Историческая тема в поезії Лермонтова

Историческая тема в поезії Лермонтова.

Историческая тема — одну з найважливіших тим лірики Лермонтова взагалі - розробляється протягом усього поетової творчості. Лермонтова можна не перебільшуючи назвати поетом минулого й настоящего.

В ранній період творчості Лермонтов звертається до історії зі позицій поета-романтика і шукає у минулому романтичних героїв. Передусім це, звісно, Наполеон, володар дум багатьох сучасників Лермонтова. До його образу, який «вище похвал, і слави, і», поет звертається до віршах 1828 і 1830 років. З російської історії Лермонтов бере образ безжалісного волзького отамана (вірш 1831 р. «Отаман»), також наділений усіма рисами романтичного героя: сильна людина, противопоставивший себе натовпі, але невільний від своїх страстей.

Идея сильної особи і значимих людей отримує свій розвиток й більш пізню творчість поета, проте розглядається вже у іншому аспекті. Основна думка історичних віршів Лермонтова зрілого періоду з певною чіткістю виражена у вірші 1837 року «Бородино»:

— Так, були в наше время, Не те, що нинішнє племя:

Богатыри — не вы!

Смысл лермонтовського звернення до історичної темі - погляд на минуле з позицій сучасності, протиставлення минулого та нинішнього. З одного боку він бачить «могутнє, хвацьке плем’я», і з другой:

Толпой угрюмою і незабаром позабытой Над світом ми пройдемо без шуму й следа, Не кинувши століть ні думки плодовитой, Ни генієм розпочатого труда…

Эпоха, коли суспільне життя завмирає, змінюється періодом рефлексії. Ми можемо сказати, що історичної темі Лермонтова наводять постійні й болючі роздуми про долю свого покоління. Його звуть і ваблять «століть минулих велетні», позаяк у сучасної йому життя не бачить ні сильних людей, ні рішучих вчинків. «Найбільш вибір цього, — писав Бєлінський, — свідчить про стан духу поета, незадоволеного современною дійсністю і перенесшегося від неї у далеке минуле, щоб там шукати життя, якій він вбачає у настоящем».

Центральным твором Лермонтова, присвяченим темі незвичайного історичного минулого Росії, є «Пісня про царя Івана Васильовича, молодого опричника і хвацького купця Калашнікова». Приблизно так як у вірші «Бородіно» поет звертається до цієї теми війни 1812 року, однієї з найважливіших подій російської історії, коли вирішувалася доля країни, в «Пісні…» об'єктом уваги Лермонтова стає складне й криваве час правління Івана Грозного, одне з найбільш драматичних моментів історії Русі. Саме такі значимі періоди, на думку Лермонтова, відкриваються найсильніші й стратегічно важливі риси російського характеру. Усі три героя «Пісні…» виняткові. Вони є свого роду вищими проявами царської мощі, буйного молодецтва і честі й гідності. Усі вони — сильні особистості, варті уваги, і протиставлення людям «нинішнього племені» очевидно.

С художньої погляду твір дуже цікаво за взірець однією з найбільш вдалих у творчості Лермонтова стилізацій під народне російське творчість періоду царювання Івана Грозного. До теми минулого Русі, саме вчасно татарської навали поет вперше звертається до «Баладі» 1831 года.

И він упав — і умирает Кровавой смертию бойца.

Жена дитини поднимает Над блідої головою отца:

«Смотри, як вмирають люди…».

Однако з художественой погляду вірш абсолютно не передає стиль епохи ні з мовному, ні з образному відношенні. Понад те, твір явно орієнтоване на класичну західноєвропейську баладу. Зовсім інша річ — «Пісня про царя Івана Васильовича, молодого опричника і хвацького купця Калашнікова». Сюжет її грунтується на піснях та переказах зі збірників Кирши Данилова і П. У. Киреєвского, т. е. має фольклорні джерела. Саме побудова твори свідчить про орієнтацію на народну песню-былину — частини, кожна з яких закінчується своєрідним припевом:

Ай, хлопці, співайте — лише гуслі стройте!

Ах, хлопці, пийте — справа разумейте!

Уж потіште ви доброго боярина И боярыню його белолицую!

Характерны звернення: «Ой ти тієї еси, цар Іван Васильович» чи «Пане ти мій, Степан Парамонович». «Пісня…» ретельно виписана з погляду мови: основою його є стійкі словосполучення: «добрий молодець», «святая правдо-матінко», «червоно сонечко», «широка груди» й інші, пісенні сравнения:

«Ходит плавно — як лебідонька; дивиться солодко — як голубонька; мовить слово — соловей співає…», і навіть притаманне фольклору одухотворення природы:

Тучки сірі разгоняючи, Заря червона подымается;

Разметала кучері золотистые, Умывается снігами рассыпчатыми.

Финал «Пісні…» є традиційно «славою» боярину, боярыне та всього християнському народу.

Итак, з прикладу «Пісні…» ми можемо стверджувати, що саме звернення до тем російської історії для Лермонтова було важливо з двох причин. По-перше, поет намагається знайти й показати читателям-современникам приклади, гідні наслідування й гордості. По-друге, історичне минуле Росії дає Лермонтову багатий художній матеріал.