Твори з літератури

Роман «Євґєній Онєґін» займає центральне місце у творчості О.С. Пушкіна. Цю саму велике твір поета, найвідоміше, він у найбільшою мірою вплинув розвиток російської литературы.

Роману було віддано вісім років надійшло ретельної роботи (1823−1831).Это самий плідний час творчості Пушкіна. Те, що працював над «Євгеном Онєгіним» довгі роки, зіграло роль. Минав час, відбувалися значні події у світі, країни, у житті самого письменника. Закінчував роман вже й той, і та людина, який його починав. «Величезний працю Пушкіна, який створив перший російський роман ще у віршах», писав Белинский.

Чому роман віршем? Віршована форма набагато краще впливає на читача, ніж проза, краса розповіді досягається з допомогою суворої форми. Роману властиві афористичність, образно-метафорическое відтворення життя, музыкальность.

Бєлінський назвав «Євгенія Онєгіна» «енциклопедією російського життя пушкінського часу». За словами критика, вперше у російської літератури з такий широтою і правдивістю відновили ціла історична епоха. Багатьох дивувала формулювання критика: що це за енциклопедія, якщо весь роман присвячений світському франту та її оточенню у Петербурзі й у селі? Саме поняття «енциклопедія», вызывавшее у свідомості важкі важкі томи, хіба що вступало що суперечило з цим невеликим за обсягом твором, яке, проте, виявилося «томів премногих тяжчай». Роман Пушкіна по конкретному історизму, за широтою охоплення російського життя і масштабу поставлених у ньому етичних, соціальних, національних проблем був і залишається, то, можливо, самим унікальним, а й найзагадковішою явищем всієї російської літератури. Портрет епохи складається у романі з багатьох деталей і подробиць, серед яких одно важливими виявляються такі непорівнянні, здавалося б, речі, як коло читання і розпорядок сільського життя, побут молодого петербуржця і пісня селянських дівчат, особливості виховання і освіти та моди на той час, предмети російського імпорту й експорту і загадки природи, творча біографія автори і «наука пристрасті ніжної», різні лики російської природи й трагедія Наполеона перед палючої Москвою. Щось Пушкін кидає мимохіть, наче між іншим, але в іншому спеціально затримується, щоб залучити увагу читача. Але, повторивши за Анною Ахматовою слова про Пушкіна — «автора незамінних слів», — погодимося, що у картині Росії, створеної поетом, нічого немає незначного, все важливо й суттєво. Звісно, чільне місце у романі відведено Онєгіну, Ленскому, Тетяні і Ользі. Саме них, як Бєлінський, «позначилося російське суспільство, у одне з найважливіших моментів свого розвитку». Головні герої роману, належать одного стану, тим не менш несуть різну змістовну навантаження: Онєгін — типовий петербуржець, який одержав традиційне виховання і, попри яскраву індивідуальність, провідний традиційний для свого середовища спосіб життя. Ленський — поет, романтик, який «в Німеччині туманною привіз вченості плоди». Тетяна, «російська душею», — самобутня й сильна жіноча натура, впитавшая тим щонайменше все «звички милої старовини». Ольга — майже дитя природи, якби не обмеженість і вульгарність того кола, до якого вона належить. Тільки з'єднавши у романі долі героїв, примусивши їх взаємодіяти, він і могла дати узагальнений портрет російського дворянства на початку ХІХ століття. Усі враження своєї власного життя Пушкін осмислює у романі й у формі ліричних зізнань, ліричних відступів, й у описі доль героїв. Втім, подробиці життя головних героїв що неспроможні вислизнути навіть від самої неуважного читача, але ними далеко ще не вичерпується енциклопедичність роману. Вже у першій главі, повністю присвяченій Онєгіну, ми дізнаємося і репертуар російського театру («Чарівний край! Там юны роки, сатири сміливий владар, вирізнявся Фонвізін, друг свободи, і перейнятливий Княжнін…», і Озеров, і Катенин, і Корнель…), і про працю рознощика, візника, про Адама Сміта, книжками якого захоплюється головним героєм, про імпорті з Росією («Усі, ніж для примхи багатою торгує Лондон дражливий, що у Балтическим хвилях за ліс і сало возять до нас»), і ще багато дрібниці побуту, без які неможливо вважати історично точним зображення життя жінок у її багатоликості. Побут помісного дворянства написано щонайменше докладно і: Вона езжала на роботах, Солила взимку гриби, Вела витрати, брила лоби, Ходила до лазні у суботу, Служниць била осердити… Проте чи лише мати Тетяни представленій у романі так докладно, але й оточення Ларін, причому як сусіди поміщики, а й селяни, побут яких багато в чому збігаються з побутом господарів: Вони зберігали у житті мирної Звички милої старовини. Але вони на масниці жирною Водилися російські млинці … Наївність і простота сільського побуту чіпають душу поета, але зовсім не від цікавить нього сентиментальних вигуків і заступають від Пушкіна всієї зашкарублості і нерухомості цієї розміреного життя. Крім Петербурга і села, є ще Москва, що входить у сюжет роману передусім ярмарок наречених, куди везуть Тетяну. Але автор розширює сюжетні рамки, нагадуючи читачам подвиг Москви у 1812 году:

Как часто у розлуці, У моєму блукає долі, Москва, я думав тебе … Але це мало. Пушкін створює блискучий портрет московського панства, весь перейнятий асоціаціями зі знаменитої грибоедовской Москвою. Покладаючись на читача, який, звісно, згадає цей «старий зразок», оспіваний Грибоєдовим, Пушкін вкладає до однієї строфу цілий шар московського общества:

Но у яких немає зміни, Усе змінилося на них як на старий зразок: У тітоньки князівни Олени Все хоча б тюлевий чепець, Все белится Ликера Львівна, Все те бреше Любов Петрівна, Іване Петровичу як і дурний, Семен Петрович як і скуп…

Пушкін непросто охоплює поглядом різні верстви російського суспільства, але глибоко проникає у яких, занурюючи читача в неповторний світ національної стихії. Звісно, широта охоплення національної життя же не бути повної та без сыновнего почуття поета до рідного природе:

Гонимы весняними променями, З околишніх гір вже снігу Втекли каламутними струмками На потоплені луки. Посмішкою ясною природа Крізь сон зустрічає ранок року …

Можливо, саме ця особливості пушкінського роману мав у виду Бєлінський, говорячи, що «Євґєній Онєґін» — у вищій ступеня народне твір", що це «перше істинно національне російське твір». Звісно, і відчуття рідний природи, і стихія російської, і природа російського людини з його незадоволеністю — це разом складається у єдине поняття національної стихії. І головна у самому понятті народність, ми розмірковуємо над «Євгеном Онєгіним», — це ясне усвідомлення відмінності народності від простонародності. Саме тому Бєлінський був готовий почути, що чимало здивуються його думку про народності пушкінського роману. У період Бєлінського ще панувало дивне думка, «нібито російський у фраку чи російська в корсеті не росіяни й що російський дух дає себе відчувати лише там, де є зипун, постоли, сивуха і кисле капуста». Обстоюючи своє твердження, Бєлінський посилається і Гоголя, вважало, що «справжня національність не в описі сарафана, але у самому дусі народу». Безумовно, чарівними, природними й найвищою мірою поетичними є у «Євгенії Онєгіні» і сцени Тетяни з нянькою, яку поет, ясна річ, списав з Орини Родіонівни, і опис двірського хлопчика з Жучкою у візку, і знаменита «Пісня дівчат», яку повинні співати селянки, ніж є панському ягоди. Але народність роману над цих чудових сценах, чи, у разі у них, а насамперед у виконанні мислячого людини її середовища. У тому полягала геніальна «знахідка» поета, що героєм свого твору він зробив не купецького синка і потенційного бунтаря типу Чацького, а світського людини, в якому автора залучали типово російські риси: «мріям мимовільна відданість, не наслідувальна дивовижа і різкий охолоджене розум». Лише такий герой і як міг тримати автора в полоні все довгі роки роботи над романом. І, звісно, Тетяна Ларіна, «російська душею», «милий ідеал» Пушкіна. Показово, проте, як і Тетяна, як Онєгін, не зливається з середовищем скотининых, дріб'язкових та інші сусідів, ще яскравіше оттеняющих самобутність улюбленої героїні Пушкіна. «Собранье строкатих глав», як глумливо писав сам автор про своєму романі, стало першим істинно національним російським романом, «у якому позначилося століття та сучасна людина зображений досить верно».