Повість Василя Бікова Обеліск

Рецензія на.

Повість Василя Бикова «Обелиск».

Работа.

Ученика (цы) … класса.

Школи № …

…(Ф.И.О. в Родит.п.).

1. Ви вже понад два десятиріччя майже таки кожен новий повість білоруського прозаїка Василя Бикова (а пише він, окрім ранніх оповідань, тільки у жанрі повісті), побачивши світло, відразу ж потрапляє привертає до собі небайдуже читацьку увагу і своє достойне місце з нашого настільки сьогодні багатою талановитими творами багатонаціональної літературі. У творчого пошуку цього автора є ясно видима закономірність: чергова його повість — за всієї свою самостійність, повноті й завершеності - в той час певною мірою продовженням попередніх його книжок. Биков від повісті до повісті повертається до хвилюючим для його думкам, розвиваючи їх і поглиблюючи, і присуваючи, в такий спосіб, віддаляються і далі у вирішенні центральної для його творчості проблеми — проблеми героїзму. Така його остання повість «партизанського» циклу «Обеліск», написана 1972 року. 2. Що й казати послужило написанням цього твору? Василь.

Володимирович Биков став учасником війни у вісімнадцять років. Було військове училище, був фронт. Спочатку піхота, потім винищувальна протитанкова артилерія. Він відчув, що належало випробувати бійцю: я був поранений, був зниклою безвісти, навіть ім'я його залишилося одній із братніх могил минулих років. Тож у всесоюзному пошуку, що ведеться з різних напрямів, зокрема і літературному, є своє стежка і в письменника Василя Быкова.

Вона й привела його до обеліска, у якому значилися п’ять імен підлітків, що під час війни, а ще через роки й роки з’явився ще один ім'я — їх вчителі Алеся Івановича Мороза.

У «Обеліску» перше місце виступає глибинне дослідження внутрішніх мотивів і спонукальних почав героїзму, його морально — філософське осмислення. Саме ця повість наочно показала всім, хто уважно стежив за становленням письменника, як визріває й розвивається його талант, й усе глибшою йде його творча «оранка». 2 У Василя Бикова були й більші поступки й менші невдачі, його повісті викликали палкі суперечки в критиці. І те, що напередодні 30-річчя Перемоги над фашистської Німеччиною, в 1974 г., за повісті «Обеліск» і «Дожити вдосвіта» У. Биков удостоївся Державної премії СРСР, — свідчило заслуженого чи справді народного визнання. 1. У основу повісті «Обеліск» покладено особлива сюжетна і моральна ситуація. Прем'єр, перебуваючи у партизанському загоні вчитель Мороз, учнів якого, які вчинили замах на німців, і поліцаїв, катують в поліції, добровільно йде до німців. Йде, як і раніше, що його відговорюю, бо його вчинок непотрібної жертвою, йде, хоча твердо знає, що фашисти не виконають свою обіцянку випустити хлопців, йде, оскільки чудово розуміє, що у цій ситуації не можна. «Не треба було, вчитель», — каже який прийшов у Сільце Морозу одне із жителів, старий Бахан. «Який єдине слово у відповідь: «Треба». «Ось така, братуха, історія», закінчує свій виступ пенсіонер Ткачук, приходивший поховання однієї з колишніх учнів Мороза, теж що є учителем, Миклашевича, єдиного із усіх, то хто ж дивом уникнув розстрілу. «Так, невесела історія» — сказав я. «Невесела що! Героїчна історія? То понимаю!».

Саме героїчним вважає Биков вчинок Мороза, стверджуючи цю думку всім змістом повісті. Героїчним бо ні сховався вчитель від німців, распустивших селом слух, що «діють Ради: чужими руками воюють, дітей на заклання прирікають», не залишив учнів на рішучу хвилину, «полегшив їх незавидну долю». З іншого боку, самопожертву Мороза, як і весь його бездоганна життя, пройшла з участю односельців, це що й приклад всім людей — приклад людяності і приклад духовної стійкості. Недарма Миклашевич стає, як і Мороз, учителем. І довгі роки після смерті свого наставника б'ється сільський вчитель, щоб ім'я загиблого Алеся Івановича Мороза тут прийшли у обеліску поруч із іменами учнів художника. Часом не тільки заради відновлення і посмертних почестей, а заради затвердження моральних норм, за якими потрібно жити людям. Миклашевич відновлює перервану нитку, провідну від покоління до покоління. Такий відповідь на вічний (і завжди новий) питання сенсі людської жизни.

Чому ті ж, проте, так важко було в обеліску імені Мороза поруч із іменами учнів художника. Це з’ясовується значно пізніше, по смерті Миклашевича, у спорі нинішнього заврайоно Ксендзова з колишнім вчителем історії та партизаном Тимофієм Ткачуком. «…Що таке він зробив? Вбив хоч одну німця?» — запитує Ксьондзів. «Він зробив більше, ніж якби убив сто. Він життя поклав на плаху. Сам. Добровільно». Але слова старого партизана мало переконують Ксендзова.

З’являється Ксьондзів зі сторінок «Обеліска» мигцем, однак у художньої структурі повісті відіграє. Ксьондзів — натура аморальна, бездуховна, лише діє він післявоєнний час. Це — втілення ситого добробуту та байдужого розсудливості. Для Ксендзова зовсім неважливо, що Мороз продовжував вчити білоруських дітлахів І що своєї смерті він захищав нескороминущі людські ценности.

Алесь Мороз, зображений в повісті, як із багатьох і багатьох, в кому людська готовність до самопожертвування в ім'я людей, в ім'я добра землі проявилася по-своему.

У фокусі розповіді читач можемо бачити страшну трагедію мирного населення, що опинилося на окупованій ворогом території. Василь Биков ставить тут друг проти друга не збройних людей. Точніше, озброєний лише ворог. А йому протистоять мирні люди, і тих ясніше звучить тут настільки дорога письменнику думку, що не підвладне грубої й безжалісною силі, що є щось значно більше наймогутніше, ніж сила зброї. Це «щось», як завжди в Бикова — мораль, моральність, які у основі основ буття чоловіки й кардинально що визначають її поведінка, її вибір в життєвих критичних ситуаціях, особливо жорстоких і трагічних під час воєнного лихоліття. Саме тоді, переконаний письменник, найяскравіше виявилася «важливість людської моральності, непорушність основних моральних критериев».

Розробляючи моральну проблематику на матеріалі минулої війни, Василь Биков піднімає ті глибинні пласти моральної життя батьківщини, що є і він, сьогодні, цієї миті в протиборстві, становленні, кипінні пристрастей і думок. Залишаючись вірної головною — і єдиною — темі своєї творчості - темі Великої Вітчизняної Війни автор прагне досліджувати характери знає своїх героїв, їх моральну і громадянську сутність, не соблазняясь й тут надто привабливою перспективою відображення яскравого, зовні ефектного героїчного деяния.

Моральна сила подвигу Мороза настільки сильний, що Павлик Миклашевич, єдиний вцілілий з цих хлопців, проніс ідеї свого вчителя крізь ці життєві випробування. Ставши учителем, він передав морозівською «закваску «своїх учнів, і Ткачук, дізнавшись, що з них, Вітько, допоміг впіймати недавно бандита, задоволено зауважив: «Так і знав. Миклашевич вмів вчити. Ще та закваска, відразу швидше за все » .

У повісті, в такий спосіб, намічені шляху як три покоління: Мороза, Миклашевича, Витьки. І з них гідно робить свою героїчну шлях, який завжди явно видимий, який завжди усіма визнаний… У творі кульмінаційний момент вказано дуже чітко: Мороз вирішує вдатися до смерть разом із учнями. Розв’язка, на мою думку, відбувається у місці, коли мова Ткачука раптом надривається, в останній момент його розповіді про смерті Мороза. Сюжет повісті починається з спору розсердженого Ткачука з Ксендзовым під час похорону Миклашевича, щодо заслуг Мороза. І з найперших рядків твори письменник змушує замислитися про сенс героїзму і подвигу, допомагає зрозуміти моральні витоки героїчного вчинку. Перед Морозом, що він йшов з партизанського загону в фашистську комендатуру, перед Миклашевичем, що він домагався реабілітації свого вчителя, перед Витькой, що він кинувся захищати дівчину, була можливість вибору. Вступити у такий спосіб або надходити? Можливість формального виправдання своїх не влаштовувала. Усі вони діяв, керуючись судом власної совісті. Така людина, як Ксьондзів, волів би, швидше за все, усунутися; є ще любителі гудити і повчати, нездатні на самопожертву, не готові творити добро заради других.

Думка і слідства, у зрілих речах Бикова завжди панують у його повістях. Надзвичайно сильні, пронизливо правдиві картини війни у його повістях неодмінно підводять до думки — глибокої, жагучої і завжди гостро сучасної. Виявлення цієї думки підпорядкована художня структура і «Обеліска». У тексті часто-густо вживаються застарілі слова, що допомагає читачеві подумки перенестися в Сільце і краще зрозуміти життя людей роки. Пропуск логічних ланок в пропозиціях дозволяє створити особливу атмосферу довірливості, щирості й наблизити стиль промови до розмовної. 7 Творчість У. Бикова трагічно зі свого звучання, як трагічна сама війна, унесшая мільйони людей. Але письменник розповідає людей сильних духом, здатних стати над обставинами і самою смертю. «Обеліск» Бикова мовою звучить як реквієм про неї, стає літературним обеліском, їм присвяченим. Але цього зверненням поваги минулому не вичерпується зміст твору. У ньому читач прагне розглянути в усій протяжності долі тих, хто у війну, і тих, хто вижив, але продовжує почуватися бійцем. Бійцем за справедливість, за відновлення імен та подвигу погибших.