону чи закритого конкурсу відмовитися від торгів, він відшкодувати запрошеним учасникам реальна шкода незалежно від цього, коли пішов відмови від торгов.

Певні обов’язки покладаються як на організатора торгів, а й у учасників. Зокрема, учасники торгів повинні внести задаток, в розмірі, вчасно і порядок, які зазначені у повідомленні проведення торгів. Така обов’язок доручається учасників торгів у тому, щоб відсікти від торгів несерйозних учасників громадянського обігу субстандартні та забезпечити виконання тих зобов’язань, які творяться у результаті здійснення торгів. Якщо торги що немає, задаток має бути повернуто. Задаток також повертається особам, які брали участь у торгах, але з виграли їх. При укладанні договору з особою, выигравшем торги, сума внесеного їм задатку зараховується має значення виконання зобов’язання в укладеним договору.

Обличчя, яке виграло торги, і організатор торгів підписують щодня проведення торгів протокол про результати торгів, який діє договору. Обличчя, яке виграло торги, при ухилянні від підписання протоколу втрачає за внесений ним задаток. Якщо того ж від підписання протоколу ухиляється організатор торгів, він повернути особі, котра виграла торги, задаток в подвійному розмірі, і навіть відшкодувати йому збитки, принесені через участь у торгах, у частині, перевищує суму задатка.

Якщо предметом торгів були лише декларація про підписання договору, такий договір повинні підписати сторонами пізніше як за двадцять днів від часу завершення торгів і мовного оформлення протоколу, якщо інший термін не зазначений в повідомленні. Що стосується ухиляння організатора торгів чи переможця торгів від підписання договору інший бік вправі звернутися до суду з вимогою про спонуці укласти договір, і навіть про відшкодування збитків, заподіяних ухилянням з його заключения.

Укладання деяких на основі торгів підпорядковується певних правил, які можуть суперечити викладеним вище. Так, договір купівліпродажу пакетів акцій акціонерних товариств, створених у порядку приватизації державних підприємств і муніципальних підприємств, полягають на інвестиційних конкурсах відповідно до Положенням про інвестиційному конкурсі з продажу пакетів акцій акціонерних товариств, створених у порядку приватизації державних підприємств і муніципальних підприємств, затвердженим розпорядженням Держкоммайна Росії № 342-р від 15 лютого 1994 г.

У результаті проведення торгів між переможцем і організатором торгів встановлюється зобов’язання щодо висновку відповідного договору. У цього зобов’язання переможцю торгів належить право вимагати підписання з ним договора[11]. Саме ж саме зобов’язання про передачу майна, виконання робіт чи надання послуг виникає зі складного юридичного складу: проведення торгів й укладеного з урахуванням їх результатів договору. Оскільки договір у разі укладається основі проведення торгів, його дійсність залежить із дійсністю проведених торгів. Якщо торги, проведення порушенням правил, встановлених законом, визнають судом недійсними за позовом зацікавленої особи, недійсним визнається та установчий договір, укладений з особою, выигравшем торги (ст. 449 ДК). З вимогою про визнання недійсними результатів конкурсу чи аукціону можуть звернутися до суду як учасники торгів, а й особи, якою було відмовлено брати участь у конкурсі (аукціоні). У цьому незаконний відмову у участі у конкурсі (аукціоні) може бути основою визнання результатів конкурсу (аукціону) недействительными[12].

Зміна і розірвання договора.

Підстави зміни і розірвання договора.

Ув’язнені договори мають виконуватися за тими умовах, у яких було досягнуто згоди сторін, і повинні змінюватися. Таке загальне правило надає стійкості цивільному обороту. Це застосовується і тоді, коли після підписання договору прийнятий Закон, який встановлює обов’язкові для сторін правила, інші, ніж діяли в останній момент підписання договору. І тут умови укладеного договору, за загальним правилу п. 2 ст. 422 ДК, зберігають силу. Тим самим було учасники договору створюється упевненість у стабільності умов укладеного ними договору, необхідна у розвиток громадянського оборота.

Разом про те може б виникнути й що ситуація, коли інтереси суспільства вимагають зміни умов вже укладених угод. Саме це випадок розраховане виключення з викладеного вище правила. У знову ухваленим законом може встановлено, що його поширюється на відносини, які з раніше укладених угод. Слід звернути увагу обставина, що згідно з п. 2 ст. 422 ДК змінити чи скасувати умова вже укладеного договору може тільки відсутністю правової акт, у якого юридичну чинність закону. Інші правові акти що неспроможні діяти з зворотної силою на умови укладених угод, як це іноді можна говорити про до набрання чинності частини 1 ДК. Так було в відповідність з п. 2 указу президента Російської Федерації «Про регулювання орендних відносин також приватизації майна державних підприємств і муніципальних підприємств, зданої у найм» № 1230 від 14 грудня 1992 г. 13], договори оренди, ув’язнені до набрання чинності цього указу, підлягали переоформленню і зберігали чинність у частині, яка суперечить даному Указу.

Зміна чи розірвання договору можна тільки по взаємному угоді сторін. Так, боку за договором оренди, укладеним п’ять років, можуть за згодою між собою припинити його, без очікування закінчення п’ятирічного терміну. Винятки від цього правила може бути встановлено законом чи договором. Наприклад, відповідно до ст. 87 ЖК договір найму житлового приміщення можна змінити на вимогу наймачів, об'єднувалися до однієї сім'ю. Згідно зі ст. 89 ЖК наймач житлового приміщення вправі з дозволу членів сім'ї у час розірвати договір найму. У договорі про надання юридичних послуг підприємці можуть передбачити, будь-яка зі сторін договору вправі в час відмовитися від цього, попередивши про це іншу бік за місяць до його розірвання договора.

Що стосується одностороннього відмовитися від виконання договору в цілому або частково, коли така відмова допускається договором чи угодою сторін, договір вважається розірваним чи зміненим. Рішення судна у таких випадках не требуется.

Відповідно до п. 2 ст. 424 зміну ціни після підписання договору допускається у випадках і за умов, передбачених договором, законом або у встановленому законом порядку. Значення цього правила важко переоцінити за умов постійного зростання. Якби діяло загальне правило про неможливість зміни ціни на договорі, учасники громадянського обороту, підданого інфляційним процесам, опинився б у надзвичайно складному становищі. Їм довелося спрогнозувати рівень інфляції на даний момент розрахунків з договору про те, щоб у час укладання договору встановити ціну, що надзвичайно складно, а де й неможливо. Через це новий ДК встановив правило, яка допускає можливість включити до договорі випадки й умови, у яких допускається зміну ціни. Так, під час укладання договору підряду боку можуть з’ясувати, що позначена у договорі ціна підлягає зміни пропорційно зміни ціни устаткування, матеріали й досвід роботи. Зміна ціни припускається і у разі, передбачені законами і встановлених в законному порядку. Так було в відповідність до п. 3 ст. 31 Закону РФ «Про авторське право і правах» встановлені Урядом Російської Федерації мінімальні ставки авторського винагороди індексуються разом з індексацією мінімальних розмірів заробітної платы.

Там, коли можливість зміни чи розірвання договору не передбачена законом чи договором і сторонами що немає звідси угоду, договір може бути розірваний чи змінено по вимоги однієї зі сторін за рішенням суду і лише у наступних случаях:

1) при істотному порушенні договору інший стороной;

2) у зв’язку з істотним зміною обставин, у тому числі боку виходили під час укладання договора;

3) у деяких випадках, передбачені законами чи договором (ст. 450, 451.

ГК).

Істотним визнається порушення договору однієї зі сторін, яке тягне іншої боку такий збитки, що вона у значною мірою позбавляється того що її може розраховувати під час укладання договору. Тож якщо між акціонерним суспільством, і аудиторської фірмою укладено договори для подання аудиторських послуг, а після проведеної аудиторської перевірки податкова інспекція виявила порушення у області податкового законодавства, куди не зважала аудиторська фірма, товариство вправі у суді вимагати розірвання договору на надання аудиторських услуг.

Істотне зміна обставин, у тому числі боку виходили при укладанні договору, в тому випадку є основою розірвання чи зміни договору, якщо інше не передбачено договором або випливає з її суті. Так, з істоти договору страхування випливає, що укладений у разі наступу ймовірних, але непередбачених обставин (подій), складових страховому випадку. Тому навіть якщо ці події стали виникати у порядку, це є необхідною підставою зміни чи розірвання договору страховика. У самому договорі оренди майна може бути передбачене, що не підлягає зміни чи розірвання у тому разі, якщо умови користування орендним майном істотно погіршилися. У інших випадках суттєва зміна обставин є необхідною підставою для розірвання чи зміни договора.

Зміна обставин визнається істотним, що вони змінилися настільки, що, якби боку могли це розумно передбачити, договір взагалі було б ними укладено чи було б укладено істотно відмінних условиях.

Так, основою зміни договору оренди приміщення під готель буде різке скорочення потоку туристів через зміну екологічних умов. І тут боку можуть дійти угоді про зміну договору оренди, відповідно до яким орендарю буде надано право здавати орендовані приміщення в суборенду під офіси. Підставою для розірвання договору оренди може бути землетрус, внаслідок якого орендоване приміщення одержало такі ушкодження, у яких воно стало непридатним для використанню за призначенням і належить восстановлению.

Якщо ж боку не дійшли згоди про приведення договору відповідність до істотно зміненими обставинами або про його розірвання, то зацікавлена сторона має право вимагати у суді розірвання договору за наявності одночасно наступних условий:

1) в останній момент підписання договору боку виходили речей, що таке зміни обставин не произойдет;

2) зміна обставин викликано причинами, які зацікавлена сторона не могла подолати після їх виникненню за тієї міри дбайливості і обачності, що від неї була потрібна характером договору ЄС і умовам оборота;

3) виконання договору без зміни умов настільки б порушило відповідне договору співвідношення майнових інтересів сторін і призвело до для зацікавленої сторони такий збитки, що вона у значною мірою втратила б, потім мала право розраховувати під час укладання договора;

4) зі звичаїв ділового обороту чи істоти зобов’язання не випливає, що ризик зміни обставин несе зацікавлена в розірвання договору сторона.

Якщо суду ухвалює рішення про розірвання договору внаслідок істотно змінених обставин, він у вимозі будь-якої зі сторін повинен визначити наслідки розірвання договору, з справедливого розподілу між сторонами витрат, понесені ними у зв’язку з виконанням договору. Так було в наведеному прикладі про розірвання договору оренди приміщення, орендованого під готель, суд вправі стягнути з орендаря на користь орендодавця орендної плати, не внесену у період до землетрусу, чи зобов’язати орендодавця повернути орендарю орендної плати, внесену у період після землетрясения.

На відміну від розірвання зміна договору в зв’язку зі суттєвими змінами обставин допускається за рішенням суду за наявності одночасно тих самих умов лише у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить громадським інтересам або понесе для сторін збитки, що перевищує витрати, необхідних виконання договору на змінених судом условиях.

Договір може бути розірваний чи змінено на вимогу однієї зі сторін за рішенням суду чи деяких випадках, передбачені законами чи договором. Так було в відповідності зі ст. 98 ЖК наймодавець через суд знову вправі вимагати розірвання договору житлового наймання та виселення наймача, якщо наймач систематично псує чи руйнує житлове помещение.

Порядок зміни і розірвання договора.

Зміни і розірвання договору, як і, як та її висновок, підпорядковуються певних правил. Насамперед, дії з зміни чи розірвання договорів із своєї юридичній природі є угодами. Отже, до них застосовуються загальні правила про угод. Поряд з цим зміну і розірвання договорів застосовуються спеціальні правила, які стосуються форми їх скоєння. Відповідно до п. 1 ст. 452 ДК угоду про зміну чи розірвання договору ввозяться тієї ж формі, як і договір, коли з закону, інших правових актів, договору чи звичаїв ділового обороту не випливає інше. Тож якщо договір оренди полягає у письмовій формах, його зміну або розірвання мають також бути скоєно в письмовій формах. Якщо боку нотаріально засвідчили договір оренди, його розірвання чи зміну повинні прагнути бути нотаріально засвідчені. По юридичній природі дії сторін із розірвання і зміни договору не є лише угодою, а й договором, оскільки вони є угоду осіб, спрямоване або зміну, або на припинення цивільних правий і обов’язків. Через це вони підпорядковуються загальними правилами про порядок укладання договора.

Інший порядок зміни чи розірвання договору передбачено (встановлено) тоді, коли договір змінюється чи розривається не за згодою сторін, а, по вимозі а такою. Якщо ця потреба спирається одне з підстав, наведених, порядок зміни чи розірвання договору наступний: зацікавлена сторона зобов’язана направити боці пропозиції щодо розірвання або зміну договору, інша сторона зобов’язана вчасно, вказаний у пропозиції чи встановлений законі чи договорі, а за його відсутностів тридцятиденний термін, направити боці, зробила пропозицію про зміну чи розірвання договора:

1) або повідомлення про згоду з предложением;

2) або повідомлення про усунення предложения;

3) або повідомлення про згоду змінити договір на інших условиях.

У першому випадку договір вважається відповідно зміненим чи розірваним в останній момент отримання повідомлення про злагоді стороною, зробила пропозицію про зміну чи розірвання договору. У другий випадок, а й у випадку неотримання відповіді у призначений термін, зацікавлена сторона вправі звернутися до суду про розірвання або зміну договору, що й дозволить що виник суперечка. У третьому разі сторона, що зробила пропозицію про зміну договору, може прийняти пропозицію контрагента. У разі договір вважається зміненим за умов, запропонованих контр агентом. Якщо сторона, що зробила пропозицію про зміні договору, ні зі зустрічним пропозицією контрагента, вона вправі звернутися до суду, з вимогою про зміну договору. У цьому ситуації умови, підлягають зміни, визначатимуться рішенням суда.

У п. 2 ст. 452 ДК особливо підкреслюється, що й вимога щодо зміні чи розірвання договору то, можливо заявлено в суд тільки після отримання відмови з іншого боку попри пропозицію зміни чи розірвання договору або неотримання відповіді вчасно, вказаний у пропозиції чи встановлений законом або договором, а за його відсутності - в тридцятиденний срок.

Разом про те слід пам’ятати, що не можна розірвати або змінити вже виконаний договір. Річ у тім, сто договір, як і, як і заснований у ньому зобов’язання, припиняються унаслідок їх належного виконання (ст. 408 ДК). Отож не можна розірвати або змінити то, чого на момент розірвання чи зміни існує. Тож якщо боку уклали договір купівлі-продажу квартири, нотаріально його запевнивши і зареєструвавши в встановленому законом порядку, та був виконали цей договір (продавець передав у власність покупця квартиру, а покупець заплатив продавцю покупну ціну), то подальшому що неспроможні дійти згоди про розірвання або зміну цього договору, оскільки вона припинив своє існування у час його належного исполнения.

Наслідки зміни і розірвання договора.

Що стосується зміни договору відповідним чином змінюється від і зміст зобов’язання, заснованого цьому договорі. У цьому зобов’язання змінюється у тієї частини, як і змінили лежить у його основі договір. Тож якщо боку у договорі поставки погодились з тим, сто постачальник замість товару першого сорти постачатиме товар другого сорти, то покупцю належить право вимагати від постачальника поставки товару другого сорти, а чи не першого сорти. У залишеній частини умови договору (наприклад, терміни поставки, асортимент, кількість товару, упаковування й т.п.) зберігаються у вигляді, отже, у вигляді зберігається відповідні цих умов зміст зобов’язання поставки. Відтоді боку позбавляються їхніх з зобов’язання правий і звільняються й від лежачих ними обязанностей.

Якщо зміну або розірвання договору відбулося за взаємному угоді сторін, то заснований у ньому зобов’язання відповідним чином змінюється чи припиняється з укладення сторонами угоди про зміну чи розірвання договору. Проте інше правило може випливати з утримання угоди, хоч характеру зміни договору. Так було в наведеному вище прикладі боку можуть дійти угоді у тому, що постачання товару другого сорти здійснюватиметься з першого числа місяці, наступного те, у якому боку дійшли згоди про зміни договору поставки.

При зміні чи розірвання договору в судовому порядку заснований на ньому зобов’язання відповідно змінюється чи припиняється з вступу до чинність закону рішення суду про зміну чи розірвання договора.

Оскільки до зміни чи розірвання договору останній міг стати в певній його частині виконаний сторонами, виникає запитання про долю те, що було вже виконано до зміни чи розірвання договору. На загальну правилу, боку немає права вимагати повернення те, що було виконано вони за зобов’язанню до зміни чи розірвання договору. Тож якщо боку договору оренди дійшли згоди у тому, що з наступного місяці величина місячної орендної плати зменшується до 10 відсотків, то орендар немає права вимагати від орендодавця повернення десяти відсотків від тих сум орендної плати, що були внесені до зміни договору оренди. Разом про те інше правило може бути передбачене законом чи угодою сторін. Так було в наведеному прикладі боку можуть умовитися, що зайве виплачена досі зміни договору орендної плати має бути повернуто арендатору.

Якщо договір змінили чи розірвано внаслідок істотного порушення умови однієї й сторін, інший бік вправі вимагати відшкодування збитків, заподіяних зміною чи розірванням договору (п. 5 ст. 453 ГК).

Заключение

.

При переході російського суспільства до ринкової економіки неухильно посилюється значення цивільно-правового договору, що стає основний правової формою майнових відносин поміж усіма учасниками громадянського обороту. Порівняно недавно зміст більшості угод соціалістичному суспільстві зумовлений різними плановими передумовами. Нині цього прикрого феномена в дедалі більшому ступеня відбиває то непорушне обставина, що учасники громадянського обороту безперешкодно діють, проявляючи виключно своєї волі у своїй інтересі. Як стверджує закон, громадяни і юридичних осіб вільні встановленні своїх правий і обов’язків з урахуванням договори та у визначенні будь-яких які суперечать законодавству умов договору, хоч як ми ми показали вище в курсової роботі, від прийняття цього правила є низка отступлений.

Отже, було розглянуто загальні питання, що стосуються інституту гражданскоправового договору, а саме: поняття, форма і змістом договору, порядок реєстрації, класифікація. При характеристиці даних питань, я постарався виявити найбільш суперечливі питання, показати погляду різних авторів на поставлену проблему, висловити і свій ставлення до ней.

У цілому нині, останніми роками, у зв’язку з розвитком ринкових взаємин у нашому поки що ні правову державу, громадянське законодавство у сфері регулювання договірних відносин зазнало значне розвиток, що у першу чергу було з прийняттям частині другій Цивільного кодексу РФ, практично присвячений проблемам регулювання договорів. Проте і не закрив всіх прогалин в законодавстві, які об'єктивно укладаються у зв’язки й з випереджаючими темпами розвитку договірних відносин практично, появи дедалі нових видів тварин і форм договоров.

І все-таки, попри, виникаючі практично, зокрема поставлених даної курсової роботі, законодавство про договори перебуває в досить високому рівні розвитку (проти іншими інституціями громадянського, Цивільно-процесуального права Російської Федерації) і постійно вдосконалюється, що в рахунку буде сприяти дедалі ширшому і правильному застосуванню контрагентами на практиці договорів і становленню у державі цивілізованого рынка.

———————————- [1] Договір в народному господарстві (питання загальної теорії). М. До. Сулейменов, Б. У. Покровський, В. А. Жакенов та інших.; Відп. ред. М. К. Сулейменов. Алма-Ата, 1987. З. 32. [2] Яковлєв В. Ф. Про роль громадянського права у реалізації рішень XXVII з'їзду КПРС ((Актуальні проблеми громадянського права (Під ред. В. Ф. Яковлева, М. Я. Шиминовой, Т. И. Илларионовой та інших. Свердловськ. 1986. С. 11 [3] Громадянське право / А. М. Белякова, З. М. Братусь, Є. М. Гендэехадзе і ін.; Під ред. П. Є. Орловського і З. М. Корнєєва: У 2-х т. Т. 1. М., 1969. З. 458. [4] Саме там. З. 459. [5] Коментар частини першої Цивільного кодексу Росссийской Федерації для підприємців / М. І Брагннский, У. У. Витряиский. В. П. Звеков та інших.; під ред. В. Д. Карповича. М., 1995. С. 337 [6] Інформаційне лист Президії Вищої Арбітражного Судна РФ від 5 травня 1997 р. № 14 «Огляд практики вирішення суперечок, що з укладанням, зміною і розірванням договоров».

[7] СЗ РФ. 1995. № 3. У розділі ст. 168.

[8] Відомості РФ. 1992. № 19. Ст. 1044.

[9] Інформаційне лист Президії Вищої Арбітражного Судна РФ від 5 травня 1997 р. № 14 «Огляд практики вирішення суперечок, що з укладанням, зміною і розірванням договоров».

[10] Інформаційне лист Президії Вищої Арбітражного Судна РФ від 5 травня 1997 р. № 14 «Огляд практики вирішення суперечок, що з укладанням, зміною і розірванням договорів» [11] Вест нік Вищої Арбітражного Судна Російської Федерації. 1994. № 2. З. 54. [12] Вісник Вищої Арбітражного Судна Російської Федерації. 1994. № 2. З. 54. [13] Відомості РФ. 1992. № 19.