Людина в світі, що спливає кров'ю світі

Человек в истекающем кров’ю мире.

Людина й світ, чоловік і історія, чоловік і суспільство. Такі проблеми мали місце як і творах письменників ХІХ століття, і у творах письменників ХХ століття. Звернімося творів двадцятого століття, куди значною мірою вплинули світова війна, громадянської війни, революція. Досить навести один факт. Так, революція, яка, начебто, дала сподіватися вільне життя, повністю змінила людей: вони виявилися рабами цією системою. Саме до дослідженню даній історичній проблеми звернулися М. А. Булгаков і Б. Л. Пастернак.

Роман «Майстер і Маргарита» М. А. Булгакова розповідає про час і людей, і тому, він став своєрідним унікальним документом тієї епохи. Примітний те що, що твір створювалося письменником понад десятиліття, втім, як і роман Б. Л. Пастернака «Доктор Живаго». Дія роману «Майстер і Маргарита» приміром із проміжком майже дві тисячі років. Центральним героєм є Майстер, створений роман про Христі і Пілаті. Цей роман у романі хіба що фокусує у собі протиріччя, які зобов’язані вирішувати наступні покоління людей, кожна мисляча і страждаючи личность.

Прототипом Майстра є сам письменник, який відчував тиск товариство і відчував творчу несвободу. Через весь роман письменник проніс думка, що людина завжди сам може вибрати свій шлях: може скоритися обставинам, і може і із нею. Відповідальність на скоєні вчинки у разі буде важким тягарем лежати на людині, і творча людина обов’язково заплатить за вчинки, а то й головою, то своєї наступної життям. У вашому романі Майстер не зміг перемогти, але письменник зробив його переможцем. Герой злякався, вибрав легкодухий і більше легкий шлях: він втік від труднощів, пішовши в божевільні, ще, Майстер спалив свій роман, написати які вже було сміливістю. Помилка Майстра в тому, що не зміг боротися проти кесарів, проти влади, яка придушувала творчість, не приймала справді значиме, уникала нововведень, і ініціатив. Тому герою подарований спокій. Справді, конфлікт влади й Майстра було уникнути, але важлива була боротьба за правду. М. А. Булгаков червоною ниткою крізь усе роман проводить думка, що таки настане час вищої справедливості, коли кожному з його вірі воздастся.

Іншим прикладом є роман Б. Л. Пастернака «Доктор Живаго». Твір створювалося у роки. На сторінках знято життєва історія порівняно невеликого кола осіб, кількох сімей, з'єднаних відносинами кревності, особистої близькості. Їх долі виявляються прямо пов’язані з розворотом історичних подій. Основне питання, навколо якого обертається життя героїв, — ставлення до революции.

Історія доктора Живаго та її близьких — це історія людей, чиє життя спочатку вибита із колії, та був зруйнована стихією революції. Здається, всі чудово: сім'я, улюблена робота, — але не проходить повз вдома Живаго. Позбавлення і розруха жовтневих років женуть сім'ї Живаго і Громеко з обжитого московського вдома крізь усе європейську Росію Урал шукати притулок. Самого Юрія захоплюють червоні партизани, й назавжди розлучений ними з дружиною та дітьми, він мусить не зі своєї волі брати участь у збройної боротьби. Юрій Живаго, пізнавши всю жорстокість війни, порівнює життя минулу життя й справжню: «Таким новим була війна, її кров, і жахи, її бездонність і одиночие… Таким новим була б революція їх війни народжена, кривава, ні із чим не котра вважається, солдатська революція, яку направляють знавцями цієї стихії, більшовиками». Герой до цього період особливо чітко усвідомлює свою у світі. Погляд Бориса Пастернака на аналогічне запитання виражений за тими словами самого доктора Живаго: «Людина народжується жити, а чи не готуватися до життя». Стає зрозумілим, що нормальне життя «в истекающем кров’ю світі» неможлива. Примітно, що головна герой не примикає нік білим, ні з червоним — він мріє про мир, спокої та счастье.

Отже, для письменника було важливо зобразити й не так саму життя героя, скільки висловити його ставлення до революції. Досвід Живаго передає ставлення досвід самого Пастернака, його з створеної Жовтнем действительностью.

Приклад розглянутих творів відомих письменників стає ясним, що герої жили під час насильства, жорстокості, недовіри і нерозуміння, що цінність людського життя вимірювалася не моральними категоріями. Звідси долі булгаковських і пастернаковских героїв по-своєму трагічні. Заслуга ж письменників, створили дані твори, полягає у тому, що вони сміливо висловили свій цивільний позицію до історії та створили унікальних героїв, що сприйняли їхні погляди на действительность.

«Ні магії сильніше, ніж магія слов».

Щодня кожна людина входить у спілкування коїться з іншими людьми, тим самим несе певну інформацію у вигляді слів. Найчастіше вона не замислюється, яка невидима сила криється у його словах. Магія слів… Яка безодня сенсу воістину криється у словах французького письменника А.Франса. І це поетичне чарівництво, і афористичність мови, і слова, запалі глибоко у душу в будь-які життєві моменты.

Про впливу стиль життя нашого суспільства та життя людини помітив у свій час учений Д. С. Лихачёв, який особливо що те що, що «слово пов’язано із будь-якими формами буття», зокрема з культурою, творчістю. Слід помітити, що умінням управляти магією слів наділений не каждый.

Виняткової магією слів мали поети й письменники. До великих геніїв з права слід віднести родоначальника російської поэзии А.С. Пушкіна, якого відомий критик В. Г. Бєлінський справедливо назвав «сонцем російської поезії». Не знайомимося з Пушенным, ми входимо до нього --в світ, де давно чекають тебе, не дивуються тобі, а вгадують тебе й зустрічають. Хіба можеш виявитися віч-на-віч з Пушкіним у світі казок, билин, в світі любові, дружби, у світі подвигів і неспокою? Те тужний, як вітер пустелі, то пронизливий і впертий, те, як подих богатирський, Пушкін йде, рухається, заповнює величезну і мудру душу землі. Пушкін — в джерелі дзвінкому, в зливі, блискаючому над пагорбами. Пушкін — Батьківщина. Пушкін — життя. Мені важко пояснити це: видніється чи недалеко молода діброва, чи планують в височині хмари, співає чи трепетний жайворонок поруч — скрізь відчувається Пушкін, чудяться життя, дужа й знайома. І образ волі, образ поэта:

Сумує він у забавах мира,.

Людський цурається молвы,.

До ніг народного кумира.

Не хилить гордої головы;

Біжить він, дикий і суровы,.

І звуків і смятенья полн.

На берега пустельних волн,.

У широкошумные дубравы…

Руська земле щедро наділила поетичним даремно і поетів ХХ століття. Яскравим прикладами того є талант З. Єсеніна. Перечитайте такі вірші, як «По-осінньому кычет сова…», «Не шкодую, не кличу, не плачу…», «Цією смутку тепер розсипати…», «Відговорила гай золота…» та інші, і це відчуєте всю нез’ясовану силу. Саме нез’ясовану. Ні зрозуміти, ні пояснити її, здається, неможливо. Усі слова доступні, навіть занадто прості, а зчеплення їх, переливи і взаємні відображення образів, цілісний контекст ліричної маси випромінюють той світ, що й становить чи переводимую ні який іншу мову «тайнописную» суть лірики — лише невеликий шматочок життя, незрозуміло, як скудельный посудину радості й болю, ця нескінченно мала величина масштабу всесвіту може народжувати відчуття невиліковним сутність буття, а водночас та наукові цінності людської жизни.

Виявляється, окремій людині, його тендітна мала особистість може бути величезної завбільшки мистецтві, перетворитися на культурну епоху, у її сенс і контекст, у її майбутнє. На пам’ять при ходять дивовижні рядки відомого поета У. Шефнера:

Одне слово можна вбити, словом можна спасти,.

Одне слово можна полки у себе повести.

Мудрі поети й письменники вели у себе читача, спонукаючи його до роздумів ціну людського життя й місці у ній. Їх магія слів була своєрідною дороговказної зіркою для читателя.