Сирийская література

Сирийская література

А. Борисов.

Сирийская література — писемність на сірійському мові, т. е. на восточно-арамейском наріччям Северомесопотамской області Осроены (головний місто Эдесса). Виникла ще дохристиянську епоху, ця писемність отримала особливе поширення пізніше, коли наріччя Осроены зробилося мовою літератури та культу християнських громад просторі від Сирії та Палестини до Адиабены і Ірану. Від дохристиянського періоду З. л. до нас дійшли лише епіграфічні пам’ятники й єдиний літературний текст — лист стоїчного філософа Мари бар Серапиона з Самосаты. Найдавнішим християнським пам’ятником є переклади Біблії (III—V ст.), серед найбільш популярна так зв. «Пешитта» (т. е. «Проста» — Vulgata сирійців). До цього на той час належить як переклад, і створення на сірійському з. низки апокрифів, з яких випливає назвати «Вчення Аддая» (легенда запровадження у провідних Эдессе християнства). З письменників цього періоду заслуговує на увагу гностик Бар-Дайсан (III в.), з якого пов’язаний цікавий діалог «Про закони країн», і Эфрем Сирієць (IV в.) — плідний проповідник і львівський поет.

В V в. наростаюча опозиція візантійських провінцій Передній Азії проти гніту Константинополя ідеологічно оформилася у ворожі пануючому візантійським християнству «єретичні» руху несторіанства і яковитства (монофизитства); відтоді З. л. розбивається на два течії: західне — яковитское — і східне — несторианское. Тоді як перше поширилося на візантійському Сході, друге, особливо переслідуваному урядом Василевсов, було примушено емігрувати до Ірану, де вона знайшло привітний прийом у споконвічних ворогів Візантії — Сассанидов. Несториане скоро стають в сассанидском державі передовий культурної силою: ними ведеться викладання знаменитої медичної академії Гундешапура і виконується ряд перекладів із грецької на сірійський і пехлевийский мови. Переклади на сірійський з. античних творів але природничих наук і філософії, розпочаті несторианами (Проб, V в.), успішно тривали яковитами (Сергій із Решайна, VI в.). Трохи пізніше з’явилися б і переклади з пехлевийского: індійська «Книжка Калилаг і Даменаг», «Роман Олександра» (псевдо-Каллисфен) та інших. З оригінальних пам’яток З. л. цього періоду, в основному церковно-богословских, цікавими є історичні праці Иешу Стовпника (історія війни Кавада з Анастасием, початок VI в.) і Іоанна Эфесского («Церковна історія», кінець VI в.), і навіть анонімна «Эдесская хроніка» (сірий. VI в.). До тієї ж епосі і цікавий «Роман про Юлиане Відступнику».

В середині VII в. східні провінції Візантії підпали під владу арабів, і сірійський з. як розмовний почав поступово поступатися місцем арабському; проте як мовою літератури, він продовжував жити і інших століть. При Аббасидах сирійські лікарі (Коста ібн Лука, Матта ібн Юнус, Хонейн ібн Исхак з і ін.) переводять із сирійського мови на арабський пам’ятники античної науку й філософії, поклавши цим початок арабської науково-філософської літературі. Продовжують переводити і сірійський мову (із грецької); цей мову була переведена «Іліада» Гомера (Теофілом бар Томой, розум. 785). Багато було створене арабський період, і оригінальних пам’яток З. л., переважно, як й раніше, богословського характеру; згадаємо історичний працю Іакова Эдесского, продолжившего «Церковну історію» Євсевія Кесарийского (IV в.) до 692, хроніку Діонісія Тела-Махрского (VIII в.), «Книгу начальників» (історія сирійського чернецтва) Фоми Маргского (прибл. 840), величезну літопис Михайла Сирійця (розум. 1199). Вимирання сирійського з. стало причиною створення низки словників і граматик (словник Бар Бахлула, XX ст., граматика Іллі Тирханского, ХІ ст. та інших.). Найбільшим діячем останнього періоду З. л. є яковитский патріарх Абул Фарадж Григорій бар Эбрей, який пережив монгольське навала (розум. 1286). Він по богослов’я, медицині, астрономії, філософії, не була чужий поезії і белетристиці (становив збірник анекдотів) і особливо відомий як автор двох історичних праць — «Сирійською хроніки» і «Церковній хроніки». Нарешті з тієї самої епохи заслуговує на увагу життєпис католикоса Ябалаха III, що містить щоденник подорожі ченця Раббана Саумы до Парижа в 1287 послом монгольського правителя Аргуна. Прибл. 1300 Эбдиешу з Нисибина становив каталог сирійських письменників, є своєрідним підсумковим завершенням всієї З. л., що у XIV в. остаточно згасла, поступившись христианско-арабской писемності.

Список литературы.

Wright W., A short history of Syriac literature, L., 1894 (російський перев.

Райт У., Короткий нарис історії сирійської літератури перши. До. А. Тураевой, під ред. і з доп. проф. П. До. Коковцева, СПБ, 1902).

Duval R., La littérature syriaque, 3 éd., P., 1907.

Baumstark A., Die christlichen Literaturen des Orients, Lpz., 1911.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.