Тоталітаризм

Запровадження 3.

I.Понятие тоталитаризма4.

II.Предпосылки виникнення тоталитаризма5.

III.Пять основних ознак тоталитаризма7.

1.Абсолютная концентрація влади й відсутність поділу влади у тоталітарному государстве8.

2.Однопартийная політична система — засіб здійснення по-литической влади у тоталітарному государстве10.

3.Общественно-политическое рух і атомизация суспільства — основа існування тоталітарного режима13.

4.Террор — логічне продовження тоталітарної пропаганды15.

5.Экономическая автаркія, державне планування і принуди-тельный праця викладачів у тоталітарному государстве15.

IV.Основные форми тоталітаризму 17.

Укладання 19.

Література 20.

Запровадження.

Зблизька політичною системою якоїсь держави чи обще-ства годі було обмежуватись лише офіційно проголошеними і действую-щими у ньому інституціями та правовими нормами, конституційними актами, тобто. тим, що «заявляє «себе сама держава. Існують часто дуже значні розбіжності й протистояння між парадним фасадом держави й реальними про-цессами, що відбуваються для цього фасадом. Для характеристики цих процесів застосовується поняття «політичний режим «- система реальних методів властво-вания у цьому державі. Під політичним режимом розуміється сукупність елементів ідеологічного, інституційного і соціологічного порядку, способ-ствующая формуванню політичної влади цієї країни на певний пе-риод. Між ними і декларованим державним строєм, як зазначалось, часто спостерігається невідповідність і навіть пряма протилежність (що осо-бенно притаманно диктаторських і тоталітарних государств.).

Саме політичний режим визначає політичну атмосферу суспільства, на відміну порівняно стійких правових норм, він рухливий і може еволюціонувати у різних напрямах. Вивчаючи конкретні різноманітні форми політичних режимів, існували у минулому і теперішньому, потрібно, з сучасних гуманістичних вимог до політичної науці, руково-дствуясь принципом, що, людина, індивідуум — «міра всіх речей », основа общест-ва й суспільного добробуту, розглядати кожен режим саме з от-ношению до конкретної особи, її найважливішим прав і свобод.

У 20−30-ті роки у групі держав — СРСР, Німеччини, Італії, потім Іспанії, деяких країнах Східної Європи (а згодом і Азії) — склалися політичні режи-мы, котрі володіли цілим комплексом подібних ознак. Проголошуючи розрив із традиціями минулого, обіцяючи побудувати з його руїнах у новий світ, привести наро-ды до процвітання і достатку, ці режими обрушили ними терор і репресії, втягли світ низку кривавих войн.

Режими, що отримали назву тоталітарних, поступово зійшли зі сцени. Найважливішими віхами катастрофи тоталітаризму були 1945 рік, коли зазнала краху така його форма, як фашизм, і 1989;1991 роки, коли тоталітарних режимів в Вос-точной Європі, та був та СРСР впали окончательно.

Що ж являв собою тоталітарний феномен? Як здійснювалася влада? Чому ці режими проіснували тривалий час? Чи можна знайти модель тоталітарної системи? Однозначних відповіді опікується цими питаннями сучасна полити-ческая наука абсолютно не дает.

Поняття тоталітаризму.

Слід зазначити, що коли частина політологів вважає, що тоталітаризм лише політична метафора, зокрема у американської «Енциклопедії социаль-ных наук «1968 року названо «ненауковою концепцією » .

Також немає єдиної думки серед політологів у тому, коли загалом виник то-талитаризм. Одні вважає її вічним атрибутом перелому людської історії, інші - надбанням індустріальної епохи, треті - феноменом виключно двадцятого века.

Історичним прототипом тоталітарних режимів вважають східні деспо-тии. Проте між тоталітаризмом і ортодоксальними системами минулого (і східними та) є низка корінних відмінностей. Одне у тому, що це системи на відміну тоталітарних не змінювалися, і якщо й змінювалися, досить повільно. У середньовічний Європі церква вказувала у що вірувати, але дозволяла триматися одним і тієї ж вірувань від народження на смерть. Особен-ность ж тоталітарної держави та, що контролюючи думку, він фіксує її в чимось одному. Висуваються догми, які підлягають обговоренню, проте из-меняемые день у день. Догми потрібні для абсолютного покори підданих, проте неможливо уникнути коректив, що диктуються потребами політики можновладців.

Дж. Оруелл 1941 року у статті «Література і тоталітаризм «наводить такий приклад: » … по вересень 1939 року кожному німцю ставилося обов’язок відчувати російському більшовизму відразу і жах, після вересня 1939 року — захват і жагуче співчуття. Якщо між Росією і Німеччиною почнеться війна, але це цілком можливо у найближчі кілька років, неминуче знову произой-дёт крута зміна. «.

Сам термін походить від позднелатинских слів «totalitas «- повнота, цельность і «totalis «- повний, цілий, загальний. Вперше ужив їх у 1925 року одне із «батьків «фашизму Б. Муссоліні одному з зборів, визначивши його як ідеал для свою модель; в науковий обіг слово було запроваджено західними полито-логами в 30−40-х роках. Вони використав його для узагальнюючої характеристики лю-бого недемократичного типу устрою: від націонал-соціалізму до комунізму.

На симпозіумі, організованому Американським філософським суспільством, у 1939 року, уперше було зроблено спробу дати наукову трактування тоталітаризму. У одному з доповідей він було визначено як «повстання проти всієї історичної ци-вилизации Заходу. «.

Другої світової війни, та був розгром фашистських режимів і почав «холод-ной війни «дали нового потужного імпульсу теоретичного осмисленню тоталитаризма.

У 1952 року у США було проведено конференція, присвячена цьому соци-альному феномену, де була зроблено висновок, що тоталітаризм — це «закрита і не-подвижная соціокультурна і політичний структура, у якій усяка дія — від дітей до виробництва та рспределения товарів — іде і контролюється з центру. » .

Теорія тоталітаризму представлена такими фундаментальними працями, як роботи Ф. А. Хайека «Шлях до рабству «/1944 р./, Х. Арендта «Витоки тоталітаризму «/1951 р/, К. Фридриха і З. Бжезинського «Тоталітарна диктатура і автократія «/1956 р./ та інші.

Точніше розглядати тоталітаризм, як своєрідний спосіб производ-ства та молодіжні організації всьому суспільному житті, котрому притаманні всеобъем-лющий контроль від влади над суспільством, і особистістю, підпорядкування всього суспільного системи колективним цілям і офіційною идеологии.

Як система цілісних поглядів і, практика життя, тоталітаризм спостерігався XX столітті, на стадії найвищого розвитку індустріального нашого суспільства та державно-монополістичного капіталізму, перед переходом їх у постіндустріальну фазу.

Тоталітаризм виникає спочатку як євразійське (СРСР), потім як европей-ское (Німеччина, Італія, частково Іспанія), нарешті, азіатське явище (Китай, Се-верная Корея, В'єтнам, Кампучия). У Америці і Африці спостерігалися от-дельные ознаки тоталітаризму, особливо у Бразилії, у роки правління військової хунти в 60−70-ті роки, в Ефіопії у 70−80-х роках, У Заїрі в 60−80-ті роки. У стертою формі риси тоталітаризму проявилися у країнах Східної Європи на 50-ті роки у силу залежність від СРСР, насадження у яких комуністичних режимів. Усі ти-пы тоталітаризму істотно різняться між собою, але мають значення і чимало об-щего. Останнє дає підстави вважати, що, крім національних є договір загальні причи-ны його бурхливого розвитку на першій половині ХХ в.

Передумови виникнення тоталитаризма.

Більшість дослідників зараз розглядає тоталітаризм як особливий соціально-економічний лад, свого роду формацію, при тоталітарному поли-тическом режимі. У виникнення цього ладу великій ролі грають идеологиче-ские схеми і постулати, економічний базис не передує надбудові, а целе-направленно створюється за кресленнями політичного керівництва. Які з много-численных концепцій могли сприяти формуванню тоталітарних режи-мов.

Одні дослідники (Ф.Хайек, а й за ним К. Ясперс) бачили витоки тоталитариз-ма, передусім, у системі планування, державного регулювання эконо-мических процесів, яка прийшла змінюють старої вільної конкуренції. Техни-ческий прогрес, автоматизація процесу управління, створення небаченої колись системи масових комунікацій породжували на індустріальної стадії розвитку ілюзію, що це процеси економіки, а за нею та суспільно-політичному житті, можна підпорядкувати єдиному централізованого керівництву, однієї коллек-тивной мети, не залишаючи місця для індивідуальної волі народів і автономии.

Держава планували прибічникам такий погляду (політологи назвали її коллективно-механистической), як механізм, де громадяни — лише гвинтики, привідні ремені цієї машини. З цією узгоджуються погляди самих идео-логов і засновників тоталітарних систем. Засновник фашизму Муссоліні провоз-глашал: «Ми перші заявили, що замість складніше стає цивілізація, тим бо-лее обмежується свобода особистості «. В.І.Ленін розглядав майбутнє социали-стическое держава як «одну контору й одне фабрику », «один всенародний госу-дарственный синдикат » .

Тоталітаризм немає випадково, навіть будучи своєрідною аномалією, вона має свої соціальні передумови і. До найважливішим із них относят-ся:

1. Саме індустріальне суспільство, ускладнення громадських зв’язків і взаи-мозависимости;

2. Наростання раціоналізму і організованості у суспільства, нові змогу маніпулювання свідомістю; (радіо, телебачення, засоби зв’язку, ЗМІ й т.д.);

3. Поява монополій та його зрощення із державою (тоталітаризм — выс-шая їх щабель, всеосяжна монополия);

4. Этатизация суспільства, посилення у свідомості культу Государст-ва (на це вплинуло вплив двох світових війн, коли різко посилилося государст-венное втручання у економіку й громадське життя), поширення кол-лективистских взглядов;

5Массовая емоційна упевненість у можливості швидкого поліпшення життя з допомогою планування і раціональних перетворень.

6. Масова психологічна неудовлетворённость відчуженням особистості за капіталізму, її незахищеністю і самотністю. Тоталітарні руху дають ілюзію прилучення до «вічним цінностям »: класу, нації, державі, величест-венной сакральної Власти;

7. Гострі соціально-економічні кризи ведуть до маргіналізації общест-ва, появі численних люмпенских і полулюмпенских верств, особливо вос-приимчивых до тоталітарної ідеології й схильних до політичного радикализму;

Основними властивостями люмпена є: нігілізм стосовно про-шлому і справжньому, занепокоєння, агресивність, честолюбство, чутливість, стеснённость, эгоцентричность. Все роблять ставку вожді тоталітарних дви-жений. Слід тут у вигляді розбіжність у програмних установках між эли-той руху, і більшістю: у перших — расчётливое, рационально-индустриальное бачення мети, в тих — прагнення злитися улаштуванням, тра-диционный общинний колективізм, що зумовлює відносну міцність тоталітарних режимів у країнах Сходу. Адресати в різних рухів, верстви, куди вони впираються, теж відрізняються: у Росії, більшовики що це пролетаріат і найбідніше селянство, у нацистів Німеччини — службовці і дрібна буржуазія, жертви економічної кризи. У кожному разі, інтереси та потреби цих верств обмаль пов’язані з завданнями таких рухів і потрібні їм лише як привід для приходу до власти.

До політичним передумов тоталітарних режимів ставляться: вже упо-минавшаяся этатизация суспільної свідомості, а головне, появи масових, гранично ідеологізованих, партій нового, тоталітарного типу з жорсткої, по-лувоенной структурою і повним підпорядкуванням рядових членів партійної идеоло-гии і її виразникам — вождям, керівництву в целом.

У носіїв тоталітарного свідомості вирізняються такі відмінності: нетерпимість до будь-якого інакомисленню, прагнення політично і навіть фізично знищити незгодних, чи його насильно перевиховати на кшталт правильного вчення, й інші ідеї, їх плюралізм вони розглядають як за-блуждение чи свідому брехня. Їм властиво прагнення «математично без-ошибочному загальному щастю «У цьому виявився їх розрив із раціоналізмом і на догматичні позиції, часто самі вожді стають заручниками соб-ственных догм.

П’ять ознак тоталитаризма.

До. Фрідріх і З. Бжезинський у роботі «Тоталітарна диктатура і авто-кратия «пропонують визначення «загальної моделі «тоталітаризму п’ять призна-ков:

•єдина масова партія, очолювана харизматичним лидером;

•офіційна ідеологія, визнана всеми;

•монополія влади ЗМІ (засобу масової информации);

•монополія попри всі кошти збройної борьбы;

•система терористичного поліцейського контролю та управління эконо-микой.

Концепція Фрідріха і Бжезинського, отримавши в історіографії назва «тоталітарний синдром », справила великий вплив на наступні исследова-ния у цій галузі. У той самий час неодноразово зазначалися недосконалість їх формули, що, втім, визнавали й існують самі автори.

Недолік ознак, запропонованих З. Бжезінським і Ко. Фрідріхом, заклю-чается у цьому, що мені немає системності, а головне — не виділено загальний интегри-рующий ознака, немає загальної сполучній нитки. Список чорт тоталітаризму можна було продовжити. Так, при тоталітаризмі стверджується монополія на масову культуру, централізовано управління художнім і науковим творчістю. Усі ознаки власними силами вірні, але неясно, що є найсуттєвіше, визначальним, вихідним, що характерним, проте похідним. Єдина мас-совая партія, загальна всім офіційна ідеологія типові для тоталітарний режимів, але обумовлені вони більше загальними властивостями тоталітаризму, ємно вы-ражающими його сутність.

Американський політолог Дж. Лінц у роки виділяє такі ознаки:

1. сильно централізована, моністична структура влади, у якій пра-вящая група несе відповідальності перед виборним органом не може бути позбавлена влади інституційними засобами;

2. монопольна деталізована ідеологія, легитимирующая режим і про-низывающая його якимось величчю історичну місію;

3. активна мобілізація населення в виконання політичних вимог і социаль-ных завдань із допомогою всіх медичних інституцій.

Таке опис тоталітаризму фундаментальніше. Воно орієнтоване на опис не всіх, а найхарактерніших ознак і наближає до розуміння його сутності. І, тим щонайменше, вона також уразити, оскільки автор поділяє двох політичних питань — які відносини влади і як організована влада. То-талитаризм — поняття, покликане, передусім, висловити відносини влади й об-щества. Тому опис механізму влади (сильна централізація, способи ле-гитимации) — це вторинні, похідні ознаки тоталитаризма.

Відштовхуючись від результатів аналізу, передусім тоталітарних структур гітлерівської Німеччини та сталінського СРСР, які може бути «тоталитар-ным максимумом », виділимо п’ять основних ознак тоталітаризму. Всі ці ознаки є у певної міри ідеальними і виявляється у різних тоталітарних режимах в неоднаковою ступеня, до тенденций.

Абсолютна концентрація влади й відсутність поділу властей.

в тоталітарному государстве.

Найбільш агрегированными ознаками тоталітаризму є абсолют-ность, агресивність, мобилизационность влади.

Абсолютна концентрація влади, реалізується через механізми держави й є етатизм, тобто втручання у економічне й політичне життя, споруджений вищу ступінь. Така концентрація влади з погляду форми управління неодмінно є автокра-тию, на яку характерны:

а) Поєднання виконавчої і законодавчої влади у одній особі при фактичну відсутність незалежної судової власти.

б) Принцип «вождизму », причому вождь харизматичного, містичного типа.

Абсолютність влади означає, влада — вихідне початок всіх ініціатив, рухів, змін. Цивільного суспільства немає, чи сфера його життя вкрай су-жена. Визнаючи формально громадянські свободи, тоталітарних режимів ставили одне, але вирішальне умова: користуватися ними можна було тільки у инте-ресах тієї системи, яку проповідували вожді, що означає б підтримку їхніх панування. Економічні, духовні інтереси існують такими, якими їм дозволено бути владою. Як сказав якось У. Черчілль про радянський лад: «Вам все заборонено, що дозволено, то наказано». Цей ознака наближає до розуміння тоталітаризму, свідчить про його кревність із східними деспотіями, азіатським способом виробництва чи протестарной формацією. Особливість по-следней у цьому, що вихідне початок укладено над економічному інтересі чола-століття, а інтересі влади, вона може повністю ігнорувати інтереси лю-дей, але не могла підпорядкувати їх може собі ними нехтувати, деформуючи їх. При тоталітарної системі людина не тільки піщинка у загальному потоці. Його положе-ние грунтується не так на самовизначенні, але в слухняності.

Крім зовнішньополітичних і пропагандистських резонів важливо і те, що тоталітарна режим мав би забезпечити правові гарантії тим, ким він спирався, тобто партії. Формально закони охороняли права усіх громадян, але насправді лише з тих, хто потрапив у розряд «ворогами народу «чи «ворогів рейху » .

З огляду на вищевикладеного політичні судові процеси — інсценівки, де домінував політичний теза; від суду вимагалося вкласти до рамок права заготовлений політичний висновок про ворожих підступах обвинувачуваного. При та-ком способі судити найважливішу роль відігравало визнання обвинувачуваного. Якщо вона сама себе називав ворогом, тоді теза підтверджувався. «Московські процеси «- це наи-более гротескний і кривавий приклад судебно-юридического фарсу в комунізмі. Зазвичай політичні процеси замишлялися по «рознарядкою ». Таємна поліція (НКВС, ГПУ, та інших.) отримувала число необхідних до арешту «ворогами народу «і починала діяти. Ніяких доказів не вимагалося — потрібно була лише визнання. Але головне принцип комуністичного суду виражений лише у фразі голови ревтрибуналу р. Рязані (1919 р.): «Ми керуємося НЕ ЗАКОНАМИ, а нашої революційної совістю. » .

Тепер докладніше про принципі «вождизму ». Річ у тім, що до другого десяти-летию сучасності республіка з її демократичними інститутами ще стала при-вычной формою державного будівництва переважно промислово разви-тых і що розвиваються. Окремі держави ще зберігали монархію, а інші нещодавно встановили республіканський лад. Цим, очевидно, і туга які від революційних потрясінь та війни народів по по-добной монарху політичної фігурі як об'єднавчому початку нації. І якщо фашистської Німеччини фюрер зміг замістити минулого імператора Вільгельма ІІ душах німецьких громадян, то Італії Б. Муссоліні цього не зміг, переважно через існування Італії усіма визнаного монарха, хоча й иг-равшего великий роль італійському суспільстві.

У Іспанії Ф. Франко через фалангу намагався піднятися у свідомості іспанців рівня поваленого короля; але це йому вдавалося погано. Прийшовши до української влади, Франко відновив монархію, але… без монарха.

По суті, тоталітаризм і монархія — взаимозамещающие системи, для ко-торых «вождизм «є чимось які прийшли ззовні. Він утворюється з низького рівня розвитку демократичної свідомості людини та потреби людей вождя як і символі єдності нації, особливо у період національної нестабільності.

Приклад — принцип «фюрерства «в фашистської Німеччини. Фюрер стоїть у гла-ве держави й висловлює його волю: сила держави походить від фюрера. Верхов-ный фюрер наділяє від інших фюрерів певними повноваженнями у суворо ієрархічному порядку. Кожен із фюрерів підпорядковується своєму непосредственно-му начальнику, та заодно, власне, має владу необмежену над своїми под-чиненными.

Авторитет вождя, в такий спосіб, грунтується не так на усвідомленому довірі, і зв’язок вождя з масами має містичний, особистісний характер.

Однопартійна політична система — засіб здійснення поли-тической влади у тоталітарному государстве.

Другий ознака — однопартійна політична система, не яка припускає ни-каких інших політичними організаціями. Така політична система міцно пов’язана з цими двома моментами.

По-перше, основою однопартійної політичною системою обов’язково ста-новится монистическая-единая, панівна ідеологія, що виходить исключи-тельно від правлячої партії і терпить ніякої опозиції чи критики. У самій партії також підтримується ідейний єдність.

Основний метод моністичної ідеології є масова оболвани-вающая пропаганда, що базується на соціально — класової (СРСР), расово — на-ционалистической (Німеччина) чи релігійної (Іран часів аятоли Хомейні) демагогії. Протягом років консервації режиму керівна роль партії було узаконено 6-ї статтею конституції СРСР.

Весь механізм влади було зведений ось до чого: політичних структур — це виняткова привілей партійців, в інших органах і учрежде-ниях партійці або безпосередньо господарювали, або тримали управління під своїм наглядом.

Досить було центру провести засідання чи опублікувати статтю, як миттєво наводився на дію весь державно-громадський механізм. А трохи де збій, партія і поліція в стислі терміни усували «несправність «- відхилення від спільної думки.

комуністична партія партією особливого типу була як бо була централізованою, по-армійському дисциплінована, поривалася опреде-ленным цілям тощо. п.

Тим більше що лише Комуністичної партії ідеологічне єдність, тож-дественность світоглядів і поглядів були обов’язковими всім без винятку членів, хоча даний імператив стосувався скоріш головних органів прокуратури та вищих инстан-ций партії. Тим, хто нижче, лише формально було вменено обов’язок со-блюдать єдність, «берегти ідейну чистоту зміцнення своїх лав »; їхньої прямої завданням було виконувати рішення. Але й низи мали засвоювати погляди вождів.

За часів Сталіна ідейний єдність, тобто обов’язкове філософське та інші, стало умовою перебування у партії. Единогласность стала законом всім компартій.

Разів у будь-який партії влада зосереджена руках вождів та вищих инстан-ций, то ідейний єдність як наказ несло з собою панування центру над умами рядових партійців.

Припинення будь-якої ідейній боротьби у Комуністичній партії означало параліч волі у суспільстві, оскільки суспільство цілком і повністю у її влади, а всередині самої пар-тии — ні проблиску свободи.

Ідеологічне единство-духовная основа особистої диктатури, яку без не-го неможливо уявити. Одне породжує інше.

Ідеї - плід творчості окремих осіб, а наказовій ідейний монополізм, здійснюваний з допомогою пропаганди і терору, надає цих ідей характер закону.

Усунення ідейній різноголосиці серед вищих керівників автомати-чески скасувало фракції й течії, як тим і будь-яку демократію в коммунисти-ческих системах.

У комунізмі взяв гору принцип «вождь знає все»: ідеологами партії ставали власники влади — партійної й іншим — незалежно від скудо-умия таких лідерів. Вийшло отже треба було залишатись непросто марксистом, а марксистом відповідно до вказівок верхів, центру.

Комуністи виховувалися на переконанні, що ідейний єдність, ідейний підпорядкування є неприкосновеннейшая з святинь, а фракція у Комуністичній партії - чорне лиходійство.

У боротьбі владу умами не гребували ніякими засобами, широко застосовували терор, залякування, пропаганду чи кругову поруку по обстоятельст-вам.

Звісно, Сталін знав, що Троцький, Бухарин і Зинов'єв ніякі не ино-странные шпигуни чи зрадники соціалістичного батьківщини. Але потрібно було сва-лить на когось провину невирішені питання, зокрема продовольчий, бла-го вони що й «щиросердно «зізналися, і усунути незгодних, инакомысля-щих.

Ідеологічне єдність, минуле чимало фаз і яке придбало цьому шляху розмаїття різноманітних форм, було самотужки відмінністю партії більшовицького, комуністичного типу.

По-друге, однопартійна політична система супроводжувалася фактиче-ским відсутністю демократичних інститутів, як-от парламент, Ради депу-татов та інших., у результаті досягалося тотальне відчуження індивіда від поли-тической влади.

Можливе існування якихось громадських організацій щось змінювало, оскільки вони контролювалися партійними та державними органами. Прикладом може бути створені фашистами профспілки, основним завданням кото-рых було впровадження ідеологічних міфів в масову свідомість контроль з нього.

Запереченням демократичних інститутів режим реалізовував важливе завдання — ліквідацію тих проміжних ланок, які перебувають між індивідом і госу-дарством, у результаті відбувається повне поглинання індивіда государст-вом, перетворення їх у «гвинтик «величезної державної машини.

Тоталітарний режим — дітище сучасності, позаяк у попередні роки техніка була настільки розвинена, щоб молода людина швидко отримував, і засвоював пропаганду ідейного единства-поддержки режиму. До сучасності політична діяльність, зазвичай, долею інтелігенції, грамотних верств українського суспільства, вміють через пресу й гарантувати телеграф, пошту звертатися себе подібним. Науково-технічний прогрес зна-чительно розширив можливості спілкування.

Виняткова роль тут належить радіо, повсюдне распростране-ние якого дозволило прилучити до політики широкі прошарки неписьменного насе-ления, люмпен-пролетаріат, що дуже розширило базу політичних змагань. Хто не вмів читати, міг слухати. І коли було проведено лікнеп, підключилися й газети.

Пропаганда йшла на всіх каналах: у перших класах початковій школи прохо-дили ленінські уроки, після закінчення року дарували книжки під назвою «З житті. І. Леніна », та майбутній першокласник, ще вивчивши таблиці умноже-ния, вже знав у тому, яким хорошим плавцем став Володимир Ілліч; в шкільних підручниках (особливо з іноземної мови) мусувалася тема кращої країни у світі - Радянського Союзу, ну, а найбільша частина пропаганди припадала на ис-торию.

Широко практикувалися різні фальсифікації; в підручнику історія пред-ставлялась як історія перемоги КПРС, зрозуміло, мова йшла про «червоному терорі «, політв'язнів і голод під час радянської влади.

По радіо передавалися нескінченні промови вождів, в газетах щодня печа-тался портрет Сталіна, в передмовах будь-яке твір розглядалася точ-ки зору марксизму-ленінізму-сталінізму.

Пропаганда перетворюватися на виховний процес. У драбині жовтенята — піонери — комсомол — партія вищі шефствовали, виховували нижестоя-щих.

Пропагандою і суспільно-політичного руху режим ре-шал дуже важливе завдання: узявши під практично повний контроль душі громадян, він прищеплював людям тоталітарна свідомість, готовність підпорядковуватися ідеям, що йде з єдиного центру.

Особливо слід сказати про роль церкви. Будучи більш древнім інститутом, ніж політичні партії, володіючи значним вагою суспільстві, церква став каменем спотикання, який дозволяв повністю підпорядкувати душу індивіда. Спроби тоталітарного режиму усунути, чи, по крайнього заходу, працювати з ній скрізь увінчувалися успіхом. У країнах, де церква зберегла свої пози-ции (Італія, Іспанія), негативні наслідки тоталітаризму були настільки глибокі, як там, де була жорстоко пригнічена (Німеччина, Росія).

Громадсько-політичний рух і атомизация суспільства — основа існування тоталітарного режима.

Третій ознака — громадсько-політичний рух, що становить массо-вую соціальної бази режиму. На жаль, в ранніх концепціях тоталітаризму мало розглядалася роль народу у створенні й функционирова-нии тоталітарного режиму.

Народні маси частіше виступали у вигляді нещасних жертв, бідних непро-тивленцев, є об'єктом докладання тоталітарних сил. Деякі иссле-дователи радянського тоталітаризму виробляють штучний розподіл суспільства до частини.

З одного боку, лидер-диктатор на чолі єдиною масової политиче-ской партії, терористичний поліцейський контроль, сверхцентрализованная сис-тема управління, з другого — страждальців, нещасний народ. Якщо перша частина бу-квально акумулює у собі страшні риси тоталітаризму, то друга частина обще-ства перебуває як у боці, викликаючи симпатії та перспективи навіть любов.

Відомо, що у Німеччині та Італії встановленню тоталітарних режимів передували масові руху, учасники яких зовсім добровільно підтримували і поділяли фашистську ідеологію.

Сталінські репресії за свідченням очевидців сприймалися значи-тельной частиною населення співчутливо, цього разу, на режим працювали також про-паганда терором.

Радянський досвід свідчить, що тоталітаризм він мав соціальну опору у народі. Без неї не міг би тривалий час існувати й видозмінюватися. До-кументальные кадри: делегат від доярок надривно кричить і від колгоспу імені Будьонного вимагає смерті для «ворогами народу ». Здавалося, кожен колгосп, фабрика, перукарня, їдальня повинні відзначитися і зажадати «найвищої міри »; особи потребують змінюються, але слова разюче схожі.

З західних дослідників першої звернула увагу до чинник обществен-но-политического руху Х. Арендт, котра вважала, що тоталітарних режимів виникають його основі.

Яка ж роль тоталітарного суспільно-політичного руху ?

У характері тоталітарного режиму чинник суспільно-політичного руху займає що б місце з таких причин.

По-перше, через громадсько-політичний рух як социаль-ную базу режиму відбувається формування у свідомості «тоталитар-ной ідеї «.

По-друге, через громадсько-політичний рух досягається всеохва-тывающий контроль з усіх проявами життя, як і обеспе-чивает здійснення тоталітарного панування влади.

По-третє, через громадсько-політичний рух тоталітарний режим впроваджує міфи у громадську свідомість, формує позитивне ставлення мас до тоталітарного режиму, тотализирует маси зсередини, а всіх незгодних, непод-дающихся знищують.

З суспільно-політичним рухом пов’язана і атомизация общест-ва. Ще приходу до української влади тоталітарна рух будується за принципами пре-дельной атомізації своїх членів; спочатку досягається вірність руху, преоб-ладание зв’язку з рухом над особистими зв’язками, та був їх повна втрата в поль-зу свого місця у русі. Після встановлення тоталітарного режиму атомизация поширюється на широкі прошарки суспільства з допомогою апарату залякування, що включає у собі, крім терору, ще й газети, радіо; проте найпотужніший ефект має розвинена система доносительства та кругової поруки, закріпляюча в такий спосіб ефект масової тоталітарної пропаганди.

" У обстановці загальної взаємної підозрілості, коли лояльність ре-жиму вимірюється числом доносів, будь-які особисті зв’язки стають обоюдоопасны-ми. Елементарна обережність вимагає відмовитися від тісних зв’язків, ніж ставити ближніх у таку становище, що вони ціною порятунку своєї собст-венной життя будуть змушені погубити тебе. Через війну досягається пре-дельно можлива атомизация суспільства, і будь-яка незгоду з політикою тота-литарного держави [і з тоталітарною ідеєю ] або розкол між індивідом та постсовєтським суспільством відразу ж потрапити ставить індивіда поза законом. Єдиною позитивної рисою стає безумовна і незмінна відданість Руху із боку кожного члена. «(Х. Арендт).

Отже, через громадсько-політичний рух атомизированного суспільства досягається ефект «злиття з владою «(влада доносу), попри цілковиту відстороненість від неї, відтак — «народ, не мовчить, як і фео-дальных державах минулого, — немає, народ співає, кричить «ура «і аплодує стратам. » .

Сам дістають живильне середовище, додамо.

Ознаки тоталітарного суспільно-політичного руху следую-щие:

•мета Руху — встановлення диктатури у будь-якій форме;

•звернення застосування сили як головного інструмент досягнення цієї мети, а звідси — терористичні потенції Движения;

•неприйняття опозиційних думок, непримиренність решти партіям, движениям;

•ідея свого особливого предназначения.

Терор — логічне продовження тоталітарної пропаганды.

Четвертий ознака — державно організований терор, заснований постійному і тотальному насильство. Основою тоталітарного режиму може лише загальна лояльність громадян, у забезпеченні якої терор грає не по-следнюю роль, бувши логічне продовження тоталітарної пропаган-ды.

Звернена Й Обернена немає розуму, але почуттям тоталітарна пропаганда, будучи власне насильством над духом, підкріплюється насильством фізичним. Подвійний гне раз-лагает особистість, гасить її розумові здібності, залишаючи місце лише майже мимовільним рефлексам ентузіазму та страху.

Таке тиску з державного боку ліквідує як будь-яку оппози-цию, а й будь-яку спробу до інакомислення.

Терор завдав величезних збитків нації, практично знищивши її генофонд: представників інтелігенції, людей науки знищували як які стосуються бур-жуазии, як «социально-чуждых » .

Дуже точно описав атмосферу державного терору З. Цвейг в произве-дении «Совість проти насильства. Кастеллио проти Кальві»: «Систематично со-вершенствуемый, деспотично здійснюваний державний терор парали-зует волю окремої людини [нічне очікування — а й за ким прийшли? а чи не по мене? — і ніякий спроби до опору], послаблює і підриває будь-яку общ-ность. Він в'їдається у душі, як виснажлива хвороба, і … невдовзі загальна тру-сость стає йому помічником і притулком, оскільки, якщо кожне чув-ствует себе підозрюваним, він починає підозрювати іншого, а боязливі через страх що й квапливо випереджають накази і заборони свого тирана. ». А бояз-ливым може бути практично будь-який — покарання недонесення закріплено зако-нодательно.

Економічна автаркія, державне планування і принудитель-ный працю в тоталітарному государстве.

П’ятий ознака — економічна автаркія при таки жорстку регламентацію эконо-мики і істотному частці позаекономічних форм примусу.

Поява тоталітарних тенденцій у розвитку було обуслов-лено виходом ряду розвинених країн з патріархального, феодального гніву й включенням в нової судової системи держав із розвиненою економікою. У цьому що розвиваються держави брали конфлікт за вже розвиненими, займаючи підлегле положе-ние, подібне становищу напівколоній. Звідси прагнення економічної ав-таркии як застави незалежності.

З погляду внутрішнього розвитку тоталітарному режиму також требова-лась жорстко регламентована, замкнута на держава економічна структу-ра. Понад те, що біля керівництва угрупованню була потрібна така эконо-мическая структура, яка просто замикалася на держава, але у значитель-ной ступеня від волі лідерів.

Комуністичні вожді, щиро переконані у своїй знанні экономиче-ских законів, вважали, що може з наукової точністю управляти виробництвом.

У Німеччині автократична форма влади, навідна «залізної рукою «» но-вый порядок «країни, була монополій краще складний механізм демократичної держави.

І на Німеччини, та СРСР не терпить ніякої опозиційної організації тоталітарна політична структура, що практично звела вагу проф-союзов (або їх служили знаряддям пропаганди), дозволяла експлуатувати працю найбільш вишуканими способами.

Жорстка централізація терором дозволяли у Німеччині тісно що з ре-жимом монополіям видобувати максимальні прибутку при мінімальних издерж-ках. А монополії завдяки вдалій фінансовій допомоги створювали керівництво фаши-стского режиму економічну базу.

Тоталітарним характером власності, як і дуже значної роллю, що у економіці грала ідеологія, можна пояснити особливу ситуацію з про-изводителями за комунізму. Свобода праці у Радянському Союзі обмежилася відразу після революції, а повністю з нею було покінчено 1940 року.

Постійно використовувалися трудові табору, де у повною мірою був использо-ван голод як найважливіший стимул до праці. Кордонів між таборами і фабричним працею мало було.

Трудові табори відпочинку та різноманітних «добровільні «трудові акції, наприклад суботники, обов’язкові понаднормові, були надзвичайно важкій, крайньої формою підневільного праці. Вони могли матимуть тимчасовий характер, сам невільний працю — явище за комунізму постійне, залежно потреб момен-та більш-менш яскраво виражене.

Робітник поставив у таке становище, що свій товар — робочої сили він повинен продавати на які залежать від цього умовах без можливості знайти іншого, кращого роботодавця.

Партійна бюрократія, монопольно володіючи на природні ресурси, осущест-вляя політичну диктатуру, знайшла право диктувати, яких у яких умовах люди трудитися.

За такої системи неможливі вільні профспілки, а страйки — явище виняткове.

Відсутність страйків комуністи пояснювали тим, що робітничий клас нібито залишається при владі опосередковано — через «своє «держава й «авангард «- КПРС — є власником коштів виробництва. Отже, страйки було спрямовано проти неї самої.

Справжня причина у цьому, що партбюрократия мала усіма ресурсами (і апаратом придушення зокрема) і, робочої силою: будь-яка эффектив-ная акція проти нього, якщо вона носить загального характеру, була трудноосущест-вима.

Страйки — проблема, скоріш політична, ніж економічне. На Со-ветском Союзі проблем немає: саме з здобуття права приховати їх, стався розстріл мирної демонстрації в Новочеркаську в 1962 року. Про це не дізнатись, якби не А. И. Солженицын, що розповів всьому світу про этом.

Щойно всі матеріальні багатства були у одні руки, виникла потреба планування. Центр тяжкості планування у будь-якій ком-мунистической системи було на галузях, мають вирішальне значення для полити-ческой стабільності режиму. Ними були важка й він військова промисловість; їм підпорядковане все. Як наслідок, виникала неминуча незбалансованість й різні перекоси.

Ідеологічні і політичні мотиви більшою мірою, ніж інтереси на-циональной економіки як створення єдиного цілого, були двигуном коммунисти-ческого планування.

Саме це мотиви були домінуючими щоразу, коли режим долів-дружин був вибирати між економічним прогресом, рівнем життя і своїми політичними інтересами.

Основні форми тоталитаризма.

Залежно від пануючій ідеології тоталітаризм зазвичай подразде-ляют на комунізм, фашизм і национал-социализм.

Комунізм (соціалізм) більшою мірою, ніж інші різновиду тотали-таризма, висловлює основні риси цього ладу, оскільки передбачає абсолют-ную влада держави, повне усунення приватної власності і, следователь-но, будь-якої автономії особистості. Попри переважно тоталітарні фор-мы політичної організації соціалістичної системі властиві й гуманні по-литические мети. Приміром, у СРСР різко підвищився рівень освіти буде на-роду, стали доступними частка нього досягнення науку й культури, була забезпечена соціальна захищеність населення, розвивалася економіка, космічна і воен-ная промисловість тощо., різко скоротився рівень злочинності, при цьому впродовж кількох десятиліть система майже вдавалася до масовим репресіям.

Фашизм — право-экстремистское політичне рух, який виник у обста-новке революційних процесів, що охопили країни Західної Європи після пер-вой світової війни та перемоги Революції Росії. Вперше він було встановлено Італії 1922 р. Італійський фашизм тяжів до відродження величі Римська імперія, встановленню порядку, твердою державною влади. Фашизм претен-дует На оновлення чи очищення «народної душі», забезпечення колективної ідентичності на культурної чи етнічної грунті. Наприкінці 1930;х фашистські режими утвердилися Італії, Німеччини, Португалії, Іспанії й низка країн Вос-точной чи Центральної Європи. За всіх своїх національні особливості фа-шизм скрізь бував однаковий: він висловлював інтереси найбільш реакційних кіл ка-питалистического суспільства, що надавали фашистським рухам фінансову і на політичну підтримку, прагнуть використовувати їх задля придушення революци-онных виступів трудящих мас, збереження існуючого ладу синапси і осущест-вления своїх імперських амбіцій на міжнародної арене.

Більшість політологів сходяться на думку про єдності походження фашизму і комунізму. Навіть такі протиставлення як теорія класової боротьби, і национально-расовая ідея, інтернаціоналізм і націоналізм виконували однакові функції.

У марксизмі націоналізм є побічний продукт капитали-стического розвитку, якому протиставляється ідея інтернаціоналізму. По-давление національного початку входило інтегральної частиною в культуру тоталита-ризма у СРСР. Радянські люди було оголошено членами «нової історичної спільності «від імені інтернаціонального радянський народ. Ця ідеологія в своєрідно перевёрнутой формі функції націоналізму і була потреби збереження цілісності СРСР умовах сепаратистських устремлінь окремих національних регіонів.

Що ж до фашизму, то ньому сталося органічне злиття соціалізму, і націоналізму. Расизм і націоналізм у фашизмі зіграли роль, аналогічну тій, яку зіграли теорія класової боротьби, і ідея інтернаціоналізму в коммуниз-ме. Фашизм ототожнював суспільство з нацією, а націю — із державою. Государст-во розглядалося як юридичне втілення нації, вищі стояло незрівнянно вищий і окремо взятих індивідів і закупівельних організацій, у тому числі національна громада со-стоит.

Отже, і інтернаціоналізм і націоналізм було поставлено на службу ідентичним цілям: обгрунтування й ідеологічного обслуговування тотали-тарных режимів фашистського і комуністичного толка.

Третя різновид тоталітаризму — націонал-соціалізм. Як реальний по-литический і суспільний устрій саме воно виникло у Німеччині 1933 р. Мета: світове панування арійської раси і соціальний перевагу — німецька нація. Якщо комуністичних системах агресивність спрямована передусім всередину — проти своїх громадян (класового ворога), то націонал-соціалізм — зовні, проти інших народов.

І все-таки тоталітаризм — історично приречений лад. Це суспільство — само-ед, неспроможна до ефективної творення, рачительному, ініціативному хозяй-ствованию і існуюче переважно по рахунок багатих природних ресурсів, експлуатації, обмеження споживання більшості населення. Тоталітаризм — закрите суспільство, не пристосоване до сучасного якісному обновле-нию, обліку нових вимог безупинно мінливого мира.

Заключение

.

Останні 20 років дуже багато недемократичних: тоталітарних і автори-тарных режимів розпалася чи трансформувалась у демократичні республіки чи держави щодо демократичної основі. Загальний недолік недемократичних політичних систем у тому, що не були підконтрольні народу, а зна-чит, характер їхніх взаємин із громадянами залежав передовсім від волі пра-вителей. У минулі століття можливість сваволі із боку авторитарних прави-телей істотно стримувалася традиціями правління, відносно високій об-разованностью і вихованістю монархів і аристократії, їх самоконтролем з урахуванням релігійно-моральних кодексів, і навіть думкою церкві та загрозою на-родных повстань. У сучасну епоху ці чинники або взагалі зникли, чи їх дію сильно ослабла. Тому надійно приборкати влада, гарантувати за-щиту громадян державного сваволі може лише демократична форма правління. Тим народам, які готові індивідуальній свободі і ответствен-ности, обмеження власного егоїзму, повазі законом і правами людини, демо-кратия справді створює найкращі можливості.

Список літератури :

•Джилас М. Обличчя тоталітаризму. //М.: «Новини », 1992.

•Семикіна Т. У. Політичні режими. //Методичні рекомендації. //М., 1994.

•Солженіцин А. І. Архіпелаг ГУЛАГ, т. 1. М., :Центр «Новий світ «-1990.

•Основи політології. Під ред. У Л.Пугачева. М, 1992.

•Хаєк Ф. А. Шлях до рабству. Новий світ, 1991, №№ 7−8.

•Владу та демократія: Зарубіжні вчені про політичну науке. Под ред. П. О. Цыганкова. М, 1992.