Фольклорні мотиви у творі Д. Гуменної «Благослови, мати!»

У статті розглянуто світобачення Д. Гуменної крізь призму українського та світового фольклору, міфології на прикладі казки-есею «Благослови, Мати!». Доведено, що в прочитанні трипільської культури письменниця звертає окрему увагу на архетипи українського фольклору (Купала, Ляля, Земля-Жінка), які мають жіноче начало.

Наголошено на тому, що фольклорні архетипи у творі «Благослови, Мати!» посідають одне із чільних місць, а жіночі символи є сакральними образами.

Ключові слова: фольклор, міфологія, символ.

Серед еміграційних письменників слід виокремити постать Д. Гуменної, творчий доробок якої репрезентований жанрами роману, повісті, оповідання, нарису. Останнім часом усе більше читачів та науковців звертають увагу на життя і творчість Д. Гуменної, чий талант, певною мірою, визначав особливості складного художнього процесу української діаспори. У творчості письменниці виокремлюється фольклорно-етнографічний чинник, який ґрунтується на фольклорі, міфології, спорідненій з українською національною ментальністю.

Мета дослідження вбачається в тому, щоб на прикладі казки-есею «Благослови, Мати!» виявити фольклорні мотиви як важливу складову формування українського світогляду.

Розгортаючи панорамне осмислення появи трипільсько-хліборобських міфологічних культів у національному фольклорі, авторка твору актуалізує увагу на особливій формі реалізації цих культів у сучасній обрядовості. На окрему увагу заслуговує в прочитанні семіосфери Трипілля в концепції Докії Гуменної культ Купали, який вона трактує як втілення трансцендентної природи Діви. Показано Діву-Купалу, як «втілення богині, що роздає долю» [1, с.103]. Для Д. Гуменної Купала-Діва визначає належність української культури до культу хліборобства, культу натальної функції Жінки (як символу), яка, як і Земля-Мати, «рождає зело», яке потім набуває, внаслідок сакрального акту народження, магічних функцій. Свято Купали для Д. Гуменної виступає в ролі єднального сполучника української етнонаціональної міфології з культурою інших народів. Це є «синтез не лише різних епох, а й принципово відмінних епох» [2, с.140]. Сама ж авторка вважає, що «наші Купальські огні не ізольоване українське свято, воно спільне для всіх не тільки. індоєвропейських народів, а й ширше» [1, с.104−105]. Образ Купала споріднений із поширеним у Північному Причорномор'ї культом Матері Богів Ма, тому трактується Д. Гуменною як форма одного з проявів сакрального очищення від усього матеріального. Авторка доводить, що «у рясніших чи скупіших описах Купальського свята завжди виступає оте споконвічне жіноче божество, що наймогутніше в усіх своїх проявах саме в ніч рівнодення» [1, с.105]. Слід не забувати, що в купальському обряді є два образи: найкращої «купавої дівчини» [1, с.106] і Марени-смерті, яку втоплять чи розірвуть на шматки.

Фольклорні форми «гаївок» для Д. Гуменної є засобами втілення й доведення до сучасної ментальності прадавніх архетипно-міфологічних одиниць. Свято Лялі авторка твору визначає як «одірваний фрагмент одного великого дійства, з великою богинею Матір'ю в центрі. В часі запису це свято стало вже тільки. дівочою грою» [1, с.99]. Ляля в архетипно-міфологічній концепції є універсальним божеством, яке грає роль богині достатку і щастя, а дівчата, що утворюють коло жриць, — відлуннями цього божества. Символ Лялі - прикметний для українського етнонаціонального світовідчування, адже вона втілює в собі основні ознаки універсальної богині. Авторка казки-есею «Благослови, Мати!» звертає увагу на гру як культове втілення сакрального начала. Це явище можна розглядати як предтечу постмодерної гри з тією хіба що відмінністю, що постмодерн пропонує гру задля гри, а Д. Гуменна трактує українську гру як своєрідну концептуальну одиницю праміфологічного світогляду.

Розглянемо обряд весілля, який є одним із важливих етапів родоводу. В концепції Д. Гуменної цей обряд набуває вирішального значення, адже символ Землі-Матері, Жінки органічно переплітається з культом роду. Саме тому жінка, а не чоловік, перебуває в міфологічному центрі цього обряду, зокрема — її ініціація є актом міфологічного наближення до сакрального єства буття.

" З оріньяцькою традицією зв’язана і ритуальна одежа матері - вивернутий кожух. Це вона зустрічає молодого у своїй другій, звіриній подобі, як зустрічала десятки тисяч років тому, з різницею, що колись то була віра, а тепер незрозумілий звичай" [1, с.132]. Тісна взаємопов'язаність образу матері з прадавнім символом Жінки-Матері всього сущого на Землі не лише в ролі архетипно-міфологічної одиниці, але й у ролі тотему — матеріального знаку присутності архетипно-міфологічного начала в українському сьогоденні. Такої самої тотемності природи в концепції Д. Гуменної набуває й коровай, що символізує родовий жертовний бенкет. Святість короваю тісно пов’язується з головною дійовою особою — Матір'ю (саме вона підносить молодим коровай), яка «втілює собою саму Велику Матір Леле із безнастанним виголосом: ''Благослови, Мати!» [1, с.133]. Саме культ Матері з часів оріньяку займає «панівне становище в родині як центру суспільної організації» [3, с.301].

Досліджуючи архетипну природу фольклорних символів Лялі, Купали, Жінки-Матері, відзначаємо таку обставину: культ жінки виходить на істотно новий рівень, стаючи органічною домінантою хліборобської культури праукраїнських земель. Ця тема у творчості Д. Гуменної є цікавою, але мало розробленою, чим і привертає увагу дослідників.

гуменна фольклор сакральний жіночий.

Література

• 1. Гуменна Д. Благослови, Мати!: казка-есей / Д. Гуменна. — К.: Вид. дім «КМ Academia», 1995. — 271 с.
• 2. Давидюк В. Первісна міфологія українського фольклору / В. Давидюк. — Луцьк: Вежа, 1997. — 296 с.
• 3. Сорока П. Докія Гуменна: літературний портрет / П. Сорока. — Тернопіль: Арій, 2003. — 496 с.