Честь та сумління. 
Російська менталъностъ у мові й у тексті

" Вечно-женственное у російській душі… «

В.В.Колесов Сегодня Росії присвоюються різні фемінні властивості. Кажуть, що російська невизначеність форми протистоїть іноземній ограненной твердості. Росіяни простору великі, а Час — чоловічої символ — не починалося. Стійкою святості за вертикаллю (ієрархія рівнів) російські воліють жіноче розгортання вшир, «тяжіння вдалину », а мисленні «чоловічої «голові - «жіноче «серце. Не маскулінність вогню, але жіночність води описуються як символічна стихія російського духу. Неоформлене пасивність в пластичності своїх проявів теж жіноча риса, що визначає багато особливості російського характеру: споглядальність, довготерпіння, усерозуміння і очікування принца, який прийде рятівником. Загадковість російської душі пояснюється тієї ж жіночої глибиною, яка зараз переживає постійному русі, розвитку і народженні нового. То це скільки чи ні, і треба накинути у межах нашої теми і натомість інших народних ментально стей.

И.А.Бодуэн де Куртене в 1929 р. надрукував роботу, у якій встановив особливу роль родо-половых ознак в індоєвропейських (і семітських) мовами, які досі впливають на світоглядні структури свідомості. Він виділив три типу мов, у яких зберігається категорія грамматического роду, і зазначив ментальні різницю між ними.

Языки з розрізненням трьох граматичних пологів «сексуализируют людську думку », вводячи у неї фізіологічний підтекст як лейтмотив мислення; весь світ до останньої былиночки постає розділеним на родо-половые протилежності з додатковим виділенням беззахисне дитячого (чи собирательно загального) в середній рід (дитя — воно, і полі - вона ж). Такі стародавні мови (санскрит, грецький, латинський), і навіть німецький і славянские.

В мовами з цими двома пологами знаходимо біологічне протиставлення живого — неживому, те, що може рухатися і змінюватися, з того що інертно, що «омертвіло «(genus vivum — піп vivum), У романських мовами, соціальній та литовському і латиському протипоставлено чоловічий чинник та жіночий роды.

В третьої групи мов стрижневу ідею соціологічного характеру. Скандинавські і англійську виділяють особисті чоловічої підтримки й жіночий пологи, загальний рід і середній з-поміж них (рід речовин). У центрі уваги тут обличчя, особистість, рід зрело-мужской (чи мужественно-индивидуальный) і рід загальний. У такій мовної атмосфері жінка виборює своїх прав, феминистски домагаючись політкоректності, про яку й не мають представниці інших ментально стей. Ці самі не бажають ставитися до «загальному «роду, наполягаючи на особистої индивидуальности.

Историческая послідовність у розвитку категорії саме така: фізіологічне > психологічне > соціологічне. Литовський і латиський на напівшляху від перших до другого, польський — від інших до третьим.

Во всіма мовами жіночі форми вторинні, похідні від чоловічих: сусідсусідка, вчитель — вчителька, і виправдання тому відомо: Єва від ребра Адамова. Насправді це спірно, корінні слова показують від початку чітке протиставлення рівноправності: чоловік (мужик, чоловік) — зрілий і мудрий, дружина (женка, жінка) — яка народжує (genus, гени). Та й у підсвідомості зберігається вихідна вмотивованість термінів. Відтворюваність слів показує, що чоловік > мужик (соціально маленький чоловік) > мужичина (індивід при суфіксі одиничності) > чоловік, а дружина > женьскъ (приналежність, а чи не самостійність) > женьчина (як індивідуум) > жінка. Повне збіг з судженнями Володимира Соловйова, який віднікувався, чоловік — уваги ідея і світло, суб'єкт життя, в міркуванні породжує у світ (генерує в генах), а жінка саме буття, тобто. об'єкт життя. Співвідношення «речі «і ідеї на реалистском розумінні. Батьківщина — «Батьківщина-мати », але й, що пов’язано з проявом життя, теж жіночого роду. Життя невпинно й смерть, влада і щаслива доля; у багатьох мовами слово війна теж жіночого роду. Перша група мов зберігає більше рівноцінних опозицій, у яких жіноче рівноправно з чоловічим, не повторюючись загалом словесному корені. Винятків трохи, й вони сакрального характеру, пов’язані з певною ментальністю. Так, російські подих і душа загального кореня і різняться лише родом, негаразд, як і англійських soul і spirit, німецьких Geist і Seele, тощо. На таких «етимологічних міфах «і будуються зазвичай міркування філософів, що свідчать про високої духовності та жіночною російської душевности.

В російській мові слова жіночого роду переважно собирательно-отвлеченного значення й частіше розвивають переносні значення. Слова чоловічого роду конкретні і визначені. Різні ступеня абстрагованості особливо помітні при запозиченні слів. Отримані із різних європейських мов слова зал, зало, залу кінці кінців залишилися у конкретно-частной формі зал (рейки, рейок > рейок та т.д.) — Навпаки, наукові терміни зазвичай жіночого роду (анемія, дизентерія, логіка, філологія, історія та т.д.).

В російській мові протилежність чоловічого жіночому пронизує все, як у узгодженні у зв’язку зі (мій великий ніс — моя велика рука), як у розповіді про минулих подіях (я прийшов — і це прийшла!). Така здається важливим. У деяких слов’янських мовами й особисті займенника різняться: jaz скаже себе чоловік, ja — жінка. Міфологічні уявлення всіх народів засновані на родової приймете слів. Сюжети казок і билин часто засновані на протилежності пологових признаков.

В зв’язки й з родо-половыми характеристиками слів Бодуэн де Куртене обговорював питання про еротиці, порнографії та любові (про неї найменше). Перша група мов у центрі уваги тримає зв’язок идеи-мысли про рід висловлювати їх у слові; друга мов звертається на тело-вещь, а третьої запитання про роль «статі «вирішене остаточно. Звідси, ніби між іншим, різне ставлення до любові. У першому випадку любов постає як багатогранний символ різного ставлення до людей (в росіян слово любов має чотири однаково важливих сенсу), у другому — як спосіб життя, відтворення роду як зв’язок статей, а третьому — як певне поняття про несуттєвою боці життя, оцінене прагматично (однозначно sex). На думку Бодуэна, «порнографічний цинізм «виростає з ментальності другої групи мов, а нездорове цікавість школяра до статевих питань властиво третьої. У представників першого типу ментальності часто розвивається і ценится платонически-романтическое почуття любові. У основі переваг лежать різні «філософськи «ментальні позиції: реалізм У першій групі, концептуалізм на другий, номіналізм у третій. Філософські установки кожній живій галузі індоєвропейців лежать у архетипическом ставлення до батька-матері, проявляючись в родо-видовых опозиціях, що є глибинний підтекст ментально сти.

Особенно різняться даним ознакою західні і східні європейці, і причина тому одна: розбіжність у конфесіях. Середньовічні впливу виявилися сильні. Слідом за Арістотелем (і Хомою Аквінськ) католики вважали, що чоловіча природа більш завершенна, все чоловічі якості досконаліший від жіночих. До того ж жінки менш духовні, менш простодушні, а більш недовірливі, зловмисні і нестримані. Жінка легше піддається сльозам, ревнощів, ворчливости, більше схильна до брані і бійок, втрачає цілковите самовладання, у ній менше сорому, вона обманює частіше, до до того ж вона пасивна та значною мірою слабше чоловіки. Навіть етимологія підтверджувала це: vir «муж1 від vis «сила1, пов’язані з virtus «чеснота », тоді як mulier від mollis «м'яка, слабка », отже (така логіка!), почуттєво порочна. «Маскулінність «владної католицької сили філософськи виправдана античним авторитетом і словесним концептом.

Наоборот, ідеальної нормою східних слов’ян довгий час залишалася жіноча іпостась людини, що з язичницькими «рожаницами «і з родом, з Мать-сырой (живої, родючої) землею й у кінцевому підсумку, з Богородицею (у країнах культ Діви розвивається після ХІ ст.). Ідеальні типи народної свідомості тут завжди жіночі. Олена Пре-красная висловлює вищі ступеня краси, Василиса Пре-мудрая — мудрості. Краса та мудрість, котрі виступають поза межі видимого, відчуття і розум, взяті поза вольового зусилля. Живі як показує життя. Олена буквально отже «світла », а Василиса — «царствена ». Значимі ознаки цих ликів піднесені власними силами. Віра, Надія, Любов й мати їх Софія також наводять на роздуми; слов’янофіли наголошували на відновленні язичництва у зв’язку з поширенням культу Богородиці, який соотносили з прадавнім культом Матери-Земли.

Разнонаправленность ідеалів обумовила протилежність в ментальне™ західних і східних індоєвропейців. Люди Заходу не знаходили у російських тих чорт, які цінували самі - і тому раз назавжди засудили за «м'яку жіночність ». Суб'єктивність відносини зрозуміла, саме ставленнянет.

Женщина каже негаразд, як чоловік. У її промови відрізняється мелодика, побудова фрази, вибір слів. Уменьшительно-ласкательных слів в неї більше (не рука й навчальна книжка, а ручка, книжка), грубих слів менше. Жінка заглиблена у діалог та немає монологів (репліки, питання, уточнення), її мова емоційна, експресивні форми множаться з допомогою прикметників і прислівників. Жінки більш політичні в розмові, частіше використовують непрямі висловлювання й переносні значення російських слів. У тому промови багато частинок, які, хоч як дивно, не засмічують мова: адже, невже, хіба. Жінці важлива конкретна ситуація промови, й у діалозі навіть особисті займенника що й ти (чи ти — ви) вона використовує інакше, ніж чоловік. Психосоматичні особливості жінки присутні объективно.

Однако якою мірою «вечно-женственное «у його рисах властиво російської ментальності взагалі? Тут чимало складнощів, оскільки «чоловіче-жіноче «і «русское-нерусское «перетинаються лише частково. Росіяни філософи та поети неодноразово зверталися до цій вічній темі; ми маємо можливість звернутися до інтуїціям Вл. Соловьева, Івана Ільїна, Петра Астаф'єва, Василя Розанова та інших, писали про «вечно-женственном у російській душі «. Ось зведення їх мнений.

1. Жінка — Природа, чоловік — Культура. Жіноче ближчі до природи, тема жіночого в християнстві пов’язані з темами твори і есхатології - з життям і смертю (початок і поклала край), «сенс любові «(Соловйов) і «сенс творчості «(Бердяєв). Жінці ближче ритми природи, вона легше пристосовується середовищі, їй властива живучість. Усі механізми винайшли чоловіки — жінка воліє тепло організму. Категорія жіночність є «перехід із області тілесної життя жінок у духовну «(Астаф'єв), що виграється швидкістю операцій, то втрачається на силі їх. Але тому й особливості жіночого характеру: вразливість і дратівливість, мінливість «загального настрої «, боязкість, не схильність до надмірностям, і навіть «слабка жінка витриваліший сильного чоловіки ». Усі, що перераховано, властиво російському характеру; не так давно це усвідомлювалося усіма на типі російського селянина, жив природної середовищі столетиями.

2. Прагнення солідарності властиво жінкам, чоловік індивідуаліст. Коллективно-родовое початок за жінкою, чоловік цінує особистість. Зміна у суспільстві - справа чоловіки, збереження Досягнутого у ній — справа жінки. Активність у силі відштовхування — це чоловік, пасивна сила тяжіння («заманювання ») -жінка. Наші мислителі вважали, що став саме жіноче начала історія нейтралізувало ступеня тиранії (починаючи з будинку та його сім'ї) і посилювало рівні моральності. Але саме моральність, а чи не право — основна установка російської ментальне™, тисячу років котра сповідує думку, що благодать над законом. Жінка потребує суспільстві, навіть у розвагах, і лише у них саму себе себе реалізує. Установка на громаду як форму соціальної організаціїментальний ознака російського свідомості: суспільство морально вище государства.

Отсюда риси жіночого характеру: спрямоване цікавість, прагнення перебільшувати найдрібніші події щоденного життя, схильність до плітці, афектація, часті примхи, навіть особлива ощадливість («бідніший чоловіки »), — але ще це моментально зникає, каже Астаф'єв, якщо «жінка глибоко відчуває «. Відчуття здатне перетворити на свідомості негативні боку бытия.

Накопление інформації в жінки йде швидко — і реакція неї слід негайно, скоріш, ніж відомості узагальнені і обдумані. Ця «безоглядність «поведінки під впливом почуттів — теж риса народного характера.

3. У чоловічому характеру різко виражено индивидуально-видовое, а жіночому «переважає невизначене родове ». Це вид, даний як рід, частина разом із тим ціле — але це теж риса російської ментальності: одне із видів одночасно постає як рід. Конкретність «чоловічих проявів «законченно оформлена, тут панує принцип межі і краю; жіноче в своєї абстрагованості є матерь-материя, безмежна безодня в потенции действий. Іван Ільїн помічав, що вечно-женственное у принципі схильний до безмежному; це істота відкрите, яка набирає, «всевидюче ». Воно — не форма життя, а сенс неї і сутність, стан воліє порожній діяльності. Доцентровість її характеру звертає до середини, до центра — до серця («чутлива серце — її центральний орган »).

Мужское — порядок, жіноче — не обретший форми хаос; стрижневу ідею жінки під всіма завжди «впорядковувати «- вона бачить внутрішнього зв’язку речей, вже створили порядок.

Женщине властива м’якість, пластичність, прагнення наслідувати, чоловік жорсткий і жёсток, він ініціативний — жінка піддається впливу і навіюванню. Усі «жіночі «риси відомі народної ментальності. Доброта і чуйність, любовь-жалость, відома неоформленість (незавершеність) справ України та навіть мечтаний.

4. Жінка швидший психічний ритм, вона різноманітно і тонко відчуває, тому «її настрій більш життєрадісно й зрозуміло ». Вона більше живе внутрішньої життям душі, й почуття, більш інстинктивна, який завжди усвідомлено діє, менше себе контролює, враження в неї переважають над увагою. У цілому нині вона хитрішими і ловчої чоловіки, практичнішим і уважніше тим, з ким має справу; чоловік споживає свій «безособовий общелогический розум », не цікавлячись настроєм співрозмовника. Чоловік доводить — жінка переконує. Чоловік підкоряє - жінка приваблює; вона використовує інтерес співрозмовника — чоловік просто домагається власної мети. Одне слово, чоловік втілює фізичне дію, жінка — психологічне переживание.

5. «Жіноча думку так само бездоказова і непослідовна, як саме життя. У цьому вся її слабкість, й у і її сила «(Астаф'єв с.295). Навіть у науці важливо суміщення системно відстороненого чоловічого розуму з живою і конкретним жіночим. Жінка вважає, що є хворими людьми, але немає відчутною речі хвороба, це абстракція розуму, а таким вона довіряє. У його мисленні жінка залежить від речі до ідеї, чоловік — ідеї до речі; жінка номиналистична, чоловік завжди реаліст. Логічний процес в доброї жіночки швидкий — він коштує без великий посилки (яка зараз переживає підсвідомості відразу ж співвідноситься з конкретною ситуацією) — це сприймається як робота невмотивованою інтуїції, як жіночий провісницьке візіонерство. Чоловік неодмінно знати, жінка задовольняється вірою, тому їй підозрілі всякі докази: адже її цікавить не істинність, а справжність. Російська ментальність також цінує справжню правду, а чи не доведеність истины.

Воля і пізнання чоловіки спрямовані до спільного, в доброї жіночки — до цілого. Російська думка також виходить із цілого (ціле — живе; всяка проблема усвідомлюється загалом), а ні з аналітичних частин. Усі уявлення емоційно і етично вирізняються — і це теж збігаються з особливостями російської ментальності, як вони виражені в мові. Жінка мислить «словами чи образами », а чи не поняттями, що також відповідає духу російської ментальності, засновану на працювати з символічним чином у складі словесного знака, а чи не з визначенням. Сучасні психофізичні дослідження підтверджують, що жіночий мозок використовує більший відсоток кори великих півкуль, ніж чоловічої («скнарість «економії), швидко реагує на емоції, бо праве півкуля тут розвинене більше лівого (втім, вередування й роздратування пов’язані саме з активністю правого півкулі). Ще замалий вплив гостріше пам’ять, вони живуть результатами минулих змін, не прагнучи створювати нові (це їхнє «здоровий глузд »). Але традиційно російська ментальність також була напам’ять минулого, лише згодом змінившись орієнтацією на мета майбутнього, отже — на уяву. Жіночий мозок старіє повільніша, він зберігає спроможність до відтворення досвіду. І ще особливість: асоціації ідей в доброї жіночки відбуваються у просторі (розум охоплює предмети одночасно), а чи не в тимчасовій послідовності; метонимичность російського мислення також відомий факт, як і скептичне ставлення до ідеї причинності. Ігнорування «закону непротиріччя «- ще одне «жіноча «риса: вона визнають і одночасно заперечує всякий предикат (а не-а: «жіноча непослідовність », «жіноча логіка »). Це прояви «апофатического «типу мислення, здавна властивого російському реалісту; твердження в запереченні: непогано — отже добре, не знаюто вже й вирішив, що таке непомітна краса? Теж краса, але особливого рода.

6. Жінки кажуть (і освоюють мови) краще, оскільки півкулі їх мозку не «ворогують «друг з одним, як в чоловіків; звідси ревниве переконання чоловіків у тому, що «жінки і діти думають лише, коли говорять «(Іван Сєченов). Чоловік прагне до словах розповісти про своє турботах, проблеми і радощах, а жінка здатна розуміти із півслова, оскільки слова висловлюють загальні поняття, позбавлені тонких відтінків переживання; пережите «нею боїться грубої формули слова «(Астаф'єв). Російська стриманість і небагатослівність у натуральному вираженні почуттів — тієї самої складу. Історики російської культури показали на багато прикладів, що давніх часів жінки виділялися особливим інтересом до речі, до промови, «достаток їх мовний діяльності «якось співвідноситься зі своїми догадливістю. На відміну від чоловіків, в загадки і образних порівняннях вони оперують не предметами речового світу, а мовою, в тонкої словесної грі створюючи образ речі. Філософи Срібного віку стверджували, що жінка — природний символіст. «Мовні тонкощі «російської жінки, особливо молодий, давали можливість «створювати прекрасну лірику російських пісень, осветлявших той побут, де вони перебували. Саме вони вчили мови у ній, розкривали таємницю проникнення словесний образ, який століттями зберігає природний сенс слова.

7. Жіноча воля та слабші від і сильніше чоловічої. Воля сильніше там, де відчуття безпосередні, не складні, де справа легко і швидко за наявності коштів — «у сфері безпосередньої практичної життя ». Потрібно зібратися і виконати складна річ, швидко зробити важке, тут потрібні винахідливість, швидкість реакції, щоб не роздумуючи досягти успіху, який всім очевидний. Жіноче сталість в бажаннях — не упертість, а твердість, модальні предикати в доброї жіночки різноманітніший, і найчастіше її бажання заміняють чоловічу волю.

8. Чоловік прибічник права, жінка — справедливости.

Значимость звичаїв й високою мораллю вже абсолютна; він і зберігач і новатор у сфері моралі. Стара формула: «чоловік хоче свободи — женщина ищет опори «- справедлива. Жінці важливо схвалення близьких — чоловік опікується про слави у століттях. Тут також багато з російської ментальністю — она несомненно «жіночна » .

9. Філософи Срібного віку порівнювали чоловіче «аполлоновское «почав із вогнем і сонячним небом, жіноче «дионисийское «- з вночі, місяцем, і землею. Чоловік їм — це норма, жінка — відхилення. Людина й лише потім чоловік — дружина й потім людина (українське слово людиначоловік). Але саме жіночне і їх залишається внутрішнім нервом життя, а «жінка безсумнівно більш аристократка, ніж робоча сила життячоловік «(Астафьев).

10. Кожен свої переваги. «З жінкою простіше: вона надійніше », -говорив Ільїн.- «З чоловіком складніше: він рідше передбачуваний ». Тут уже кожному собою судити, чого у російській ментальності, надійності у справі чи передбачуваності в мысли.

" Жіноча сторона материально-пассивная, чоловіча — активно-хаотическая ", зауважив Вл. Соловьев; він думав, що людина і її жіноче alter ego заповнюють друг друга у реальному й у ідеальному сенсі, «досягаючи досконалості лише крізь взаємодія ». Типове міркування «реаліста », який вважає, що ідеальнев цільності й гармонії між матерією і формою: «абсолютна людяність «як «образ усеєдності «. До такої гармонії і намагається російська ментальність, в жіночною суті породжуючи новое.

Вся російська історія у її трагедії кріпиться на описаних тут особливостях «жіночного », за століття отложившихся у російській ментальності - в тому її вигляді, котрий дано в мовою й в слові, створених російськими женщинами.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.