Белинский і Пушкін

Белинский і Пушкин

Белинский був істинним генієм літературної критики, проницательнейшим суддею і цінителем талантів. Він міг уздріти і точно вказати то особливе, що відрізняє одного письменника від іншого. Особливо великі заслуги Бєлінського в осмисленні і роз’ясненні творчості Пушкіна. З Пушкіним Бєлінський особисто я не встиг познайомитися, така знайомство намічалося. Благоговіючи перед пам’яттю Пушкіна Бєлінський висловлював іноді справедливі, а де й не справедливі критичні судження про неї. На досвіді творчості Пушкіна Бєлінський виробляв критерії художності. Вивчаючи творчість великого поета, Бєлінський осягав закономірності російської літературної процесу. Критик підходив для оцінювання творчості Пушкіна конкретно, історично. У російському трактуванні роману «Євґєній Онєґін» Бєлінський піднявся на небачену перед ним щабель соціологічного аналізу. Вказуючи на народність поезії Пушкіна, Бєлінський підкреслював, що історично Росії відносно прогресивне значення мало та частина освіченого дворянства, якої належали і саме поет, і герой його роману віршах — Онєгін і донеччанка Тетяна. Поет зумів піднятися над забобонами свого класу тут і критично, з енциклопедичної повнотою відобразив якийсь момент його життя й життєвого суспільства. У «Пушкінських» статтях Бєлінський поставив багато загальних питань естетики. Він розмірковує поезію Пушкіна, підкреслюючи її земної, гуманістично глибоко моральний характер. Пластичність, помітність Пушкінських образів, в точність й виразності його мови у загальну систему реалістичного поетової творчості. Він підкреслював, що Пушкін — поет витонченої форми, що Пушкін — вічно живе явище російської поезії, що ніколи вирок поколінь з нього нічого очікувати остаточним. І це можливо лише оскільки Пушкін поставив у творчості кардинальних питань російського життя.

" Онєгін «є саме задушевне твір Пушкіна, найулюбленіша дитя його фантазії, і можна вказати занадто на деякі твори, у яких особистість поета відбилася б із такою полнотою, світло та ясно, як позначилася в „Онєгіні“ особистість Пушкіна. Тут усе життя, вся душа, вся любов його; тут його почуття, поняття, ідеали». * Ця він має величезне історичне і громадська значення. «Онєгін» зі боку форми є твором, найвищою мірою художнє, а із боку змісту самі всі його недоліки становлять його найбільші гідності. Перш всього, в «Онєгіні» бачимо поетично відтворену картину російського суспільства, взятих у одному із найцікавіших моментів його розвитку. З цього точки зору «Євґєній Онєґін» поема історична у сенсі слова, хоча серед його немає жодної історичної особи. «Перша істинно национально-русская поема віршем була й залишається — «Євґєній Онєґін"* - стверджує критик. Глибоке знання обиходной філософії зробило «Онєгіна» баченням оригінальним і такі суто російським. Зміст «Онєгіна» гаразд відомо всім і кожному, що немає який потреби викладати докладно. У «Онєгіні» Пушкін зважився уявити сам внутрішню життя цього стану, й у місці з нею і суспільство, у такому вигляді, що не він був в обрану їм епоху, тобто. в двадцятих роках нинішнього століття. І тут мушу подивуватися швидкості, з якою рухається вперед російське суспільство: ми ще дивимося на «Онєгіна», як у роман часу. «Великий подвиг Пушкіна, що він перший своєму романі поетично відтворив російське суспільство такого часу й від імені Онєгіна і Ленського показав його головну, тобто чоловічу бік; але навряд чи не вище подвигу нашого поета в тому, що він перший поетично відтворив, від імені Тетяни, російську жінку»,* - говорив У. Р. Бєлінський. У своїй поемі Пушкін вмів торкнутися так багато чого, що належить виключно світу російської природи, до світу російського суспільства. «Онєгіна» може бути енциклопедією російського життя і у вищій ступеня народним твором.

Поэт дуже добре зробив, обравши собі героя з вищого кола суспільства. Онєгін — зовсім на вельможа, Онєгін — світською людиною. Бєлінський писав, що Пушкін героєм свого роману взяв світського людини. Онєгіну було дико у суспільстві Ларін; але освіченість ще більше, ніж світськість, була причиною цього. Онєгін з перших рядків роману було прийнято за аморального людини. Онєгін радіє хвороби свого дядька і жахається необхідності вдавати з себе засмученого родича, — Зітхати і думати подумки: Коли ж чорт візьме тебе? Його дядько чужий як не глянь. Онєгін був закінченим спадкоємцем його маєтку. Що у словах Онєгіна прозирає якась глузлива легкість, — це видно лише розум і природність. Більшість публіки, за словами критика, цілком заперечила в Онєгіні душі і серце, бачила у ньому людину холодного, сухого і егоїста за натурою, але світське життя не вбила в Онєгіні почуття, а лише остудила до безплідним пристрастям і дріб'язковим розвагам. Але Онєгін ні ні холодний, ні сухий, ні черствий, що у душі його жила поезія і взагалі він був ні з числа звичайних, дюжинных людей. Річ у тому, що Онєгін не любив розпливатися мрійливо, більше відчував, ніж говорив, і кожному відкривався. Онєгін зневажав людей. «Річ свідчить сам за себе: горда холодність і сухість, гордовите бездушність Онєгіна як людина походять від грубої нездатності багатьох читачів зрозуміти так вірно створений поетом характер. Онєгін — не Мельмот, не Чаильд — Гарольд, не демон, не пародія, не модна примха, не геній, не велика людина, а й просто — «Добрий малої, як ви вже так я, як цілий світло»,* - пише Бєлінський. Поет справедливо називає «обветшалою модою». Скрізь знаходити чи скрізь шукати все геніїв так незвичайних людей. Онєгін не годиться в генії, не лізе на великі люди, але бездіяльність і вульгарність життя душать його; він навіть не знає, що треба, що їй хочеться; але він знає, і дуже добре знає, що треба, що хочеться того, ніж так задоволена, так щаслива самолюбна посередність. І з те-то ця самолюбна посередність не лише проголосила його «аморальним», а й відібрали в нього пристрасть серця, тепло душі, доступність всьому доброго і прекрасному. Згадайте, як вихований Онєгін, і погодьтеся, що натура його була занадто хороша, коли його не вбило зовсім таке виховання. Блискучий юнак, він захоплювався світлом, подібно багатьом; але скоро набриднув їм і Крим облишив його, як це роблять дуже мало людей. У душі його тлелась іскра надії - воскреснути і освіжитися у тиші усамітнення, і натомість природи, він скоро побачив, що зміна місць не змінює сутності деяких невідпорних і ні від нашої волі залежних обставин. Онєгін, на думку критика, — який потерпав егоїст. Його може бути егоїстом по неволі. Більшість публіки вкрай здивоване тому, як Онєгін, отримавши листа Тетяни, міг закохатися у ній, — і ще більше, як і той ж найбільш Онєгін, що його холодно відкидав чисту, наївну любов прекрасної дівчини, потім пристрасно закохався в чудову світську даму? Онєгін був такий розумний, тонкий і досвідчений, добре розумів покупців, безліч їх серця. Він був жваво зворушений листом Тетяни. Розлучений з Татьяною смертю Ленського, Онєгін втратив усе, хоча скільки-небудь пов’язувало його з людьми.

Знищивши на поєдинку друга,.

Дожив без мети, без праць.

До двадцяти шести років,.

Нудячись за бездіяльність дозвілля,.

Без служби, без дружини, без справ,.

Нічим зайнятися не вмів.

«Чем природніше, страждання Онєгіна, чим більше вона від будь-якої ефективності, тим воно менш може бути зрозуміло і оцінений більшістю публіки»,* - вважав Бєлінський. У двадцять років дуже багато пережити, не посмакувавши життя, так знемогти, втомитися, щось зробивши, дістатися такого безумовного заперечення, не перейшовши ні які переконання: це.

смерть! Але Онєгіну не судилося померти, не покуштувавши з чаші життя: пристрасть дужа й глибока не забарилася порушити дрімаючі у тузі сили його духу. Зустрівши Тетяну на балі, у Петербурзі, Онєгін ледь міг дізнатися її: так змінилася вона! Онєгін міг безпідставно припускати й те, що Тетяна внутрішньо залишилася сомой собою і світло навчив її лише мистецтва володіти собою і ще серйозніше оцінювати життя. До того ж ж у очах Онєгіна любов без боротьби вони мали ніякої принади, а Тетяна не обіцяла йому на легку перемогу. І він помчав у цю боротьбу без сподівання перемогу, без розрахунку, з усім шаленістю щирою пристрасті, якої і димить у кожному слові його листи:

Ні, щохвилини бачити вас,.

Всюди слідувати за вами,.

Усмішку вуст, рух очей.

Ловить закохано,.

Слухати вам довго, розуміти.

Душею усю вашу досконалість,.

Перед вами болісно завмирати,.

Бледнеть і гаснути… ось блаженство!

Онегин — характер дійсний тому, що він нічого немає мрійливого, фантастичного, що міг щасливим, ніж нещасливий лише у дійсності і крізь дійсність. «Що сталося з Онєгіним потім? — Не знаємо, та й потім нам знати це. Коли знаємо, що сили на цій багатій натури ніхто не звернув докладання, позбавленим сенсу, а роман нескінченно»,* - завершує критик.

Натура Тетяни не многосложна, але глибока і сильна. Тетяні, на думку Бєлінського, немає цих хворобливих протиріч, якими страждають занадто складні натури; Тетяна створена начебто вся вже з незбираного шматка, без будь-яких приделок і домішок. Усе життя її проникнута тою цілісністю, тим єдністю, що у світі мистецтва становить найвища гідність мистецького твору. Пристрасно закохана, проста сільська дівчина, потім світська дама — Тетяна переважають у всіх положеннях свого життя завжди сама й та ж; портрет їх у дитинстві так майстерно написаний поетом, згодом є лише розвинувся, але з зміненим.

Діка, сумна, мовчазна,.

Як лань лісова, боязлива,.

Вона, у сім'ї своєї рідний.

Здавалася дівчинкою чужій.

Вона пеститися не вміла.

До батька, ні з матері своєї;

Дитя сама, у натовпі дітей.

Грати і стрибати не хотіла,.

І часто цілий день одна.

Сиділа мовчки у вікна.

Пальцы Тетяни було невідомо голки, і навіть дитиною вона любила ляльок, і взагалі чужі були дитячі пустощі; їй було нудний і зчинили крик і дзвінкий сміх дитячих ігор; їй подобалися страшні оповідання у зимовий вечір. І тому незабаром пристрастилася до романів, та жіночі романи поглинули все життя її. «Тетяна — істота виняткове, натура глибока, любляча, жагуча»,* - пише критик. Любов нею можна було чи найбільшим блаженством, чи найбільшим лихом життя, зволікається без жодної примирної середини. Тетяна спокійна, але, тим щонайменше, пристрасно і «глибоко любила б свого чоловіка, цілком пожертвувала б собою дітям, вся віддалася б своїми материнськими обов’язками за розуму, а знову по пристрасті, у цій жертві суворо виконанні своїх зобов’язань знайшла своє найбільше насолоду, своє верховне блаженство. Тетяна не уникала сумною долі підпасти під розряд ідеальних дів, ми говорили. Щоправда, ми сказали, що вона становить собою колосальне виняток у світі таких явищ, — і тепер відпирається від своїх слів. Тетяна збуджує не сміх, а живе співчуття, але ці не вона зовсім не від нагадувала «ідеальних дів», тому, що її глибока, жагуча натура затулила у ній собою усе, що є смішного і вульгарного в ідеальності цієї своєрідної, і донеччанка Тетяна залишилася естественною, простою в самої штучності і потворності форми, яку повідомила їй навколишня її дійсність. Весь внутрішній світ Тетяни був у жагу кохання; ніщо інше не говорило її душі; розум її спав. Дике рослина, цілком представлене себе, Тетяна створила собі своє власне життя, без неї якої тим мятежнее горів пожиравший її внутрішній вогонь, що її розум нічим ні зайнятий. Тетяна, за словами Бєлінського, не могла полюбити Ленського й ще менше могла полюбити когось із відомих їй чоловіків; вона така добре їх знала, і вони такі малі представляли їжі її екзальтованому, аскетичному уяві. Розмова Тетяни з нянею — диво мистецької перфекції! Це ціла драма, перейнята глубокою истиною. У ній дивовижно вірно зображено російська панянка у розмові томящей її пристрасті. Придушене всередині почуття завжди поривається назовні, особливо у період ще нової, ще недосвідченої пристрасті. Тетяна раптом вирішується писати до Онєгіна: порив наївний і шляхетний; та його джерело над свідомості, а несвідомості: бідна дівчина не знала, що робила. Після, коли почала знатною барынею, нею цілком зникла можливість таких наївно — великодушних рухів серця… Лист Тетяни, звело з розуму всіх російських читачів, коли третя глава «Онєгіна». Початок листи чудово: воно перейнято простим щирим почуттям; у ньому Тетяна є саме собою. Усе листі Тетяни істинно, але усе непросто. Поєднання простоти з истиною становить вищу вроду й почуття, і справи, та вислови… Слід бажати поета, який бачить себе примушеним, в такий спосіб виправдовувати свою героїню перед суспільством — і що ж? — у цьому, що становить сутність жінки, її краще бути — що вона є серце, а чи не порожня яма, прикрита корсетом!.. І лише більш сумно у тому те, що перед жінками особливо намагається він виправдати свою Тетяну… «І, в Тетяні, нарешті, стався акт свідомості; розум її прокинувся. Вона зрозуміла, нарешті, що є в людини інтереси, є страждання і скорботи, крім інтересу страждань і скорботи любові. Відвідання вдома Онєгіна і читання його книжок приготували Тетяну до переродженню з сільської дівчинки в світську даму, яка настільки здивувало і вразило Онєгіна. Життя жінки по перевазі зосереджена життя серця; любити — отже, нею жити, а жертвувати — отже любити. З цією ролі створила природа Тетяну; але суспільство пересоздала її…"* - пише Бєлінський. Тетяна цепортрет на повен зріст. Тетяна це — тип російської жінки.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.

* Бєлінський. Роман «Євген Онєгін «в критиці. Стр.

* Бєлінський. Роман «Євґєній Онєґін «в критиці. Стр.

* Бєлінський. Роман «Євґєній Онєґін «в критиці. Стр.

* Бєлінський. Роман «Євґєній Онєґін «в критиці. Стр.

* Бєлінський. Роман «Євґєній Онєґін «в критиці. Стр.

* Бєлінський. Роман «Євґєній Онєґін «в критиці. Стр.

* Бєлінський. Роман «Євґєній Онєґін «в критиці. Стр.

* Бєлінський. Роман «Євґєній Онєґін «в критиці. Стр.